rss
06/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#353

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Як з топ-менеджерів великих корпорацій «ліплять» кандидатів у президенти

У минулих випусках ми розповідали про те, що під час цьогорічної виборчої кампанії робиться у таборі виразно проросійських претендентів на посаду глави держави (№ 2019-06), а також про те, чим закінчилася спроба висунути «єдиного кандидата» від націоналістів (№ 2019-08). Сьогоднішня ж наша розповідь буде про той сегмент бажаючих очолити Україну, політичну приналежність яких окреслити важко. Що не можна сказати про приналежність корпоративну. В сенсі звичайних бізнес-корпорацій, впливових у тому чи іншому регіоні.

 

Про що йдеться? Враховуючи сміхотворний розмір застави (близько $100 тис.) й нескладні до виконання вимоги щодо оформлення, кандидатами на виборах-2019 цілком безперешкодно стають як більш-менш відомі фігури, так і цілком випадкові, кінцеву мотивацію котрих досі важко прослідкувати. Хтось - і, напевно, небезпідставно - вважає, що йдеться, зокрема, про примітивну технологію а-ля «сховати дерева в лісі», за рахунок якої виборець отримає на дільниці півметровий паперовий рулон з доброю півсотнею прізвищ, після чого або зопалу зіпсує його, зробивши таким чином бюлетень недійсним і втративши шанс особисто долучитися до можливості змінити країну, або, принаймні, не дошукається у такому, перепрошуємо, «простирадлі» прізвища вподобаного політика. Не слід недооцінювати й статистичних втрат від прийому з «двійниками», позаяк Центральна виборча комісія з дивовижною легкістю зареєструвала двох людей із прізвищем Тимошенко, двох - зі Шевченко. Юлія теж не одна. Буде з кого вибрати, чи то пак недобрати.

Одним словом, звичайнісіньке спойлерство, тобто, навмисне відтягування голосів на користь реальних «важковиків» підставними кандидатами, деякі з котрих і політиками не були ніколи та не мають жодної представленості у ЗМІ, на цих виборах розквітло дуже буйним квітом. Але це  - ще півбіди.

Значно гіршим є те, що за рахунок проходження тими чи іншими сумнівними персонажами процедури кандидатизації їх тепер сприйматимуть як доволі серйозні фігури. Незалежно від того, скільки відсотків (точніше - десятих чи сотих від одного відсотка) вони наберуть за підсумками першого туру.

Ці ж персони і ті, хто за ними стоїть, вочевидь, сподіваються, що з ними рахуватимуться протягом найближчих парламентських і муніципальних виборів.

Вони ж - кандидати!... Кандидатики, кандидатченки.

Віктор Бондар

 

8 лютого в ефірі телеканалу «1+1» кілька висуванців у президенти підписали меморандум «За чесні вибори», про що вони домовилися ще 14 січня. Цей пакт про взаємний ненапад підтримали Юлія Тимошенко («Батьківщина»), Володимир Зеленський («Слуга народу»), Анатолій Гриценко («Громадянська позиція»), Андрій Садовий («Самопоміч»), Олександр Шевченко («Укроп») й Віктор Бондар («Відродження»). Валентин Наливайченко («Справедливість») підпису не ставив, однак прийняття документу підтримав.

Здавалося б, ще один передвиборчий ритуал і зайвий привід нагадати про себе. Такі пакти, так само, як і їхнє розірвання, то звична річ наприкінці останніх приготувань до відкритих політичних баталій.

Насторожує інше. Що в компанії з непримиренними опозиціонерами та молодими іменами робить колишній член фракції Партії регіонів Віктор Васильович Бондар, котрий, за даними руху «Чесно», голосував за диктаторські закони Януковича, які посилили градус протистояння на Євромайдані й призвели до масових розстрілів протестувальників міліцейським спецпідрозділом «Беркут»? За гіркою іронією долі, згадана трагічна подія, яка, до слова, цілком виправдано назавжди перекреслила кар'єри чималої кількості «молодих і перспективних», мала місце у ці ж дні - 16 січня, але, відповідно, 2014 року.

Хтось, щоправда, заперечить, що Бондар не був класичним «регіоналом». Що він на виборах 2010 року, перебуваючи на посаді голови Дніпропетровської обласної держадміністрації, взагалі публічно закликав голосувати за Юлію Володимирівну, і був за таку ідеологічну «диверсію» негайно звільнений. Що за прем'єрства і пізніше за президентства Віктора Ющенка займався в уряді різноманітними стратегічними проектами національної ваги, наприклад, приєднанням України до Всесвітнього павутиння. І це теж буде правдою.

