rss
05/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#352

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ 5 років тому… Ми пам’ятаємо

Коли вдома покійник, багато не хочеться говорити, тому не дивуюся, що більшість із нас мовчать... Дійсно, 5 років тому до нашої рідної домівки ввірвалися нелюди - це ж скільки треба мати ненависті, щоб кийками трощити черепи наших дітей?

  Title

 

Не могла повірити, що таке можливо, але спочатку була хоч надія, що це єдині жертви, і на цьому все зупиниться. Тому і назва благодійного фонду, який заснувала лікар Марія Дмитрів у листопаді 2013, - «Медична допомога постраждалим на Майдані». Наш фонд був однією з найперших благодійних організацій, які збирали кошти за кордоном і передавали, як то кажуть, «з рук у руки» постраждалим майданівцям. Це здійснювалося через команду, яка постійно перебувала на Майдані; це - наша Алла Дзюма та її друзі, київські студенти Андрій Двояк та Іван Дем'янець. Спочатку постраждалих було небагато, i збирали гроші, здебільшого, в рідних і знайомих. Та незабаром коштів почало не вистачати, оскільки, на жаль, кількість людей, які потребували медичної допомоги, збільшувалася, і «Беркут» почав арештовувати постраждалих у київських лікарнях. У наших майданівців зародилася ідея забирати покалічених людей з лікарень і переховувати в надійних місцях, а згодом з допомогою Миргородського Артема, який долучився до команди, навіть переправляти на лікування в західні області. Аля та Андрій придбали 10 незареєстрованих телефонів, які віддавали хворим i використовували для планування «викрадання» зі стаціонару. Після успішного транспортування пацієнта телефон передавали іншому постраждалому (згодом їхня група стала кістяком Initiative E+, що відправляла поранених для лікування за кордон). За словами моєї доньки, одним з її найстрашніших майданівських моментів був випадок, коли в лікарні Аля зіштовхнулася зі загоном «Беркуту», що розпитував, як знайти хворого, від якого вона тільки щойно вийшла.

Title  

Бажаючих допомогти було багато, тому команда швидко збільшувалася. З переміщенням постраждалих в обласні лікарні з'явилася потреба в медикаментах і лікарських препаратах, тому що лікарні не були укомплектовані для лікування поранень і фізичних травм, отриманих на Майдані. Почали залучати родичів і друзів в Україні, які координували допомогу для лікарень. У цей же час наші волонтери також безпосередньо працювали з постраждалими зі Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Коломиї, Вінниці, Сокаля, Дніпра, Моршина, Верховини, Городенки, Рожнятова, Тлумача, Калуша, Луцька, Одеси, Черкас і навіть Криму.

  Title

До сьогодні зберігаємо детальні записи про надану допомогу. Ось один із них: Injured Name/Coordinator: Марков Олександр /Наталя Стефанишин, Case Description: 81 року народження, з Криму! На Майдані - з 9 грудня. Був учасником усіх подій, включаючи останні, в групі мобільного реагування від «УДАРу». Мав легке кульове в ногу. 18 лютого розірвалася граната, і чоловік сильно впав на бордюр. Травма хребта, німіє нога, важко ходити. Case update/Notes: 3/17/14 (NS) побратими по Майдану забрали в Калуш, бо жінка залишила, коли поїхав на Майдан. Одна дитина. Допомагають місцеві. Зробили блокаду хребта. Amount Money Donated: $300. Case status: Completed.

Ось таких записів - понад сотня. Можна дуже багато розповідати про надзвичайних людей, з якими ми працювали, і перед кожним я схиляю голову. Наприклад, Ярослав Бойченюк відмовився від допомоги і попросив віддати кошти, які виділили на його лікування, комусь, хто цього більше потребує. Або ще одна історія - Морошан Леонід Миколайович, 19 років, ускладнення після вибуху гранати. Хлопець втрачав слух, і потрібна була косметологічна операція з реставрування обличчя. Мама сама виховувала четверо дітей, Льоня був третім у сім'ї, a наймолодший 9-річний брат мав проблеми зі здоров'ям.

Крім медичної допомоги, яка була коштовною, також допомагали з речами першої необхідності і покривали одноразові витрати, пов'язані з лікуванням, оскільки люди перебували на Майдані впродовж тривалого часу. Іван Дем'янець координував відправку покалічених за кордон, і у багатьох навіть не було коштів на таксі, щоб приїхати на попередній огляд до лікаря.

