Службам безпеки повідомили про змову проти влади. Заява про це
прем'єр-міністра Литви пролунала як грім серед ясного неба. 17 грудня з'явилися
новини про арешти. Реакція людей була неоднозначною й породила більше запитань,
аніж відповідей. Коли прем'єр країни - члена НАТО та ЄС відкрито говорить про
спробу державного перевороту, то не забавки. З цим не жартують.
Безпідставні заяви такого
штибу - це погано і для інвесторів, і для самої країни. Проте опальному
прем'єрові Литви Саулюсу Сквернялісу було байдуже. 11 грудня він озвучив
важливе повідомлення, шокувавши журналістів і політиків: «Ви маєте знати, що є
план посіяти хаос, є ретельно розроблений план, щоб скинути уряд».
Таємниче й туманне
повідомлення очільника уряду спонукало до спекуляцій. Минуло лише два роки
після невдалої спроби росіян здійснити переворот у Чорногорії і майже п'ять
років після російської окупації Криму з допомогою «зелених чоловічків», тож
перспектива схожого сценарію в одній із країн Балтії видавалася цілком
реальною. Та, зрештою, виявилося, що це - нове політичне протистояння:
Скверняліс заявив, що змовники пов'язані з опозицією - правою Консервативною
партією. За його словами, консерватори мають «плани», понад те, нібито йдеться
про вплив Кремля.
Члени Консервативної партії
відреагували на звинувачення зі сміхом і, водночас, з обуренням. За нинішніх
обставин заява очільника уряду про запланований переворот була, щонайменше,
безвідповідальною. Однак, прем'єр не відступив і навіть підвищив ставки.
Помітно хвилюючись, він кидав журналістам короткі відповіді стосовно своїх
подальших дій. «У цій справі я офіційно звернувся до служб безпеки й відповідаю
за кожне сказане мною слово», - наголосив він, а невдовзі служба розвідки -
Державний департамент безпеки (SSD) - це підтвердила. «З таким самим успіхом
він міг звернутися до астрономічної обсерваторії в Молетаї. Чув, у них там
хороші спеціалісти. То й дали б службам безпеки спокій, - саркастично заявив
Ґабріеліус Ландсберґіс, онук легендарного Вітаутаса Ландсберґіса й чинний лідер
Консервативної партії. - Може, нам слід обговорити стан здоров'я прем'єра: чи в
змозі він виконувати обов'язки».
Як слід було очікувати,
спалахнула запекла політична боротьба. І, здавалося, на темі перевороту можна
ставити крапку. Усім відомо, що правляча коаліція на чолі зі Союзом селян і
зелених Литви намагалася вибороти бюджет на наступний рік у розмірі €10 млрд, а
опозиція протидіяла всім пропозиціям уряду. Бюджет таки ухвалили. Окрім того,
прем'єр, очевидно, нервувався через страйк профспілок учителів, що почався 12
листопада - у традиційний для Литви День цапа. Уперті, як цапи, вчителі
сказали, що не відступлять, допоки їхні вимоги не буде виконано, і навіть
спробували влаштувати власний маленький Майдан, а 30 листопада окупували
Міністерство освіти - з їжею, напоями, танцями й телевізійниками. Жарти та
навіть фейкові новини про те, як спецпідрозділи поліції вриваються в
міністерство в день річниці подій на київському Майдані, занепокоїли деяких
людей, але додали їм рішучості. Увага ЗМІ й, загалом, спостерігачів була
прикута до цієї політичної боротьби. І от 17 грудня з'явилися новини про
арешти, щоправда, бракувало подробиць. Нова інформація всіх заскочила
зненацька.
Дата арештів - 17 грудня -
видається іронією. Адже це - річниця грудневого перевороту 1926-го, коли
офіцери литовської армії скинули демократично обрану (ще одна іронія) Партію
фермерів і селян, попередницю Союзу селян і зелених Литви, за якою стояв
президент Казіс Ґрінюс. Тоді до влади прийшов праворадикал Антанас Смятона, що
правив протягом наступних 14 років. Цього разу до справи взялися не військові,
а поліція та служби безпеки: заарештували Валерія Іванова, доволі відомого в
Литві російського громадянина. Так само, як про Сергія Аксьонова в Криму до
окупації 2014-го, про Іванова серед широкого загалу майже ніхто не чув. Він не
був у Литві впливовою людиною до 1990 року, коли країна повернула собі
незалежність від Радянського Союзу. Однак, був лідером «Единства» -
промосковського руху, що виступав проти «Саюдіса» (литовської політичної
організації на чолі з Вітаутусом Ландсберґісом, яка боролася за незалежність) і
протидіяв дезінтеграції Радянського Союзу. Організація Іванова була заснована
як «робітничий рух» і мала підтримку радянської армії та КДБ. У 1989 році рух
«Единство» влаштував акцію протесту проти литовців, що прагнули незалежності, і
почав діяти більш рішуче й вороже. В уже незалежній Литві на початку 1991-го,
доки світ спостерігав за подіями в Перській затоці, де назрівала операція «Буря
в пустелі», «Единство» пішло в наступ. Іванов мобілізував тисячі розлючених
«робітників» і зробив спробу штурмувати та окупувати парламент. Схема
повторилася 2014-го в українському Криму. Хоча до перемоги було близько, атака
у Вільнюсі таки провалилася: протестувальників розігнали водометами. У наступні
дні за справу взялася радянська армія, і криваві січневі події 1991-го у
Вільнюсі увійшли в історію. Штурмували телевежу, будівлі радіо- й телестанцій,
14 цивільних загинули від куль і бронетехніки, ще 700 дістали поранення. Іванов
та «Единство» опинилися на задвірках і не отримали головного призу -
парламенту, який захищали тисячі людей і який радянська влада не наважилася
атакувати через жертви 13 січня. Після розпаду Радянського Союзу внаслідок
серпневого путчу в Москві на Іванова та його банду махнули рукою. Хоч проти
нього в 1997-му висунули звинувачення й засудили його до року позбавлення волі
за наклеп на жертв 13 січня, він і далі наполягав на теорії змови: мовляв,
«кривава неділя» була провокацією, у цивільних стріляли литовські снайпери, а
не радянські солдати.
