rss
08/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#358

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Невимовне слово Перемога

В умовах війни слово «Перемога» мало би стати основною причиною для єдності і країни, і політиків, -- незалежно від наближення виборів і їх масштабів. Однак, на диво, воно в Україні є надзвичайно непопулярним, особливо в середовищі осіб, котрі претендують на посаду Головнокомандувача.

 

Зате вже кілька років поспіль в Україні є надзвичайно популярним спекулювання словом «єдність» та подіями сторічної давності. Мовляв, сто років тому українці втратили Незалежність тільки тому, що в них не було єдності.

І нікому не спадала на думку абсолютно «незначна» деталь, геть дрібне питання: а довкола чого мала бути та єдність сто років тому?

Припустімо, що би було, якби українці об'єдналися довкола Третього Універсалу, за яким, нагадаю, Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії? Або, для прикладу, довкола ідеї  Павла Скоропадського, оформленої як ціла Грамота-маніфест до українського народу: ліквідація ідеї побудови незалежної України, натомість утвердження ідеї розбудови Всеросійської федерації, складовою частиною якої повинна була стати Україна.

Ідеї ці, нагадаю, теж не з неба впали їхнім авторам. Для прикладу, Скоропадському на той час представники Англії, Франції, США та Італії обіцяли допомогу тільки за умови проголошення курсу на федерацію з Росією. Нічого не нагадує?

Могли би об'єднатися - і вперед, розбудовувати Російську Федерацію.

До чого би призвела в той час єдність?

Скажіть чесно, поклавши руку на серце.

Правильно. Ми би втратили Незалежність, навіть не отримавши її. Не було би Четвертого Універсалу, бою під Крутами, Директорії - нічого цього б не було. Зате була б єдність...

Чи може українцям того часу варто було об'єднатися довкола ідеї Винниченка про розпуск армії?

Тут теж були серйозні причини. Воювати нікому не хотілося. Тогочасні селяни взагалі не розуміли, чого то цей Петлюра хоче грошей і продуктів, чого він воювати зібрався. Простіше все розпустити, і об'єднатися з росіянами...

  Title

І ідея миру, така популярна в наш час, теж вже була, але вона приходила в різні голови в різний час, і, на щастя, між цими головами не було єдності.

Для прикладу, 31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів російська сторона заперечувала звинувачення у веденні неоголошеної війни, і заявляла, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає.

Дивно, але нам пощастило не отримати єдність. Директорія не погодилася на об'єднання з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, тобто - самоліквідуватися і об'єднатися з Росією.

Не було в ті часи єдності, ох не було - аж допоки не прийшли більшовики, і не принесли «єдність» на багнетах. І то окремі чоти диваків ще кілька десятиліть не хтіли єднатися і мовчки йти чи в безіменні могили Голодоморів, а чи на Соловки та Зелений Клин.

З віддалі років будь-якій незаангажованій людині не тяжко помітити, якої саме єдності бракувало українцям сто років тому.

Єдино можлива єдність мала би бути тільки в одному питанні: головне для країни - перемога над Росією, і на цю перемогу потрібно кинути всі сили, і матеріальні, і моральні.

Ось вже 300 років, як для України це мала би бути єдино можлива єдність.

Однак сто років тому, маючи два сторіччя гіркого досвіду, всі українські керманичі по черзі думали, що, як то кажуть, «пронесе», і проблема сама розсмокчеться.

Title  

Звісно, на це можна було знайти цілу купу виправдань і аргументів. Від тяжкого економічного становища - і до пацифістського небажання битися з ворогом, а чи небажання втрачати підтримку закордонних партнерів, котрі наполягали на об'єднанні з Росією.

На наше величезне щастя, ця миротворча ідея об'єднання з Росією не приходила різним керманичам одночасно. І коли вона спадала на думку одному керманичу, всі решта були проти. Цілком можливо, що і просто, як то кажуть, з вреднощів - хто їх знає, тих керманичів, що ними рухало, чужа душа, як відомо - темний ліс. Але саме ті «вреднощі» на якийсь час відтягнули розправу росіян над українцями, а відчайдушний опір цій розправі дивовижним чином закарбувався в генах - і тепер надихає внуків і правнуків тогочасних бійців.

