Де межа між пригніченим настроєм і депресивним розладом? І якщо тебе вже стривожив
власний стан, то що робити: терміново оволодівати складними психотехніками, бігти
на прийом до лікаря чи, може, варто зробити найпростіше - почати вчасно лягати спати?
Ці питання цікавлять не лише мене і, звичайно, я могла
погуглити й знайти сотню відповідей, навіть кілька діагнозів собі поставила б, але
вирішила вирватися з тенет Інтернету і звернулася до завідувача кафедри медичної
психології, психосоматичної медицини та психотерапії медико-психологічного факультету
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, доктора медичних
наук, професора, психіатра, психотерапевта і клінічного психолога Олега Чабана.
- Пане Олеже, останнім часом ми дедалі
частіше чуємо про інформаційні війни, про маніпулювання нашою свідомістю через засоби
масової інформації, більше того - ми вже відчуваємо, що наші настрої і психологічні
стани справді залежать від того, що в нас вливає інфопростір. Чи можливо якось себе
захистити від цього інформаційного павутиння?
- Захиститися від впливу - майже нереально, бо жити
в соціумі та бути поза соціумом неможливо. Наш вид Homo sapiens вижив серед інших
видів Homo тільки тому, що став соціальним. І саме соціум вигадав інформаційний
простір, який зараз, завдяки надвисокій технізації, досягає своєї вершини, всі ми
постійно перебуваємо під інформаційним впливом, і щоб вискочити з нього, треба докласти
надмірних зусиль.
Для цього, насамперед, потрібно замислитися: що тобі
дає все те, що ти черпаєш за допомогою ґаджетів, Інтернету, газет, телебачення?
Адже інформаційний простір створюють люди - для того, щоб заробляти великі гроші.
Їхня мета - привернути увагу, після чого можна давати будь-яку рекламу, а привернути
увагу можна, насамперед, тим, що налякати, стривожити, тобто, - звернутися до простих,
базальних (первинних - ред.), емоційних речей.
Погодьтеся, наскільки цікаву розмову ми з вами не почали
б, а от зараз - рипнуть двері позаду, і ви обов'язково рефлекторно повернетеся -
це в нас орієнтовний рефлекс від тваринного світу: безпечно-небезпечно, тікати чи
розслабитися.
Зараз інформаційний простір став надмірно тривожним.
Поглянемо на телебачення: за останніх 10-15 років на телеекрані відбулися суттєві
зміни, і справа не в кількості каналів. По-перше, картинка й інформація дуже прискорилися
- раніше все, що транслювали засоби масової інформації, подавалося більш повільно,
по-друге, на екрані з'явилися «великі голови» - постаті людей з екрану впритул наблизилися
до нас.
Ці «телевізійні» люди ввійшли в нашу сім'ю, кухню, ванну,
спальню, більше того, - вони з екрана почали розмовляти з нами. І дуже важливий
момент - вони розмовляють дуже голосно! Раніше з екрана говорили звичайним голосом,
навіть іноді треба було прислуховуватися або підвищити звук телевізора, зараз із
нього кричать усі: надмірно голосно говорять - і диктори в новинах, і актори в серіалах.
Для чого це робиться? Для тієї ж тривоги. Якщо людина наблизилася до мене і голосно
говорить, я автоматично звертаю на неї увагу, мені потрібно задовольнити свою тривогу
і зрозуміти, що робити - тікати, боятися чи кусатися. Це - інстинкти.
До того ж, технології зараз стали такої божественної
сили, що людський мозок за ними не встигає і не може поглинути ту кількість інформації,
яка йому пропонується.
- Що відбувається з мозком у такому
випадку? Він припиняє сприймати нову інформацію?
- Тоді має відбутися збій, наприклад, депресія, коли
людині нічого не хочеться - ні бачити нікого, ні чути, вона страждає. З психологічної
точки зору - це теж один з варіантів опору цьому інформаційному простору.
