rss
11/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Будинок учителя: межа цинізму

Найбільше, що вразило мене під час недавнього брифінгу істориків із приводу київського Будинку вчителя, так це порівняння нинішньої ситуації з часами Азарова-Табачника. Навіть тоді, казали спікери, наступ на будинок (до якого протягав маслаки сумнівний бізнес) вдалося зупинити. Не одразу, але з часом - під тиском громадськості та преси - споруду лишили в спокої: на це, мовляв, була вказівка від тодішнього прем'єра.

 

Ось це «навіть» є остаточним вироком чинній владі. І президентові, і прем'єру, і спікерові, і профільному міністрові, і меру, і всьому чиновництву меншого калібру, до якого дарма стукали захисники будинку вчителя. Ще недавно Янукович з його Межигір'ям, страусами, втечею в Ростов і - головне! - кровопролиттям на Майдані був безумовним втіленням усього ницого, підлого, мерзенного. Він був гадиною, вартою того, аби її розтоптати.

Але несподівано обставини склалися так, що НАВІТЬ за часів Януковича були злочини, яких не скоювали. Були голоси громадськості, до яких дослухалися, і були пам'ятники, які не чіпали. У юристів є термін minimum minimorum, який означає «менше меншого», і я, на жаль, не знаю, як сказати латиною «гірше гіршого», але якщо хтось зробить коректний переклад, то, перекажіть, будь ласка, Порошенку, що це віднині - визначення тієї системи, яку він побудував.

«Гірше гіршого».

Повторю ще раз: навіть за Януковича нікому не спадало на думку нагидити на будинок Центральної Ради, де приймалися історичні документи доби Української революції. Причому, нагидити і фігурально, і буквально: в кабінеті першого президента України Михайла Грушевського, кажуть джерела, заплановано зробити два туалети. А ще в тіло будинку мають вмонтувати 4 ліфти та відкрити ресторан на даху. І все це названо словом «реставрація».

А за «реставрацією» (як, знову таки, стверджують поінформовані особи) виразно проглядається постать Віктора Пінчука. Дещо призабутий олігарх (принаймні, на тлі свого колеги Ахметова, частота згадок про якого зашкалює) наклав оком не так навіть на будинок вчителя, як на землю, на якій він стоїть і яка коштує чимало.

Подейкували, що свого часу (коли Кучму взяли було за зябра у справі про вбивство Гонгадзе в далекому 2010 році) родина Пінчуків відкупилася від «правосуддя» Януковича неймовірною сумою в один мільярд доларів. За старої влади Кучма відбувся легким переляком, а за нової - зміцнів та пішов на підвищення, представляючи Україну в «мінському процесі». Вочевидь, доба реваншу для зятя й тестя триває, і цей сімейний тандем заміряється «відбити» по-дурному витрачені кошти, заволодівши ласою ділянкою в самому серці Києва.

І плювати їм на Грушевського з його кабінетами, ідеалами, революціями і всім тим, що не вимірюється у вільно конвертованій валюті.

Title  
 Голова Української Центральної Ради, історик
Михайло Грушевський
 

Офіційно влада Києва стверджує про те, що будівля лише зазнає капітального ремонту, а відтак, її повернуть освітянам та музейним працівникам. Неофіційно ж циркулюють чутки про перетворення будинку вчителя чи то на елітний готель/бордель, чи на заклад харчування для VIP-персон. Поки що очевидно лише те, що довкола нього з якогось переляку виріс міцний та надійний металевий паркан, а зсередини приміщення зосереджено доламують: за словами очевидців, у фойє, де колись були гардероб і кав'ярня - суцільні руїни, а що відбувається за давно зачиненими дверима зали засідань Центральної Ради, де ще рік тому почали зривати стільці, невідомо нікому - ці двері охороняються надійніше, ніж військові склади.

Свого часу будинок Центральної Ради був центром політичного життя УНР. У часи Другої світової йому дивом пощастило уникнути долі більшості історичних будівель Хрещатика - німці вчасно помітили вибухівку і винесли її з підвалів. Він пережив не одну владу, але спіткнувся об інтереси чинного олігархату. І це тоді, коли гряде 100-річчя Української революції, що саме по собі є доволі символічним жестом: мали ми в носі, кажуть корумповані товстосуми, всі ваші революції та всі ваші майдани, бо циніки та пристосуванці завжди зжирають романтиків й ідеалістів. Зжеруть вони й будинок учителя, зжеруть і не вдавляться.

...Як розповідає директор Музею української революції 1917-1921 рр. Олександр Кучерук, на одній з недавніх нарад мер Кличко бив себе в груди й казав, що місто відремонтує будівлю, а прем'єр Гройсман запропонував перевести будівлю з комунальної в державну власність. Що це дало б будинку вчителя - цілковито незрозуміло, адже місто (як і його керманич) абсолютно не здатне впоратися з місією зберігача історичних цінностей, але й держава так само далека від виконання подібної функції. Недарма жоден можновладець не став на захист музею та тих цінностей (і матеріальних, і духовних), які містять його стіни.

Втім, стінам цим, ймовірно, стояти вже не довго. За справу «реставрації» береться вельми сумнівна фірма «Дабл ю енд ейч інжиніринг», яка декларує статутний капітал у розмірі 700 доларів та спеціалізується на... водопостачанні. До речі, свої послуги «Дабл ю енд ейч інжиніринг» оцінює до смішного дешево: за весь капітальний ремонт водопостачальники просять менше, ніж 6 мільйонів гривень. Для порівняння зазначу, що тільки так зване кронування дерев коштує столичному бюджету вдвічі більшу суму.

