rss
05/25/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#352

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Претенденти на булаву-2019. Аналіз повного списку

Виборча кампанія починає набувати більшої визначеності. Згідно з Календарем президентських виборів, 8 лютого ввечері Центральна виборча комісія (ЦВК) оголосила про закінчення реєстрації кандидатів на посаду президента України.

 

Мені довелося аналізувати список зареєстрованих претендентів в одній з телепрограм. Тож продовжу цю розмову. Подивімось на тих, хто готується до старту, уважніше.

Арифметика реєстрації

 

Загалом, до ЦВК подавав заяву 91 претендент. З них зареєстровано 44 кандидати у президенти України.

Чи цей список є остаточним? Теоретично ні.

Кандидатам дається місяць на роздуми. До 8 березня (включно) будь-хто з них може зняти свою кандидатуру і забрати внесені ним 2,5 мільйона гривень застави.

Але ж ми розуміємо, що ймовірність зняття своєї кандидатури ким-небудь із серйозних гравців практично дорівнює нулю. Та й інші зареєстровані навряд чи це зроблять.

Адже у кожного з них є своя мотивація участі у виборах і своя майбутня роль. Тому й зніматися їм не з руки.

Якщо ж хтось із читачів подумає, що кандидатам, у котрих нема жодної перспективи, варто було б знятися, бо внесені ним гроші після виборів для них пропадуть, тобто, будуть зараховані до держбюджету, то мушу їх розчарувати.

Як авторитетно заявив нардеп і екс-голова Верховної Ради України Володимир Литвин, жоден з кандидатів, на його думку, не вніс у вигляді застави власних грошей.

Висловлюючись зовсім просто, то, виходячи з твердження В. Литвина, кожному з претендентів такі гроші хтось дав. А якщо хтось дав, то не просто так, а очікуючи, що той претендент їх відпрацює на користь давальника коштів - будь це партія, фірма чи фізична особа-спонсор.

А це вже дає нам підставу поділити претендентів на певні групи, у кожної з яких є свої завдання.

5 ешелонів претендентів

 

Зазвичай, політексперти і журналісти зосереджують свою увагу на розгляді провідних кандидатів у президенти України. А дарма. Адже свою мету і власну мотивацію участі мають не тільки претенденти з першого чи другого ешелону, а практично всі.

Попередньо пропоную виокремити у списку-44, принаймні, п'ять ешелонів. Можна і більше, але то за умов більш детального аналізу.

Нам же для початку достатньо кинути загальний погляд і провести аналіз списку у першому наближенні. А далі перебіг виборчої кампанії дозволить деталізувати картину і більш точно визначити місце кожного зі 44-х кандидатів у президентських перегонах.

Зайве нагадувати, що в аналізі шансів я виходжу з передбачення, що в першому турі ніхто одноосібно не виграє і у другий тур мають вийти двоє тих, котрі наберуть найбільше голосів виборців.

Перший ешелон кандидатів: лідери рейтингу

 

До нього включаю тих кандидатів, які чітко, твердо і впевнено мають одну-єдину мотивацію участі - перемогти і стати главою держави Україна.

Без усіляких сумнівів таку мотивацію мають, як мінімум, двоє з кандидатів - чинний президент Петро Порошенко і його одвічний конкурент Юлія Тимошенко.

Це - два політичні гравці, які налаштовані йти до кінця і готові за будь-яку ціну вибороти головний приз - президентство.

Обоє розуміють, що це чи не останній їхній шанс у багатій на події політичній кар'єрі кожного.

Уже й сьогодні лунають голоси, що і Петро Порошенко, й Юлія Тимошенко перевалили за пік своїх перспектив і нині перебувають, скоріше, на спуску з гори, ніж у сходженні на гору.

Деякі дуже неввічливі особи - за власним переконанням, чи за свої срібняки - намагаються розповсюдити думку, що пані Юлія є вже політичною бабусею, і її час позаду.

Але, дивлячись на нинішні рейтинги цієї політичної довгожительки, розумієш, що Юлія Тимошенко має здатність «птаха Фенікса», тобто, уміння відроджуватися з попелу поразок і знову злітати вище від усіх. І влаштовувати їй політичний похорон, як дехто палко бажає, ще дуже й дуже зарано.

Особливо в цих перегонах.

Title  
 Перший ешелон претендентів 

Незважаючи на деякі публікації останнього часу, в яких нав'язується думка, що зростання рейтингів пані Юлії призупинилося і вона, мовляв, на очах втрачає шанси пройти до другого туру, реальність дещо інша. Юлія Тимошенко є одним з лідерів перегонів і твердо претендує на перемогу.

