Триденні переговори у Сочі між Путіним і Лукашенком, за офіційною версією, закінчилися нічим. Найважливіші для білоруської економіки питання про ціни на російську нафту і газ, за словами обох президентів, так і не були порушені. Мовляв, до них просто не дійшли.

І на гірських лижах обидва (плюс молодший син Лукашенка Миколка, який традиційно супроводжував батька) встигли покататися, і в хокей пограти, причому, обидва в одній команді (яка, ясна річ, вщент перемогла суперників з рахунком 16:1), і виставку юних художників, скульпторів і гончарів оглянути, і поговорити про все на світі - а от про ціни на російські енергоносії не було сказано ні слова, ба, навіть самі слова «нафта» і «газ», за словами Лукашенка, не були вимовлені. Цікаво, навіщо ж тоді Путін викликав свого білоруського колегу у Сочі після безплідних передноворічних переговорів на тему енергоносіїв у Москві (тих, куди «бацька» привіз у подарунок кілька мішків бульби різних сортів та шматок сала для столу головного «кремлівського чекіста»)?

Утім, видається, обидва президенти злукавили. Не могли вони не порушувати питання про ціни на енергоносії. Це російські журналісти, якщо їм тільки натякнути, слухняно проковтнуть слова Лукашенка про те, що «ми ніколи росіянам не будемо постачати ані погану горілку, ані погану закуску». А кожна людина, яка хоч трохи розуміється на економіці, знає: кількість і якість такої горілки та закуски корелюється із загальним станом економіки Білорусі, а цей стан - з досі пільговими цінами на російські енергоносії. Не буде таких цін - і соціальна стабільність у Білорусі, а разом з нею режим особистої влади Лукашенка та контрольована ним економіка похитнуться.

Ні, розмови про найважливіше для Білорусі питання були. Непрямі свідчення цього дали обидва президенти. Лукашенко, який не так давно ледь не з піною в роті захищав незалежність керованої ним держави, раптом заговорив у відчутно іншій тональності, наплівши навколо цієї проблеми таке мереживо, наче заєць по снігу, заплутуючи слід. Він заявив, що для нього особисто суверенітет Білорусі - «це - ікона, це - святе», але, разом з тим, він готовий до інтеграції настільки, наскільки цього захочуть народи двох країн. Втім, оцініть самі. «Слухайте, навіщо нам порушувати питання суверенітету Росії та Білорусі? Це - ікона, це - святе. Ви - росіянин, звичайна людина, можна сказати, але я вам поставлю запитання: ви готові сьогодні поступитися або торгуватися суверенітетом? Я не про незалежність кажу. Для мене незалежність - це поняття умовне, суверенітет - все, що в межах. Ніхто, ніколи, жодна держава - прикладом тому Китай є - вони ніколи не говорять про суверенітет, тому немає у нас проблеми із суверенітетом, навіть у цьому контексті не обговорюємо цих проблем».

Ви щось зрозуміли, крім того, що ця проблематика є для Лукашенка справді болючою, бо вона пов'язана з його владою? Втім, далі президент Білорусі дещо прояснив ситуацію. Мовляв, сторони виходять із того, що «сьогодні є дві держави». І додав: «Ви знаєте, як вони утворилися, не ми з президентом (Путіним - С. Г.) були ініціаторами розвалу тієї держави, у нас однакова позиція з цього питання. Так сталося, що дві держави», - і при цьому злукавив, бо був одним з тих, хто заніс у залу засідань Верховної Ради Білорусі біло-червоний національний прапор... А далі, після панегіриків чинному стану справ («ми розмовляємо однією мовою і розуміємо однаково проблеми... справа тут - не в суверенітеті»), натякнув, що можливі радикальні зміни: «Я висловлю свою думку, думаю, мій колега і мій друг погодиться з цим: ми готові настільки йти далеко в єднанні, об'єднанні наших зусиль, держав і народів, наскільки ви готові... Слухайте, ми завтра можемо об'єднатися вдвох, у нас проблем немає. Але чи готові ви, росіяни і білоруси, на це? Питання. Тому це треба адресувати питання до себе. Наскільки ви готові, настільки ми будемо виконувати вашу волю. Якщо не готові - яка б не була потужна Росія і величезна, вона сьогодні не в змозі нав'язати волю комусь. Тим більше, ми, але нам це й не потрібно... Тому готуйтеся ви: у своїй свідомості. У своїй поведінці, цілі ставте перед собою, я маю на увазі народи Росії та Білорусії, а ми будемо їх реалізовувати, ми - ваші слуги». Такі собі двоє «слуг народу», не вистачає третього...

А от Путін був значно чіткішим - і, як завжди, незрівнянно брехливішим. «Суверенітет і незалежність - це дуже близькі поняття, звичайно. Але про що зараз Олександр Григорович говорив, ми з ним вчора, позавчора говорили про це: повністю незалежних держав у світі просто не існує, - заявив Путін. - Сучасний світ - це світ взаємозалежності. Подивіться, що відбувається, скажімо, в Західній Європі. Там Європарламент ухвалює обов'язкових для виконання всіма членами ЄС рішень більше, ніж Верховна Рада СРСР свого часу ухвалювала таких рішень для союзних республік. Це що, незалежність?» Знов-таки, російські журналісти та російський «піпл» проковтне це (і не таке ковтати доводилось!), а от будь-яка притомна людина відзначить, що реальну владу в СРСР уособлювала (аж до 1990-го року) не Верховна Рада, а «директивна інстанція», тобто, ЦК КПРС, а ще точніше - політбюро. І, ясна річ, в кожній державі, яка є членом ЄС, парламент і уряд формуються за результатами вільних загальних виборів, а не призначаються за директивами Москви (читачі «Дня» старших вікових категорій добре пам'ятають, якими були «вибори» в СРСР й УРСР навіть у перші роки перебудови). І, нарешті, до ЄС стояла і стоїть велика черга на вступ, а до СРСР увійти прагнули лише комуністичні Болгарія та Монголія (і то не народи - їх ніхто не питав, а номінальні «лідери» цих країн-сателітів Кремля задля поліпшення соціально-економічної ситуації на довіреній їм території). Втім, за словами Путіна, нема незалежності і в Північноатлантичному альянсі. «Скажімо, військові союзи, такі, як НАТО. Що, думаєте, хтось з європейських країн хоче, щоб американські ракети середньої дальності з'явилися в Європі? Та ніхто не хоче, але сидять, мовчать. Де їхній суверенітет?» І знову брехня. По-перше, НАТО - це не військовий, військово-політичний союз, в останні роки - більше просто політичний. По-друге, про розміщення цих ракет настирливо просять Польща та Румунія, яким безпосередньо загрожує російська агресія. По-третє, рішення в НАТО ухвалюються консенсусом, чи не так?

Як на мене, Путін, перед журналістами оспівавши «наднаціональні органи» на прикладі Євразійського економічного союзу (де контроль належить Росії), не проти поставити такі самі органи - ясна річ, «з волі народів», «за прикладом ЄС» - і над Росією та Білоруссю. Лукашенко ж хоче відтермінувати ці пертурбації, максимально продовживши у майбутнє своє повновладдя й одержавши взамін російські енергоносії за пільговими цінами. Що далі? Як сказано у популярній приказці, чи то падишах помре, чи віслюк здохне. От тільки хто у цьому розкладі гратиме роль віслюка?

Автор: Сергій Грабовський

Джерело: «День»