Містичний туризм стає популярнішим з кожним роком. Людей, котрі хочуть заглянути крізь шпарину потойбіччя чи зустрітись віч-на-віч з давно померлою князівною, значно більше, ніж тих, хто боїться прогулюватись будинками з привидами.

 

На Західній Україні особливо багато цікавих замків. І кожен із них має безліч історій. Бо бачили вони сторіччя воєн, десятки династій, безліч інтриг, смертей і народжень.

Кажуть, кожен замок має своїх привидів. Нібито, це душі, які зависли між світами мертвих і живих та не можуть знайти спокою ніде. Блукаючи коридорами та проникаючи крізь зачинені двері, напівпрозорими тінями та ледь чутними звуками вони лякають живих. Люди запевняють, що бачили їх, і часто у різні часи й у різних місця описують одне і те ж. Чудово відчувають їхню енергію і тварини. Що це - містика? Можливо. Беззаперечним залишається те, що на землі є особливі місця і будівлі, де відбуваються дуже дивні речі. І найчастіше вони пов'язані зі смертю.

Навіть якщо ви не вірите в існування привидів, особливу енергетику місць, куди смерть приходила проханою гостею або безжально мучила невинні душі, неможливо не відчути. Тут є щось особливе.

Золочівський замок

 

Місто Золочів, на Львівщині

Золочівський замок дуже старий. Зведений на галицькій землі, надійною охороною якої мав бути, замок стоїть ще з 1634 року. Та з приходом австрійських військ він перетворився на в'язницю. І вже відтоді почав вбирати у себе негатив приреченості, страждань і смертей людських.

Та ніколи не було і не буде у фортеці нічого гіршого і жорстокішого порівняно з тим, що чинили там енкаведисти зі своїми полоненими. Закривавлені залізні столи і гаки, вмуровані у стіни люди... «Мордуючи вагітних жінок, радянські карателі розпорювали їм животи і напихали камінням», - розповідали місцеві охоронці. Замок фактично був перетворений на катівню. Важко уявити собі, скільки горя, сліз і мук бачили його стіни. На жаль, така енергетика не зникає ніколи.

Холодно і моторошно тут було завжди. Коли під час реставрації привезли дивне, незрозумілого походження каміння, містики у замку ще додалось. На гірській породі проглядаються дивні незрозумілі символи. Дехто вважає їх картою, інші - зашифрованими таємними знаками. Кажуть, колись вони належали лицарському ордену тамплієрів. Так чи інакше, але від часу появи каменів у Золочівському замку стали помічати привид невідомого чоловіка. Цікаво, що всі, кому доводилось бачити його, описують темний довгий плащ, тростину в руці та капелюх.

Золочівський замок - дуже красива і цінна архітектурна пам'ятка. Сюди приїжджають багато туристів та приходять на прогулянки місцеві закохані пари. Та, на жаль, будівля, на території якої було поховано тисячі жертв радянського режиму, мусить жити із своїми страшними таємницями. Тіла похованих пізніше були ексгумовані, та померлі у страшних муках не були поховані згідно з обрядом запечатування гробу. За енергетикою місце залишається кладовищем мучеників.

Підгорецький замок

 

Село Підгірці, Бродівського району, Львівської області

Замок збудований наприкінці 1630-х років. Спершу належав коронному гетьманові Станіславу Конєцпольському, згодом - Яну ІІІ Собеському, потім - Вацлаву Жевуському, крім інших - і поміщикам Сангушкам. За часів Жевуського замок був найрозкішнішим палацом на західноукраїнських землях. Та потім будівлю руйнували, грабували і палили. Що тільки не робили люди...

Та всі, кому від останніх років XVІІІ сторіччя і до сьогодні доводилось провести у легендарних стінах хоча б ніч, бачили його страшну таємницю. Напівпрозору, у білих шатах та з чорним обличчям... Марію.

Багато пацієнтів та працівників тутешнього туберкульозного санаторію (1949 рік) розповідають, що бачили привид. Зустрічались з ним, звичайно ж, сторожі і працівники замку. А родина польських поміщиків, що жила тут свого часу, навіть записала на папері свої спогади, щоб увіковічнити факт зустрічі з привидом. «Часто бувало таке, що двері на другому поверсі палацу відчинялись самі собою, а майже невидима постать жінки у білій пишній сукні щоночі блукала то однією, то іншою кімнатою», - розповідають Сангушки у своїх записах.