Повторюю елементарну річ: телевізійні канали та інші
ЗМІ виживають за рахунок реклами, тобто, за рахунок того, що ви будете лайкати і
заходити на їхні сайти. А чим вони можуть вас привернути? Розмовами про щастя? Навряд
чи, скоріше, вас треба налякати - це дуже швидка, біологічно проста емоція - якщо
я налякався, я повинен уточнити - чому, і що мені з цим робити.
Тому інформаційний простір почав лякати і транслювати
суцільний негатив. Ви ж подивіться, у нас усіх вже з'явився новий вид залежності
- інформаційна залежність. Хочете себе перевірити? Елементарно. Зайдіть сьогодні
на будь-який сайт і почитайте останні новини - далі робіть, що хочете. Хочу вас
запевнити, що через 20-30 секунд ви повернетеся назад, щоб подивитися оновлення
новин, - це і є залежність. Чи ви чогось очікуєте? Ні. А чому ви тут? Це - підсвідома
тривога, яка завжди вимагає: дай мені більше інформації, щоб стати страхом, бо страх
- значить, що я знаю, що робити.
Інформаційний простір інтенсивно впливає на людину,
захопивши велику частину її життя і створивши при цьому величезну проблему - зараз
лише одиниці не мають мобільного телефону, тобто, - засобів додаткової комунікації
стало більше, здавалося б, це має з'єднувати людей, але - нічого подібного!
У людей складається ілюзія, що вони можуть контактувати
з усім світом, але - чим більше комунікаторів, тим більше відчуття психологічної
самотності. Ми живемо у величезній ілюзії, яку дарує нам техніка, підміняючи реальне
життя, ми починаємо жити псевдожиттям, яке обов'язково повинне ввійти в конфлікт
із нашою психологією й породити тривогу.
- Але ж технологічний розвиток не
зупиняється, тобто - ситуація тільки поглиблюватиметься, це може призвести до глобальної
катастрофи?
- Своїм питанням ви зараз потрапили в тему позаминулорічного
ювілейного засідання Римського клубу, на якому збиралися головні футурологи світу
й аналізували, що відбувається з нашою Землею. На тому засіданні було сказано знамениту
фразу: «Світ наповнився», а суспільство споживання заходить у глухий кут і повинно
породити щось нове, наприклад, - суспільство ідеологій чи суспільство ідей.
Зараз ми орієнтовані на споживання, ми швидко наповнюємося
- і швидко за це розплачуємося, як у тому анекдоті про скляну новорічну кульку,
яка «не тішить». Світ стає депресивним, на превеликий жаль, люди починають втомлюватися
від людей, вони дедалі більше ущільнюються, села зникають, їх мешканці переміщуються
з районів - до обласних центрів, звідти - до столиці. Шведські футурологи навіть
припускають, що, можливо, через 50 років узагалі не буде держав, а буде лише
600 великих міст.
- Чи правильно я розумію, що люди
втомлюються одне від одного, і основна форма стресу - це стрес людини від людини?
- Так. Люди почали жити на інтимній відстані одне від
одного, вони вже зранку їдуть у вагоні метро, набитому, як оселедці в банці, - й
амортизують, не кажучи вже про те, якими емоційно виснаженими вони їдуть увечері,
а соціум вимагає: ще щільніше, можна ходити
мільйонами, жити одне біля одного, спілкуватися, наділяти одне одного тривогами,
переживаннями, страхами.
Це поглиблюється ще й тим, що люди починають відходити
від природного способу життя: наприклад, біологічно треба лягати спати тоді, коли
починає темніти. Мені кажуть - зараз у 5 годин вечора починає темніти, то що, мені
лягати? Ви лягайте хоча б не у той день, в який повинні пробуджуватися!
