У вівторок, 29 січня, відбулися два дуже пафосні форуми для висування кандидатів у президенти України.

 

Це був День пам'яті Героїв Крут. І могло скластися враження, що кожен з форумів ніби вибрав свій бік того пам'ятного бою, який відбувся 101 рік тому.

Петро Порошенко і його команда зібрали повний зал прихильників у Міжнародному центрі і назвали свій захід дуже пафосно: «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом».

Лейтмотивом виступу чинного президента і претендента на булаву був підкреслений антирусизм. Складалося враження, що чарівним ключиком до всіх майбутніх можливих успіхів України Петро Порошенко вважав гасло «Геть від Москви!».

І якщо у сфері міжнародної політики, безпекової сфери він це міг обґрунтувати, то щодо всіх болючих тем внутрішньої соціально-економічної політики подібні гасла не давали відповіді на гострі запити суспільства.

Адже загальні слова про те, що він розуміє, як народові тяжко жити, не можуть замінити звіту про те, яким чином за 5 років каденції чинного президента потенційно багатюща Україна стала найбіднішою країною Європи, а народ стогне під ярмом непідйомних тарифів і цін.

Щоб читач точніше розумів, що саме Петро Порошенко вважає родзинкою своєї виборчої кампанії, наведу ключові слова з його виступу на форумі: «Завершуючи п'ятирічну каденцію, стартую знову заради збереження стратегічного курсу на Європейський Союз та НАТО, курсу на перетворення України у велику успішну країну щасливих людей.

Почуття глибокої відповідальності перед країною, перед сучасниками, перед минулими і прийдешніми поколіннями українців спонукали мене прийняти рішення кандидувати ще раз на посаду президента України.

Прошу у виборців мандата на те, щоб гарантувати незворотність європейської та євроатлантичної інтеграції, нашої незалежності. Щоб відновити територіальну цілісність країни і принести вигідний Україні мир. Щоб завершити побудову сильної успішної держави, здатної забезпечити порядок, добробут і безпеку кожного українця».

Доводиться констатувати, що реалістичних шляхів до миру і відновлення територіальної цілісності країни команда чинного президента і він сам поки що не продемонстрував своїм співгромадянам. Ну а про те, щоб перетворити Україну в країну щасливих людей, і не йдеться - адже і новий 2019 рік почався з нового підвищення цін і тарифів, і безнадія дедалі більше заповзає в душу пересічних українців.

Україні потрібно йти до ЄС і НАТО, але не за рахунок збідніння широких верств на тлі зростання прибутків багатих. Це - найкоротший шлях до соціального напруження і потенційного вибуху. І це - головна причина того, що навіть Томос не може перекрити Петрові Порошенку його неправильну внутрішню політику, яка породила масове несприйняття і високий антирейтинг.

Другим форумом, який відбувався практично в той же час, був з'їзд «Опозиційної платформи за життя».

З певною умовністю можна сказати, що його організатори і ключові фігури в День пам'яті Героїв Крут символічно виступали на боці більшовицьких банд Муравйова, які знищили спочатку Героїв Крут, а потім влаштували антиукраїнську різанину в окупованому Києві.

По-перше, всі виступи основних спікерів пролунали російською.

В столиці України під час висунення кандидата в президенти України українська мова практично не звучала, не рахуючи поодиноких виступів.

Одне за одним виходили на трибуну Рабінович, Медведчук, Льовочкін, Шуфрич, Королевська, та й сам кандидат Юрій Бойко - і всім їм наче було пороблено: майже жодного українського слова. Тільки Бойко говорив, збиваючись, то російською, то українською - як Тарапунька і Штепсель в одній особі.

Це виглядало як викличне знущання над Україною, як заявка на те, що ця політична сила бачить Україну тільки суто проросійською і зросійщеною.

Міський голова Полтави Олександр Мамай виступив українською, але він так улесливо «облизав» очільників цієї партії, заявивши, що хоче бути з ними на все життя, що краще б не ганьбився і розмовляв уже російською.

На кого розраховували ці оратори? На тих, хто не послуговується українською? На тих, хто не сприймає Україну незалежною? На тих, хто сумує за регіоналами? Адже всі вони, крім тих, хто втік і переховується в Росії, були в цьому залі.

Відчутно запахло нафталіном. Стало очевидно - до влади рвуться політикани вчорашнього дня. І біда України в тому, що вибір для нас дуже звужений - і Порошенко загнав українців у бідність, і його опоненти нічого доброго не обіцяють - ну не можна ж вважати добром несамовитий популізм декотрих з них.

А чіткої проукраїнської авторитетної політичної сили з популярним рейтинговим лідером станом на сьогодні поки що нема.

Ось і виходить, що раптом симпатії виборців хитнулися до таких несистемних фігур, як шоумен Володимир Зеленський чи, скажімо, співак Святослав Вакарчук.

Славко вже встиг заявити, що на президента не йде, але дав зрозуміти, що з політики не піде. Отже, можливо буде балотуватися восени до Верховної Ради України, та ще й не сам, а з партією.

А партії, що сьогодні висунули двох прямо протилежних за спрямованістю кандидатів у президенти України, показали, що кращого життя українцям найближчим часом не бачити, як своїх вух.

Одні будуть вести в ЄС, по дорозі обдираючи нас, як липку. Інші будуть тягнути налигачем до Росії, та ще й намагаючись включити автономний Донбас зі всіма його теперішніми антиукраїнськими порядками до складу України.

Ні той, ні інший шлях не обіцяє нам добробуту і нормального життя. Не обіцяє пожвавлення економіки, появи десятків тисяч робочих місць з гідною оплатою і зупинення шаленої трудової еміграції українців.

До президентських виборів лише 2 місяці. А за кого голосувати - багатьом не ясно. І обидва сьогоднішніх форуми не прояснили це питання.

Хоча кожен із них і спробував згуртувати своїх прихильників.

З тяжким серцем слідкуємо за подальшим розвитком виборчої президентської кампанії.