Службам безпеки повідомили про змову проти влади. Заява про це прем'єр-міністра Литви пролунала як грім серед ясного неба. 17 грудня з'явилися новини про арешти. Реакція людей була неоднозначною й породила більше запитань, аніж відповідей. Коли прем'єр країни - члена НАТО та ЄС відкрито говорить про спробу державного перевороту, то не забавки. З цим не жартують.

Безпідставні заяви такого штибу - це погано і для інвесторів, і для самої країни. Проте опальному прем'єрові Литви Саулюсу Сквернялісу було байдуже. 11 грудня він озвучив важливе повідомлення, шокувавши журналістів і політиків: «Ви маєте знати, що є план посіяти хаос, є ретельно розроблений план, щоб скинути уряд».

Таємниче й туманне повідомлення очільника уряду спонукало до спекуляцій. Минуло лише два роки після невдалої спроби росіян здійснити переворот у Чорногорії і майже п'ять років після російської окупації Криму з допомогою «зелених чоловічків», тож перспектива схожого сценарію в одній із країн Балтії видавалася цілком реальною. Та, зрештою, виявилося, що це - нове політичне протистояння: Скверняліс заявив, що змовники пов'язані з опозицією - правою Консервативною партією. За його словами, консерватори мають «плани», понад те, нібито йдеться про вплив Кремля.

Члени Консервативної партії відреагували на звинувачення зі сміхом і, водночас, з обуренням. За нинішніх обставин заява очільника уряду про запланований переворот була, щонайменше, безвідповідальною. Однак, прем'єр не відступив і навіть підвищив ставки. Помітно хвилюючись, він кидав журналістам короткі відповіді стосовно своїх подальших дій. «У цій справі я офіційно звернувся до служб безпеки й відповідаю за кожне сказане мною слово», - наголосив він, а невдовзі служба розвідки - Державний департамент безпеки (SSD) - це підтвердила. «З таким самим успіхом він міг звернутися до астрономічної обсерваторії в Молетаї. Чув, у них там хороші спеціалісти. То й дали б службам безпеки спокій, - саркастично заявив Ґабріеліус Ландсберґіс, онук легендарного Вітаутаса Ландсберґіса й чинний лідер Консервативної партії. - Може, нам слід обговорити стан здоров'я прем'єра: чи в змозі він виконувати обов'язки».

Як слід було очікувати, спалахнула запекла політична боротьба. І, здавалося, на темі перевороту можна ставити крапку. Усім відомо, що правляча коаліція на чолі зі Союзом селян і зелених Литви намагалася вибороти бюджет на наступний рік у розмірі €10 млрд, а опозиція протидіяла всім пропозиціям уряду. Бюджет таки ухвалили. Окрім того, прем'єр, очевидно, нервувався через страйк профспілок учителів, що почався 12 листопада - у традиційний для Литви День цапа. Уперті, як цапи, вчителі сказали, що не відступлять, допоки їхні вимоги не буде виконано, і навіть спробували влаштувати власний маленький Майдан, а 30 листопада окупували Міністерство освіти - з їжею, напоями, танцями й телевізійниками. Жарти та навіть фейкові новини про те, як спецпідрозділи поліції вриваються в міністерство в день річниці подій на київському Майдані, занепокоїли деяких людей, але додали їм рішучості. Увага ЗМІ й, загалом, спостерігачів була прикута до цієї політичної боротьби. І от 17 грудня з'явилися новини про арешти, щоправда, бракувало подробиць. Нова інформація всіх заскочила зненацька.