Як і те, що коли замість Ющенка президентські відзнаки все ж отримав Янукович, а не Тимошенко, пан Бондар не пішов в опозицію та не сів надовго до в'язниці, а вмостився у теплесеньке крісельце заступника голови Державної митної служби комуніста Ігоря Калєтніка. Й після перемоги Революції гідності не порвав з «регіоналами», а очолив на пару з Віталієм Хомутинніком утворену з них ніби як нову партію «Відродження».

У парламенті «відродженці» чимось особливим не вирізняються. Виступають «за все гарне і проти всього поганого», підтримують якісь окремі реформи, а якісь навпаки гнівно «засуджують». Голосують або спільно з Блоком Петра Порошенка, або в унісон з канонічними уламками ПР у вигляді «Опозиційного блоку». Чи в інтересах певних зацікавлених осіб «принципово» не голосують, що на чорному ринку політичних послуг часом оцінюється ще вище, ніж «за», «проти», «утрималися».

«Безідейний пристосуванець», - скажете ви. Так, можливо. Але не тільки. Знавці української політичної кухні глибоко переконані в тому, що постійно лишатися «на плаву» Бондарю допомагає давнє знайомство із засновниками потужної українсько-американської фінансово-промислової групи Sigma Bleizer, адже свого часу він виявився одним з тих, хто безпосередньо допомагав Майклу Блейзеру після повернення зі Штатів до рідного Харкова на початку буремних 90-х. Ось пряма мова тоді ще міністра транспорту та інфраструктури Бондаря з інтерв'ю газеті «Факти і коментарі»:

«...У 94-95 роках я вже перейшов у велику фінансову групу - називалася «Сігма». По суті, ми були біля витоків цієї компанії, вона народжувалася на наших очах і руках».

Дмитро Добродомов

 

Секретар Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції, народний депутат Дмитро Євгенович Добродомов закликає у розміщуваній від свого імені агітації протистояти «олігархам» й обіцяє у разі обрання позбавити їх визначальних для формування надприбутків привілеїв та пільг. Корисні ініціативи, безумовно, варто всіляко вітати. Якщо даний учасник президентських перегонів не дійде до фінішу (а радше за все, як і інші геть непрохідні, він планує скористатися зимою й весною, аби гарно виступити восени, коли вирішуватиметься доля наступного складу парламенту), озвучені ним публічно вагомі для широкого загалу ідеї все одно стануть надбанням виборів-2019. А з часом, не виключно, й набудуть певної реалізації. Бо ж вибори для того і потрібні, аби обговорювати нові, досі не використані підходи до вирішення нагальних проблем країни.

Одначе, як бути з тим, що в минулому Добродомов працював генеральним директором медіа-холдингу Петра Димінського - найзаможнішого галичанина, і, як то часто траплялося раніше в біографії людей відповідного суспільного прошарку, в минулому - члена фракції Партії регіонів у Раді? Питання, погодьтеся, потребує відповіді.

Після Майдану теперішній кандидат у президенти звідти пішов, зайнявся політикою, створив партію «Народний контроль». Але чому аж після Майдану? Після смертей від куль «правоохоронців» та іноземних загарбників у Києві, Хмельницькому, Криму і Донецьку. Після того, коли звезена автобусами через прозорий кордон тітушня з Росії била по головах кастетами й кийками дівчат у віночках на проукраїнських мітингах у Харкові та в Луганську.

А що якби, припустімо, Майдан тоді втопили в крові, як це не раз траплялося в сусідній Білорусі, і Янукович став би довічним правителем на зразок Лукашенка? Добродомов би досі працював на їхніх телеканалах і в їхніх газетах?

Щодо газет. Якщо головування у ЗІКу підтверджується з відкритих джерел та не заперечується, власне, паном кандидатом, співпраця з очільником львівських «регіоналів», засновником речового ринку «Південний» Петром Писарчуком у період роботи над виданням «Інформатор» остаточно не є доведеною. Дмитро Євгенович тему цю оминає, запевняє, що то був виключного його інформаційний проект. Може, для того, аби не збільшувати і без того критичну концентрацію ПР у своїй поки що не надто об'ємній біографії.

