rss
05/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#352

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Герої не вмирають!

Майдан, Небесна Сотня, Герої України, Воїни Світла, «Пливе кача» - це символи свободи і доби, що розбудила національну свідомість українців, символи тиші, в якій біль і скорбота, питання до кожного: «А чи готовий я бути героєм? Що зробив я для того, щоб ватра, запалена янголами п'ять років тому на Майдані у Києві, ніколи не погасла?»

 

Відповідь у словах майданівця Дмитра Петрука: «Сьогодні - 5-і роковини розстрілів на Майдані. Рівно 5 років тому я зробив вибір, про який ніколи не буду шкодувати. Рівно 5 років тому більша частина свідомих громадян зробила один із найважливіших кроків в історії України. На жаль, цей крок коштував нам великих жертв. Не дивлячись на те, що зараз відбувається в Україні, у нас є можливість вибору нашого майбутнього. Герої не вмирають! Слава Україні! Героям Слава!»

  Title

Дмитро Петрук після закінчення Бердичівської гуманітарної гімназії вступив на 1 курс Національного педагогічного університету ім. Драгоманова. Йому було лише 17 років, коли куля снайпера влучила в око... З Народного дому - у народну лічницю. Там лікарі і медперсонал ховали прооперованого хлопця від ментівських псів, що відловлювали майданівців, далі - лікування в США. Сьогодні Дмитро - студент одного з чиказьких коледжів та ведучий радіопрограми UkieDrive... Історія учасників Революції гідності з перших уст назавжди залишиться в українському серці.

22 лютого в Українському національному музеї у Чикаго відбулася громадська подія - вечір-реквієм «Герої не вмирають!». Організаторами події були: Генеральне консульство України в Чикаго, Український Конгресовий Комітет Америки, відділ Іллінойс, Український національний музей.

Чиказьке надвечір'я на музейному майдані стривожив барабанний дріб. Скапували сльозами свічки. «Сьогодні ми вшановуємо пам'ять тих, хто став для нас своєрідним поштовхом для переосмислення глибокої суті людського буття», - сказав правлячий єпископ єпархії святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаго владика Венедикт (Алексійчук), учасник Революції гідності.

Молитвою за упокій душ героїв Небесної Сотні лилася скорботна мелодія пісні «Пливе кача». У ці хвилини кожен із присутніх мав нагоду глибше поринути у роздуми щодо величі героїзму тих, хто чекав на цю молитву. Вечір у музеї розпочався з відкриття виставки Віктора Гурняка (8 червня 1987 р. - 19 жовтня 2014 р.), сина України, талановитого фотографа, добровольця батальйону «Айдар». Він належав до Пласту (курінь ОЗО), був засновником фотоагенції LUFA, позаштатним фотокором Reuters, Insider, УНІАН. Президент музею Лідія Ткачук розповіла про коротке, але світле життя героя, який загинув у зоні АТО, намагаючись вивезти поранених на машині з поля бою. Фотографії, відзняті Віктором на Майдані та в АТО, - це дорога, вздовж якої скоро розквітнуть калинові гаї. «Болить душа. Дякую всій діаспорі від нас, батьків, від усієї сім'ї нашої за вшанування нашого СИНОЧКА. Я вірю,що з такими патріотами своєї землі буде Україна». - написав у Фейсбук батько Віктора Петро Гурняк (Тернопіль). Зі слів матері Марії Гурняк ми дізналися, що її син Віктор поїхав до Києва на початку грудня 2013 року, одразу після побиття на Майдані Незалежності студентів. Повернувся аж через три тижні, щоб узяти теплі речі і вирушити знову. Потім російський агресор з'явився в українському Криму. Віктор не міг не поїхати туди. Коли агресор пішов війною на Донбас, став волонтером, їздив з батьком навіть до Італії по допомогу. У жовтні 2014 р. на Луганщині 27-річний Віктор Гурняк поліг, захищаючи українську землю. Поховали героя на Личаківському кладовищі у Львові, де тепер живуть його дружина й маленька донька.

