rss
04/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#350

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Політика «без політики»: як протистояти фокусам політтехнологів

Здавалося би, країну, яка втратила понад сотню громадян на «Майдані без політики», неможливо завести на ті самі граблі вдруге. Але політтехнологи, схоже, вирішили довести, що немає нічого неможливого...

 

Згадаймо, як це було 5 років тому. Збиралися мітинги, спочатку - студентські. Суто за ЄС, «жодної політики і жодних політиків». Тут би варто було б щось не те запідозрити: адже, кажучи повними реченнями, мітинги були не тільки за ЄС, але й проти Росії. Тобто насамперед проти Росії, а потім вже за ЄС. А Росія - сильний і жорстокий ворог, котрого не те що голими руками не візьмеш, а котрого вже 300 років фактично не вдавалося взяти ні голими руками, ні руками озброєними. І тут раптом студенти вирішили з нею боротися - та ще й без політики.

Студентам то можна було вибачити - уроки історії в школі уважно слухали далеко не всі. А дорослим? Нумо посвітімо ліхтариками - і проблема сама вирішиться, пригадуєте таке? Боротися з Росією ліхтариками - вершина наївності студентів чи вершина цинізму політтехнологів?

Погляньмо на ці події ще раз, з урахуванням тих знань, котрі зараз вже є загальнодоступними. Погляньмо, аби зрозуміти, по яких граблях йшли, і не наступати на них ще раз.

При владі - Янукович, російська маріонетка, котра грабує державу, умисно руйнує армію  та служби безпеки, аби потім здати знекровлену країну Росії. Люди це ніби і бачать, і ніби і розуміють. Але коли їх закликають у жодному випадку не висувати політичних вимог, не обирати політичних лідерів, вірять на слово, як малі діти. Навіть тоді, коли ця віра призводить до розстрілів і катувань активістів.

Гірше того - ті ж самі люди, котрі вже один раз повірили в те, що Росію можна перемогти ліхтариками і танцями, вірять в те, що «АТО триватиме лічені години», «якщо обрати президента в один тур, Путін відчепиться», і в те, що людина, котра працювала в уряді Януковича міністром, буде розслідувати злочини Януковича і його поплічників.

Що ми маємо через 5 років?

Вбивства майданівців досі лишаються не розслідуваними. Не те що винних не покарано - їх навіть не знайдено! Розслідування саботується, і то зрозуміло, на якому рівні.

Політики-маріонетки Путіна - Медведчук, Бойко, Лукаш - не тільки не сидять за ґратами з конфіскацією майна, а й цілком офіційно висувають свого кандидата на посаду президента.

«В Петра Порошенка є усі засоби для того, щоби видалити гангрену руського світу із українського тіла. СБУ та ГПУ - достатній інструментарій для такої політичної хірургії. І для того, щоби провести цю операцію, достатньо навіть того терміну, який залишився до першого туру. Для послаблення впливів Путіна і його кума на Україну достатньо навіть буде дати команду своєму оточенню вийти зі спільного нафтового бізнесу. Чи принаймні не блокувати створення парламентської комісії щодо втручання Росії у вибори», - пише депутат Сергій Висоцький. Що ж, вочевидь, чинний президент про ці легкі способи підвищення свого рейтингу нічого не знає...

Втім, не тільки в Медведчуку проблема, хоча і в ньому теж.

Ахметов, котрий не просто здав Донецьк ворогу, а й виправдовував на своєму телеканалі «ополчєнцев», тобто проводив активну інформаційну діяльність на користь Росії, не тільки не сидить, а й є бізнес-партнером президента і монополістом на енергоринку - а це один із ключових факторів безпеки держави.

Торгівля з Росією цілком незле себе почуває. Корупціонери та злодії - теж. Іноді, щоправда, їх арештовують, але суто ритуально - аби потім відпустити і поновити на посаді. Президент у відповідь на питання про корупцію абсолютно відверто відповідає: «Поставте свічку, Вас Господь попустить». Найбільший його ворог - Юлія Тимошенко.

Найбільше бруду пропрезидентські активні громадяни - назвімо їх так - виливають на тих кандидатів, котрі натякають, що з Росією доведеться домовлятися.

І тут раптом на процедурі висунення у кандидати у президенти чинний президент заявляє: «Звичайно, потрібен мир з Росією. Холодний, але мир...»  Що він планує робити з Кримом і Донбасом у випадку переобрання - невідомо.

Перемога? Ні, не чули такого слова. Серед кандидатів у президенти воно не популярне. У колах  чинної влади - тим більше.