До речі, інформаційний потік впливає на нас потужніше
у вечірній час: здавалось би, ну, відпочинь, відключи свої очі й мозок від «блакитного»
екрана. Я недарма сказав «блакитний», тому що основа всіх моніторів, зокрема, наших
телефонів - це блакитне світло, а воно - стимул для головного мозку, що потрібно
пробуджуватися. Ми дивимося на годинник - друга година ночі, а мозок каже: ні-ні,
я щойно бачив блакитний спектр - це небо, це сонце, підйом!
Тож, ми постійно перебуваємо в стимулі, який примушує
нас виключатися з природних біологічних циркадних ритмів (циклічні коливання інтенсивності
різних біологічних процесів, пов'язані зі зміною дня і ночі - ред.), і мозок вже
не диференціює інформацію, яка на нас накочується - правильно-неправильно, варто
лякатися - не варто лякатися.
Нейрофізіологи давно дослідили, що наш мозок включає
так званий нейронний ланцюжок, тобто - збуджується однаково хоч на хибну подію,
вигадану нами, хоч на реальну. Реакція - абсолютно ідентична, таким чином можна
запустити в інформаційний простір будь-який фейк - і купа людей уже не спить, народ
схвильований, всі починають ділитися інформацією, індукуватися.
Я особисто видалився з Фейсбуку і вважаю це майже героїзмом,
тому що, маючи 5 тисяч друзів і 3 тисячі підписників, це справді так (сміється).
Я це зробив - і почав жити своє особисте життя.
Але, тим не менше, Фейсбук охопив своєю мережею таку
величезну кількість людей (вдумайтесь лишень: у ФБ сьогодні «проживають» 2 мільярди
зі 7 з половиною мільярда мешканців нашої планети!), як ніхто, й іноді я користуюся
їхніми даними. Зокрема, ФБ провів досить цікаве дослідження про те, що відбувається
з людьми, які зранку почули або подивитися вранці негативну новину. Відповідь дуже
цікава: протягом дня вони підсвідомо «дозбирують» негативну інформацію і на вечір
- розбиті вщент, перелякані, зі збитим сном та відсутнім апетитом. Тобто, та перша
новина спровокувала їх до тематичної добірки негативних новин.
- І що - зовсім неможливо перелаштуватися
на щось позитивне? Що ви порадите?
- Можна, але це має бути щось надпотужне, причому, як
правило, в 4D форматі, тобто - реальна людина, від якої йде тепло, яка навіть пахне
поряд з тобою. Вона може перекрити весь цей негативний блок та дати затишок, безпеку,
захопити розмовою, яка тебе зацікавить, зачепить якимось абсолютно іншим аспектом.
- Часто у ЗМІ використовується технологія
негативних узагальнень, коли в інфопростір кидаються фрази на кшталт «Всі вони
(депутати, судді, чиновники) погані», або ж застосовуються «слова-кілери», які потім
тиражуються і стають для когось ярликами. Як бути з цим, як навчитися фільтрувати
інформацію і, взагалі, - які наслідки має застосування подібних речей?
- Соціум породжує ці слова. Вони модні, до них прислуховуються,
їх тиражують і підхоплюють. Що таке слова? Це кодування звуків, які ми розкодовуємо.
Взяти те ж слово «кілер» - мозок миттєво асоціює його з вбивствами, кров'ю, чимось
страшним, що ми бачили у фільмах з подібною тематикою.
Тому неприпустимо, коли люди - передусім ті, які є значущими,
до яких прислухаються, які вважають себе «голосом народу» - починають розкидаються
подібними речами. Тим більше, що у нас інформація в мас-медіа давно відійшла від
поняття збалансованості: ніхто не думає про наслідки, головне - щоб лайкали й перепощували.