Політичний профіль «Народного контролю» наразі теж лишається остаточно нез'ясованим. Водночас, вибудувана ним партійна мережа ширша, ніж, наприклад, у вже згадуваного Гриценка, що потребує неабияких фінансових вливань ззовні. До того ж, вони спершу домовлялися об'єднати свої зусилля, оскільки «Громадянській позиції» істотно бракує тих, хто захищатиме голоси їхнього кандидата на етапі підрахунку. А в українських реаліях то не менш важливо, ніж забезпечити явку прихильників на дільницях для голосування.

Зрештою, Добродомов відмовився допомагати Гриценкові, не став він і знімати свою кандидатуру на його користь подібно до Віктора Чумака (партія «Хвиля»). Мовляв, для чого відмовлятися від унікального шансу. Бодай і вельми примарного.

Або ж пана Дмитра хтось попросив вчинити у такий спосіб. Невже, ті ж, для кого він виступав зі звинуваченнями Арсенія Яценюка у хабарництві? А таке звернення нардепа, нагадаємо, у 2016 році слугувало PR-супроводом інспірованого Адміністрацією президента Порошенка звільнення одного з лідерів «Народного фронту» з прем'єрської посади.

Віктор Кривенко

 

Проте, ані Бондар, ані Добродомов не йдуть у порівняння з політичним еквілібристом Віктором Миколайовичем Кривенком. Певно, з часом його «перевзування у повітрі» вивчатимуть студенти всіх, без винятку, спеціальностей у межах загальноуніверситетського курсу політології. Настільки неймовірними є демонстровані ним ідеологічні та ціннісні перевтілення. І ось чому.

До Революції ще й близько не кандидат у президенти уникав публічності, працював радником віце-прем'єра Олександра Вілкула з питань розбудови технопарків. Був безпартійним, разом з майбутнім нардепом-«радикалом» Віктором Галасюком займався, як згодом стане зрозумілим, провальним облаштуванням будівельного майданчика під спорудження на західній околиці Києва містечка комп'ютерників Bionic Hill.

Проект всіляко підтримував молодший син тодішнього глави держави Віктор Вікторович Янукович. За оцінками експертів, не без власного зиску. Так тоді вирішувалися всі економічно важливі питання з комісійними для «Межигір'я».

Наскільки етично Кривенкові було мати справи з Вілкулом і Януковичем-молодшим?

Хтось заперечить: «Успішні топ-менеджери і ділові люди не мислять категоріями етики та моралі, вони послуговуються виключно імперативами «є» або «нема», і їм байдуже, як і за рахунок чого досягнуто поставлені бізнесові цілі».

Гаразд, але як тоді бути з тим, що та сама людина нині очолила, лише подумайте, «Народний Рух» (!) й подає себе не інакше, як політиком загальнодержавного масштабу?

Після Революції раніше зосереджений на фінансах (то його перша освіта) Кривенко проходить до Верховної Ради під № 5 у партійному списку «Самопомочі». Далі перебігає до БПП, потім йде й звідти. І зненацька очолює, здавалося б, «партію з репутацією» під назвою «Народний Рух України». Написав заяву про членство і незабаром очолив. Все просто.

«Ну, що ви як маленька дитина. «Рух» потребує коштів. Попереду - парламентська кампанія, а без нормальних бюджетів ніхто нічого робити не хоче», - люб'язно пояснили нам у керівництві НРУ. На умовах анонімності.

А на уточнююче запитання про те, чи не було ідейної, чисто «рухівської» перевіреної кандидатури, відповіли: «Для того, хто забезпечує фінансування, Кривенко і є тим «перевіреним».

Прізвище «чарівника»-благодійника, ладного підтримати «під чесне слово» легендарну політичну силу, виділивши для неї напередодні виборів неабиякі ресурси, нам не повідомили. Кажуть, здогадайтеся самі.

Безумовно, час розставить все на свої місця і, як мовиться у Святому Письмі, «немає нічого таємного, що не стало би явним», однак, першим у даному випадку в пам'яті чомусь виринає представник «запорізького» лобі, один із найбільших українських забудовників Василь Хмельницький. Це його компанія мала бути ексклюзивним генпідрядником у Bionic Hill.

На закритій частині - лише для обраних - організованого ним Київського міжнародного економічного форуму (КМЕФ) серед запрошених гостей бачили Кривенка. І Галасюка.

Загибель українця як показник суспільних настроїв

МВС та переобрання Порошенка. Хто кого - й що за цим криється

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com