Не такі обнадійливі рейтинги у Петра Порошенка. Зате у нього більш обнадійливі інші фактори можливого успіху.

Якщо пані Юлія може сподіватися лише на два фактори: кількість голосів, які їй віддадуть виборці і контроль у виборчих комісіях усіх рівнів силами спостерігачів від партії «Батьківщина», то факторів жаданого Петром Порошенком його успіху значно більше.

У нього в руках адмінресурс і, як стверджують, судова система України. Побутують розмови й про те, що його команда може застосовувати підкуп виборців - але ж цей заборонений прийом може використовувати й будь-яка інша команда, попри те, що всі божаться, що, нібито, не будуть це робити. 

Крім того, повзуть чутки (хто їх поширює?), що, нібито, свого Головнокомандувача підтримує армія та інші силові структури і вони, нібито, готові стати на його бік у разі виникнення форс-мажорних обставин.

До речі, прихильники Порошенка якраз б'ють на те, що більше ніхто з претендентів, нібито, не може бути ефективним Головнокомандувачем, окрім самого Порошенка, - а у нас же, мовляв, війна. Тож, кажуть, що коней на переправі міняти небезпечно.

Подейкують, що наші міжнародні стратегічні партнери, або, як жартівливо кажуть, - «вашингтонський обком», нібито змирився з недоліками режиму Порошенка, махнув на це рукою й уже згоден на те, щоби Петро Олексійович залишався на другий термін.

Є й прямо протилежні чутки - що начебто Петро Порошенко уже всім надокучив тим, як мінімум, що не бореться з корупцією тощо, і в означеному «обкомі», мовляв, уже не проти його замінити.

Усі ці чутки та їхні автори чомусь не враховують, що остаточний вердикт - бути чи не бути якомусь кандидату президентом - має вирішувати, згідно з Конституцією і законами України, народ через своє не спотворене тиском, підкупом і фальсифікаціями волевиявлення.

Хотілося б, щоб так було.

Третім претендентом у перший ешелон може розглядатися Володимир Зеленський. Рейтинг у нього такий стабільно високий, що деякі соціологи вже ставлять його на перше місце у списку.

Але я б враховував деякі обставини.

По-перше, невідомо, чи хоче Володимир стати главою держави так же сильно, як його два головні конкуренти? Адже і після реєстрації його кандидатом він так само приділяє увагу своїм концертним, телевізійним і кінопроектам.

Скажете, що він вважає їх головними засобами своєї агітації? Можливо. Та цього мало. Якщо його діяльність як актора і шоумена дійсно винесла його на вершину рейтингу популярності, то рано чи пізно В. Зеленський має дати суспільству чіткі відповіді на головні виклики й актуальні питання війни та миру (включно з питаннями геополітики і безпеки), внутрішньої політики і дипломатії, економіки і соціальної сфери, культурного і мовного розвою тощо.

І вже зараз починають проступати контури явно скоординованої кампанії з «нейтралізації» В. Зеленського як претендента на перемогу.

Свого часу я проаналізую це більш конкретно.

А поки що вважаю Зеленського претендентом з першого ешелону, хоча й з чималими ризиками перешкоджання його кампанії включно до зняття з перегонів.

Другий ешелон: фракціонери

  

До нього включаю тих кандидатів, хто є висуванцями від партій. Але не всіх партій, а тільки тих, які сподіваються на наступних парламентських виборах подолати прохідний бар'єр і провести свій партійний список до Верховної Ради України, створивши там фракцію чи хоча б депутатську групу.

  Title
  О. Ляшко, А. Гриценко, Ю. Бойко

Таких кандидатів я і називаю умовно «фракціонери».

Можуть запитати - а що, хіба А. Гриценко чи Ю. Бойко не мають зовсім шансів потрапити до другого туру?

Теоретично мають, а ще більше мріють про це. Анатолій Гриценко певний час взагалі мав рейтинг, який дозволяв вносити його до претендентів першого ешелону. Проте, останнім часом він відкотився вниз і не бачиться, яким чином цей політик міг би відновити втрачені позиції. Тим більше, що попереду ще кампанія проти нього зі звинуваченнями у розпродажу армійського майна, яка може ще більше підірвати його позиції.

Що стосується Юрія Бойка, то він був би найкращим суперником для Петра Порошенка у разі виходу їх обох до другого туру.