Розкидання подібними словами - це програмування, і той,
хто це кричить, чітко переслідує одну мету - привернути увагу до себе, щоб за ним
пішли, що до його слів прислухалися та поширювали. Він сказав: «Ох, судді всі такі»
- і ЗМІ почали це тиражувати. А потім у суспільстві виникає запитання: як можна
довіряти суддям? В умовах, коли наш соціум перебуває в кризі, подібне формує вкрай
низький соціальний капітал, тобто, рівень довіри по вертикалі. Чим нижчий соціальний
капітал, тим більше довіра поширюється лише по горизонталі. Це коли у твоєму бізнесі:
бухгалтер - дружина, постачальник - кум. Тобто, організовуючи власну справу, людина
збирає тих, кого знає особисто, оскільки не довіряє тим, хто на щабель вище, - владі.
Тому, коли поширюються і масово тиражуються подібні
слова, ще й наповнюються картинками, у пересічного глядача формується ідея: «Точно!
Їм не можна вірити, вони всі однакові».
Тож, до слів треба ставитися дуже акуратно і розуміти,
що за кожним стоять думки, почуття і дії. Я психотерапевт, мій «жанр» теж словесний.
І саме словами я щось змінюю в житті людини, зокрема, витягую її зі суїциду і примушую
жити й радіти життю.
- Люди постійно переживають пригнічені
психологічні стани, і не завжди спровоковані негативними новинами, а й з особистих
причин, інколи ми чуємо від когось: «У мене депресія», або й самі про себе таке
кажемо. Скажіть, як для себе зрозуміти - і не пропустити момент, що це вже не просто
поганий настрій, а справжній депресивний розлад, і потрібно звертатися по допомогу
до лікаря?
- Варто спочатку розділити поняття «поганий настрій»
і «депресія». Постійно радісна людина, яка ходить по вулицях і голосно сміється
- це патологія, це божевільний, який перебуває у маніакальній фазі біполярного афективного
розладу. Тому поганий, тривожний чи депресивний настрій може бути у кожного -
це норма, так працює наш мозок, який робить синусоїду, перебуває то в плюсах, то
в нулях, то в мінусі, а в цілому він перебуває на так званій ізолінії на нулі,
в якому достатньо ефективно працездатний.
Але є дійсно те, що називається «депресивний розлад»,
цим терміном користуються лише психіатри, тому що лише психіатр може кваліфікувати
й поставити такий діагноз. Тим більше, що у нас узаконений статус презумпції психічного
здоров'я (людина вважається психічно здоровою, а психічний розлад потрібно довести
- ред.).
Звичайно, можна вручити людині певний інструментарій
самодіагностики: почнемо з того, що це - дійсно поганий настрій, але у тому випадку,
якщо він спостерігається постійно, безперервно протягом не менше, ніж два тижні
щоденно, навіть після відпочинку, переключення та якихось радісних подій.
По друге - це зниження процесів та темпу мислення, емоційне
виснаження, включення тривоги, суїцидальних думок, нав'язливі думки негативного
змісту, обов'язкове моторне загальмування, коли людині важко піднятися, зробити
навіть гігієну, втрата задоволення від звичного життя - ангедонія, активізація соматичних
проблем, здебільшого - це дифузні болі, які важко до чогось прив'язати.
Ще один важливий критерій - коли стан людини не дозволяє
соціалізуватися, виходити на роботу, забезпечувати сім'ю, доглядати за дітьми. Тоді
це вже розлад, треба лікувати, а яким чином - психотерапія, медикаменти - це вже
будуть вирішувати спеціалісти.
Якщо ви помітили у себе чи у когось із близьких перераховані
мною ознаки, необхідно звернутися, як мінімум, до клінічного психолога, як максимум
- до психіатра, тому що вони знають, як допомогти, - і лише тоді ми будемо говорити
вже про депресивний розлад.
- Дай Бог, щоб нам не доводилося
зіштовхуватися з такими серйозними проблемами, але ж від повсякденних стресів все
одно не вбережешся. Дайте, будь-ласка, кілька порад нашим читачам - як попрацювати
зі собою, щоб, як то кажуть, стати «стресостійким».
