rss
05/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#352

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Претенденти виходять на фінішну пряму

Березень, як відомо, останній місяць перед голосуванням на виборах президента України.  Про ситуацію, яка складається на даний момент у перегонах і поговоримо. Звернемо увагу на процеси в країні і зіпремося на свіжі дані соціологічних досліджень.

 

Князь і «княженята»

 

5 березня, коли я писав цю статтю, в Україні відзначався День пам'яті святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого, у святому хрещенні - Георгія.

Цей видатний правитель Київської Русі залишився у віках зразком розумного і вправного державного очільника. Бо судили про нього по справах його, а добрих справ за ним числиться чимало.

На тлі Ярослава Мудрого чинні вітчизняні політики, зокрема, і претенденти на булаву, не сприймаються, м'яко кажучи, потужними державотворцями.

Хіба що в одному вони можуть сподіватися бути схожими на Ярослава Мудрого - також є грішними, і борються з братами - братами не по крові, а по справі урядування в Україні. (Хотів спочатку написати - «по справі розвитку України», потім - «по справі пограбування України», а у підсумку вирішив висловитися точніше і дипломатичніше).

Тож проаналізуємо, як чинні політичні «княженята» поводяться на фінішній прямій президентських перегонів, як виконують вони заповіт князя Ярослава: «І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно».

Головна інтрига цих виборів

 

Вітчизняні жартівники уже жартують між собою, кепкуючи над іноземними дипломатами, співчуваючи їхнім труднощам: адже за неповний місяць до дня голосування абсолютно невідомо, кого можна попередньо назвати ймовірним переможцем виборів президента України, і що з цього приводу їм писати у свої міністерства закордонних справ і державні департаменти, на кого завчасно орієнтувати лідерів своїх країн.

Можна сказати, що Україна впродовж кампанії демонструє світові приклад повної антиавторитарності. Але такий «розквіт» демократії, коли схожі шанси перемогти на виборах і очолити мають, як мінімум, троє претендентів, має і зворотній бік. Він означає, що країна не має визнаного більшістю нації лідера і тому, у підсумку, може «дістатися» претендентам з дуже різними поглядами, досвідом, особистими властивостями.

Хто проти кого?

 

Коли якась мудра людина хоче когось і про щось дуже серйозно попередити, вона це робить, багатозначно примовляючи: «Тільки не кажіть, що я вас не попереджав (чи попереджала)».

Так і щодо більшості претендентів на булаву-2019.

Широкий загал українців попереджають всі, хто по-справжньому стурбований долею України, і хто бачить в комусь із претендентів чи в якійсь ситуації небезпеку для країни.

Але тут виходить парадоксальна картина - нема жодного рейтингового претендента на булаву, щодо якого хтось би і з якихось причин не застерігав би: «Ви ж дивіться, не здумайте його обрати».

Якщо тезово викласти ці застереження, то аргументи критиків звучать приблизно так:

В. Зеленський не має чіткої проукраїнської позиції, тільки в останній момент переходить на українську, не має досвіду державної роботи, тим більше, керівництва Збройними силами (і це під час війни!), має робочі і бізнесові зв'язки з Росією, може стати на коліна перед Путіним і може бути (чи є) маріонеткою олігарха І. Коломойського;

П. Порошенко є людиною, що не виправдала заповітів Майдану (чи навіть зрадила їх), ставить свої бізнес-інтереси вище від інтересів країни, не припиняє розкрадання України своїм оточенням (чи й сам в цьому бере участь), на словах проти Росії, а сам, нібито, співпрацює з Медведчуком, Ахметовим і, можливо, фактично з Путіним;

Ю. Тимошенко також не тільки «газова принцеса», але й «московська зозуля», ледь не «агент Кремля», завадила організувати відсіч у Криму і 2014-му, довірити країну їй не можна - здасть...

А. Гриценко на посаді міністра оборони свого часу розпродавав армію, доводив її до небоєздатного стану...

Ю. Бойко - одне слово: регіонал, промосковський ставленик.

Список імен і звинувачень можна продовжувати. Але принцип уже зрозумілий.

Як не крути, але мають обрати когось із цього списку. Що ж тоді виходить - що українці оберуть політика, який посяде президентське крісло, забруднивши його при цьому своїми минулими «гріхами» (дійсними чи надуманими), а булаву візьме рукою, брудною від хабарів, розкрадань чи ще якоїсь напасті?

Рівень політичної культури в Україні, на жаль, у декого (чи багатьох) є нижчим від необхідного. Тому критика підміняється лайкою, політичні оцінки - особистими обрАзами, а незгода з чиєюсь позицією сприймається такими особами як підстава потоптатися по імені та особистості того, з ким незгодні.