І, знову ж таки, ще більш дивовижним чином зараз, попри знання згаданих моментів історії, ідея перемоги абсолютно не вкладається в голові чинних українських керманичів і претендентів на крісло Головнокомандувача. Тому що будьмо відвертими: зараз для України президент має бути насамперед очільником війська, котрий згуртує всю країну - і поведе до перемоги.

Але, на диво, жоден із кандидатів не ставить собі перемогу над ворогом як основну мету.

І це при тому, що на попередніх президентських виборах переможець прийшов до влади з лозунгом «АТО має тривати кілька годин!».

На цих виборах ще однією популярною маніпуляцією є спекулювання тезою «люди втомилися від війни», мовляв, треба з цією справою закінчувати.

І тут приховано цілих два вкрай прикрих викривлення фактів.

По-перше, війну не можна так просто закінчити - тільки в ній перемогти. Війна з Росією - це не шахи, в яких можлива «нічия». Тут такої опції просто немає. Миру Україні Росія не пропонує. Пропонують закордонні партнери - правда, чомусь ніяк не можуть цю пропозицію виконати, і всіляко натякають, що то просто Україна не готова, а Росія тут ні до чого, бо від неї страшно чогось вимагати. Росія в кращому випадку заявляє, що «її там нема». В найкращих традиціях сторічної давності. Але миру Росія Україні НЕ пропонує.

Гірше того: днями в російській пресі з'явилася стаття «сірого кардинала Кремля» Владислава Суркова, помічника президента Росії, з промовистою назвою «Тривала держава Путіна».

Ось окремі тези:

«Велика політична машина» президента Володимира Путіна тільки набирає обертів і налаштовується на «довгу, важку і цікаву роботу»;

«Наша країна перейшла в інформаційний контрнаступ на Захід»;

«Чужоземні політики приписують Росії втручання у вибори і референдуми по всій планеті. Насправді справа серйозніша - Росія втручається в їхній мозок, і вони не знають, що робити із власною зміненою свідомістю».

Загалом Сурков описує Росію як державу, якій відведена «нескромна» роль у світовій історії, і від цієї ролі вона відмовлятися не збирається.

На його думку, в Росії «органічно склалася» «держава нового типу», і ця політична модель «придатна не тільки для домашнього майбутнього, а й має значний експортний потенціал». Попит на неї, за словами Суркова, є вже зараз.

На його думку, чинна політична модель, швидше за все, стане ефективним «засобом виживання» і «возвеличення російської нації на майбутнє сторіччя».

Більше того, Сурков заявляє, що «путінська модель» російської влади «адекватна російському народові», і що настав час позбавитись ілюзій і «змиритися всім тим, хто вимагає, щоб Росія «змінила поведінку».

Іншими словами, жодного миру на найближчі сто років в Росії не планують. Тільки експорт моделі  «КГБ-держави» в інші країни світу. І над цим експортом вони активно і наполегливо працюють - щоб у цьому переконатися, достатньо подивитися на те, як в оточенні керівників інших держав світу дивовижним чином то тут, то там проростають радники із проросійською орієнтацією.

Таким чином Росія не просто готується загарбати весь світ - вона ще й цілком відверто про це повідомляє, і то навіть не вустами «штатного блазня» Жириновського. Дивним чином Сурков, котрий зазвичай тримається в тіні, вилазить на світ здебільшого тоді, коли комусь треба анонсувати наступний крок Путіна до закручування гайок, точніше - до повернення до звичної для росіян тоталітарної моделі суспільства. До слова, вони там ще й Інтернет від решти світу відгородити хочуть - аби нічого не заважало громадянам насолоджуватися поверненням в країну пломбіру по 20 копійок.