- У сьогоднішньому житті стає дедалі більше рівня стресу
та дистресу (патологічний вид синдрому стресу, який негативно впливає на організм
- психічну діяльність, порушення поведінки аж до повної її дезорганізації - ред.),
і ми хочемо чи не хочемо - будемо на нього реагувати.
Але якщо ти бачиш, що у твоєму житті відбувається щось
з надмірним хвилюванням, переживаннями, порушеннями сну, - почни не із засвоєння
психотехнік чи звернення до психолога, а з простих речей.
Сядь і подумай - якого способу життя ти дотримуєшся?
Може, ти порушив основну біологічну базу, і будь-яка негативна подія стала для тебе
надмірно стресовою? Інші ж чомусь не розрядилися гострим посттравматичним стресовим
розладом на цю ж подію.
Приведи своє життя до норми: вчасно лягай спати, регулярно
харчуйся, задовольни своє тіло - воно створене природою для того, щоб рухатися,
а не сидіти й лежати. Треба рухатися, тому що рух спалює гормони, при яких виділяється
той же кортизон, адреналін, які супроводжують будь-яке надмірне хвилювання.
Займися фізкультурою, не спортом, бо спорт - це травматична річ, а фізичною культурою
власного тіла. Хоча б, просто гуляй. Знайди такого ж самого однодумця чи дружину
витягни.
Врешті-решт, не їж гидоти, не вживай того, що буде
збурювати твій кишківник, тому що рівень нашого стресу починається, як не дивно,
не з голови, а саме з нього. Кількість нейронів - нервових клітин у кишківнику -
на другому місці після головного мозку, і саме там із триптофану створюється серотонін
- гормон щастя, який буде спрацьовувати в голові, приносячи задоволення чи ефективну
роботу головного мозку.
Тому не навалюйся на їжу о 8-й годині вечора, бо потім,
крім важкості у шлунку, матимеш ще й докори сумління. Це частіше притаманно жінкам,
які свої хвилювання на роботі чи в сім'ї заїдають, а потім пиляють себе до неможливості,
формуючи булімію (патологічне підвищене відчуття голоду - ред.) чи ще якісь розлади,
які теж належать до психічних.
Давай організму рослинну їжу, він повинен отримувати
мікроелементи, вибачте, випорожнятися, очищатися. Встанови собі регулярність правильного
харчування, задовольни його. І все - ти вже трошки спрацював на біологічну базу.
Наступне - закінчуй роботу в своїй голові. Я запитаю:
коли ви перестаєте думати про свою роботу? Одразу, коли прийшли додому? На жаль,
ні. Ви не припиняєте думати про робочі справи навіть у родинному колі. А лікарям,
я це знаю точно, пацієнти аж сняться. Але - вчіться робити «стоп», виходячи з роботи
або, скажімо, перетинаючи поріг власної квартири.
Врешті-решт, візьміть додому тварину! Це дуже конкретна
рекомендація: сьогодні ввечері виходите в місто і підбираєте першу безпритульну
тваринку - вона буде вашим психотерапевтом. Не має значення, це - поранена ворона, кіт чи собака. Але
пам'ятайте слова Антуана де Сент-Екзюпері: ми відповідальні за тих, кого приручили.
У вас з'явиться член сім'ї, який ніколи не моралізує, підходить, дивиться в очі,
ластиться і каже - ти найкращий. Природа, взагалі, психотерапевтична. Можна
лікуватися нею, можна спілкуватися з людьми, але зараз йдеться про абсолютно природні
речі.
І дуже важливий момент - припиняйте дивитися в ці маленькі
екрани і жити в пласкому вимірі! Наповніть своє життя 4D - тими, котрі пахнуть,
говорять, спілкуються, навіть неправильною мовою, припускаючись помилок. Це - зовсім
інший рівень спілкування, ніж ці абсолютно правильні посмішки в Фейсбуці, коли ти
не знаєш, чи це реклама зубної пасти, чи якась нова секта. Спілкуйся з тими, хто
дає тобі природні речі.
