Лекція історика філософії, викладача Львівського національного університету імені Івана Франка Андрія Дахнія для спільноти Cafe philosophique Lviv. Хоч тема була не надто популярна - «Філософські поняття: труднощі перекладу», зала була заповнена вщерть.

 

«Z» зреферував для вас основні тези лекції.

Одне застереження: матеріал, на який я опираюся, стосується європейської чи, швидше, навіть західної культури. Не претендую на те, щоб говорити про переклад інших мовних сімей чи мовних цивілізацій.

Коли почали виникати труднощі перекладу?

У часи давніх греків, які були доволі зверхні, не йшлося про релевантний переклад. Вони вважали, що всі інші народи є варварами, які говорять незрозумілою, недорозвиненою мовою, не здатні до культури та цивілізації. Перекласти ті чи інші питання латиною намагалися в часи Олександра Македонського. І зіштовхнулися з першими труднощами. Найвидатніші римські філософи на кшталт Цицерона, Лукреція, Сенеки, відзначали, що їм дуже важко достатньо вбогими засобами латини передати значення тих чи інших грецьких понять.

Від латини відбувався перехід до новоєвропейських мов. Тут багато було пов'язано з теологічним контекстом. Лютерів переклад Святого Письма німецькою є дуже вагомим для становлення німецької мови. Латина стала основою для всіх романських мов, але цей переклад романськими мовами завжди супроводжувався труднощами.

Чому виникають труднощі?

У романських мовах є упередження щодо місії перекладу. Вважається, що яким би добрим не був переклад, він не може бути кращим за оригінал, а тому завжди спотворює суть. Часто від недогляду і незграбності, неуважності чи халатності перекладача. Візьмімо, наприклад, оперу Джузеппе Верді «Rigoletto». Фразу однієї з найзнаменитіших арій герцога мантуанського російською переклали як «Сердце красавицы склонно к измене». Але дослівно там: «Жінка є непостійна, як пір'ячко на вітрі». Очевидно, що російський переклад спотворює суть речей.

Щодо релігії, то при перекладі священних текстів теж завжди є певний момент труднощів у перекладі важливих тверджень і констатацій. Наприклад, у перекладі уривку Івана, 3.8: «Дух дихає, де хоче». В романських чи германських мовах це місце звучить: «Вітер віє, де хоче». Як відбулося таке спотворення, не зрозуміло, тим більше, що наприкінці відповідного фрагменту йдеться таки про дух.

Якщо послатися на «Європейський словник філософій» відомої французької дослідниці Барбари Кассен, то поняття «неперекладність» для Барбари Кассен є вкрай важливим. Вона каже, що будь-яка мова описує певні речі по-різному. До прикладу, привітання різних народів. Давні греки при привітанні вимовляли «Хайре!», що означає: «радій» або «тішся», або «насолоджуйся». Якоюсь мірою це корелюється зі Сковородою, який говорив про радість сердечну. Адже відома річ: Григорій Сковорода найбільше шанував Епікура і Сократа. Момент радості підкреслювався при привітанні в середовищі давніх греків. А латиною привітання дослівно перекладається «бувай здоров». Зараз кажуть «тримайся». Хоча ми теж кажемо «здоров» часом.

У близькосхідних мовах кажуть: «шалом» або «салам». Якраз там, де кажуть «шалом» і «салам», - гарячі точки південного Ізраїлю. Але навіть їхні привітання означають одне і те ж - «мир вам». Нам варто розуміти, як спосіб привітання змінюється - залежно від цивілізації і мови. Акцентують на радості, здоров'ї, мирі, просто доброму дні чи славленні Бога.

Так само по-різному різні народи відтворюють звуки тварин, наслідують їх. Скажімо, англійці вважають, що собака каже «бов-вов», а не «гав-гав». Тобто, ми чуємо собак інакше, ніж англійці. Чи, скажімо, ми кажемо, що півень кричить «кукуріку», а ті ж таки німці кажуть «кікерікі».

В позафілософських сферах неперекладності найбільше проглядаються у поезії. Найхрестоматійніша ілюстрація - «Осіння пісня» Поля Верлена. Є блискучий переклад Григорія Кочура, але ми все одно не можемо передати ті кореляції звуків, які існують у французькій, засобами української. Як і будь-якої іншої. Це просто непідйомний тягар, утопія. В українській поезії можемо знайти також чимало прикладів. Як перекласти, зокрема, відомі слова Бориса Олійника: «Коні круто крешуть в брук»? Ці поєднання звуків як передати іншою мовою? Щоб справді розуміти поезію, треба знати мову оригіналу.

Ще один момент - фразеологія (прислів'я, приказки). Назву деякі. Мені здається, що є випадки, коли в українській мові ми маємо приклади цих ідіом, які свідчать про певну теологічність цих висловлювань, чого нема в інших мовах. «Бог любить трійцю», «Хто рано встає, тому Бог дає», «Не лізь поперед батька в пекло»...

Перше німецькою звучить нейтрально: «Всіх речей має бути три, тоді це добре». Це як «Три рази - штука» польською. «Хто рано встає, тому Бог дає» у різних традиціях звучить теж нетеологічно. В німецькій: «Ранішня година має в роті золото». Українською дослівний переклад звучить кострубато. Англійський переклад теж переконує, що ті, хто встає зранку, здоровіші і бадьоріші. Тут виражаються ментальні речі носіїв мови.