Іншими словами, чекати, поки в Росії «все само розвалиться», не варто.

Миру там не роздають, і не збираються. Варіантів для нас тільки два: або перемога, або вони нас повільно і наполегливо знищать - просто з тієї причини, що мають до нас історичну «симпатію». І те, що там каже світ, їм абсолютно до лампочки Ілліча.

По-друге, в Україні  люди не самі втомилися від війни. Їх дуже намагалися «втомити». Розкраданнями в армії (до речі, хтось ще пам'ятає, як вся країна гроші армії смс-ками перекидала? де вони, ті гроші?), розгоном добровольців, полюванням на активістів, торгівлею  з Росією, роздаванням газових родовищ російським бізнесменам, викачуванням в офшори або «мамі за кордон» величезних сум валюти, що, зрозуміло, не може не позначатися на курсі гривні; підтримкою проросійських політиків, фабрикою в Липецьку, врешті-решт.

До речі, про цю славнозвісну фабрику.

22 грудня 2018 року на офіційному сайті корпорації «Рошен» з'явилася страшна новина із таким от заголовком: «Податкові органи РФ, спираючись на необґрунтовані судові рішення, посилюють тиск на Липецьку кондитерську фабрику».

Текст цієї новини ще страшніший:

 

«Кондитерська корпорація ROSHEN повідомляє про те, що в грудні 2018 року Басманний суд м. Москви вкотре продовжив арешт нерухомого майна і земельних ділянок Липецької кондитерської фабрики «Рошен».

На додаток до цього арбітражні суди різних інстанцій скасували забезпечувальні заходи, які не дозволяли раніше податковим органам здійснювати будь-які дії з майном Липецької кондитерської фабрики до розгляду справ у судах по суті.

Швидкість і однаковість прийнятих рішень, щодо скасування забезпечувальних заходів (які податкові органи до цього неодноразово і безуспішно намагалися скасувати протягом 3-х років) викликають дуже великі сумніви в неупередженості та незалежності суддів, що прийняли ці судові акти. Вважаємо, що дані судові акти засновані не на законі та прийняті під тиском.

В результаті скасування забезпечувальних заходів податкові органи і судові пристави наклали арешт і прийняли інші заборонні заходи, щодо виробничого обладнання та банківських рахунків Липецької кондитерської фабрики. Всі гроші, що знаходилися на рахунках, призначені для заробітної плати персоналу, що залишився, були зняті в рахунок сплати податків, пені та штрафів, донарахування яких Кондитерська корпорація ROSHEN не визнає і заперечує в арбітражному суді.

Тобто фактично, ще до прийняття арбітражними судами рішень по суті, податкові органи, користуючись нічим не обґрунтованими судовими актами про скасування забезпечувальних заходів, почали вживати заходів, які можна порівняти тільки з відвертим грабунком.

Наголошуємо, що корпорація ROSHEN ніколи не визнавала і не визнає законність рішень, ухвалених податковою службою РФ, і пред'явлених звинувачень, і продовжить оскаржувати їх законність в російських і міжнародних інстанціях.»

 

Тобто поки Україна воює з Росією, фабрика її Головнокомандувача шукає правди в російських судах - бо не може там довести, що чемно сплачувала податки, і пені та штрафи російська податкова нарахувала несправедливо.

До речі, знаєте, як поживає в Росії бізнес Коломойського? А ніяк не поживає, Росія націоналізувала всі дочірні відділення «Приватбанку», як тільки Коломойський долучився до опору окупантам. І тільки в травні 2018 року Коломойський таки отримав рішення Міжнародного арбітражного суду Гааги про стягнення з РФ компенсації за втрачене в Криму майно - але це тільки в Криму, це тільки частина майна «Привату», котрою довелося пожертвувати заради захисту країни.

А от бізнес президента України Росія чомусь не націоналізовує. Мабуть, не наважується...

«Мінськ-2»: 4 роки

Російських випускників-артилеристів возитимуть на муштру на Донбас

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com