Врешті-решт, запитай себе - коли я прочитав останню
книгу, чи я взагалі читаю? У нас же зник рівень прочитування - ми перейшли на «кліпове
мислення», і навіть якщо знаходимо в тому ґаджеті статтю, яка нас цікавить, читаємо
повністю заголовок, на це у нас вистачає терпіння, потім спускаємо вниз, якщо є
малюнок чи графік - ми його розглядаємо, і кінець - чим це все закінчилося.
Зараз домінує вид передачі інформації - СМС, і те, що
ми раніше писали довгими листами чи годинами обговорювали, зараз - у вигляді однієї
фрази. Ніхто вже навіть не думає про помилки, не перевіряє - все так і валить, і
в кінці переписки ти отримуєш: СПС. Шикарно!
Я років десять тому, коли отримав перше «СПС» від колеги-професора,
впав у ступор. Я дивився й ніяк не міг зрозуміти - помилка це, чи що, дійшло - «спасибі»,
але я йому відповів геніально: «ДК». Два професори поспілкувалися (сміється). Ви
відчуваєте, що відбувається?
У нас зараз спілкування немає, ми приходимо додому з
чесним наміром поспілкуватися з рідними, а там велика голова в телевізорі, яка кричить,
захоплює і каже: зараз ти будеш сміятися, а зараз я тебе налякаю. І що ти робиш
- дивишся, мовчиш, СПС - ДК, і далі побігли... Найбезглуздіше запитання сьогодні
- це на бігу «Як твої справи?» Чому дурне? Тому що немає часу вислухати. А якщо
й вислухаєш, то не будеш знати - що з цим робити. Люди обмінюються стереотипними
фразами, не задумуючись про суть своїх слів.
Зникає основний інструмент, який з людини зробив людину
- кодування, декодування слова, розвиток, мислення, мова. В нас просто вливається
інформація, причому, дуже плоско - через картинку, яку ще й коментують, навіть думати
не треба.
Тобто, втрачається когніція (сфера діяльності, пов'язана
з аналізом знання і забезпеченням його подальшого розвитку - ред.), а це - опір
тому, що ви називаєте стрес, адже стресова ситуація потребує найшикарнішої обробки
- через запуск прифронтальної кори - частини головного мозку, яка відповідає за
нашу людську мораль, наш попередній досвід, наші моральні «стопи».
А те, що нам пропонує інформаційний простір, не звернено
до цієї частини мозку, а спрямовано до його достатньо примітивних нижчих частин,
аж до амігдали та гіпокампу, які відповідають за прості емоційні реакції.
- Тобто, ми певною мірою втрачаємо
моральні «стопи» і починаємо демонструвати те, що раніше б посоромилися виставляти?
Тим більше, що соцмережі спонукають до цього: й уже не зглянулася, як продемонструвала
всьому світові й свої шпалери, і кота, і сукню, яку подарував чоловік... Молодь,
мені здається, ще більш вразлива до цього - і взагалі позбулася відчуття сором'язливості.
Які наслідки цієї віртуальної «розкутості» можуть бути?
- Так, втрачається пізнання. Люди попередніх поколінь
поступово пізнавали одне одного, зараз все абсолютно відкрито - і з цього виникає
величезна проблема створення шлюбів. Це - світова тенденція: стає дедалі менше людей,
які беруть відповідальність, підтверджуючи це юридично, ставлячи якісь штампи в
свої паспорти. А для чого? Вони і так усе знають. Для чого хвилюватися, роздумуючи,
що з нею робити, і як до неї доторкнутися чи взяти за руку, коли пішли до кінотеатру
в темний зал. Є ж порносайт, там показано в анатомічних деталях, чим це все закінчується.