Хто за кого?

 

Не беру до уваги проплачених ботів, завдання яких - за винагороду всіляко просувати свого кандидата, який одночасно є прямим чи дотичним їхнім роботодавцем.

  Title

Але у багатьох кандидатів є групи щирих прихильників, які насправді впевнені, що саме такого (чи персонально цього) кандидата треба обирати - причому - вкрай потрібно, інакше Україна втратить шанс - іноді стверджують, що, нібито, останній.

Саме так агітують за генерал-полковника Ігоря Смешка, екс-главу СБУ часів Кучми.

Кандидат він дійсно підготований - доктор технічних наук, має дипломатичний досвід військового аташе в США, Надзвичайний і Повноважний Посол, очолював розвідку, нарешті - колишній голова Служби безпеки України.

Однак, є побоювання, що до нього ще не добралися ті майстри чорного піару, які вже встигли очорнити (чи, на їх думку, викрити) провідних кандидатів.

А не дійшли у них руки до І. Смешка тільки тому, що він поки що не набрав достатньо високого рейтингу і таким чином не становить безпосередньої небезпеки провідним претендентам на булаву.

Але тільки-но його рейтинг піде угору, то одразу ж згадають, що вся історія з отруєнням (чи так званим отруєнням) Віктора Ющенка сталася у час, коли саме І. Смешко очолював СБУ, і сталася на дачі заступника І. Смешка, та й сам пан Ігор був особисто присутнім на цій злощасній вечері.

Можуть згадати (чи придумати) й інші гріхи, дійсні чи надумані.

Достатньо мляво проводиться виборча кампанія кандидата від ВО «Свободи» і ще декількох націоналістичних партій Руслана Кошулинського.

Ні чітка проукраїнська позиція, ні особисті риси цього кандидата, ні його приваблива зовнішність, поєднана з порівняною молодістю, ні відсутність помітних скандалів чи зловживань у його біографії поки що не переплавляються у рейтингові бали. Можливо, він ще не розкрився як політик, і більшість виборців, по суті, його не знають.

Title  

Якщо рейтинг І. Смешка коливається поки що навколо двох з половиною відсотка, то рейтинг Р. Кошулинського - навколо 1,7%.

Їхні (і не тільки їхні) прихильники дивуються - чому, мовляв, громадськість і потенційні виборці не помічають очевидних позитивних характеристик цих (і не тільки цих) претендентів, чому підтримка гідних (з точки зору прихильників) кандидатів не стає більш масовою?

Шанс є, і він не останній

 

Проте, висловлю своє тверде переконання: шанс в України є, і він не останній. При будь-якому розвиткові ситуації.

Україна мала, має і ще набере такого потужного націєтворчого і державотворчого потенціалу, що жоден підсумок цих президентських, а також і жовтневих парламентських виборів її не погубить на шляху свого розвитку.

Може тільки пригальмувати на деякий час, або ж прискорити - залежно від того, кого оберуть у квітні і жовтні цього року.

Наступний наступ наступить інакше?

 

Як відомо, до 8 березня претенденти мали змогу знятися з виборів. Це зробили, зокрема, журналіст Д. Гнап і львівський міський голова та лідер партії «Самопоміч» А. Садовий. Вони знялися на користь Анатолія Гриценка.

Відмова Андрія Садового від персонального балотування отримала чималий розголос.

Критики дорікали львівському міському голові, що той здійняв уже хвилю агітації й отримав підтримку, особливо в західному регіоні, обіцяв наступати, бути наступним, а тепер ось відмовляється від боротьби.

Деякі гарячі голови навіть закидали лідерові «Самопомочі» ледь не обман виборців.

  Title
  Наступ наступного відкладено?

Прихильники ж А. Садового, та й він сам акцентують на іншому: якщо у А. Садового нині рейтинг 3%, а у А. Гриценка - 7,7%, то варто підкріпити демократичного кандидата і показати приклад іншим демократичним претендентам - як потрібно об'єднуватися навколо єдиного демократичного кандидата.

Але як не пояснюй, усі розуміють - широко оголошений мером Львова «наступний наступ» Андрія Садового на президентське крісло відкладається, і може відбутися якось інакше. Не тепер. І не так. А поки що в складі команди А. Гриценка, де А. Садовий перебуватиме у ролі «того, хто підносить снаряди» для нього.

То, може, й їхні партії - «Громадянська позиція» і «Самопоміч» - восени також об'єднаються у поході на Верховну Раду? Адже їхні шанси пройти кожній окремо, нібито, є, але чи не зменшаться вони до осені, після того, коли обидва лідери програють під час президентських перегонів?