Та Іванов був не єдиним
змовником. 18 грудня з'явилася новина про те, що затримали цілу групу людей і
проти деяких є докази. Як повідомили служби безпеки на драматичній
прес-конференції наживо, почалося розслідування і будуть інші арешти. Серед
заарештованих Альґірдас Палецкіс - онук Юстаса Палецкіса, колишнього
журналіста, міжвоєнного й пізнішого періоду, та горезвісного маріонеткового
президента, якого Радянський Союз зробив своїм ставлеником у 1940-му, у перший
рік окупації. Альґірдас, здається, вирішив піти шляхом діда. Він підозрюється в
шпигунстві на користь Росії і може опинитися за ґратами на 15 років.
Для служб безпеки Альґірдас
Палецкіс, так само, як його дід, - особа відома. Він народився у Швейцарії, в
родині радянського дипломата; навчався у Франції, де познайомився зі своєю
дружиною-росіянкою Ольгою, донькою російського дипломата; виховувався як
«номенклатурний принц» і швидко просувався кар'єрними сходами в Міністерстві
закордонних справ. У 2001-му був блискучим третім секретарем місії в Брюсселі,
проводив переговори про вступ до ЄС, повернувся і був обраний членом
парламенту. Вважався молодою зіркою Соціал-демократичної партії. Однак, амбіції
взяли гору, і, як поділився один з його колишніх друзів та соратників, він дуже
змінився. Став зарозумілим радикалом, цитує Че Ґевару і нахвалює діда, який
зустрічався зі Сталіним. Почав спілкуватися з Роландасом Паксасом,
екс-президентом Литви, що був усунутий у результаті імпічменту, і
самопроголошеною цілителькою Лєною Лолішвілі. Друзям і рідним відтоді складно
пояснити його вчинки. 2008-го його виключили із Соціал-демократичної партії.
Він сформував власну марксистську політсилу «Фронтас», нажив більше ворогів,
аніж друзів, і здобув славу місцевої пародії на Че Ґевару.
Новини про арешт Палецкіса
й Іванова доволі дивні. Жоден із них не пов'язаний з консерваторами, якраз
навпаки. По-перше, обидва є очевидними колаборантами. Палецкіс регулярно
навідується в російське посольство, та й до Росії. Понад те, так само, як в
Іванова, у нього немає реальної політичної влади. За останні 10 років він
програв троє виборів поспіль. І, разом з тим, викликав підозри, бо, будучи без
повноцінної роботи, багато витрачався, мав великі прибутки і «заможну тещу в
Москві». Увесь цей час Державний департамент безпеки стежив за його діяльністю,
збирав докази.
«Ми більше не могли чекати
і взяли його, це справжній різдвяний подарунок, - стримуючи усмішку, сказав
очільник розвідки Даріус Яуніскіс. - Якщо це найкраща російська інвестиція, ну
що ж тоді...» Дивно й з обраним моментом. Палецкіса заарештували наприкінці
жовтня, а повідомили про це лише в середині грудня. Потрібно багато часу,
потрібні люди для збору доказів, велика операція й належні підстави для того,
щоб заарештувати кілька осіб і змусити їхніх родичів та друзів цілий місяць
мовчати. Мабуть, прем'єр Саулюс Скверняліс знав про ці арешти. То навіщо ж тоді
заяви про змову консерваторів? Звинувачення в шпигунстві - справа серйозна, але
це може бути лише верхівкою айсберга, як визнав Яуніскіс. Слід очікувати також арештів,
адже невідомо, хто ще потрапив у тенета розвідки. Йдеться лише про шпигунство
чи про справжню змову? Якщо це - змова, то як її могли влаштувати двоє відомих
невдах?
На
багато запитань ще бракує відповідей. Можливо, заява прем'єра про спробу перевороту
й радість агентів розвідки у зв'язку з грандіозною операцією, яка запобігла
потенційному перевороту, - це лише збіг, подарунок до Різдва. Однак таємниці,
брак подробиць і відвертання уваги видаються підозрілими й порушують питання
про роль прем'єра Скверняліса, який уже натякав, що планує балотуватися в
президенти.
Автор:
Вайдас Сальджюнас, Вільнюс
Джерело: «Український Тиждень»
матеріал друкованого видання № 52 (580)