Її величність Кліо, як давні греки іменували богиню минувшини й повелительку нашої пам'яті, має таку цікаву й корисну звичку, як схильність повторюватися. Дехто на неї за це постійно ображається, особливо ті, хто волів би у той чи інший спосіб вплинути на закономірний хід подій. Але вона не пробачає не вивчених уроків чи, як кажуть історики, «провчає» та «напоумляє».

 

Ось і тепер передвиборча зима 2018-2019 рр. багато в чому нагадує аналогічні події дев'ятирічної давнини. Чому саме сезон 2009-2010 рр., а не тріумфальний для Леоніда Кучми 99-й, коли він в статусі чинного президента за допомогою спецслужб та політтехнологів усунув конкурентів (пересварив, роз'єднав, підкупив, а дехто з них, як, скажімо, патріарх «Народного Руху» В'ячеслав Максимович Чорновіл, до виборів не дожив фізично), і, не маючи рівного за силами та можливостями суперника, впевнено легітимізував продовження власних повноважень? Так, Петро Порошенко наразі теж намагається двічі поспіль сподобатися виборцям, але є одне інституціональне «але». Внаслідок існування в державі парламентсько-президентської форми правління і через поточний політичний пасьянс він не може розраховувати на підтримку міністра внутрішніх справ, якому зараз офіційно підпорядковується не лише Національна поліція, а й Державна прикордонна служба та Державна служба з надзвичайних ситуацій. Й «тили» якого прикриті політичною підтримкою кількох партій («Народний фронт», «Національний корпус», Соціалістична партія) та доволі відчутним впливом у суспільстві. І в тієї його частини, яка ближче до військових, і в тієї, яка ближча до цивільних.

Тому ми й говоримо про подібність нинішньої незвичної кампанії одразу з кількома лідерами електоральних симпатій українців до поєдинку початку 2010 року, коли у другому турі зустрілися Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. Тоді МВС на чолі з Юрієм Луценком вперше в міру сил та можливостей протидіяло на виборах вибудуваній Адміністрацією президента Віктора Ющенка вертикалі Служба безпеки України - органи прокуратури - місцеві державні адміністрації. Як би це дивно сьогодні не виглядало, на той час одне з одним боролися двоє кандидатів від влади, тобто, від двох частин влади. Від президентської та від прем'єрської.

В усіх інших випадках, коли українцям доводилося обирати главу незалежної держави (1991, 1995, 2004-2005, 2014), великих розбіжностей між різними правоохоронними органами або не було, або вони не виявлялися настільки помітними, щоб це ставало предметом загального обговорення. Отже, передвиборчі тертя між правоохоронцями, схоже, поступово входять у практику й тепер будуть невід'ємним атрибутом ледь не кожної виборчої кампанії.

Вузол перший - брудні гроші

 

Днями штаби провідних кандидатів звинуватили одне одного в підкупах голосів.

За версією «тимошенківців» й особисто Тимошенко, у «порошенківців» тим опікується заступник фракції БПП у ВРУ Сергій Березенко, племінник одного з впливових «вінницьких», останнього комсомольського вожака УРСР Анатолія Матвієнка. Під час скандальних виборів у Чернігові, де конкуренцію йому складав Геннадій Корбан від партії УКРОП, репортери та місцеві мешканці розповідали про те, як Березенко намагався роздавати напередодні голосування чималенькі суми готівки.

Нині говорять про 1 000 гривень: 500 грн. дають до, 500 грн. - після. А якщо потрібний кандидат переможе, то ще й 500 грн. обіцяють.

«Порошенківці», своєю чергою, на вершину «тимошенківської» піраміди ставлять нардепа Руслана Богдана та Валерія Дубіля. Розцінки, якщо їм вірити, приблизно такі ж. Не називаючи нікого персонально, без назв партій і рухів про 30 обшуків у різних регіонах доповів Віктор Кононенко, заступник голови відданого президентові СБУ.

Що найцікавіше, за заявою Тимошенко голова МВС Арсен Аваков розпорядився почати кримінальне провадження. У БПП не те що образилися - розлютилися, звинуватили міністра у роботі з дискредитації їхнього кандидата і в потуранні «популізму» опонентів. Той не розгубився і виступив із заявою про покладену на поліцію місію із забезпечення законності виборчого процесу.

«Я не в конфлікті з Порошенком, хоча я йому й не соратник. Я це вже казав і повторю. У мене з ним нормальний виробничий контакт. Ми з ним у постійному діалозі, але ми в різних партіях. Він багато зробив для країни і багато чого не зробив», - виклав свою точку зору міністр в інтерв'ю «Дзеркалу тижня».

Борців із «платними» виборами підтримав керівник поліцейської галузевої профспілки, голова Соцпартії і теж кандидат в президенти Ілля Кива.