Схиляємо голови перед Героями та їхніми батьками!

Присутні з болем в душі оглядали виставку, інсталяції та відеотрансляції з Майдану 2014 року.

«Фотографії, які я часто переглядаю, вдивляючись в обличчя людей і намагаючись побачити когось знайомого, переосмислити ці моменти перебування на Майдані і ще раз пережити ті самі почуття та емоції. Серед цих людей, напевно, є ті, котрі поклали своє життя на вівтар України і стали Небесною Сотнею. Не віриться, що минуло 5 років і стільки всього сталося... У тиші і покорі схиляю голову перед усіма Героями, пам'ять яких буде зі мною назавжди!» - це вже роздуми учасника вечора та Революції гідності Сергія Михайлюка (Чикаго).

Title Title 

 

Генеральний консул України в Чикаго Лариса Герасько згадувала про ті страшні дні, які відбувалися в Києві, від перших мирних протестів студентів у столиці та брутального їх розгону, говорила про смерть і про надію, про супротив громадськості задля захисту прав та свобод, гарантованих Конституцією України. Голова Іллінойського відділу Українського Конгресового Комітету Америки Ігор Дячун наголосив на єдності, народженій Майданом, та силі, що об'єднала людей різних національностей навколо України.

«4 квітня 2014 року, коли ще ятрив біль від загибелі Героїв Небесної Сотні і коли вже починала майоріти заграва від війни з окупантом українських земель - Росією, у Корсунь-Шевченківському по-звірячому був закатований активіст Майдану, журналіст, науковець Василь Сергієнко», - розповів активний учасник революції, побратим героя Небесної Сотні Володимир Зуєнко. Ми дізналися про те, що 20 лютого біля Корсунь-Шеченківська Володимир Зуєнко був серед тих, котрі призупинили і роззброїли колону кримських тітушків, «яка складалася зі 6 автобусів та 300 осіб, а з ними - рота з Дніпропетровська, що їх прикривала. Ми їх роззброїли, при цьому згоріло три автобуси. Цей факт був використаний Путіним, щоб заговорити про окупацію Криму. Насправді ж це була кривава колона, яка вбила 30 наших майданівців біля Маріїнського парку. Вони везли бити, закривавлені ножі, трофейні щити».

Сповнені віри та оптимізму, струменіли виступи владики Венедикта та отця Ярослава Мендюка. Тоді, у найважчі дні революції, вони, разом з отцем Миколою Бурядником, який передав музеєві шолом командира ІІІ сотні самооборони Романа Матвійціва, були там, де молитва ставала щитом, барикадою, бронежилетом. Ми пам'ятаємо капеланів, які були на Майдані, усвідомлюємо, яку велику роль відіграла тоді церква.

«Молитва є життям, яке залишили нам Герої. Ми приймаємо її з їхніх рук, з їхніх уст. Кожен з нас є Героєм. Майдан і Революція є і мають бути в кожного з нас в житті назавжди», - наголосив владика Венедикт.

Title Title 

 

Всі, хто зібралися, щоб віддати шану Небесній Сотні, а це - студенти, волонтери, активісти громади, духовенство - мали можливість послухати символічні композиції у виконанні бандуристів Івана Шміла та Лесі Клімченко, солістки Львівської філармонії Ольги Фенюк.

Після вечора, як спалах світла, з'явилися дописи у мережі Фейсбук, адже формат події не міг охопити всіх бажаючих поділитися враженнями. Ось один з дописів, який не можна оминути. Алла Дзюма (Чикаго): «Я не можу кількома реченнями описати свої дні на Майдані. Це - як у калейдоскопі. Події розвивалися дуже швидко. Не було навіть часу на страх. Ці дні - це частина мене, як пальці на моїй руці. Мій мізинець - це перші кроки під дещо романтичних листопадових маніфестацій. Безіменний палець - це перші побиті студенти та люди 30 листопада, які об'єднали всіх українців проти корупційної влади. Мій середній палець - це для Путіна, Януковича, всіх мерзотників, що знищували мою країну та знущалися з моїх братів і сестер. Повалення пам`ятника ідола комуністів, протести на вул. Грушевського, де я вперше побачила бездушність опричників режиму, які гамселили активістів на Майдані, - все перед очима. Моє тіло пам'ятає, як воно тремтить від вибуху гранат, очі знають, як пече сльозогінний ядучий газ. Моя шкіра - це київська бруківка, по якій я ходила на Майдан. Моє серце - це скромна хатинка для всіх людей, що боролися за справедливість, але полягли на цій самій бруківці. Моя колискова пісня - це мільйонний голос Майдану під час виконання «Ще не вмерла Україна».