Вочевидь, невдовзі після «освоєння» вище згаданих 6 мільйонів «Дабл ю» зникне з усіх радарів, а будинок після всіх «ремонтів» і «реставрацій» буде доведено до стану повної руїни. Це - улюблена та багаторазово відпрацьована схема київських забудовників, котрі зумисно нищать (часто з підпалами чи обвалами) історичну будівлю, а потім використовують звільнену землю для вигідного капіталовкладення.

Не стверджую, що саме так усе й відбуватиметься, але подібна небезпека має місце. Хіба що станеться диво, і хтось з високопосадовців розбудить свого внутрішнього Азарова та заборонить знущання над історичними будівлями. Але надії на успішне завершення цієї епопеї небагато: ті, котрі перейшли межу цинізму, навряд чи зроблять крок у зворотному напрямку. Ніхто не хоче бачити ту випалену землю, яку лишає позаду. Навіть українська влада...

 

Вперше надруковано на сайті
«Магдебурзьке право» (https://mdp.org.ua/statti/budynok-vchytelia-mezh)

 

Заява Секретаріату Національної спілки письменників України

 

Ціла українська громадськість, а найперше науковці, музейники, освітяни, громадсько-політичні діячі вже впродовж кількох років стривожені загрозливою ситуацією, яка склалася довкола будинку Центральної Ради - будинку вчителя. Історична споруда у самому серці київського середмістя, в якій працював перший у XX ст. український парламент, де ухвалювалися ІV Універсал, що проголосив державну Незалежність Української республіки та перша наша Конституція, цілеспрямованими зусиллями рейдерів перетворюється на пустку.

  Title

Проблеми почалися у 2016 р., коли у будинок учителя, який від початків проголошення української Незалежності був одним з епіцентрів національного відродження (саме тут регулярно проводилися патріотично-просвітницькі вечори, відбувалися форуми та конференції, тут відбувалися відзначення подій і героїв Української революції 1917-1921 років - М. Грушевського, С. Петлюри, В. Винниченка, Є. Коновальця та ін., щороку вручалася премія ім. Василя Стуса, тут зустрічалися з громадою В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Анатолій Погрібний) відбулася зміна керівництва. Новий «менеджмент» одразу ж заявив про себе як рейдерська команда з виразною антиукраїнською орієнтацію. У короткому часі з будинку вчителя зникло практично все українське життя, було припинено роботу гуртків, творчих об'єднань, бібліотеки (під постійною загрозою виселення функціонують лише Музей Української революції 1917-1921 років та Педагогічний музей). Головним своїм завданням рейдери зробили доведення споруди до т. зв. «реконструкції». У 2017 р. стали відомі шокуючі подробиці такої «реконструкції»: у будинку Центральної Ради повністю знищувався меморіальний простір, натомість планувалося, серед іншого, будівництво ресторану. На місці збереженого донині кабінету голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського планувалося зробити... вбиральню. І це, незважаючи на те, що, згідно з Указом президента України № 17/2016 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років» передбачався комплекс дій для «подальшого розвитку Музею Української революції 1917-1921 років, Національного музею історії України» та музеєфікації кабінетів Михайла Грушевського та Володимира Винниченка. Очевидно, що такі демонстративно зневажливі стосовно ідеї української самостійності плани повністю узгоджуються з путінською стратегією максимального послаблення України через знищення її історичної пам'яті.

Зусилля громадськості на деякий час сповільнили реалізацію цього плану, проте наприкінці 2018 р. знову постала реальна загроза знищення будинку Центральної Ради - будинку вчителя. Наприкінці листопада його оточили парканом відверто тюремного кшталту: тепер кожному, хто хоче ближче підійти до встановлених перед входом меморіальних дошок Симону Петлюрі та Андрею Шептицькому, шлях перепиняють металеві грати. У втаємничений спосіб схвалено ще один «проект реконструкції», деталі якого громадськості абсолютно невідомі: у процесі обговорення цього «проекту» на науково-методичній раді Міністерства культури України стало зрозуміло, що і цього разу внутрішній меморіальний простір будинку, який був серцем українського державотворення на поч. XX ст., тотально руйнується. Громадськість зовсім не поінформована про конкретні деталі реконструкції цієї історичної споруди, вона досі не має відповіді на питання: чи ж будуватимуть тут ресторан та офісний центр?

Національна спілка письменників України вимагає негайно припинити цю антиукраїнську вакханалію. Невідкладно повинна бути створена урядова комісія, до якої мають увійти також авторитетні науковці, письменники, діячі культури, завдання якої полягатиме у тому, аби дати об'єктивну оцінку цілому комплексу проблем, пов'язаних із подальшим функціонуванням будинку Української Центральної Ради як цілісного меморіально-музейного та патріотично-просвітницького комплексу. Служба безпеки України, інші компетентні державні структури мають дати належну оцінку спробам «діячів», які виконують волю російського агресора знищити один із найважливіших історичних символів українського державотворення.

Громадянам – Томос, Ахметову – обленерго, фронту – скандальні авто…

Політика «без політики»: як протистояти фокусам політтехнологів

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com