Доля слів є непередбачувана. Є поняття, які виникли в Давній Греції, але з часом змінювали не те щоб своє значення, а ставлення до них мінялося. Наприклад, «софістика» чи «риторика». Ці поняття з часом набули негативного звучання, хоча первинно про жоден негативізм не йшлося. Або «схоластика». Спершу софісти були людьми, які займалися мудрістю, інтелектуали. З часом термін набув одіозності. Але інколи зміни сприйняття слів відбуваються і в позитивний бік.

Назву кілька понять, які актуалізує Мартін Гайдеґґер, вказуючи на те, що найбільш плідними у філософському значенні є дві мови: грецька і німецька. Остання - твердження доволі спірне. Гайдеґґер хоче підкреслити, що при перекладі з грецької латиною в певних термінах відбулося, щонайменше, спрощення первинного змісту. Ключові приклади блзфейб (істина в давніх греків) і veritas (істина у римлян). Поняття блзфейб завжди пов'язане з певною прив'язаністю до незабуття. Лета - річка забуття, що туди падало - безслідно зникало. «Алетея» - незабутість. Як бачимо, veritas не виражає цієї конотації. Тут відбувається збіднення і певне переінакшення.

Або коли ми говоримо про атомос і індивідуум. Здавалося б, індивідуум - це просто калька з грецької. «Атомос» - неподільний. Зараз часто говорять про томос. Це - шматок. Атомос - це те, що вже не ділиться. Коли ми чуємо слово «атом» у повсякденні, то це, швидше, пов'язуємо з атомною бомбою, атомною електростанцією і так далі. А коли кажемо «індивід», то розуміємо, що людський індивід, якісь індивідуальні речі, сприйняття. А первинно «атомос» і «індивідуум» - це абсолютно те саме - неподільний. Доля цих, начебто, тотожних слів абсолютно різна.

Якщо про французьку філософію, то в Паскаля є певні поняття, які в чомусь - неперекладні. Коли він вживає divertissement (розваги) - це не розваги, а відвертання від неприємних проблем. Коли Паскаль пише про перевагу королів, можновладців, то ця перевага виражалася в тому, що їх розважають - не дають дивитися на важкі питання, як, наприклад, на смерть. У слов'янських чи балтійських мовах такого значення це слово вже не має. Через те одна з найзнаменитіших фраз Паскаля «В серця є свої резони, яких розум не розуміє» українською звучить не так гарно, як французькою.

У 20 ст. Камю протиставляє революцію і бунт, виходячи з понять revolution і revolte. Французькою це дуже подібно звучить. У нас не так. Без знання мови оригіналу ми не бачимо цієї гри слів. (...)

Є труднощі також з перекладом певних понять з української іншими мовами. Наприклад, такі слова, як увага, повага, перевага, відвага, заувага, зневага і т. д. Якщо ми пробуємо всі ці поняття перекласти іншими мовами - слов'янськими чи романо-германськими, ми не знайдемо цієї кореляції і милозвучності. В українських перекладах ми часом зустрічаємо доволі вдалі можливості, які свідчать про гнучкість і багатство нашої мови. Наприклад, якщо йдеться про кантіанські поняття: verstand, verstand, verstehen. Ми можемо перекласти їх як «розсудок, розум і розуміння». На початку 2000-х були перекладачі, які verstand Канта перекладали не як розсудок, а як тяма. Тоді ця кореляція точно втрачається. Але, водночас, ми можемо перекласти «екзистенційний і екзистенціальний». Російською мовою це неможливо.

Рідна мова володіє певним арсеналом, який дає нам можливість, навіть зважаючи на неперекладність, використати її ресурси, щоб десь дуже вдало перекласти. Бо важливо не просто перекладати, а шукати відповідні конотації, кореляції в мові, з якої ми перекладаємо, і в мові, якою ми перекладаємо. Якщо ці кореляції існують, то ми це обов'язково повинні відзначати і на цьому наголошувати.

І треба визнати: є деякі невдалі, спірні чи навіть помилкові спроби перекладу українською. Наприклад, Фрідріха Ніцше «Волю до влади» (Wille zur Macht) переклали як «Жадання влади». Wille - дуже важливий термін для Ніцше та Шопенгауера. Жадання - гарне українське слово, але воно не відтворює того, що хотіли сказати філософи. Так само «Сутінки Європи» Освальда Шпенглера. В жодному випадку тут не йдеться про Європу. Йдеться про Захід. Або Юрґен Габермас і одна з його ранніх праць «Структурні зміни у сфері публічності». На жаль, в українському перекладі є «відкритості». Перетворення публічності (Offentlich) у відкритість (Offenheit) є серйозною вадою. (...)

Треба сказати і про певні тенденції, з якими ми маємо справу при перекладі: зараз мовою lingua franca стала, безперечно, англійська. Є такий чудовий жарт: яка найпоширеніша в світі мова? Правильна відповідь, звичайно, китайська. Бо найбільше людей вважають її рідною. Насправді найпоширеніша в світі сьогодні ламана англійська мова. Якщо ж думати, наприклад, чи є втрати, коли ми все зводимо до цієї лінгва франка - тобто англійської, то так, втрачаємо. Коли йдеться про природничі матерії, точні поняття, напевно, цілком можливо використовувати одну уніфіковану мову, якою є англійська. Але в гуманітаристиці ми постійно маємо справу з вадами, спрощеннями. Читати Фрідріха Ніцше лише в англійському перекладі - це читати вже не того Ніцше.

 

Підготувала Анна Герич

Джерело: «Збруч»