rss
04/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#350

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Здоров’я \ Олег Чабан, доктор медичних наук, психіатр: «Чим більше у людини засобів комунікації, тим глибшим є почуття самотності»

Де межа між пригніченим настроєм і депресивним розладом? І якщо тебе вже стривожив власний стан, то що робити: терміново оволодівати складними психотехніками, бігти на прийом до лікаря чи, може, варто зробити найпростіше - почати вчасно лягати спати?

 

Ці питання цікавлять не лише мене і, звичайно, я могла погуглити й знайти сотню відповідей, навіть кілька діагнозів собі поставила б, але вирішила вирватися з тенет Інтернету і звернулася до завідувача кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, доктора медичних наук, професора, психіатра, психотерапевта і клінічного психолога Олега Чабана.

- Пане Олеже, останнім часом ми дедалі частіше чуємо про інформаційні війни, про маніпулювання нашою свідомістю через засоби масової інформації, більше того - ми вже відчуваємо, що наші настрої і психологічні стани справді залежать від того, що в нас вливає інфопростір. Чи можливо якось себе захистити від цього інформаційного павутиння?

- Захиститися від впливу - майже нереально, бо жити в соціумі та бути поза соціумом неможливо. Наш вид Homo sapiens вижив серед інших видів Homo тільки тому, що став соціальним. І саме соціум вигадав інформаційний простір, який зараз, завдяки надвисокій технізації, досягає своєї вершини, всі ми постійно перебуваємо під інформаційним впливом, і щоб вискочити з нього, треба докласти надмірних зусиль.

Для цього, насамперед, потрібно замислитися: що тобі дає все те, що ти черпаєш за допомогою ґаджетів, Інтернету, газет, телебачення? Адже інформаційний простір створюють люди - для того, щоб заробляти великі гроші. Їхня мета - привернути увагу, після чого можна давати будь-яку рекламу, а привернути увагу можна, насамперед, тим, що налякати, стривожити, тобто, - звернутися до простих, базальних (первинних - ред.), емоційних речей.

Погодьтеся, наскільки цікаву розмову ми з вами не почали б, а от зараз - рипнуть двері позаду, і ви обов'язково рефлекторно повернетеся - це в нас орієнтовний рефлекс від тваринного світу: безпечно-небезпечно, тікати чи розслабитися.

Зараз інформаційний простір став надмірно тривожним. Поглянемо на телебачення: за останніх 10-15 років на телеекрані відбулися суттєві зміни, і справа не в кількості каналів. По-перше, картинка й інформація дуже прискорилися - раніше все, що транслювали засоби масової інформації, подавалося більш повільно, по-друге, на екрані з'явилися «великі голови» - постаті людей з екрану впритул наблизилися до нас.

Ці «телевізійні» люди ввійшли в нашу сім'ю, кухню, ванну, спальню, більше того, - вони з екрана почали розмовляти з нами. І дуже важливий момент - вони розмовляють дуже голосно! Раніше з екрана говорили звичайним голосом, навіть іноді треба було прислуховуватися або підвищити звук телевізора, зараз із нього кричать усі: надмірно голосно говорять - і диктори в новинах, і актори в серіалах. Для чого це робиться? Для тієї ж тривоги. Якщо людина наблизилася до мене і голосно говорить, я автоматично звертаю на неї увагу, мені потрібно задовольнити свою тривогу і зрозуміти, що робити - тікати, боятися чи кусатися. Це - інстинкти.

До того ж, технології зараз стали такої божественної сили, що людський мозок за ними не встигає і не може поглинути ту кількість інформації, яка йому пропонується.

- Що відбувається з мозком у такому випадку? Він припиняє сприймати нову інформацію?

- Тоді має відбутися збій, наприклад, депресія, коли людині нічого не хочеться - ні бачити нікого, ні чути, вона страждає. З психологічної точки зору - це теж один з варіантів опору цьому інформаційному простору.

Повторюю елементарну річ: телевізійні канали та інші ЗМІ виживають за рахунок реклами, тобто, за рахунок того, що ви будете лайкати і заходити на їхні сайти. А чим вони можуть вас привернути? Розмовами про щастя? Навряд чи, скоріше, вас треба налякати - це дуже швидка, біологічно проста емоція - якщо я налякався, я повинен уточнити - чому, і що мені з цим робити.

