rss
06/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#353

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Олег Мацех: «Це піаніно – символ того, яким був Майдан»

Учасник Євромайдану, ініціатор та співзасновник створення Громадської ради Майдану, співавтор фотографії «Піаніст перед «Беркутом» на Банковій», що перемогла в міжнародному конкурсі Freedom House, Олег Мацех розповів історію легендарного фото, а також про свої проекти, присвячені питанню довіри.

 

- Пане Олеже, чимало вашої роботи у часи Майдану лишилось за кадром, але була одна світлина, яка збурила весь світ. Йдеться, звичайно, про фотографію, де ваш син Маркіян грає на піаніно перед стіною «Беркута».

Title  
 Піаніст перед «Беркутом» на Банковій 

- Ця фотографія має цікаву історію, яка починається з іншої фотографії. Під час Майдану я жив у колеги в Києві. Він мешкає фактично біля Адміністрації президента, а це тоді була закрита зона. Аби потрапити до Адміністрації, потрібно було пройти через численні патрулі. Дружина мого колеги водила дитину щодня в садочок. Якось «Беркут» загородив всюди дороги. Мала зупинилась і стояла десь хвилини три, потім повернулася і запитала: «Мамо, як нам у садочок пройти?» За цей час мама її сфотографувала. І в мене у ФБ в закладках ви можете побачите фото дитини, яка стоїть перед стіною «Беркута». І так, як ви бачите піаніно, так стоїть маленька дитинка. Для мене це фото значно геніальніше, ніж моє піаніно. Воно цілком спонтанне. Мені навіть ночами снилась оця стіна з беркутівців. Це стосовно фотографії, а стосовно піаніно, то ми з Маркіяном перші поставили у Львові вуличне піаніно. Отак от воно все й почало складатись.

  Title
  Олег Мацех

- Ви були у громадському секторі Євромайдану?

- Саме так. Я був у громадському секторі Євромайдану з Ігорем Луценком, Володею В'ятровичем, Ганною Гопко. У нас там було багато активістів. Особисто я відповідав за ідеологію, за громадські акції. І ось в один момент я дуже сильно захворів. У мене була температура 40 градусів, і я просто не міг на вулицю вийти. Тобто, я був вдома і мав час про щось подумати. Прибігає до мене Маркіян і каже: «Тату, треба щось придумати, Майдан уже місяць стоїть. Усі розчаровані, що це - кінець, нічого не відбувається. Пропоную купити 18 піаніно, і ми розставимо їх навколо Майдану». Я йому кажу: «Маркіяне, купимо одне піаніно, поставимо його перед «Беркутом» і сфотографуємо це. Я пам'ятаю, як та беззахисна дитинка стояла». Тобто, це був мій задум. І в мене ця фотографія була перед очима, саме в цьому ракурсі, один в один. Я зателефонував своєму колезі Андрієві Меаковському і запропонував: «Ми це зробимо і зробимо фотографію. І ця фотографія має бути сильним меседжем». Потім я почав видзвонювати журналістів. Ніхто, щоправда, мене дуже не слухав. Єдине, що я зателефонував своїм друзям на канал 24, і там хтось сказав, що привезуть піаніно.

- Як вам вдалося пронести піаніно до «Беркута»?

- Ми його везли через усі ці патрулі, кордони поліції, і вони навіть не уявляли, що це може бути такою зброєю. Вони думали, що ми несемо його додому, що ми десь тут живемо. Я це все спостерігав з вікна і керував акцією фактично по телефону, а Андрій Меаковський і Маркіян, які й привезли це піаніно, ще вночі десь у гаражі розмальовували в жовто-блакитний колір кришку. Коли вони поставили піаніно на Майдані, то там була величезна кількість людей. Я сам не міг фотографувати, тільки казав, як я хочу. Фактично я був режисером та ідеологом.

- Хто ж зробив цю фотографію?

Title  
 Олег Мацех з родиною 

- Андрій Меаковський. Оскільки я жив у колеги на 5 поверсі, то йому довелось разів десять бігати туди-сюди, приносити мені фотографії, а я казав: «Не те. Тут відійди на кілька метрів, тут збільш, це не той ракурс, це - не те». У момент, коли стояло піаніно, були фотографи з усіх всесвітньовідомих видань, які робили фотографії там, на місці. Але згодом вони вже всі пішли, а я все одно посилав Юру і просив фотографувати ще і ще. Маркіян просто грав весь той час. Постановка у цьому всьому лише одна - там десь була тисяча людей, і я попросив їх відійти на 20 кроків назад, щоб сфотографувати піаніста не в натовпі людей, а піаніста як єдиний протест проти «Беркута». Це мало бути символом. І Юра просто сфотографував, Маркіян грав. Юра - справжнє ім'я (Андрій Меаковський). Він сфотографував, приніс мені і каже: «Це - воно». Тоді я придумав до світлини короткий текст. І таким чином це фото просто в один момент стало вірусним і дійсно облетіло цілий світ.

