В минулому числі часопису я розпочав аналіз списку претендентів на посаду президента. Пропоную читачам продовжити цей аналіз.

 

Стисло про минуле

 

Для тих, хто не читав початку аналізу кандидатів у президенти України-2019, або забув, про що йшлося, стисло нагадаю.

Я розбив повний список зареєстрованих кандидатів у президенти-2019 на декілька ешелонів і два з них у статті, що була розміщена в минулому числі газети, проаналізував.

До першого ешелону увійшла трійка претендентів, котрі, судячи з усього, мають твердий намір поборотися за булаву і пройти до другого туру. Це - Петро Порошенко, Юлія Тимошенко і Володимир Зеленський.

До другого туру, згідно зі законом, проходять двоє. Значить, хтось із цієї трійки туди не потрапить.

Критики Зеленського вважають, що не потрапить саме він - або програє двом досвідченим політичним важковаговикам, або ж, як варіант, його можуть зняти з перегонів. Скажімо, за порушення виборчого законодавства.

Конкретний вид порушення можуть знайти чи придумати - в ЗМІ вже з'явилися перші заяви, які можна назвати пробними кульками, бо вони зондують реакцію громадськості на той випадок, якщо Зеленського все-таки спробують зняти чи реально знімуть.

Критики Петра Порошенка вважають, що до другого туру найменші шанси пройти має саме він через розчарування значної частини виборців і великий антирейтинг. А прихильники чинного президента, навпаки, впевнені не тільки у його проходженні до другого туру виборів, але й у кінцевому виграші.

Критики Юлії Тимошенко посилено проводять думку, що вона останнім часом пригальмувала і рейтинг її, мовляв, не зростає. Прихильники пані Юлії запевняють, що вона і сьогодні є лідером у рейтингах, тож ледь не гарантовано виграє вибори.

Тож, якщо не станеться чогось форс-мажорного, сьогодні виглядає так, що саме один з цієї трійки з ймовірністю 99% має стати президентом України.

Другий ешелон претендентів я сформував з тих політиків, котрі практично не мають шансів виграти булаву, зате мають можливість під час президентської виборчої кампанії попрацювати на свою майбутню парламентську кампанію, яка відбудеться восени цього року.

До цього ешелону я зараховую Анатолія Гриценка (що означає дуже ймовірний успіх на жовтневих парламентських виборах його партії «Громадянська позиція»); Юрія Бойка (з передбаченням, що фракція Опоблоку також, найімовірніше, восени з'явиться у Верховній Раді України; Олега Ляшка (з ймовірною фракцією у ВРУ його Радикальної партії).

Не викреслюю поки що з цього ешелону Андрія Садового та Руслана Кошулинського, зичачи їхнім партіям («Самопоміч» та ВО «Свобода») успіху на парламентських виборах восени і переформування у фракції ВРУ їхніх виборчих партійних списків.

Шанси обох політиків на президентство (як і чотирьох десятків інших кандидатів) нульові, шанси їхніх партій в жовтні пройти до ВРУ і стати фракціями не дуже великі. Але вони є.

Тим більше, що обидві партії уже того досягали. Правда, в різних скликаннях Верховної Ради України і разом, на жаль, не працювали в Раді.

Це й не дивно Адже електорат обох партій частково співпадає. Отож, успіх однієї майже напевно можливий за рахунок недобору голосів іншою партією.

Тож, шанс стати провідниками своїх партій до ВРУ з можливістю створення фракції на нинішніх президентських виборах мають такі претенденти на булаву, яких я умовно назвав «фракціонерами»: перша трійка, плюс А. Гриценко, Ю. Бойко, О. Ляшко, плюс А. Садовий і Р. Кошулинський з поки що проблемними шансами.

Не виключено, що з цього списку до осені хтось випаде, а хтось (можливо, але малоймовірно) увійде. Але від шести до восьми фракцій у майбутньому складі ВРУ після парламентських виборів восени має, за цими розрахунками, сформуватися.