Тому інформаційний простір почав лякати і транслювати суцільний негатив. Ви ж подивіться, у нас усіх вже з'явився новий вид залежності - інформаційна залежність. Хочете себе перевірити? Елементарно. Зайдіть сьогодні на будь-який сайт і почитайте останні новини - далі робіть, що хочете. Хочу вас запевнити, що через 20-30 секунд ви повернетеся назад, щоб подивитися оновлення новин, - це і є залежність. Чи ви чогось очікуєте? Ні. А чому ви тут? Це - підсвідома тривога, яка завжди вимагає: дай мені більше інформації, щоб стати страхом, бо страх - значить, що я знаю, що робити.

Інформаційний простір інтенсивно впливає на людину, захопивши велику частину її життя і створивши при цьому величезну проблему - зараз лише одиниці не мають мобільного телефону, тобто, - засобів додаткової комунікації стало більше, здавалося б, це має з'єднувати людей, але - нічого подібного!

У людей складається ілюзія, що вони можуть контактувати з усім світом, але - чим більше комунікаторів, тим більше відчуття психологічної самотності. Ми живемо у величезній ілюзії, яку дарує нам техніка, підміняючи реальне життя, ми починаємо жити псевдожиттям, яке обов'язково повинне ввійти в конфлікт із нашою психологією й породити тривогу.

- Але ж технологічний розвиток не зупиняється, тобто - ситуація тільки поглиблюватиметься, це може призвести до глобальної катастрофи?

- Своїм питанням ви зараз потрапили в тему позаминулорічного ювілейного засідання Римського клубу, на якому збиралися головні футурологи світу й аналізували, що відбувається з нашою Землею. На тому засіданні було сказано знамениту фразу: «Світ наповнився», а суспільство споживання заходить у глухий кут і повинно породити щось нове, наприклад, - суспільство ідеологій чи суспільство ідей.

Зараз ми орієнтовані на споживання, ми швидко наповнюємося - і швидко за це розплачуємося, як у тому анекдоті про скляну новорічну кульку, яка «не тішить». Світ стає депресивним, на превеликий жаль, люди починають втомлюватися від людей, вони дедалі більше ущільнюються, села зникають, їх мешканці переміщуються з районів - до обласних центрів, звідти - до столиці. Шведські футурологи навіть припускають, що, можливо, через 50 років узагалі не буде держав, а буде лише 600 великих міст.

- Чи правильно я розумію, що люди втомлюються одне від одного, і основна форма стресу - це стрес людини від людини?

- Так. Люди почали жити на інтимній відстані одне від одного, вони вже зранку їдуть у вагоні метро, набитому, як оселедці в банці, - й амортизують, не кажучи вже про те, якими емоційно виснаженими вони їдуть увечері, а соціум вимагає: ще щільніше,  можна ходити мільйонами, жити одне біля одного, спілкуватися, наділяти одне одного тривогами, переживаннями, страхами.

Це поглиблюється ще й тим, що люди починають відходити від природного способу життя: наприклад, біологічно треба лягати спати тоді, коли починає темніти. Мені кажуть - зараз у 5 годин вечора починає темніти, то що, мені лягати? Ви лягайте хоча б не у той день, в який повинні пробуджуватися!

До речі, інформаційний потік впливає на нас потужніше у вечірній час: здавалось би, ну, відпочинь, відключи свої очі й мозок від «блакитного» екрана. Я недарма сказав «блакитний», тому що основа всіх моніторів, зокрема, наших телефонів - це блакитне світло, а воно - стимул для головного мозку, що потрібно пробуджуватися. Ми дивимося на годинник - друга година ночі, а мозок каже: ні-ні, я щойно бачив блакитний спектр - це небо, це сонце, підйом!

Тож, ми постійно перебуваємо в стимулі, який примушує нас виключатися з природних біологічних циркадних ритмів (циклічні коливання інтенсивності різних біологічних процесів, пов'язані зі зміною дня і ночі - ред.), і мозок вже не диференціює інформацію, яка на нас накочується - правильно-неправильно, варто лякатися - не варто лякатися.

Нейрофізіологи давно дослідили, що наш мозок включає так званий нейронний ланцюжок, тобто - збуджується однаково хоч на хибну подію, вигадану нами, хоч на реальну. Реакція - абсолютно ідентична, таким чином можна запустити в інформаційний простір будь-який фейк - і купа людей уже не спить, народ схвильований, всі починають ділитися інформацією, індукуватися.

Я особисто видалився з Фейсбуку і вважаю це майже героїзмом, тому що, маючи 5 тисяч друзів і 3 тисячі підписників, це справді так (сміється). Я це зробив - і почав жити своє особисте життя.