Найбільше від таких обіцянок «холодного миру» пересмикує тих, хто пройшов Іловайськ, Дебальцеве і т. п. - але не потрапив в тісні обійми чинної влади, і не втратив пам'ять і здоровий глузд.

«Навіщо ви вириваєте слова з контексту», - запитують в них прихильники чинної влади після цитування фрази про холодний мир.

«А подібні фрази від цієї особи виглядають доволі дивно. Так само, як промова цієї особи 26 серпня 2014 року, коли вона оголосила про імплементацію мирного плану. Було багато пояснень, незрозумілих слів і термінів, але їх сенс ми відчули лише за кілька днів на собі. З того часу не проводилось жодних наступальних операцій і це вимагає більш уважно прислухатися до сказаних цією особою слів про мир і перемогу», - точніше і ліпше охарактеризувати мирні заяви Петра Порошенка важко. У слова бійця, що вийшов з Іловайська, вмістилася вся суть.

Зокрема, вся суть заяв чинного головнокомандувача на теми війни.

І, що варто окремо уточнити, на тему Донецького аеропорту -- теж. Мало хто згадує, що, за Мінськими угодами, українська влада погодилася передати ворогу ДАП ще у вересні 2014 року. Просто «кіборгам» про це не повідомили - а навіщо? Все одно люди поговорять - та й забудуть. Хоча це якраз саме та річ, котру варто пам'ятати завжди.

Мало хто пригадує і те, що фактично всі ті перемоги на лінії фронту, котрі наразі маємо, завойовувалися не стільки завдяки чинній владі, скільки всупереч. І скільки зусиль чинна влада доклала до того, аби вивести з лінії фронту добровольців, або ж розкидати їх по різних місцях, подалі один від одного, щоб не гуртувалися. І скільки добровольців зараз або в СІЗО, або на півдорозі до нього. Це корупціонерів чинна українська Феміда любить, а от добровольців - не дуже. І Дмитро Ярош, колишній лідер «провокаторів», вже нікого нікуди не провокує, скоромно опускаючи очі, сидить на з'їзді, де чинного президента висувають у президенти. Аби країна бачила - не всім «провокаторам» тюрми, кулі чи кислота...

Втім, політтехнологи вже активно працюють над тим, щоб претендентів у «провокатори» було якомога менше. Називається цей фокус «вибори без політики».

Реалізується все дуже просто.

  Title
  Смолоскипна хода в пам‘ять Героїв Крут у Херсоні.
Три роки поспіль це дійство організовувала Катя
Гандзюк. Цього року ходу присвячували вже і їй. 
Фото з ФБ-сторінки «Хто замовив Катю Гандзюк?»

Перша частина фокусу. Бійців у той чи інший спосіб агітують агітувати за чинного президента - і це всі розуміють і схвалюють, особливо пропрезидентські блогери.

Але варто тільки бійцю чи ветеранові покритикувати президента, а чи, що взагалі неймовірно, підтримати іншого кандидата у президенти, - відразу починається ґвалт. Людей просто банально цькують, обзивають останніми словами, не рахуються ні з чим і ні з ким. Шкільний булінг з усією дитячою жорстокістю просто в жодні порівняння не йде.

Так, для прикладу, нещодавно у Фейсбуку відгримів гучний скандал: волонтерка Вікторія Мірошниченко та український офіцер Олександр Гром, котрий працює, до слова, у військкоматі, матері зниклого безвісти під Дебальцевим бійця такого понаписували, що в жодну голову не вкладається - тільки тому, що запідозрили жінку у симпатіях до Тимошенко. Хоча відсутність симпатій до чинного президента в таких обставинах цілком зрозуміла. 

Якщо не повага до чужого горя - то навіть елементарна ввічливість цілком могла би допомогти не потрапити на гачок політтехнологів. Але - не склалося...

Політтехнологам, схоже, все одно, що розпалюючи ненависть між прихильниками різних кандидатів на виборах, вони рубають гілку, на якій сидять. І що завдяки цьому ж фокусу у виконанні Партії регіонів країна вже втратила Крим і добрячу частину Донбасу. Не тільки «регіонали» лишилися при владі, методи регіоналів теж там лишилися, і активно використовуються.

Відтак ми спостерігаємо в Україні дивовижну картину: толерантність до безпосереднього ворога, на кшталт Медведчука, і не те що відсутність толерантності, а ворожість і навіть ненависть до тих, хто підтримує іншого кандидата, а не чинного президента.