Хто ж ця жінка, привид якої бачили чи не всі мешканці селища? Кажуть, спокою не має душа вбитої молодої дружини Вацлава Жевуського - Марії. Він, власне, і вбив графиню у нападі ревнощів. А тіло заховав десь тут, у замку, бо ж похоронити зі всіма ритуалами свою жертву не міг. Дехто розповідає, що тіло молодої дружини було замуроване у кам'яні стіни замку.

 

Замок Паланок

 

Місто Мукачеве, Закарпатської області

Колишня резиденція Трансільванського князівства має надзвичайно багату історію. Тут підписувались міжнародні документи, проводились мирні договори, на його території проходили народні повстання. Літописи не зберегли точної дати заснування замку Паланок. Єдине, що можуть сказати вчені: в XI сторіччі фортеця вже існувала. За різною інформацію, замок був побудований приблизно у 900-1300-х роках. Переживши незліченну кількість своїх господарів і мешканців, десятки штурмів і облог, замок зберігся майже в ідеальному стані до наших днів і став справжнім пам'ятником історії.

Найбільше прославили Паланок дві жінки - Софія Баторі та Ілона Зріні - свекруха і невістка, які, правлячи замком, ворогували між собою. Та якщо Ілона ввійшла в історію як хоробра боронителька укріплення, то Софію Баторі спіткала містична, страшна слава. А може те, що люди кажуть - правда. А кажуть, що жінка мала пристрасть до людської крові і не лише вбивала заради неї, а й застосовувала криваві ванни, приносячи у жертву 13-річних цнотливих дівчат.

Можливо, в цих історіях - багато перебільшення, та про те, що Софія була надзвичайно жорстокою, не сперечається ніхто. Старі люди розповідають, що у кімнатах Мукачівського замку в ті часи були спеціальні кімнати для тортур, стіни яких відшліфовувались людськими тілами.

Часи минали, і змінювались правителі. Вже у 1789 році замок Паланок перетворили на тюрму для політичних в'язнів. Протягом більше, ніж 100 років тут відбуватимуть термін покарання близько 20 тисяч засуджених через свої переконання. Тож кам'яні стіни пам'ятають немало мук, стогонів і крові.

До речі, камера тортур є і зараз у найстарішій частині, так званому Верхньому замку.

 

Олеський замок

 

Смт. Олесько, на Львівщині

Це - один із найдавніших замків на території нашої країни. Свого часу місце його розташування було якраз на кордоні двох держав - Литви і Польщі, тому правителі обох держав боролись за право власності на кам'яний палац.

Відомий замок і тим, що у середині XVІІ сторіччя тут народився Ян Собеський - король Польщі. За легендою, під час появи на світ немовляти була страшна гроза. А мармуровий стіл, на який поклали хлопчика, раптова блискавка розколола буквально навпіл. Це оцінили як містичний знак.

Вже у 1951 році в Олеський замок знову влучила зловісна блискавка, через що виникла велика пожежа. Та будівля встояла. Хоча за всі роки існування її стіни були сильно знищені. І лише кілька десятків років тому замок було відновлено практично з руїни.

Охоронці замку, яким щоночі доводиться залишатись у будівлі, розповідають, що з настанням темряви постійно відчувають чиюсь присутність. На дивні звуки, тіні та майже невидимі силуети реагують також сторожові собаки.

Насправді Олеський замок таки має своїх привидів чи привида, що належить комусь, хто загинув на цьому місці, і душа його не може знайти спокою. Принаймні, за найвідомішою версією, привид - це душа Адама Жолкевського. Колись хлопець був закоханий у доньку одного з власників Олеського замку - Маріану Данилович. Та отримавши відмову батька у наданні згоди на шлюб, відчайдушний шляхтич на тому ж місці встромив собі у серце ніж.

Поховали його не на цвинтарі, а просто кинули у болото біля замкових стін як самогубця. Душа, тіло якої не було похоронене за звичаєм, ніби зависла між двома світами. Тому напівпрозорий дух Адама не полишає замок, стогнучи та зітхаючи, лякаючи поціновувачів краси історичного Олеська.