Удари по рейтингу

 

Тим часом по рейтингу майже кожного провідного кандидата протягом останнього часу було завдано низку ударів.

Найбільшого розголосу поки що отримав скандал навколо «Укроборонпрому» внаслідок викриття журналістами на чолі з Бігусом брудних оборудок з постачанням деталей до озброєння - як стверджується, неякісних, бракованих контрабандних, та ще й з Росії.

Оскільки головними підозрюваними в цій історії є батько і син Гладковські, близькі до Петра Порошенка, удар, звичайно, зачепив і гаранта.

Title  
 Об’єднання двох в одного кандидата
 

Він терміново спробував загасити ситуацію, звільнивши Олега Гладковського з посади першого заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони України, але скандал не вщухає. Спроби Гладковського-молодшого, або, як його нарекли журналісти - джуніора - подати до суду на журналістів ситуацію тільки розігрівають. Тим більше, що акули пера і відеооб'єктиву обіцяють продовження викриття у нових випусках.

Подібним ударом по іміджу не тільки влади і, зокрема, президента, але й України в цілому було рішення Конституційного суду, яке фактично на певний час загальмувало боротьбу з корупцією та незаконним збагаченням.

І знову від цього програв Петро Порошенко, оскільки самі він уособлює владу, а виграли його конкуренти.

Команда П. Порошенка активно намагається погасити «пожежі» і знайти якісь резонансні факти проти своїх суперників. Отож, боротьба буде тільки посилюватися, і прохолодний березень для кандидатів стане гарячим, а то й пекельним.

Рейтинги претендентів станом на лютий 2019

 

l За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 19-28 лютого 2019 року, дві третини опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, натомість, кожен п'ятий вважає, що - у правильному (з початку року останній показник виріс з 14 до 21%).

Так що невелике «покращення вже сьогодні» є. Жаль, що його так мало.

l Тільки 10% вважають, що за останні 12 місяців економічне становище в Україні покращилося, 60% - відчули погіршення. Важливо зауважити, що за останніх 5 років останній показник зменшився з 86 до 60%. Тож відчуття погіршення чи то зменшилося, чи то притупилося, тому що люди могли притерпітися до негараздів. Водночас, зросла кількість респондентів, які вважають, що ситуація не змінилася (з 11 до 27%). Люди помічають те, що, можливо, раніше не помічали.

l При цьому, динаміку змін власного матеріального становища респонденти оцінюють порівняно краще, ніж країни. Хтось почав, як то кажуть, ворушитися. Хтось почав тонути в матеріальному плані.

12% респондентів відчули покращення економічного становища своєї сім'ї за останні 12 місяців. Це зумовлено тим, що частина українців навчилися трохи більше заробляти.

Половина відчула погіршення, 36% - не відчули змін.

l З початку року зросла мобілізація виборців. Майже 85% (проти 76% у грудні) опитаних зазначили, що однозначно чи скоріше мають намір взяти участь у виборах президента України. Порівняно вищі темпи росту охочих голосувати зафіксовано на Півдні та Сході країни.

Мотивація до зрушень і змін наростає.

l Лідером президентського рейтингу є В. Зеленський, якого підтримують 25,1% тих, хто визначився та має намір голосувати.

Другу позицію ділять між собою П. Порошенко (16,6%) та Ю. Тимошенко (16,2%).

За Ю. Бойка готові віддати свої голоси 11,3%, А. Гриценка - 7,7%, О. Ляшка - 5,6%, А. Садового (що вже не актуально) - 3%, Є. Мураєва - 2,5%, І. Смешка - 2,5%. Майже по 2% набирають О. Шевченко, Р. Кошулинський та О. Вілкул.

Ще одному Шевченкові - Ігорю, екс-міністру екології - не допомогла навіть креативна рекламна кампанія: він прагнув популярності через жіночі серця, організувавши свою саморекламу як перспективного нареченого.

Перша трійка помітно відірвалася від переслідувачів. Напевно, саме вони мають розіграти головний приз - булаву.

l За останній місяць зріс рейтинг В. Зеленського, П. Порошенка та Ю. Бойка. Невелике зменшення відбулося у рівні підтримки Ю. Тимошенко.

Електоральні показники інших кандидатів не зазнали відчутних змін. Водночас, протягом останнього місяця відчутно зросла частка респондентів, які не визначилися з вибором (з 15 до 25%). Для декого це може стати резервом, бо деякі виборці визначаються прямо в момент голосування або напередодні.

l В. Зеленський має порівняно кращі електоральні позиції серед виборців Півдня та Сходу, є лідером електоральних рейтингів у містах України.