Розрахунки показують, що в такому випадку Петро Порошенко гарантовано виграє в Юрія Бойка. А всім іншим суперникам - Юлії Тимошенко, Володимирові Зеленському, навіть Анатолієві Гриценку - він мав би програти, так поки що вважають експерти.

А що ж Олег Ляшко? Шансу потрапити до першого ешелону у нього нема, але ймовірність провести до Верховної Ради свою фракцію майже гарантована.

Тож головною мотивацією цих трьох претендентів є зовсім не булава, а можливість впродовж президентських виборів ще більше «розкрутити» себе і свою партію з тим, щоб восени вже твердо розраховувати на проходження партійним списком до Верховної Ради України і створення там своєї фракції.

Title  
 А. Садовий та Р. Кошулинський 

Такі ж плани, але не так надійно обґрунтовані, мають ще, принаймні, декілька політиків.

Передусім, це - Андрій Садовий, котрий мріє про повторний успіх «Самопомочі». Її партійний список він, напевно, й очолить на осінніх парламентських виборах. І щоб не дуже тверді шанси його партії вдруге потрапити до Верховної Ради України посилилися, міський голова Львова і бере участь у президентських перегонах.

Таку ж саму мету має і Руслан Кошулинський, котрого я також зараховую до другого ешелону претендентів. Мріючи потрапити восени до Верховної Ради України, партія ВО «Свобода» пішла на екстраординарні заходи і вперше виставила на президентські вибори не свого лідера Олега Тягнибока, а більш компромісну фігуру - Р. Кошулинського.

Він, звичайно, в перебігу президентських перегонів розраховує тільки на те, щоб максимально «розкрутити» ВО «Свободу» зі сподіванням таки перевалити восени виборчий бар'єр і потрапити списком до Ради.

Шанси А. Садового і Р. Кошулинського провести під час президентських перегонів резонансну презентацію своїх партій станом на сьогодні видаються ще недостатньо потужними, щоб ми могли говорити про майбутній осінній успіх їхніх партій.

Але сподівання на це у них та їхніх прихильників залишаються.

То скільки ж фракцій може бути в майбутньому складі ВРУ?

 

В нинішньому складі Верховної Ради України VІІІ скликання є 6 фракцій: партія Блок Петра Порошенка, «Народний фронт», Опозиційний блок, Об'єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, ВО «Батьківщина».

І дві депутатські групи - партія «Відродження» та «Воля народу».

Причому, «Відродженню», в складі якого на сьогодні 19 нардепів, не вистачає лише одного депутата, щоб мати право іменуватися фракцією.

З іншого боку, в «Батьківщини», яка нині має 20 нардепів, втрата лише одного нардепа привела б до скочування до рангу депутатської групи.

А які прогнози стосовно майбутнього фракційного складу ВРУ можемо зробити, виходячи з прогнозів про успішність виборчих кампаній основних учасників президентських перегонів?

Ясно, що Петро Потрошенко, Юлія Тимошенко і Володимир Зеленський восени приведуть свої партії до Верховної Ради.

Отже, фракції партій БПП, ВО «Батьківщина», «Слуга народу» в складі ВРУ ІХ скликання восени цього року будуть. (Це якщо не придумають, як зняти В. Зеленського і його партію з перегонів, а таке бажання проглядається).

Партії «Громадянська позиція» А. Гриценка, Опоблок Ю. Бойка та Радикальна партія Олега Ляшка також мають пройти. Хіба що Опоблок трохи «схудне», втративши від нинішніх 38-ми нардепів, як і, можливо, БПП в разі програшу Петра Порошенка. Зате ВО «Батьківщина» значно виросте завдяки успіхам Юлії Тимошенко. Навіть якщо вона й не стане президентом.

Отож, разом це п'ять фракцій. А фракція «Громадянської позиції» має шанс восени вперше виникнути у складі депутатського корпусу ІХ скликання.

У разі успіхів А. Садового та Р. Кошулинського ще дві фракції чи депутатські групи в складі майбутньої ВРУ можливі.

Яценюківський «Народний фронт» майже напевне не має шансів пройти восени, адже ні Яценюк, ні хтось інший від «НФ» в президенти не балотується - бо реанімувати цю партію ніхто вже не сподівається. А це цілих 80 нардепів, які вже шукають собі новий політичний прихисток.

Від групи «Відродження» також не балотується в гонитві за булавою її очільник, екс-регіонал Віталій Хомутинник, тож восени її гіпотетично можуть відтворити під два десятки мажоритарних депутатів, якщо таких набереться на групу.