 

Кременецький замок

 

Місто Кременець, Тернопільської області

Кременець - надзвичайно мальовниче волинське містечко з численними архітектурними пам'ятками, історичними будівлями, давніми святинями. Кременець оточений сімома горами. Та найбільш відомою є легендарна гора Бона. На її вершині досі красуються руїни могутньої колись князівської фортеці.

Фортеця дуже давня, рік її заснування загубився десь між початком ХІ та ХІІІ сторіч. Відтоді їй довелось бути свідком не однієї кровопролитної битви і схоронити тисячі полеглих у бою. Замок руйнували і відновлювали, потім знову руйнували, аж допоки не залишились від нього лише кам'яні останки могутньої колись величної споруди, що зазнала легендарної слави.

А найвідомішою легендою замку є королева Бона. Отримавши щедрий подарунок від чоловіка Сигізмунда I, італійка заволоділа ним у середині XVI сторіччя. Надзвичайно вродлива, розумна, амбітна та... жорстока жінка. Ця жорстокість овіяна вражаючими легендами, що одна за одною приписують правительці найжахливіші, навіть демонічні риси. Чи було так насправді, чи це лише вигадки, невідомо, та зрозуміло те, що королеву-чужинку явно не любили. За однією з версій, саме вона звела зі світу двох своїх невісток, родове походження яких не відповідало її політичним планам. Існують відомості, що одна з них померла від онкологічної хвороби, інша була хвора на епілепсію, та хто його зна, чи не втрутилась сюди королева.

Неймовірні звірства Бони Сфорци, про які розповідається у легендах, пояснюють укладеною зі самим дияволом угодою. Згідно з нею, жінка мала отримати вічну молодість. Розповідають, що цій меті королева довго приносила у жертву невинних дівчат найжорстокішим способом: їх виводили на верхній ярус замку та скидали звідти на гострі палі. А у багряній крові купалася правителька, вбираючи красу і молодість. Інша історія розповідає про ванни з крові немовлят.

Можливо, оповідачі вигадують, та все ж легенди не народжуються на порожньому місці, щось тут було... Кажуть, хтось таки вбив Бону Сфорцу д'Арагону, отруївши її, а хтось приписав їй славу кривавої королеви. Натомість люди майже не пам'ятають її добрі справи і розумні політичні рішення, які свого часу надзвичайно багато дали для розвитку міста Кременець.

 

Середнянський замок

 

Смт. Середнє, Ужгородського району, Закарпатської області

Історія цього замку пов'язана зі священним Граалем, орденом тамплієрів, родами Добо, Другетів та Ракоці... Їм і не тільки у різні часи належали володіння фортеці.

Зараз від Середнянського замку залишились практично самі руїни. Вважається, що колись товщина стін замку була понад 2 метри (це видно і зараз), а вся його площа була трохи більшою, ніж 16 на 18 метрів, але про це достовірно невідомо. Адже багато що досі перебуває під землею. Величезні підземелля і ходи тепер засипані камінням. Руїни поховали під собою багато таємниць. Може, й навічно. Місцеві розповідають, як ще кілька років тому на стінних каменях проглядались барельєфи із зображенням Медузи Горгони і, як би це дивно не було, - Ісуса Христа.

Історики сходяться на думці, що славнозвісну середнянську пам'ятку збудували таки ченці з ордену тамплієрів. Насправді ці люди були лицарями і войовниче захищали католицизм. Їх підозрювали у зв'язках з дияволом. Згодом - почали переслідувати і кидати у в'язниці, де катували і вбивали.

Саме з цим орденом пов'язані свідчення про зв'язок Грааля зі Середнянським замком. Мовляв, чашу, що була зроблена зі смарагду корони архангела Люцифера, колись заховали саме у стінах нашої фортеці. Чому саме її? Справа в тому, що Середнянський замок був одним з найвіддаленіших замків тамплієрського ордену. Там ченці вирішили заховати священний скарб.

Ще одна цікава історія закарпатського замку розповідає про Іштвана Добо. Сталось так, що через наклеп цей воєвода був засуджений на тривале ув'язнення. Після смерті його тіло було поховане в одному місці (у родовому маєтку в с. Доборуське), а серце - окремо, в іншому - у землі Середнянського замку.

 

Джерело: «В світі»