П. Порошенко є лідером на Заході країни. Там, зокрема, більше оцінили його активну діяльність зі здобуття Томосу і становлення ПЦУ.

Ю. Тимошенко зберігає найкращі позиції в Центрі, де ділить першість з В. Зеленським.

В. Зеленський та Ю. Тимошенко мають найвищий потенціал електорального росту (т. зв. «другий вибір») - їх готові підтримати по 7% виборців, за умови, якщо їхні фаворити не братимуть участь у виборах.

У П. Порошенка і А. Гриценка майже вдвічі менший - по 4%.

  Title
  

l 24% опитаних вважають, що наступним президентом буде П. Порошенко. У перемогу Ю. Тимошенко вірять 19%, В. Зеленського - 17%. За останній місяць значно зросла віра у перемогу Зеленського. Також позитивну динаміку у цьому рейтингу мають показники Порошенка. Показники Тимошенко на рівні грудня. При цьому молодь вірить у перемогу Зеленського, люди старшого віку - у перемогу Порошенка і Тимошенко.

l Антирейтинг очолює П. Порошенко: майже половина опитаних заявили, що не проголосують за нього за жодних обставин.

А тепер поставимо собі питання: як це так - лідером є В. Зеленський, а більшість вважає, що президентом стане П. Порошенко - кандидат з найбільшим антирейтингом і не найвищим рейтингом?

Що, виборці вірять у фінішний ривок гаранта? Чи припускають, що вміння рахувати бюлетені більш важливе, ніж рейтинги?

l Моделювання другого туру дало наступні результати: Ю. Тимошенко тримає першість у парі з П. Порошенком (31% проти 24%). Водночас, В. Зеленський має виграти - як у парі з П. Порошенком (42% проти 24%), так і з Ю. Тимошенко (37% проти 24%).

І, знову ж таки, - як це так: вважають, що має виграти В. Зеленський, а насправді, нібито, виграє П. Порошенко. Люди очікують застосування адмінресурсу, фальсифікації чи що?

l Рейтинг партій очолює партія «Слуга народу», яку підтримують 21,5% тих, хто визначився та має намір голосувати. Хоча насправді такої партії нема, вона є суто віртуальна. І тим не менше, їй віддають першість. Дивина!

«Батьківщину» підтримують - 18,7%, БПП «Солідарність» - 14,2%, «Опозиційну платформу» - 10,5%, «Громадянську позицію» - 6,2%, «Самопоміч» - 5,5%.

Близько 4% підтримують Радикальну партію та «Свободу», близько 3% - партію «Наші», близько 2% - «Опозиційний блок» та УКРОП.

l Цікаво, що В. Зеленський та П. Порошенко як політичні персони, як кандидати мають значно кращу електоральну підтримку, ніж їхні партії - «Слуга народу» та БПП. Аналогічно в А. Гриценка та О. Ляшка.

На відміну від Ю. Тимошенко та А. Садового, чиї персональні рейтинги гірші, ніж показники «Батьківщини» та «Самопомочі».

Гроші

 

Title  

Відомо, що кошти - дуже необхідна, інколи й вирішальна умова перемоги, коли кандидат масивом реклами може так зазомбувати виборців, що перемога йому забезпечена. Хоча й не завжди це спрацьовує, особливо щодо свідомих та ідейних виборців.

Ось показники заможності кандидатів. Як видно, Петро Порошенко є більш заможним, ніж усі інші, разом взяті.

Хоча дехто, думаю, свої кошти далеко не всі виставляє напоказ. А платить так званим «чорним налом», тобто, неврахованою у виборчому фонді готівкою.

Завершення

 

Почав я статтю з Ярослава Мудрого, ним і закінчу.

Відомо, що освячений Помісний собор Української Православної Церкви Київського Патріархату 11 липня 2008 року у зв'язку з 1020-річчям Хрещення Київської Руси-України благословив приєднати великого князя Київського Ярослава Мудрого до сонму святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар в лику благовірний князь.

Чесні останки благовірного князя Ярослава вважати святими мощами, віддавати їм належне шанування.

Благословити будівництво храмів на честь благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого.

Коли і яким чином хтось із сучасних вітчизняних політиків здійснить такі добрі справи на благо України та українців, щоб їх подібно вшановували, хоча б після відходу у кращі світи?

І хто з них здатен бачити себе в історії і працювати задля цього, а не на кишеню?

Коли ж про це варто подумати, як не цього виборчого року, як не зараз?

Настанови чи бачення?

Політична відвага або безликість

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com