Спектрум від абсолютного державного суверенітету до повної міжнародної співпраці і співіснування, навіть і певної залежності від рішень інших держав, доволі широкий. Сьогодні він нараховує дедалі більше різних структур та інституцій. ХХ сторіччя спричинило це явище, що пояснюється, насамперед, конфліктами світового масштабу, наприклад, Першою світовою війною, хоча збройні конфлікти не були єдиними причинами створення міжнародних інституцій.

Поява міжнародних інституцій вимагала толерантності і візії бо, до речі, перші спроби були такими незадовільними, що Перша світова не була єдиною світовою війною ХХ сторіччя; одна з перших спроб - Ліга Націй - не витримала іспиту хоча б тому, що її ініціатор, США, сам тільки символічно підтримав її існування.

Все ж таки, пішли процеси, і держави почали шукати способи залагодження конфліктів поза війною, намагалися якось об'єднатися задля спільної чи колективної оборони, а також в інших галузях, наприклад, економічній, для створення більших ринків для збуту продукції та більш вільного просування населення по світу. Теми співпраці навіть почали стосуватися довкілля, бо міжнародне товариство зрозуміло, що живе на одній планеті, і екологія Південного полюсу впливатиме на клімат південного шельфу США, островів у Тихому океані і т. п.

Фактично світ отримав нові загрози і виклики в багатьох сферах існування, зокрема, економічній, фінансовій, екологічній, міжнародної безпеки, інших, що стосуються здоров'я і життя людей на всій нашій планеті.

Напевно, провідну роль у цьому процесі відіграла Організація Об'єднаних Націй, загальновизнана як найбільша міжнародна структура, до якої приєдналися 193 держави, і хоча у жодному випадку ООН не виконала сповна своєї місії, але принайменше вона створила постійне місце, тобто, форум для діалогу, правда, інколи зовсім безрезультативного, але, все ж таки, форуму, діалогу, а не поле збройної боротьби. ООН також приділяла увагу іншим питанням, таким, як боротьба з людською бідністю, допомога мігрантам, розвиток громадянського суспільства і навіть питанням екології. Це не означає, що ООН вирішила ці проблеми. Вона просто надала платформу для діалогу, форуму, співпраці, вселила надію, а це вже добре.

Яскравою іронією дискусії про державний суверенітет і міжнародні структури є помилкове мислення, що міжнародні інституції підважують суверенітет держави, тобто, долучаючись до міжнародних структур, держава якоюсь мірою втрачає власний суверенітет. Фактично кожна держава входить хоч би теоретично добровільно у ці міжнародні структури з наміром зміцнити свою безпеку, економіку тощо. Відмінними є, мабуть, такі структури, як Співдружність Незалежних Держав (СНД), Євразійський Союз, тощо, куди держави входили часто з огляду на страх перед Росією, але навіть у цьому випадку частково задля дешевого газу, спокою і щоб убезпечити себе від втручання Росії в їхні справи. У кожному випадку Росія - це приклад парії міжнародного суспільства, якій суспільство просто догоджає.

Об'єднане Королівство переживає своєрідну кризу сьогодні, де ця іронія яскраво проявляється і, до речі, кусає. Прийнявши шляхом референдуму рішення виходу з Європейського Союзу, що було зумовлене, передусім, з огляду на міграційні зобов'язання, тобто, прийняття біженців, Великобританія з часом порахувала ціну економічного виходу з ЄС і зрозуміла, що економічні наслідки не тільки виходу, але і нечленства в ЄС дещо більше підважать силу Об'єднаного Королівства, ніж міграційні питання.

Досі не прийнята парламентом Британії угода про шляхи виходу з ЄС, хоча мандатний вихід уже недалеко. Вершиною іронії є те, що питання Brexit вирішує людина, яка була проти виходу. Є фахівці, які передбачують, що Великобританія проведе другий референдум і скасує своє попереднє рішення.

Україна з кожним роком і кожним кроком агресії північного патологічного сусіда приходить до переконання, що міжнародні інституції на її користь і не підважують її суверенітет. Це, фактично, стосується, зокрема, ЄС та Організації Північноатлантичного договору (НАТО). У Конституції України дуже чітко було визначено, що Україна має статус позаблокової держави. Одначе, сьогодні бачимо незаперечні наміри України рухатися у бік ЄС та НАТО, і якоюсь мірою це вже закріплено у законодавстві. Але не все так просто. Важливість членства у НАТО полягає у розділі 5, де сторони договору погоджуються, що збройний напад на одного або більше з них в Європі чи Північній Америці вважатиметься агресією проти всіх, і кожна сторона зобов'язана допомогти країні, на яку було здійснено напад, правда, в такий спосіб, як ця сторона вважатиме за потрібне. З усіма своїми інтерпретаціями цей розділ доволі промовистий. Навіть тепер. Все ж таки, безпека України у колективній площині з тим, що Україна своїми можливостями повинна стати повноцінним членом НАТО.

З таким ж переконанням Україна повинна ставитись до іншої найбільшої проблеми в Україні - корупції. Самі корупціонери не повинні вирішувати це питання. Потрібні незалежні об'єктивні арбітри. Коли президент Петро Порошенко стверджує, що це підважує суверенітет України, він не говорить щиро. Зрештою, він особисто є зацікавленою, а то і винною стороною. Велика заслуга президента у здобутті автокефалії Української Церкви, але з настанням нового року ціни на житлові потреби стрімко зросли згідно з пропозицією Міжнародного валютного фонду, теж міжнародною інституцією. Духовний хліб є дуже важливим, але що буде споживати населення для свого фізичного збереження!? Народ стає неспроможним сплачувати ці високі платіжки, які вкотре знову боляче вдарили по кишенях найменш захищених верств населення, бо навколо нього розкрали і далі розкрадають його майно. Нехай цим явищем займеться теж міжнародна об'єктивна і порівняно чесна інституція. В Україні такої немає!