Але, тим не менше, Фейсбук охопив своєю мережею таку величезну кількість людей (вдумайтесь лишень: у ФБ сьогодні «проживають» 2 мільярди зі 7 з половиною мільярда мешканців нашої планети!), як ніхто, й іноді я користуюся їхніми даними. Зокрема, ФБ провів досить цікаве дослідження про те, що відбувається з людьми, які зранку почули або подивитися вранці негативну новину. Відповідь дуже цікава: протягом дня вони підсвідомо «дозбирують» негативну інформацію і на вечір - розбиті вщент, перелякані, зі збитим сном та відсутнім апетитом. Тобто, та перша новина спровокувала їх до тематичної добірки негативних новин.

- І що - зовсім неможливо перелаштуватися на щось позитивне? Що ви порадите?

- Можна, але це має бути щось надпотужне, причому, як правило, в 4D форматі, тобто - реальна людина, від якої йде тепло, яка навіть пахне поряд з тобою. Вона може перекрити весь цей негативний блок та дати затишок, безпеку, захопити розмовою, яка тебе зацікавить, зачепить якимось абсолютно іншим аспектом.

- Часто у ЗМІ використовується технологія негативних узагальнень, коли в інфопростір кидаються фрази на кшталт «Всі вони (депутати, судді, чиновники) погані», або ж застосовуються «слова-кілери», які потім тиражуються і стають для когось ярликами. Як бути з цим, як навчитися фільтрувати інформацію і, взагалі, - які наслідки має застосування подібних речей?

- Соціум породжує ці слова. Вони модні, до них прислуховуються, їх тиражують і підхоплюють. Що таке слова? Це кодування звуків, які ми розкодовуємо. Взяти те ж слово «кілер» - мозок миттєво асоціює його з вбивствами, кров'ю, чимось страшним, що ми бачили у фільмах з подібною тематикою.

Тому неприпустимо, коли люди - передусім ті, які є значущими, до яких прислухаються, які вважають себе «голосом народу» - починають розкидаються подібними речами. Тим більше, що у нас інформація в мас-медіа давно відійшла від поняття збалансованості: ніхто не думає про наслідки, головне - щоб лайкали й перепощували.

Розкидання подібними словами - це програмування, і той, хто це кричить, чітко переслідує одну мету - привернути увагу до себе, щоб за ним пішли, що до його слів прислухалися та поширювали. Він сказав: «Ох, судді всі такі» - і ЗМІ почали це тиражувати. А потім у суспільстві виникає запитання: як можна довіряти суддям? В умовах, коли наш соціум перебуває в кризі, подібне формує вкрай низький соціальний капітал, тобто, рівень довіри по вертикалі. Чим нижчий соціальний капітал, тим більше довіра поширюється лише по горизонталі. Це коли у твоєму бізнесі: бухгалтер - дружина, постачальник - кум. Тобто, організовуючи власну справу, людина збирає тих, кого знає особисто, оскільки не довіряє тим, хто на щабель вище, - владі.

Тому, коли поширюються і масово тиражуються подібні слова, ще й наповнюються картинками, у пересічного глядача формується ідея: «Точно! Їм не можна вірити, вони всі однакові».

Тож, до слів треба ставитися дуже акуратно і розуміти, що за кожним стоять думки, почуття і дії. Я психотерапевт, мій «жанр» теж словесний. І саме словами я щось змінюю в житті людини, зокрема, витягую її зі суїциду і примушую жити й радіти життю.

- Люди постійно переживають пригнічені психологічні стани, і не зав­жди спровоковані негативними новинами, а й з особистих причин, інколи ми чуємо від когось: «У мене депресія», або й самі про себе таке кажемо. Скажіть, як для себе зрозуміти - і не пропустити момент, що це вже не просто поганий настрій, а справжній депресивний розлад, і потрібно звертатися по допомогу до лікаря?

- Варто спочатку розділити поняття «поганий настрій» і «депресія». Постійно радісна людина, яка ходить по вулицях і голосно сміється - це патологія, це божевільний, який перебуває у маніакальній фазі біполярного афективного розладу. Тому поганий, тривожний чи депресивний настрій може бути у кожного - це норма, так працює наш мозок, який робить синусоїду, перебуває то в плюсах, то в нулях, то в мінусі, а в цілому він перебуває на так званій ізолінії на нулі, в якому достатньо ефективно працездатний.