«Співробітники Нацполіції, виконуючи свою роботу, стають жертвами тиску з боку прокуратури та СБУ. Нещодавно така ж ситуація була в Полтаві, де обласний прокурор виписав підозру активістам, які розкрили такий же підпільний штаб від БПП, який займався підготовкою скупки голосів. Поліція виконує свою роботу і свій обов'язок. І якщо окремі, нечисті на руку прокурори стають жертвами злочинних маніпуляцій, то це дискредитує всю правоохоронну систему», - цитує його офіційний сайт соціалістів.

Заява робилася у Сумах. Тобто, йдеться про розгалужену мережу.

Як би ми не ставилися до Авакова чи до Киви, не складно помітити, що у боротьбу між штабами втягнулися відповідальні за безпеку органи влади. Й втягнулися по різні боки протистояння.

Вузол другий - Катя Гандзюк

 

«Порошенківці» прагнуть ставити знак «дорівнює» між «Батьківщиною» та Нацполіцією не лише захищаючи Березенка. Як переконує Аваков, для дискредитації МВС використовується й болюча тема із затягнутим слідством за фактом нападу на керуючу справами міськвиконкому Херсона.

Подивіться на, здавалося б, звичайну на виборах ситуацію й на те, що з неї вийшло.

Погожої днини, у суботу, пікетувальники від кількох націонал-патріотичних формувань приходять на зустріч Тимошенко з виборцями. Намагаються запитати, чому партія досі не виключила того, хто проходить у цій справі. Зчиняється колотнеча, метушня, молодих людей забирають до найближчого поліцейського відділка. На підмогу ним приходять додаткові сили. У декого вилучають ножі та балончики зі сльозогінним газом.

Простий пікет зі штовханиною закінчується побоїщем і масовими затриманнями. Полісменів звинувачують у тому, що вони перейшли межу.

Близько півночі всіх відпускають.

У ЗМІ починають з'ясовувати й пишуть, що провокацію, начебто, влаштувала СБУ.

«Для мене в цій справі є речі прикрі, інспіровані, за наявною в мене інформацією, працівниками СБУ. Вони використали цю ситуацію як інструмент для дискредитації певних осіб і певних сил. Зокрема, й для дискредитації поліції», - заявить трохи згодом Аваков.

Окрім того, Банкова за рахунок провадженого СБУ під процесуальним керівництвом ГПУ розслідування загибелі Катерини неприховано «торпедує» «Батьківщину», зробивши основним винуватцем її смерті тодішнього голову Херсонської обласної організації цієї партії й одночасно голову обласної ради Херсонщини Владислава Мангера. Ми зараз не беремо реноме даної особи, не беремо те, як пан Мангер був помічником народних депутатів від СДПУ(о) та від Партії регіонів, як з ним публічно конфліктувала Гандзюк, котра після призначення Мангера демонстративно вийшла з «Батьківщини». Ми візьмемо сухий (якою би цинічною, доволі невипадковою, а то й відверто штучною і провокативною насправді не виглядала вся ця трагедія) підсумок використання скандалу із замахом та смертю молодої дівчини: людину Тимошенко обвинувачено у тому, в чому, у випадку доведення провини судом, не буде жодного виправдання - у замовному вбивстві представниці амбітного покоління Євромайдану, уособлення безкомпромісної боротьби з кланами-мафіями-схемами.

Так воно виглядає збоку за місяць до голосування в першому турі.

Водночас, ініціативна група розслідувачів, правозахисників та друзів покійної разом з її татом звертають увагу на буцімто причетність до скоєння злочину ще й двох представників БПП. Маються на увазі голова Херсонської ОДА Андрій Гордєєв і його заступник Євген Рищук. Кажуть, що Мангер (а «Батьківщина» наступного дня після скандалу на київському мітингу повідомила про його виключення з партійних лав) діяв спільно з ними. Одначе, їх замовниками у ГПУ-СБУ чомусь не вважають.

Дев'ять років тому, нагадаємо, де-факто об'єднаний штаб Януковича-Ющенко вигадав й розтиражував у ЗМІ байку про нардепів-«педофілів» із Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ), на яку «купилися» навіть серйозні видання. Нібито, кілька депутатів з конкретними іменами та прізвищами, шановані люди, перепрошуємо, тривалий час ґвалтували діток одного киянина (теж з іменем та з прізвищем). Пізніше з'ясувалося, що там немає аніскілечки близького до правди, однак електоральний ефект «матеріал» мав, і людину зі справжніми судимостями, майбутнього державного злочинця, на руках якого кров майданівців і усіх, хто гине на Донбасі, начебто як законно обрали президентом.

Ще до оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру голосування головного «регіонала» з «перемогою» привітав американський президент Барак Обама. А десь за півроку, влітку 2010 року, Київ відвідувала пані Гілларі Клінтон. До неї зверталися по допомогу жорстоко переслідувані опозиціонери та журналісти, одначе, держсекретар Сполучених Штатів співала осанну новому президентові, бо ж він, бачте, «розпочав реформи». Такі речі теж забувати не слід. Як і те, що їм передувало.