Самовисуванці, котрі намагаються капіталізуватись

 

З відомих у політиці імен цей ешелон, на мою думку, складають, передовсім, Роман Безсмертний, Ігор Смешко та Ольга Богомолець.

Мотивація їх самовисування на посаду президента України станом на сьогодні може прочитуватися так: вони під час президентської кампанії намагатимуться капіталізувати своє політичне ім'я, перетворити його на політичний бренд, хоча і не першого ешелону.

Як капіталізувати? Так, як це робиться зазвичай - ставати дедалі більш відомими, впізнаваними, отримати до свого політичного рейтингу (поки що достатньо скромного) додаткові бали.

Що це їм дасть?

Це може збільшити їхні шанси на осінніх виборах до ВРУ балотуватися як мажоритарники і таким чином пройти до Ради, стати нардепом.

Правда, у Романа Безсмертного особлива ситуація. З одного боку, він на президентських перегонах зареєструвався як самовисуванець. З іншого боку, він створив, правда, зовсім нещодавно) свою партію, яку назвав доволі дивно «Рух+380).

І обіцяє восени балотуватися до ВРУ саме своїм партійним списком. Що є доволі ризиковано. Адже чи зможе партія пана Романа до осені «розкрутитися» і стати відомою партією, невідомо. Це буде складно.

Але, знаючи Романа Безсмертного як порядну людину і зваженого політика, побажаю успіху, хоча об'єктивно розумію, що це буде дуже непросто.

Ольга Богомолець, попри свою популярність ще з часів Майдану, проводить скромну кампанію, що наводить на думку про невеликий виборчий фонд.

Чи є гроші в екс-глави СБУ Ігоря Смешка, невідомо. Але його поки що майже не чути.

Після того, коли відомий журналіст Дмитро Гордон зробив з паном Смешком велике телеінтерв'ю (доповнене ще одним таким же, котре зробила дружина Д. Гордона, теж тележурналістка), під час якого заявив, що Смешко всіх здивує, бо представить, мовляв, таку вагому і цікаву команду, яка переконає багатьох виборців голосувати за відставного генерала, все поки що затихло.

Не чути про команду І. Смешка. Не чути і про самого І. Смешка.

Якщо він до кінця лютого не зможе потужно і резонансно стартанути, то надалі вже нема ні часу, ні найменших шансів.

Особисто у мне складається враження, що щось трапилося. Або з ним домовилися, або його ймовірні фінансові спонсори в останній момент відмовили в підтримці, або ж він отримав команду (від кого?) не активізуватися.

Принаймні, до позавчорашнього дня І. Смешко офіційно вважався радником президента П. Порошенка, допоки той його не звільнив. То чи не грає він в інтересах П. Порошенка?

Сам генерал І. Смешко це відхиляє, заявляючи, що президент не користувався його порадами і навіть не викликав до себе.

Висуванці від партій з такою ж мотивацією

 

Є у списку і претенденти на булаву, котрі також будуть намагатися капіталізувати власний бренд - і персональний і партійний. Але вони офіційно висунуті своїми партіями. Тому і складають четвертий ешелон.

Тож, по ідеї, саме свою партію кожен із них має всіляко піарити під час власної президентської кампанії.

Це, передусім, ще один екс-очільник СБУ Валентин Наливайченко. Він є головою політичної партії «Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка «Справедливість», висуванець політичної партії «Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка «Справедливість».

Як бачимо, трикратне повторення імені цього кандидата в простій інформаційній фразі зумовлене тим, що цей політичний проект пан Валентин, не комплексуючи, назвав власним ім'ям. А що - очевидно подумав він - якщо Петрові Порошенку, Юлії Тимошенко чи Олегові Ляшку можна називати свою політичну силу власним іменем, чому б і мені не спробувати?

Спробувати, звісно, можна. Та тільки є одна проблема - ім'я пана Валентина разом з його прізвищем ще наразі не стало політичним брендом в Україні.

А якщо так, то й називати його ось таким чином - малопродуктивно.

Ще один кандидат - Геннадій Балашов, 1961 року народження, колишній нардеп, а нині фізична особа - підприємець, член Політичної Партії «5.10», суб'єкт висування - Політична партія «5.10».