- Ваш син виступав потім на фестивалі у Голландії.

- Так. Маркіян спочатку їздив з виступами на центральні канали. Трохи пізніше він виступив в Амстердамі на дуже відомому фестивалі Masterpiece. Йшлося про 20 найпотужніших мистецьких подій, які стали дієвими методами проти війни. Там він виконав мелодію Скорика, це був концерт на 50 000 осіб. Безумовно, цей задум з піаніно дав величезний поштовх для дуже багатьох процесів, зокрема, наступного дня почалися події на Грушевського. Але я переконаний, що це дало меседж світові про те, що агресія - не з Майдану, що це - сплановані провокації. Проте, вони не дуже вдалися, адже ми показали, що сутички, які почалися на Грушевського, це був більше акт відчаю, а не акт агресії. Це піаніно - символ того, яким був Майдан. Так що ось така історія.

- Прикро, що й донині наші політики не виправдовують кредит довіри українців.

- Кожен із нас має той чи інший кредит довіри, й інша людина під час взаємодії з вами просто може вичерпати його. У вашому розумінні. І в якийсь момент ви перестаєте людині довіряти, тому що вона вичерпала цей кредит, так, як злочинець. Наприклад, у вас щось вкрали. Щоб повернути довіру, її треба завоювати. Знову створити її кредит. Річ у тому, що досі більшість політиків не сформували жодного кредиту довіри, і вони над цим навіть ніколи не працювали. Тобто, проблема не в політиках, проблема - в суспільстві. Суспільству чомусь подобаються такі політики, люди обирають собі таких політиків.

- Пане Олеже, власне, питанню довіри присвячено чимало ваших проектів, зокрема, Сніданки довіри, які ви проводите у Львові. Розкажіть, будь ласка, про це.

- Ми проводили такі сніданки вже кілька разів. Насправді це - звичайна акція. Її можуть  організувати у кожному місті, на кожній вулиці і в кожному подвір'ї. Тобто, в один день всі разом винесіть назовні якісь свої страви, не снідайте за стінами, а почніть день з людьми, навіть з незнайомими. Познайомитись, поспілкуватись, поділитись їжею - це так по-людському, по-Божому. Таїнства трапези ніхто не скасовував, воно об'єднує людей віддавна і має дуже великий позитив. Саме під час споживання їжі з'являється певна енергетика, виникає між людьми довіра, налагоджуються довірливі стосунки. Тому що спільна трапеза - це своєрідна близькість.

  Title
  Олег Мацех

- Минулого року, в жовтні, ви організували безпрецедентну акцію «Бієнале довіри».

- Так, нічого подібного раніше не було. Ми фактично на три дні спровокували багато процесів і дали поштовх до розмов на тему «наскільки важливою є довіра». Бо, на наше переконання, довіра - це базове почуття у стосунках між людьми, на ній будується все. Без довіри ми можемо побудувати стіни, тюремні камери, на недовірі ми можемо побудувати тільки в'язницю, а не розвинуте суспільство. Довіра має пронизувати наші відносини в сім'ях, у колективах, у цілих суспільствах та країнах. Це - довіра між людьми, між інституціями, довіра до технологій. Це - базова цінність, без якої ми будемо нещасливими. Тому що довіра - це коли ти, до прикладу, у бізнесі делегуєш комусь якісь обов'язки й одразу делегуєш право на помилку. Ти довіряєш цій людині, навіть розуміючи, що вона може помилитись.

- Тема надзвичайно актуальна, адже у нашому суспільстві є значний  дефіцит довіри.

Title  
 Маркіян Мацех 

- А це - не тільки в нашому. Хіба в американському суспільстві дефіциту довіри немає? Будьмо чесними. Звичайно, він менший у скандинавських країнах. Там кредит довіри на дуже високому рівні серед громадян. На пострадянському просторі він дуже низький.

Але я би не сказав, що все так весело чи в США, чи в Європі. Це дуже пов'язано з тим, що відбувається з Інтернетом, особливо зі соціальними мережами, зі ЗМІ загалом. Ми думали, що чим відкритіший світ, тим більше люди довірятимуть одне одному, а стався парадокс. Тому що коли люди відкривають світ, то дуже часто зіштовхуються з брудом, якого вони не очікували. І вони не готові довіряти. Я ще раз наголошую, що довіра - це готовність втратити і не боятися втрати, не боятися матеріальних втрат, не боятися розчарувань.

 

(Далі буде)

 

Незряча та нечуюча волонтерка з Луцька зв’язала півтори тисячі рукавиць для воїнів АТО

Олег Мацех: «Ми завжди в дорозі, адже подорож до себе триває постійно»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com