Заслужені артисти України Юлія та Микола Козиреви кажуть: між левом та людиною зав'язується дружба, що не скажеш про тигра.

25 років дресирувальники Національного цирку України, подружжя Юлія та Микола Козиреви, працюють з хижаками.

Це зараз Юлія та Микола сміливо заходять у вольєри з хижаками, танцюють з ними на арені перед глядачами, цілують їх, обіймають. А 25 років тому гадки не мали, що виберуть професію, яка входить у п'ятірку найнебезпечніших у світі.

На початку 1990-х Микола Козирев прийшов з армії. Потрібно було влаштуватися на роботу. Якось проходив повз цирк і побачив оголошення: «Потрібні уніформісти» (працівники, які обслуговують арену під час вистав та репетицій). У цирку познайомився з народним артистом України, дресирувальником зі світовим іменем Володимиром Шевченком. Він якраз готував атракціон «Тигри на конях» і запропонував Миколі доглядати його гнідих.

- Пригадую, купаю коня, а працівники мені кажуть: «Миколо, ти ще тигрів маєш доглядати. Хіба не знаєш?». «Нізащо!» - сказав, як відрізав. Минає день, два... Працівники цирку просять мене то мітлу принести, то відро. «Де це все?». «Біля вольєрів з тиграми», - чую у відповідь. Йду в те приміщення, а душа - в п'яти. Дивлюсь, один працівник звідти виходить цілий і неушкоджений, другий... І почав боротися зі своїм страхом.

Десять років у Володимира Шевченка Микола працював тренером-дресирувальником. Готував тварин для виходу на арену: годував, доглядав, прибирав за ними, манюсіньких тваринок приручав, няньчив. Адже у хижаків, як і в людей, є дитинство, юність. У виставах виконують трюки приблизно з трирічного віку.

...З Юлею Микола познайомився, коли у Володимира Шевченка працював асистентом. Якось поїхав з цирком на гастролі у Краснодар. Зайшов з друзями у кафе пообідати і звернув увагу на гарну дівчину за сусіднім столиком. Познайомились, почали зустрічатися. А коли гастролі закінчувалися, зрозумів: розлучатися з красунею не хочеться. Ще й до тварин зворушливо ставиться. Запропонував Юлі руку і серце та разом переїхали до Києва.

Микола та Юлія Козиреви називають Людмилу та Володимира Шевченків своїми хрещеними батьками. Шевченки передали їм свій атракціон. Нині подружжя працює з левами, левицями, уссурійськими та бенгальськими тиграми, рідкісним видом хижака - білим тигром.

- Правда, що леви, на відміну від тигрів, можуть захистити дресирувальника?

- Так, можуть, - каже Микола. - За психотипом ці хижаки абсолютно різні. Тигр - велика кицька, яка «гуляє сама собою», егоїст вищої проби. Якщо на його території з'являється конкурент, тигр його вижене або знищить. Він може гарно відпрацьовувати номер, та коли підійдеш до нього надто близько і повернешся спиною, у тигра спрацьовує інстинкт.

У левів - інша «психологія». Вони живуть і полюють сім'ями. Мій учитель казав, що у левів психологія як у собаки: в їхній зграї є самка-лідер, няньки, мамки... Левиця навіть чуже дитинча може вигодувати. Тому між левом та людиною зав'язується дружба, що не скажеш про тигра.

- Якось у Національний цирк України зателефонували з готелю для тварин. «Приїдьте і заберіть у нас левеня. Живе у нас місяць. «З'їло» увесь наш фінансовий бюджет», - згадує Микола. - З'ясувалося, іноземці залишили тваринку в готелі на три дні. Минув місяць, а левенятко ніхто не забирає. Сума, яку чоловіки заплатили за утримання тварини, давно закінчилася. Приїжджаємо, а левеня так розгодували, що було схоже на коробочку, куб. Так його і назвали - Кубиком.

- Кубик хворів на рахіт, не міг зіп'ятися на лапки, - продовжує Юлія. - Почали його лікувати, кололи вітаміни. Мені казали, що левеня не виживе, що не варто мучити ні себе, ні тварину. Але ми боролися за його життя, заново вчили ходити. Повернули тварину з того світу. Коли Кубик одужав і став цирковим артистом, були ситуації, коли зіскакував з місця і закривав мене собою, щоб на мене не кинулися інші тварини. Кубик - один із наших улюбленців. Емблема Національного цирку України. Зараз йому - 15 років. За людськими мірками - «пенсіонер».

Із глядацьких трибун життя циркових артистів здається суцільним святом: яскраві костюми, запальна музика, усмішки, аплодисменти. Насправді - це виснажливі будні, гастролі, переїзди, недоспані ночі.

«У кожної тварини - свій характер, - продовжує Микола. - Півторарічному Арні протягом перших п'ять вистав було цікаво роздивлятися глядачів на трибунах та повітряні кульки, і лише на шостій виставі він включився в роботу. Є в мене левиця, яка до тигрів ставиться спокійно, але нізащо не потерпить, щоб з нею на арені працювала ще одна левиця. Це ж її конкурентка! Є тигриця, яка любить... цілуватися, і я сміливо цілую її на арені. Юля в атракціоні танцює з іншою тигрицею. Коли стаю у танок з дикою твариною, з глядацьких трибун це здається легко і потішно, а у моїй крові стільки адреналіну... Адже хижак кладе лапи мені на плечі. Один неправильний рух - і може вп'ястися кігтями в шию. Дресирувальник повинен продумувати кожен рух».

Автор: Валентина Шурин

Джерело: «Високий Замок»