Тобто, через інформацію ми проскакуємо природні механізми
пізнання, а природний механізм пізнання має одну властивість - він повільний,
а не миттєвий: перша зустріч, друга, я пізнаю не просто тебе і твоє тіло, а
й твій характер, і у мене виникає розуміння, відчуття - чи хочеться мені з тобою
надалі зустрічатися, чи, вибач, це було випадково.
Зараз дійсно все настільки відкрито через соціальні
мережі, що виникає запитання: а що його повинно до тебе потягнути? Потім дівчата
запитують - чому я не можу створити свою сім'ю? Так ти ж уже розкрита настільки,
що мало не медичні аналізи виклала, - як тебе можна пізнати, як тобою можна захопитися?
Тоді починається гонка за іншим: якщо мною не можна захопитися, то, значить, я буду
працювати на імідж.
- Мене завжди цікавило, наскільки
рівень матеріальної забезпеченості людини впливає на її відчуття щастя?
- Дуже складне питання. Знаєте, вчені навіть намагалися
вивести певні кореляти між цими поняттями, але більшість досліджень свідчить, що
матеріальне задоволення не корелюється з поняттям щастя. Є достатньо бідні країни,
де люди бігають голі, босі й щасливі. В тій же Індії - філософія щастя, там життя
сприймається зовсім по-іншому, і значно більше щасливих людей, аніж у Європі.
Але, водночас, у Північній Європі, в тій же Норвегії,
Данії, Швеції рівень щастя - значно вищий, аніж у Центральній Європі, а це вказує,
що матеріальне все ж має вплив. Тож, до матеріального наповнення свого життя потрібно
прагнути, і певний мінімальний достаток повинен приносити задоволення, інше питання
- чи людина це оцінить, чи отримає кайф від того, що купила аудіоплеєр, дорогу акустику
чи автомобіль.
Я б сказав, що поняття щастя - не матеріальне, але матеріальність
може його кристалізувати, підтвердити, дати варіант бути більш щасливим.
Водночас, це поняття дуже внутрішнє: можна бути щасливим,
не маючи ні дорогої апаратури, ні дорогого авто, але маючи друзів, які тебе щиро
люблять і це тобі демонструють, кажуть про своє ставлення в очі.
Тому я б не протиставляв: гроші - щастя, але я знаю
соціальні експерименти, коли гроші справді змінюють на краще відносини між людьми.
Наведу приклад: телефонна будка, в якій «випадково» залишили 10 центів, тобто -
можливість зробити безкоштовний телефонний дзвінок. Заходить людина, знаходить монету,
кинула, подзвонила. В момент, коли вона виходить, - повз будку проходить дівчинка,
в якої «випадково» з рук падають на дорогу і розсипаються папки, є два варіанти:
переступити і йти далі чи зупинитися і допомогти.
Так от, виявляється, 70 відсотків тих, хто мав монетку
в телефонній будці, зупиняються й допомагають, і навпаки - 70 відсотків тих, хто
не отримав цей бонус, роблять крок через розкидані папери і йдуть далі. Що це? Альтруїзм?
Так. За 10 центів? Ні. Йдеться про символи.
Це дуже поширено, наприклад, серед водіїв: якщо перед
тобою помигали аварійкою - подякували тобі - у тебе кайф, і ти із задоволенням зробиш
те ж саме! Власне, подивіться документальний фільм Іларіона Павлюка, в якому мені
випала честь бути науковим консультантом, - «Зомбі 2. Промивка мізків». Ви знайдете
багато відповідей на поставлені запитання.
Це - ланцюгова реакція, ми - люди, в принципі, альтруїстичні
й емпатичні, тобто, ми включаємося - й на емоції реагуємо емоціями. Тож, якщо влаштовувати
у своєму житті такі позитивні ланцюжки, то дійсно потрошку можна робити себе щасливішими.
Автор: Любов Базів, Київ
Джерело: «Укрінформ»