Наталя Кухар (Bettendorf, Iowa): «Для тих, кому боліло і болить... 5 років з часу Майдану - і мало, і багато. Тоді ми були «приклеєні» до комп'ютерів 24 години на добу, слідкуючи за подіями в Україні. Ніч в Америці - ранок в Україні - Громадське й Еспресо TV в ефірі круглодобово з новинами з Майдану. В грудні 2013, після ще одного мітингу в Чикаго, грілись теплим чаєм у Марії Дмитрів вдома, і вона запропонувала створити збір грошей для постраждалих студентів і поранених на Майдані. Ми підхопили ідею, і так утворився фонд Medical help for protestors at Maidan in Kyiv. Ніхто і не думав, що збір розтягнеться майже на 2 роки. Пам'ятаю ті безсонні тривожні ночі, контакти з пораненими через телефон і скайп, контакти з хлопцями на Майдані.

Ось кілька історій що запам'яталися. Василь Галамай - майданівець зі Львова, фотографія якого була на обкладинках європейських журналів (як же ж радів французькій фотограф, який зробив його фото, дізнавшись, що Василь залишився живий, коли запитав мене про нього у ФБ). Андрій Жупник, айтішник зі Львова, який втратив руку... Тарас Більчук - художник, якому розтрощили голову (тепер у нас є його картини з Майдану вдома). Микола Рудик - український марафонець, який отримав поранення в око і голову... і ще багато інших скалічених українських патріотів. А потім була Небесна Сотня... Роман Гурик, так подібний до мого однокласника Ігоря - пізніше побачила Ігоря з дружиною, чорних від горя під час похорону сина... Скільки ж їх там тепер тримають небо над Україною... Так ми лікували свою тривогу за Україну тут, на чужині... Дякую всім тим небайдужим жертводавцям, усім знайомим і незнайомим, хто допомагав і не давав втратити віру і надію. Немарно все це було! А боротьба за Україну продовжується».

Майдан - це народження незалежної нації, втілення всього найкращого, що є в Україні - і це визнає світ. Це - наша історія, якою ми пишаємося. Українське Чикаго - це теж Майдан, який продовжується у кожній нашій дії, у пам'яті, у молитві. Слава Україні!

 

Дякуємо всім, хто допомагав та брав активну участь у підготовці і проведенні вечора-реквієму «Герої не вмирають»: Генеральному консулові України в Чикаго Ларисі Герасько, президентові УНМ Лідії Ткачук, голові УККА, відділ Іллінойс, Ігореві Дячуну, членам комітету - др. Марії Дмитрів, Світлані Полак, Марії Дзюмі, учасникам подій на Майдані - владиці Венедикту, о. Ярославові Мендюку, Дмитрові Петруку, Володимирові Зуєнку, також - Олександрові Хрипливому, Олександрові Янковому, бандуристам Іванові Шмілу, Лесі Клімченко, солістці Львівської філармонії Ользі Фенюк, а також - Світлані Іванишин, Олегові Мелешку, Ярославі Абрамюк, Оксані Амброз, Галині Парасюк, Орисі Курбатов, усім засобам масової інформації в Чикаго, редакції газети «Час і Події»! Разом ми - сила.

 

Фото Олександра Янкового

 

5 років тому… Ми пам’ятаємо

Відбувся перший безкоштовний семінар Chicago Ethnic Advertising Agency для української громади

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com