З боку прихильників, для прикладу, Садового, Гриценка, Тимошенко чи навіть Кошулинського, котрий взагалі як єдиний кандидат від об'єднаних націоналістичних сил, теоретично, мав би бути найбільш радикальним з усіх більш-менш серйозних претендентів на крісло головнокомандувача, такої масової ненависті до «інакомислящих» не спостерігається.

І тут вже тяжко все списати на те, що українцям не властива толерантність до іншої думки. Бо саме у цьому випадку толерантність до іншої думки властива всім, окрім тих, хто підтримує кандидата, толерантного до проросійських політиків. Єдиного, між іншим, кандидата, якому під силу нетолерантно вирішити питання цих проросійських політиків. Але натомість бачимо толерантність до Медведчука і нетолерантність до громадян, котрим не подобається його толерантність до Медведчука...

Схоже, українцям доведеться дуже швидко напрацьовувати зворотну толерантність, в іншому випадку можна взагалі лишитися без країни. Адже після президентських виборів будуть ще й парламентські...

Цькування за підтримку іншого кандидата - це тільки перша частина старого політтехнологічного фокусу.

Друга частина фокусу називається «не йдіть у політику». Виконується у двох актах.

Перший - для тих, хто тільки збирається туди піти. І мав необачність, для прикладу, вийти на сцену у камуфляжі на підтримку не-Порошенка.

Такого кандидата починають цькувати, звинувачувати у тому, що він зганьбив мундир і перекреслив всі свої досягнення на війні. Мовляв, от, країна на тебе сподівалася, а ти ото що зробив? В політику пішов, такий-сякий, як тобі не соромно.

Нагадаю, це в умовах, коли Україна воює з Росією, і для того, щоб у цій війні перемогти, потрібно якомога більше успішних і принципових політиків.

Наразі країні катастрофічно бракує добрих політиків, для перемоги цього замало. Для «холодного миру» може й вистачить, але чи надовго вистачить тоді України?

Але навіть інтелігенти з аналітичним розумом цього не розуміють. «Не використовуйте мою сторінку для політичної агітації», - найчемніше, що можна почути чи прочитати у таких випадках від людини, котра дуже навіть в курсі війни з Росією. В курсі тривалості цієї війни. В курсі, що нам бракує політиків, справжніх, реальних.

Ще один виверт цього фокусу - звернення від моральних авторитетів до народу із закликом не критикувати владу і підтримати її на виборах. Не звернення до влади із закликом припинити красти і посадити російську п'яту колону, бо інакше її на виборах не підтримають, ні! Звернення до народу із закликом припинити брати до уваги те, що влада краде і підтримує п'яту колону... Гнучка мораль, проапгрейджена, як тепер кажуть, до рівня дишла....

Втім, це тільки перший акт цього фокусу. Другий акт звучить набагато страшніше, він відразу повертає до реальності тих, хто завис у рожевих хмарах, намальованих політтехнологами чинної влади. У цьому другому акті тих, хто таки наважився йти у політику, попри цькування, глузування та інші суто психологічні моменти, починають підкуповувати. Якщо ж не вдається - то судити, садити - або просто вбивати. Переходять, так би мовити, від слова до діла. Протягом 2018 року - понад півсотні нападів на активістів. Такого в новітній історії ще не було.

Якщо ми не отямимося - матимемо другі Крути, але вже не на фронті.

Але шанс отямитися - таки є.

Як і шанс протистояти старим політтехнологічним фокусам. Є просте закляття, яке запросто знімає політтехнологічні регіоналівські чари, і воно зовсім не секретне. Ось воно, воно дуже коротке: йдіть у політику!

Хочете Перемоги - йдіть у політику.

Хочете, щоб Україна була сильною країною - йдіть у політику.

Хочете кращого життя для своїх дітей - йдіть у політику.

Цікавтеся нею, відточуйте мистецтво дискусій та переконування опонентів. Не ганьбіть себе, не дайте себе підкупити, залякати чи зацькувати. Вчіться домовлятися - але не з совістю, а з такими ж непідкупними, як і ви. Чим більше вас буде - тим ліпше для країни, тим тяжче вас буде підкупити, налякати чи знищити.

При будь-якій політичній силі, окрім медведчуківської, є можливість працювати задля країни і є можливість не піддаватися на підкупи і погрози.

Гуртуйтеся - і йдіть у політику. Україні катастрофічно бракує принципових непідкупних політиків. Наразі їх занадто мало для Перемоги.

Голова ХДС Петро А. Власійчук: «Україні не потрібні реформи!»

Чи можливий новий прохід в Азов?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com