Але є дійсно те, що називається «депресивний розлад», цим терміном користуються лише психіатри, тому що лише психіатр може кваліфікувати й поставити такий діагноз. Тим більше, що у нас узаконений статус презумпції психічного здоров'я (людина вважається психічно здоровою, а психічний розлад потрібно довести - ред.).

Звичайно, можна вручити людині певний інструментарій самодіагностики: почнемо з того, що це - дійсно поганий настрій, але у тому випадку, якщо він спостерігається постійно, безперервно протягом не менше, ніж два тижні щоденно, навіть після відпочинку, переключення та якихось радісних подій.

По друге - це зниження процесів та темпу мислення, емоційне виснаження, включення тривоги, суїцидальних думок, нав'язливі думки негативного змісту, обов'язкове моторне загальмування, коли людині важко піднятися, зробити навіть гігієну, втрата задоволення від звичного життя - ангедонія, активізація соматичних проблем, здебільшого - це дифузні болі, які важко до чогось прив'язати.

Ще один важливий критерій - коли стан людини не дозволяє соціалізуватися, виходити на роботу, забезпечувати сім'ю, доглядати за дітьми. Тоді це вже розлад, треба лікувати, а яким чином - психотерапія, медикаменти - це вже будуть вирішувати спеціалісти.

Якщо ви помітили у себе чи у когось із близьких перераховані мною ознаки, необхідно звернутися, як мінімум, до клінічного психолога, як максимум - до психіатра, тому що вони знають, як допомогти, - і лише тоді ми будемо говорити вже про депресивний розлад.

- Дай Бог, щоб нам не доводилося зіштовхуватися з такими серйозними проблемами, але ж від повсякденних стресів все одно не вбережешся. Дайте, будь-ласка, кілька порад нашим читачам - як попрацювати зі собою, щоб, як то кажуть, стати «стресостійким».

- У сьогоднішньому житті стає дедалі більше рівня стресу та дистресу (патологічний вид синдрому стресу, який негативно впливає на організм - психічну діяльність, порушення поведінки аж до повної її дезорганізації - ред.), і ми хочемо чи не хочемо - будемо на нього реагувати.

Але якщо ти бачиш, що у твоєму житті відбувається щось з надмірним хвилюванням, переживаннями, порушеннями сну, - почни не із засвоєння психотехнік чи звернення до психолога, а з простих речей.

Сядь і подумай - якого способу життя ти дотримуєшся? Може, ти порушив основну біологічну базу, і будь-яка негативна подія стала для тебе надмірно стресовою? Інші ж чомусь не розрядилися гострим посттравматичним стресовим розладом на цю ж подію.

Приведи своє життя до норми: вчасно лягай спати, регулярно харчуйся, задовольни своє тіло - воно створене природою для того, щоб рухатися, а не сидіти й лежати. Треба рухатися, тому що рух спалює гормони, при яких виділяється той же кортизон, адреналін, які супроводжують будь-яке надмірне хвилювання. Займися фізкультурою, не спортом, бо спорт - це травматична річ, а фізичною культурою власного тіла. Хоча б, просто гуляй. Знайди такого ж самого однодумця чи дружину витягни.

Врешті-решт, не їж гидоти, не вживай того, що буде збурювати твій кишківник, тому що рівень нашого стресу починається, як не дивно, не з голови, а саме з нього. Кількість нейронів - нервових клітин у кишківнику - на другому місці після головного мозку, і саме там із триптофану створюється серотонін - гормон щастя, який буде спрацьовувати в голові, приносячи задоволення чи ефективну роботу головного мозку.

Тому не навалюйся на їжу о 8-й годині вечора, бо потім, крім важкості у шлунку, матимеш ще й докори сумління. Це частіше притаманно жінкам, які свої хвилювання на роботі чи в сім'ї заїдають, а потім пиляють себе до неможливості, формуючи булімію (патологічне підвищене відчуття голоду - ред.) чи ще якісь розлади, які теж належать до психічних.

Давай організму рослинну їжу, він повинен отримувати мікроелементи, вибачте, випорожнятися, очищатися. Встанови собі регулярність правильного харчування, задовольни його. І все - ти вже трошки спрацював на біологічну базу.

Наступне - закінчуй роботу в своїй голові. Я запитаю: коли ви перестаєте думати про свою роботу? Одразу, коли прийшли додому? На жаль, ні. Ви не припиняєте думати про робочі справи навіть у родинному колі. А лікарям, я це знаю точно, пацієнти аж сняться. Але - вчіться робити «стоп», виходячи з роботи або, скажімо, перетинаючи поріг власної квартири.