Таким чином у складі ВРУ ІХ скликання можуть бути 5-7 фракцій (4-5 чинних і 1-2 нові).

А що ж, наприклад, такі впливові в минулому політичні сили, як соціалісти? Чи мають вони хоч якийсь шанс пройти восени до складу ВРУ? Адже від цього спектру нині на президентську посаду зареєстровано аж три претенденти - галасливий полтавчанин Сергій Каплін, брутальний силовик Ілля Кива і ветеран Олександр Мороз.

Усі троє є частими гостями численних теле- і радіоефірів, тож мають можливість піаритися і набувати якщо не популярність, то, принаймні, стати відомими.

Але от якраз на їхньому прикладі добре видно, чому деякі політичні сили приречені на поразку. Чи скажу дипломатичніше - майже не мають шансу на успіх.

Справа в тому, що всі претенденти на партійний бренд соціалістів (а їх не менше, ніж 6-7 політиків різного рівня і масштабу) розривають колишню потужну Соцпартію, яку очолював і не раз приводив до перемоги її тодішній лідер О. Мороз, на дрібні партійки.

От і нині претендентами на булаву зареєструвалися троє з них, причому, від різних соцпартійок:

- Олександр Мороз, 1944 року народження, освіта вища, проживає в місті Київ, пенсіонер, член політичної партії «Соціалістична партія Олександра Мороза», суб'єкт висування - Політична партія «Соціалістична партія Олександра Мороза».

- Ілля Кива, 1977 року народження, освіта вища, проживає в місті Київ, голова Всеукраїнської професійної спілки Міністерства внутрішніх справ України, член Соціалістичної партії України, суб'єкт висування - Соціалістична партія України.

  Title
  А. Аваков міцно тримає Іллю Киву за шию
(чи за горло?)

- Сергій Каплін, 1979 року народження, освіта вища, проживає в селі Опришки, Глобинського району, Полтавської області, працює народним депутатом України, безпартійний, висуванець політичної партії «Соціал-демократична партія».

Зазначу, що Іллю Киву, колишнього керівника департаменту протидії наркозлочинності Нацгвардії України, протегує яценюківець, висуванець «НФ», міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков. Але навіть протекції такого впливового посадовця, як А. Аваков, навряд чи вистачить для того, щоб І. Кива так нині розкрутився, щоби восени завести до ВРУ свою фракцію чи навіть групу. 

Подібна ситуація і в таборі політпроектів, які називають себе патріотичними.

Тут найбільший рейтинг поки що має керівник (чи власник?) курорту «Буковель» Олександр Шевченко, 1971 року народження, освіта вища, проживає в селі Поляниця, Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, народний депутат України, член Політичної партії «Українське об'єднання патріотів - УКРОП», суб'єкт висування - Політична партія «Українське об'єднання патріотів - УКРОП».

Як відомо, УКРОП є партією, з моменту виникнення пов'язаною з Геннадієм Корбаном і через нього - з олігархом Ігорем Коломойським (з яким пов'язують і «Буковель»).

Чи впливає сьогодні Коломойський на УКРОП, невідомо (той це заперечує), але, щоб життя висуванцю укропівців Олександрові Шевченку медом не здалося (а він активно рекламується і має певний рейтинг), зареєстровано ще, як мінімум, двох претендентів, котрі напряму використовують слово «Патріот».

Це нікому невідомий безробітний Андрій Новак, 1973 року народження, освіта вища, проживає в місті Коломия, Івано-Франківської області, тимчасово не працює, член Політичної партії «Патріот», суб'єкт висування - Політична партія «Патріот», та Микола Габер, 1960 року народження, освіта вища, проживає в місті Київ, помічник-консультант народного депутата України, член Патріотичної партії України (ППУ), cамовисуванець.

А на додаток, для впевненості, щоб Олександр Шевченко не дуже запам'ятався виборцям, зареєстрували кандидатом в президенти ще одного Шевченка - Ігоря, колишнього міністра екології.

Тож, зроблено все, щоб людину Коломойського (скажемо так) «присадити» ще на старті.

Ну а кого в Україні продовжує нервувати колишній дніпропетровець, а тепер емігрант Ігор Коломойський - напевно читачі добре знають.

Якщо ж хтось не знає, то скажу загальновідоме - Петра Олексійовича.

Тож фракції патріотів «від Коломойського» у майбутній Верховній Раді не буде. І групи також. Принаймні, для цього робиться все можливе.

 

(Продовження в наступному числі часопису)

 

Приймати з любов’ю

Про Майдан, Революцію, великого приятеля українців і його книжку

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com