Title  

За 64 місяці існування фонду загальна сума допомоги сягала майже $200 000 доларів від близько 1200 жертводавців. Пожертви надходили зі всіх куточків світу, в Лондоні навіть проводили благодійну акцію. Запам'яталася пожертва студента Ігоря Борисевича на суму $10, і записка, що він не може дати більше, але йому дуже боляче через події в Україні, i що він вдячний нам за роботу. І ще - наша українська громада в Чикаго найкраща, щедрості якої немає меж.

Пригадую першу збірку 26 січня, 2014, коли за одну неділю в 5 церквах зібрали понад $26,000. Я з родиною була в церкві св. Йосифа Обручника, і про це можна написати окрему історію. Давали всі, без винятку, i віддавали все - від $100 купюр, які на всякий випадок тримає в гаманці кожен іммігрант, до останнього долара, що мали при собі. Одна церква Йосифа зібрала $10,034, найбільшу збірку за історію церкви, a церква св. Володимира і Ольги підтримала нас зі збіркою $9,050. Я з гордістю можу сказати, що саме тоді, в ці важкі часи, дійсно народилася наша спільна Українська громада Чикаго, яка вже не ділилася на різні хвилі імміграції.

Величезна праця зроблена волонтерами «Medical Help for Maydan», які не рахували ні своїх грошей (більшість пожертв волонтерів навіть не враховані в загальну суму фонду), ні свій час. Марія Дмитрів, Алла Дзюма, Наталя і Іван Кухарі, Андрій Двояк, Іван Дем'янець, Артем Миргородський, Ольга Майгутяк, Галина Майгутяк, Наталя Стефанишин і Галина Сворак - це люди, з котрими так легко працювалося на благо мети, яка була більшою за нас. Спогади Артема Миргородського: «Не один раз моя машина, яка на Майдані пробігла 2 тис. км і возила людей за 100 км, заправлялася коштами фонду. Сам я своїх 6 тис. євро потратив. Вже і не знаю на що, гроші були потрібні скрізь. Було, що давали навіть на квитки додому. Ми працювали як одна команда. Такий час буває раз у житті, коли незнайомі люди так об'єднуються».

Цими днями, вшановуючи пам'ять Героїв Небесної Сотні і згадуючи події п'ятирічної давнини, задумуємося, a чи не даремно все це було? Українцям притаманно без зупину бідкатися: що й уряд поганий, і зарплати нікчемні, і ціни на газ високі, і нічого не змінилося за 5 років. Так, очікувати, що в Україні наступить рай за такий короткий час нереально. Приходять на думку слова нашого єпископа владики Венедикта Алексійчука, що Україна зараз тільки народжується, і як кожному відомо, народження завжди проходить в муках. Тому треба набратися терпіння і радіти кожній позитивній зміні. Але кожен із нас має запитати себе, а чи змінився/змінилася я? У мене, як і в багатьох з нас, життя розділилося на до Майдану і після. Я зрозуміла, що треба щось робити самій, а не надіятися на інших, і якщо я маю можливість допомогти одній людині - це краще, ніж нічого. За останніх п`ять років я вивчила більше правдивих історичних фактів з історії України, ніж за попередніх сорок. Вивчене розвинуло алергію на російську мову. Я з подивом передивляюся мої пости в соціальних мережах п'ятирічної давнини російською мовою - і не вірю, що це була я. Повірте, я не проти російської мови, якщо це єдина мова, якою володіє людина, але спілкування російською з людиною, яка народилася і прожила все своє життя в Тернополі... Просто тепер я запитую співрозмовника, чи розуміє він українську. І - диво, виявляється, що всі розуміють. І найголовніше - в 1994 році в Чикаго носила зі собою карту світу, щоб показати Україну. Хотілося плакати, бо тільки після того, коли згадувала Оксану Баюл, американці починали кліпати очима і розуміти, про яку країну йдеться. Сьогодні жоден американець не каже мені більше, що я росіянка!

Чи варто було нашим Героям гинути за це? Безперечно ні, бо кожне життя - це святе. Але чи даремно вони поклали свої голови? Ні!!! А нам потрібно пам'ятати i розповідати нашим дітям і внукам правдиву українську історію, щоб вони змалечку розуміли і пишалися, що належать до нації, яка народила таких Героїв...

Герої не вмирають!

Відбувся перший безкоштовний семінар Chicago Ethnic Advertising Agency для української громади

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com