Врешті-решт, візьміть додому тварину! Це дуже конкретна рекомендація: сьогодні ввечері виходите в місто і підбираєте першу безпритульну тваринку - вона буде вашим психотерапевтом. Не має значення, це - поранена ворона, кіт чи собака. Але пам'ятайте слова Антуана де Сент-Екзюпері: ми відповідальні за тих, кого приручили. У вас з'явиться член сім'ї, який ніколи не моралізує, підходить, дивиться в очі, ластиться і каже - ти найкращий. Природа, взагалі, психотерапевтична. Можна лікуватися нею, можна спілкуватися з людьми, але зараз йдеться про абсолютно природні речі.

І дуже важливий момент - припиняйте дивитися в ці маленькі екрани і жити в пласкому вимірі! Наповніть своє життя 4D - тими, котрі пахнуть, говорять, спілкуються, навіть неправильною мовою, припускаючись помилок. Це - зовсім інший рівень спілкування, ніж ці абсолютно правильні посмішки в Фейсбуці, коли ти не знаєш, чи це реклама зубної пасти, чи якась нова секта. Спілкуйся з тими, хто дає тобі природні речі.

Врешті-решт, запитай себе - коли я прочитав останню книгу, чи я взагалі читаю? У нас же зник рівень прочитування - ми перейшли на «кліпове мислення», і навіть якщо знаходимо в тому ґаджеті статтю, яка нас цікавить, читаємо повністю заголовок, на це у нас вистачає терпіння, потім спускаємо вниз, якщо є малюнок чи графік - ми його розглядаємо, і кінець - чим це все закінчилося.

Зараз домінує вид передачі інформації - СМС, і те, що ми раніше писали довгими листами чи годинами обговорювали, зараз - у вигляді однієї фрази. Ніхто вже навіть не думає про помилки, не перевіряє - все так і валить, і в кінці переписки ти отримуєш: СПС. Шикарно!

Я років десять тому, коли отримав перше «СПС» від колеги-професора, впав у ступор. Я дивився й ніяк не міг зрозуміти - помилка це, чи що, дійшло - «спасибі», але я йому відповів геніально: «ДК». Два професори поспілкувалися (сміється). Ви відчуваєте, що відбувається?

У нас зараз спілкування немає, ми приходимо додому з чесним наміром поспілкуватися з рідними, а там велика голова в телевізорі, яка кричить, захоплює і каже: зараз ти будеш сміятися, а зараз я тебе налякаю. І що ти робиш - дивишся, мовчиш, СПС - ДК, і далі побігли... Найбезглуздіше запитання сьогодні - це на бігу «Як твої справи?» Чому дурне? Тому що немає часу вислухати. А якщо й вислухаєш, то не будеш знати - що з цим робити. Люди обмінюються стереотипними фразами, не задумуючись про суть своїх слів.

Зникає основний інструмент, який з людини зробив людину - кодування, декодування слова, розвиток, мислення, мова. В нас просто вливається інформація, причому, дуже плоско - через картинку, яку ще й коментують, навіть думати не треба.

Тобто, втрачається когніція (сфера діяльності, пов'язана з аналізом знання і забезпеченням його подальшого розвитку - ред.), а це - опір тому, що ви називаєте стрес, адже стресова ситуація потребує найшикарнішої обробки - через запуск прифронтальної кори - частини головного мозку, яка відповідає за нашу людську мораль, наш попередній досвід, наші моральні «стопи».

А те, що нам пропонує інформаційний простір, не звернено до цієї частини мозку, а спрямовано до його достатньо примітивних нижчих частин, аж до амігдали та гіпокампу, які відповідають за прості емоційні реакції.

- Тобто, ми певною мірою втрачаємо моральні «стопи» і починаємо демонструвати те, що раніше б посоромилися виставляти? Тим біль­ше, що соцмережі спонукають до цього: й уже не зглянулася, як продемонструвала всьому світові й свої шпалери, і кота, і сукню, яку подарував чоловік... Молодь, мені здається, ще більш вразлива до цього - і взагалі позбулася відчуття сором'язливості. Які наслідки цієї віртуальної «розкутості» можуть бути?