Партію цю Г. Балашов створив сам, в її назві зашифрована ідея-фікс пана Геннадія про оптимальні цифри податків, які, як він усюди стверджує, мають стимулювати розвиток малого і середнього бізнесу.

Чи поведе свою партію Г. Балашов восени партійним списком до ВРУ, а чи піде сам по мажоритарному округу - неясно. А поки що його теж майже не чути.

Так само висунуті своїми партіями ще декілька кандидатів, але їх мотивація не так ясно проглядається і може бути витлумачена по-різному.

Наприклад, Юрій Дерев'янко, народний депутат України, голова підкомітету з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції органами державної влади та місцевого самоврядування Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції, член Політичної партії «Воля», суб'єкт висування - Політична партія «Воля».

З одного боку, в пана Юрія такий же механізм висунення, як і у В. Наливайченка та Г. Балашова, а з іншого боку, виникає така собі підозра: чи не має він чийогось завдання відкусити шматочок електорального поля у більш популярних кандидатів - наприклад, А. Садового чи Р. Кошулинського та їхніх партій?

Те ж саме питання і до іншого львів'янина - Дмитра Добродомова. Він нині - народний депутат України, секретар Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції, член Політичної партії «ГРОМАДСЬКИЙ РУХ «НАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ», суб'єкт висування - Політична партія «ГРОМАДСЬКИЙ РУХ «НАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ».

Але ж він неминуче буде товктися на електоральному полі А. Гриценка і А. Садового. Де вже товчуться Ю. Дерев'янко і, до прикладу, Віктор Кривенко, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, член Політичної партії «Народний Рух України», суб'єкт висування - Політична партія «Народний Рух України».

Скраєчку до цього ж електорату моститься і відомий журналіст-розслідувач Дмитро Гнап, котрий іде як фізична особа-підприємець, член політичної партії «Сила людей», суб'єкт висування - партія «Сила людей» і екс-нардеп Юрій Кармазін, президент Громадської організації «ІНСТИТУТ ПРАВА І СУСПІЛЬСТВА», член Партії захисників Вітчизни, cамовисування.

Обидва вони відомі як гострі критики влади, тож питання: на кого вони будуть працювати? На владу, гостро її критикуючи і тим відкусуючи шматочки поля у вищеназваних проукраїнських партій, чи на себе, капіталізуючи свої персональні бренди у перспективі майбутнього балотування по мажоритарних округа?

Чи вони, можливо, будуть критикувати когось із впливових конкурентів президента? Так, як це майже стовідсотково «заряджені» робити кандидати з наступного ешелону.

Не важко зрозуміти, що націоналістичний та націонал-демократичний електорат чи то навмисно, чи то в силу партійного егоїзму, уже подрібнено між декількома претендентами - як восени буде пошматовано декількома їх партіями.

У підсумку може трапиться те, чого так бажають антиукраїнські сили - Верховна Рада України може залишитися без проукраїнської фракції. Так само, як вища посада у державі буде, напевно, осідлана кандидатом, котрого аж ніяк не можна буде назвати навіть націонал-демократом, не кажучи вже - націоналістом.

«Торпеди»

 

Кандидатів з цього ешелону я умовно називаю «торпедами», оскільки вони, практично не криючись, цілеспрямовано «торпедують» високорейтингових конкурентів одного з провідних кандидатів.

Цей усім відомий кандидат, ім'я якого не називаю, бо не маю прямих доказів, що саме він «зарядив» проти своїх конкурентів цих «торпед», не критикується ніким з «торпед», що само по собі є красномовним. Зате всі його конкуренти ними атаковані. Насамперед, двоє найрейтинговіших.

«Торпедою» з великим стажем можна назвати екс-регіоналку Інну Богословську. Вона зареєстрована кандидатом як директор Всеукраїнської громадської організації «Віче України», безпартійна, cамовисування.

Багато років І. Богословська «спеціалізується» на атаках проти Юлії Тимошенко. Причому, в її тоні, коли вона атакує Юлію Тимошенко, стільки несприйняття, стільки агресії та негативних емоцій, що відчувається вже щось особисте.

