rss
07/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#356

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Проблема \ «Ми тут – ніхто»: білорус, який воював за Україну, живе у Києві і не може повернутися

У липні 2015 року Володимир Кірєєв зі Слуцька поїхав воювати в Україну. Був мінометником, брав участь в «артилерійській дуелі» під Авдіївкою. Сьогодні білорус живе у Києві разом зі сином. Він перебивається випадковими заробітками і не має можливості навіть отримати банківську картку.

 

Повернутися додому Володимир не може - у Білорусі його чекає кримінальне переслідування за найманство. Стаття 133 Кримінального кодексу Білорусі «найманство» передбачає позбавлення волі на термін від 3 до 7 років.

Як війна на Донбасі змінила життя білоруса? Чи довелося йому вбивати, і чи не шкодує він, взагалі, що взяв у руки зброю? Щире інтерв'ю добровольця.

- Володимире, чому ви поїхали в Україну?

- Є багато причин. Майдан, жорстоко придушені протести, захоплення Росією Криму, початок війни у Донецьку і Луганську. Це все, загалом, на мене вплинуло. Розмовляв з людьми, які вже воювали. Така хвиля захопила!

- У вас є родичі в Україні?

- Ні. Навіть політикою українською не цікавився. Але все змінив Майдан. Коли жив у Білорусі, то телевізор майже не дивився. Ті програми, які розповідали про Україну, все з ніг на голову перекручували. А українські телеканали показували ту картину інакше. Зрозумів, що на НТВ йде пропаганда. Людей годують брехнею.

- Чим ви займалися в Білорусі до від'їзду?

- На той момент переїхав зі Слуцька у Могилів через роботу. Я - столяр четвертого розряду. Працював також у фірмі з встановлення високовольтного обладнання.

- Скільки ви заробляли?

- Особливо не розігнатися було. Вистачало на тиждень, два, а потім доводилося брати позики. Брав кредит, щоб зібрати дитину в школу. Сумна ситуація була... Сина я виховую сам. Мати здала його в дитячий будинок після народження. Я забрав. Сьогодні син вчиться у сьомому класі в Україні. У нього - хороша школа з вивченням іноземних мов.

  Title

- А в Білорусі політикою цікавилися?

- У 2010-му році я був на Площі (акція протесту після президентських виборів 19 грудня 2010 Мінську). Був упевнений, що відбувається підтасування голосів. За Лукашенка не голосував, а альтернативи серед кандидатів не бачив. В опозиції я сильно розчарувався. Навіть у Статкевичеві. На мою думку, він - не зовсім щирий: кликав людей, а сам не приходив. Можливо, я не маю рації, але то - моя думка.

- Білоруська влада неодноразово наголошувала на наслідках за участь у війні...

- Наслідки мене не злякали. Я розумів, що не повернуся. Особливо «не світився», але наші імена якимось чином опинилися у російських списках, хоча ми самі знали одне одного тільки за позивними. Колеги на роботі з Білорусі писали, що мною цікавилися на батьківщині «товариші в штатському». Я розумів, що повертатися поки що не треба. А потім ще й «посадки» білорусів почалися.

- У родичів у Білорусі були проблеми?

- У мене немає родичів. Тільки брат, але ми багато років не спілкуємося.

- Слідкуєте за подіями у Білорусі сьогодні?

- Обов'язково. Є багато молодих політиків, які, здається, все правильно кажуть. Дашкевич, наприклад. Але якось вони дрібно плавають.

- До від'їзду з військовою справою зіштовхувалися?

- Служив у Радянській армії в Польщі з 1990 до 1992 року. Тоді в армії я був водієм, а тут я - гранатометник-стрілець. У нас була велика підготовка. Готували до всього. Хоча спочатку я потрапив в інженерну групу полку «Азов». Займався там ремонтом техніки.

- Як жили на фронті?

- Як виходило - в бліндажах, у будинках. Бувало, що просто в окопах жили. Так само - і з харчуванням. Спочатку було погано з їжею. Потім вже який сухпайок з'являвся. Готували на плитках, на багатті. Регулярного розкладу не було.

- Пам'ятаєте свій перший бій?

- Звичайно. Страшний гуркіт, все трясеться, вибухова хвиля. Не знаєш, куди подітися. З усіх боків свистить. У РПГ (ручний протитанковий гранатомет. - Єврорадіо) дуже яскравий спалах, яка сліпить. Згодом до цього призвичаюєшся, але перше враження - шок.

Під час бою допомагають старші. Обов'язково у перший бій з досвідченими людьми йдеш. Це ж - позиційна війна: позиції розташовані хаотично. Противник міг бути на відстані 50 метрів від тебе, а міг і ззаду опинитися.

- Ви вбивали людей?

Title  

- Звичайно. У ближньому бою - ні, а на позиціях - так. Мінімальна відстань - двадцять метрів від противника. А працювали ми з мінометів.

- Що найбільше вразило на цій війні?

- Бої за Авдіївку, коли йшла «артилерійська дуель». Це було щось! Не знаю навіть, із чим порівняти. Земля ходором ходила. Але на війні почуття притупляються.

- Що зараз відбувається на фронті?

- Все - без змін, але немає добровольців. Всіх вивели. Ми йшли найостанніші. Нам запропонували: або на контракт, або прощавайте.

- Білоруський паспорт закінчився, без нього не отримаєш український. Прикро?

- Образа є. Я тут перебуваю у незрозумілому статусі, не можу на офіційну роботу влаштуватися. Додому також повернутися не можу. Навіть банківську картку немає можливості зробити. Хоча ще у 2014 році Порошенко обіцяв, що кожен іноземний доброволець отримає громадянство України.

- Чим ви займаєтеся зараз?

- З початку 2017 року я живу в Києві зі сином. Знімаємо дачу. Умови, скажімо так, спартанські. Громадянства України у мене немає. І навряд чи воно буде. Термін дії мого білоруського паспорта закінчився, тому я і вид на проживання в Україні не можу отримати.

- Чим заробляєте на життя?

- Підробіток. Здебільшого, це робота на будівництві. Платять небагато. Але влаштуватися на постійну роботу важко. Як хочеш, так і крутись. Допомагають волонтери: продуктами, одягом. Все залежить від людей, але, за законом, ми тут - ніхто.

- Якби була можливість повернути час назад, ще раз поїхали б воювати за Україну?

- Нічого не змінював би. Поїхав би знову. Війна припиняється у двох випадках: переміг або здався. Люди на Донбасі налаштовані проросійськи, і у мене немає рецептів, що там зробити. Але, у будь-якому випадку, ми недарма там були.

Фото: EURORADIO.FM

Переклад: Білоруський центр в Україні «Сябры»

Джерело: EURORADIO.F M

Старосільський замок: принада для туристів, що потребує допомоги

Життя – не цукор: як в Україні живуть інсулінозалежні

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com