- Так, втрачається пізнання. Люди попередніх поколінь поступово пізнавали одне одного, зараз все абсолютно відкрито - і з цього виникає величезна проблема створення шлюбів. Це - світова тенденція: стає дедалі менше людей, які беруть відповідальність, підтверджуючи це юридично, ставлячи якісь штампи в свої паспорти. А для чого? Вони і так усе знають. Для чого хвилюватися, роздумуючи, що з нею робити, і як до неї доторкнутися чи взяти за руку, коли пішли до кінотеатру в темний зал. Є ж порносайт, там показано в анатомічних деталях, чим це все закінчується.

Тобто, через інформацію ми проскакуємо природні механізми пізнання, а природний механізм пізнання має одну властивість - він повільний, а не миттєвий: перша зустріч, друга, я пізнаю не просто тебе і твоє тіло, а й твій характер, і у мене виникає розуміння, відчуття - чи хочеться мені з тобою надалі зустрічатися, чи, вибач, це було випадково.

Зараз дійсно все настільки відкрито через соціальні мережі, що виникає запитання: а що його повинно до тебе потягнути? Потім дівчата запитують - чому я не можу створити свою сім'ю? Так ти ж уже розкрита настільки, що мало не медичні аналізи виклала, - як тебе можна пізнати, як тобою можна захопитися? Тоді починається гонка за іншим: якщо мною не можна захопитися, то, значить, я буду працювати на імідж.

- Мене завжди цікавило, наскільки рівень матеріальної забезпеченості людини впливає на її відчуття щастя?

- Дуже складне питання. Знаєте, вчені навіть намагалися вивести певні кореляти між цими поняттями, але більшість досліджень свідчить, що матеріальне задоволення не корелюється з поняттям щастя. Є достатньо бідні країни, де люди бігають голі, босі й щасливі. В тій же Індії - філософія щастя, там життя сприймається зовсім по-іншому, і значно більше щасливих людей, аніж у Європі.

Але, водночас, у Північній Європі, в тій же Норвегії, Данії, Швеції рівень щастя - значно вищий, аніж у Центральній Європі, а це вказує, що матеріальне все ж має вплив. Тож, до матеріального наповнення свого життя потрібно прагнути, і певний мінімальний достаток повинен приносити задоволення, інше питання - чи людина це оцінить, чи отримає кайф від того, що купила аудіоплеєр, дорогу акустику чи автомобіль.

Я б сказав, що поняття щастя - не матеріальне, але матеріальність може його кристалізувати, підтвердити, дати варіант бути більш щасливим.

Водночас, це поняття дуже внутрішнє: можна бути щасливим, не маючи ні дорогої апаратури, ні дорогого авто, але маючи друзів, які тебе щиро люблять і це тобі демонструють, кажуть про своє ставлення в очі.

Тому я б не протиставляв: гроші - щастя, але я знаю соціальні експерименти, коли гроші справді змінюють на краще відносини між людьми. Наведу приклад: телефонна будка, в якій «випадково» залишили 10 центів, тобто - можливість зробити безкоштовний телефонний дзвінок. Заходить людина, знаходить монету, кинула, подзвонила. В момент, коли вона виходить, - повз будку проходить дівчинка, в якої «випадково» з рук падають на дорогу і розсипаються папки, є два варіанти: переступити і йти далі чи зупинитися і допомогти.

Так от, виявляється, 70 відсотків тих, хто мав монетку в телефонній будці, зупиняються й допомагають, і навпаки - 70 відсотків тих, хто не отримав цей бонус, роблять крок через розкидані папери і йдуть далі. Що це? Альтруїзм? Так. За 10 центів? Ні. Йдеться про символи.

Це дуже поширено, наприклад, серед водіїв: якщо перед тобою помигали аварійкою - подякували тобі - у тебе кайф, і ти із задоволенням зробиш те ж саме! Власне, подивіться документальний фільм Іларіона Павлюка, в якому мені випала честь бути науковим консультантом, - «Зомбі 2. Промивка мізків». Ви знайдете багато відповідей на поставлені запитання.

Це - ланцюгова реакція, ми - люди, в принципі, альтруїстичні й емпатичні, тобто, ми включаємося - й на емоції реагуємо емоціями. Тож, якщо влаштовувати у своєму житті такі позитивні ланцюжки, то дійсно потрошку можна робити себе щасливішими.

Автор: Любов Базів, Київ

Джерело: «Укрінформ»

 

Здорова дівчинка – здорова жінка

З початку року на кір уже захворіли понад 5 тисяч українців, двоє померли

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com