Може, яскрава Богословська так переживає від того, що пані Юлія заважає їй стати жінкою-політиком № 1 в Україні і затемняє її?

Хоча сама пані Інна, звичайно, стверджує, що захищає правду, постійно виступаючи проти Юлії Тимошенко.

Складається враження, що додатково проти пані Юлії зорієнтували (м'яко кажучи) іншу Юлію - Литвиненко, яка до останнього часу працювала на телеканалі «Прямий», який пов'язують з Петром Порошенком. З каналу перед самими виборами вона звільнилася, тому зареєстрована на вибори як така, що тимчасово не працює, безпартійна, cамовисування.

Кампанія (якщо це можна назвати кампанією) Юлії Литвиненко поки що, головним чином, складається з того, що вона ставить незручні (як їй здається) питання, насамперед, Юлії Тимошенко і Володимирові Зеленському.

Але складається враження, що «вуха» замовника стирчать з-за спини Юлії Литвиненко і тим самим зводять її уколи конкурентам до нульового ефекту.

До торпед, напевно, можна зарахувати і тезок двох кандидатів: Юлію Тимошенко «дублює» такий собі Юрій Тимошенко, а Олександра Шевченка, кандидата «від Коломойського», - Ігор Шевченко.

І ще є ціла група кандидатів, мотиви яких поки що не є такими прочитаними. Я називаю їх кандидатами з незрозумілою (поки що) мотивацією.

Але в перебігу виборчої кампанії мотиви більшості з них можна буде «прочитати».

Наприклад, мотивом може бути продаж місць у виборчих комісіях, які, згідно зі законом, має кожен кандидат тим провідним претендентам на булаву, хто захоче посилити свій контроль над процесом підрахунку голосів.

Статистика кампанії

Низка громадських організацій, зокрема, й «Опора», наводять цікаву статистику.

Наприклад, можна побачити, як зростала, коливаючись, кількість претендентів на булаву з кожним циклом президентських виборів.

А їх у період Незалежності було вже сім, рахуючи і нинішні. Два рази вибори були достроковими - другі, коли Кравчук погодився на них і програв Л. Кучмі, і передостанні, коли втік В. Янукович і Петра Порошенка вибрали в першому турі під потужне навіювання: «Скоріше, а то Путін нападе!».

Якщо на перших виборах було лише 6 претендентів, серед них В. Чорновіл, Левко Лук'яненко, Ігор Юхновський, потім 7, 15, 26, 18, 23, то нині їх 44.

І серед них фігур, подібних за масштабом тій першій трійці, на жаль, нема.

Не варто забувати, що зареєстровані 44 кандидати в президенти України-2019 є меншою половиною тих бажаючих - а їх було аж 91 - котрі подавали документи, але не пройшли реєстрацію.

Жінки серед кандидатів у явній меншості - їх лише 4, а реальних одна, Юлія Тимошенко.

Інші 40 - чоловіки. Гендерний дисбаланс тут видно неозброєним оком.

Як фіксують експерти з «Опори», середній вік кандидатів складає 50 років. У віковій категорії 35-45 років зареєстровано 15 кандидатів, 45-60 років - 22 кандидати, віком від 60 років - 7.

24 претенденти на посаду Глави держави висуваються від партії, а 20 - самовисуванці.

Разом з тим, 26 з них є членами партій, 18 - не входять до складу будь-якої політичної сили.

Серед зареєстрованих кандидатів 16 є народними депутатами.

Двоє кандидатів - Юлія Литвиненко та Андрій Новак - є безробітними, ще у одного - Романа Насірова - місце роботи не вказано.

 

Але почекаємо до 8 березня. Це - останній день, коли зареєстрований кандидат в президенти ще має право відмовитись і знятися з виборів.

Думаю, що такий випадок може бути, але не масово.

А поки що продовжуємо слідкувати за виборчою поведінкою кандидатів. А вона є дуже різною. І це - предмет для подальшого аналізу.