Чия гра

 

У небажанні Арсена Борисовича підігрувати Петрові Олексійовичу нам з вами, українським виборцям та небайдужим громадянам інших вільних країн, важливо встановити наступне: міністр тут діє виключно від свого імені, користуючись нагодою нагадати президентові невдалу спробу звільнити його з посади і кримінальну справу проти Авакова-молодшого, чи від другої за представленістю у виконавчій та законодавчій системі держуправління партії «Народний фронт», де йому належить одна з провідних ролей.

«НФ» утворився навесні 2014 року, коли більша частина депутатів Верховної Ради від «Батьківщини», в. о. президента Олександр Турчинов й, відповідно, зав'язана на них частина чиновницького й медійного ресурсу, а також близькі їм персони зі світу великого капіталу, попри незгоду Тимошенко, зробили вибір на користь кандидата в президенти Порошенка. Іншими словами, безпосередньо від позиції «фронтовиків» залежало, кому ж, власне, очолити націю. І їхня сецесія в бік БПП, вже як «НФ», а не як «Батьківщини», й була вирішальною. В обмін на урядові квоти після парламентських виборів. Як то кажуть, «усе згідно з попередніми домовленостями». Навіть багаторічний особистий спіч-райтер леді Ю Олег Медведєв перебрався до її візаві на точно таку ж роботу.

Кожна зі сторін виконала свою частину угоди. Прем'єром став «фронтовий» Арсеній Яценюк.

Проте, з початком 2016 року, всупереч притаманному парламентській республіці колегіальному підходу до справ, у президента накреслився добре відчутний ухил до одноосібності. В утвореній з трьох різних частин (1 - четверте політичне покоління Ющенкової «Нашої України», відоме тепер як «Блок Петра Порошенка» (БПП); 2 - постБЮТ у вигляді «Народного фронту»; 3 - західні спеціалісти українського, польського чи грузинського походження) центральній владі пропрезидентській силі раптом стало настільки «тісно», що партнерів вирішено кого «тихенько», а кого й не дуже відсувати подалі від затишних кабінетів. На зміну Яценюку поставили «вінницького» Володимир Гройсмана, котрий, щоправда, невдовзі далекоглядно налагодив доброзичливі й робочі стосунки з різними середовищами, міністра фінансів, представницю українців США Наталі Енн Яресько замінили колишнім радником Януковича, приятелем президента Олександром Данилюком і т. д.

Остання «розправа» над Уляною Супрун - то теж ще одна ланка в продовження початого три роки тому ланцюга відставок. Дарма, що «руками» начебто як позафракційних радикалів Олега Ляшка.

Аваков тоді, до слова, встояв. Разом з тим, Порошенко спільно з його силовим оточенням почали «не помічати» командувача Національної гвардії генерала Юрія Аллерова. Й, зрештою, після переходу Антитерористичної операції (АТО) у формат Операції Об'єднаних сил (ООС) керувати нею став не він, що було б логічно, оскільки, на відміну від початкового етапу, зараз йдеться про поліцейську фазу операції, а виходець з Вінниччини Сергій Наєв.

Нещодавно, під час висунення й реєстрації учасників президентських перегонів-2019, «Народний фронт» зробив свій стратегічний вибір таким, аби майбутній президент обов'язково був вдячним «НФ» і врахував(-ла) цю обставину під час формування вже наступної більшості у парламенті, після осінніх виборів. Незалежно від того, чи прийде на Банкову, 11 Порошенко, чи Тимошенко.

Пояснюється ж подібне «соломонове рішення» чистою математикою, чи то пак соціологією. Обидва згадані кандидати на сьогоднішній день почуваються доволі непевно, і не можуть однозначно пообіцяти щось наперед. Сваритися ж із ними також не годиться. Тому кандидатура Яценюка, як і будь-кого іншого від «НФ», не виставлялася. Рейтинг у неї все одно не був би надто великий, але хтось би проголосував... В порожнечу. Натомість, влітку краще взяти тих «хтось», підрахованих і надрукованих на папері, з кольоровими діаграмами й об'ємними графіками, взяти та прийти «в гості» до щасливого переможця(-жниці) та з приємною посмішкою сказати: «Бачите, ми ж не стали вам заважати... Й ми маємо такі пропозиції».

Переможе інша фігура - не Порошенко, не Тимошенко - з нею теж буде що обговорити. Хоча навряд чи.

Найімовірніше, навіть у випадку програшу Порошенко/Тимошенко, на союз з кимось третім-четвертим-п'ятим у «Народному фронті» не підуть. Натомість, пропонуватимуть згуртуватися проти нього на виборах у Раду. Пропонуватимуть тому (тій), хто посяде цією весни почесне друге місце. Таким є для них «план Б».

А поки що нехай усі кандидати приготуються до конкурентних виборів. Усі, без винятку.

МВС навипередки з СБУ-ГПУ, а заразом з ДБР, НАБУ, НАЗК ловитимуть покупців голосів та фальсифікаторів. Сезон полювання відкрито.