Після визначення глобального економічного порядку денного у швейцарському Давосі світові лідери традиційно у лютому перебираються до Мюнхена для обговорення не менш важливих питань міжнародної безпеки.

Тут не приймають рішень, але Мюнхен є своєрідним тестовим майданчиком для перевірки нових безпекових ініціатив, стратегій та концепцій. Варто згадати, що саме тут 10 лютого 2007 року В. Путін заявив про неможливість існування однополярної моделі світоустрою, в якій Росії відведена роль політичного аутсайдера, чим фактично відкрито проголосив війну західній демократії. Наслідками реалізації нової імперської політики «вставання з колін» стали спровоковані Кремлем війни у Грузії, Україні, Сирії, Лівії і т. д.

Напередодні мюнхенської конференції провідні дослідницькі та аналітичні центри змагаються у підготовці матеріалів, які додають до «безпекового звіту» і визначають найбільш гострі теми для обговорення у контексті пріоритетів та інтересів основних світових гравців.

Цього року в центрі уваги Мюнхена перебували поточні кризи в системі міжнародної безпеки, які сумарно формують фундаментальну проблему нового перегляду світового порядку через суперництво між США, Китаєм та Росією за одночасного виникнення певного вакууму лідерів у ліберальній моделі світоустрою.

Загальне враження після виступів та дискусій - таке ж неоднозначне, як і майбутнє глобальної та європейської безпеки. Розкол між демократами і республіканцями у поглядах на зовнішню політику США, продемонстрований у Мюнхені, лише поглиблює кризу трансатлантичного союзу. Що лише тішить Кремль і заохочує російське керівництво до нових провокацій.

На цьому фоні непереконливо виглядають спроби європейських лідерів продемонструвати самоствердження і самодостатність ЄС у вирішенні безпекових питань. Нові перегони озброєнь, спровоковані фактичним виходом США і Росії з договору про ракети середньої та малої дальності, поряд з колапсом договору про звичайні збройні сили в Європі зводять нанівець зусилля з підтримання контролю над озброєннями.

Тому треба очікувати, що вже найближчим часом посилиться загроза розміщення ракет в ядерному та неядерному оснащенні на території Європи, зокрема, на окупованих Росією територіях України.

Нестабільність безпекової ситуації в Європі спричиняє периферійний ефект і поширення небезпеки реалізації ядерних програм Північної Кореї та Ірану, зростання контрабанди зброї на африканському континенті.

У цьому контексті малоймовірним є створення у найближчій перспективі нового договору щодо обмеження РСМД за участю більш широкого кола учасників, передусім, Китаю, а також інших потенційних виробників ракетного озброєння. У той час, коли група держав третього світу за підтримки окремих слабких представників ЄС намагається проштовхнути утопічну ідею нового договору про заборону ядерної зброї, Мюнхен вкотре підтвердив, що світ належить тим, хто володіє ядерною зброєю.

Водночас, у цій ситуації відкривається вікно можливостей для України посилити свою обороноздатність. Наша держава добровільно взяла та неухильно дотримувалась зобов'язань за ДРСМД. Фактична денонсація договору основними підписантами знімає будь-які, навіть неформальні зобов'язання Києва перед партнерами щодо обмеження виробництва ракетного озброєння. Як, до речі, й необхідність дотримання зобов'язань у рамках договору про нерозповсюдження ядерної зброї з огляду на невиконання Росією положень Будапештського меморандуму. Досвід США щодо ДРСМД підтверджує справедливість такого підходу до вирішення проблемних питань національної безпеки.

Цьогорічний Мюнхен не додає оптимізму Україні у пошуку швидких рішень щодо завершення збройного конфлікту на сході держави, спровокованого і підтримуваного з боку Росії, як і повернення в осяжній перспективі під контроль України окупованого Криму. Європейські партнери поступово дистанціюються від українських проблем, зокрема, через відсутність всередині України консенсусу політичних сил із цих питань. Можливе переформатування влади в Україні навряд чи призведе до посилення підтримки з боку ЄС зусиль Києва у збройній боротьбі з російською агресією.

На жаль, участь у конференції української офіційної делегації на чолі з П. Порошенком виглядала як ще один елемент його передвиборчої кампанії, що тільки підтвердило справедливість вищенаведеного спостереження.

Автор: Олександр Поліщук, експерт Фонду «Майдан закордонних справ»

Джерело: «Майдан закордонних справ»