Дата арештів - 17 грудня - видається іронією. Адже це - річниця грудневого перевороту 1926-го, коли офіцери литовської армії скинули демократично обрану (ще одна іронія) Партію фермерів і селян, попередницю Союзу селян і зелених Литви, за якою стояв президент Казіс Ґрінюс. Тоді до влади прийшов праворадикал Антанас Смятона, що правив протягом наступних 14 років. Цього разу до справи взялися не військові, а поліція та служби безпеки: заарештували Валерія Іванова, доволі відомого в Литві російського громадянина. Так само, як про Сергія Аксьонова в Криму до окупації 2014-го, про Іванова серед широкого загалу майже ніхто не чув. Він не був у Литві впливовою людиною до 1990 року, коли країна повернула собі незалежність від Радянського Союзу. Однак, був лідером «Единства» - промосковського руху, що виступав проти «Саюдіса» (литовської політичної організації на чолі з Вітаутусом Ландсберґісом, яка боролася за незалежність) і протидіяв дезінтеграції Радянського Союзу. Організація Іванова була заснована як «робітничий рух» і мала підтримку радянської армії та КДБ. У 1989 році рух «Единство» влаштував акцію протесту проти литовців, що прагнули незалежності, і почав діяти більш рішуче й вороже. В уже незалежній Литві на початку 1991-го, доки світ спостерігав за подіями в Перській затоці, де назрівала операція «Буря в пустелі», «Единство» пішло в наступ. Іванов мобілізував тисячі розлючених «робітників» і зробив спробу штурмувати та окупувати парламент. Схема повторилася 2014-го в українському Криму. Хоча до перемоги було близько, атака у Вільнюсі таки провалилася: протестувальників розігнали водометами. У наступні дні за справу взялася радянська армія, і криваві січневі події 1991-го у Вільнюсі увійшли в історію. Штурмували телевежу, будівлі радіо- й телестанцій, 14 цивільних загинули від куль і бронетехніки, ще 700 дістали поранення. Іванов та «Единство» опинилися на задвірках і не отримали головного призу - парламенту, який захищали тисячі людей і який радянська влада не наважилася атакувати через жертви 13 січня. Після розпаду Радянського Союзу внаслідок серпневого путчу в Москві на Іванова та його банду махнули рукою. Хоч проти нього в 1997-му висунули звинувачення й засудили його до року позбавлення волі за наклеп на жертв 13 січня, він і далі наполягав на теорії змови: мовляв, «кривава неділя» була провокацією, у цивільних стріляли литовські снайпери, а не радянські солдати.

Та Іванов був не єдиним змовником. 18 грудня з'явилася новина про те, що затримали цілу групу людей і проти деяких є докази. Як повідомили служби безпеки на драматичній прес-конференції наживо, почалося розслідування і будуть інші арешти. Серед заарештованих Альґірдас Палецкіс - онук Юстаса Палецкіса, колишнього журналіста, міжвоєнного й пізнішого періоду, та горезвісного маріонеткового президента, якого Радянський Союз зробив своїм ставлеником у 1940-му, у перший рік окупації. Альґірдас, здається, вирішив піти шляхом діда. Він підозрюється в шпигунстві на користь Росії і може опинитися за ґратами на 15 років.

Для служб безпеки Альґірдас Палецкіс, так само, як його дід, - особа відома. Він народився у Швейцарії, в родині радянського дипломата; навчався у Франції, де познайомився зі своєю дружиною-росіянкою Ольгою, донькою російського дипломата; виховувався як «номенклатурний принц» і швидко просувався кар'єрними сходами в Міністерстві закордонних справ. У 2001-му був блискучим третім секретарем місії в Брюсселі, проводив переговори про вступ до ЄС, повернувся і був обраний членом парламенту. Вважався молодою зіркою Соціал-демократичної партії. Однак, амбіції взяли гору, і, як поділився один з його колишніх друзів та соратників, він дуже змінився. Став зарозумілим радикалом, цитує Че Ґевару і нахвалює діда, який зустрічався зі Сталіним. Почав спілкуватися з Роландасом Паксасом, екс-президентом Литви, що був усунутий у результаті імпічменту, і самопроголошеною цілителькою Лєною Лолішвілі. Друзям і рідним відтоді складно пояснити його вчинки. 2008-го його виключили із Соціал-демократичної партії. Він сформував власну марксистську політсилу «Фронтас», нажив більше ворогів, аніж друзів, і здобув славу місцевої пародії на Че Ґевару.

Новини про арешт Палецкіса й Іванова доволі дивні. Жоден із них не пов'язаний з консерваторами, якраз навпаки. По-перше, обидва є очевидними колаборантами. Палецкіс регулярно навідується в російське посольство, та й до Росії. Понад те, так само, як в Іванова, у нього немає реальної політичної влади. За останні 10 років він програв троє виборів поспіль. І, разом з тим, викликав підозри, бо, будучи без повноцінної роботи, багато витрачався, мав великі прибутки і «заможну тещу в Москві». Увесь цей час Державний департамент безпеки стежив за його діяльністю, збирав докази.

«Ми більше не могли чекати і взяли його, це справжній різдвяний подарунок, - стримуючи усмішку, сказав очільник розвідки Даріус Яуніскіс. - Якщо це найкраща російська інвестиція, ну що ж тоді...» Дивно й з обраним моментом. Палецкіса заарештували наприкінці жовтня, а повідомили про це лише в середині грудня. Потрібно багато часу, потрібні люди для збору доказів, велика операція й належні підстави для того, щоб заарештувати кілька осіб і змусити їхніх родичів та друзів цілий місяць мовчати. Мабуть, прем'єр Саулюс Скверняліс знав про ці арешти. То навіщо ж тоді заяви про змову консерваторів? Звинувачення в шпигунстві - справа серйозна, але це може бути лише верхівкою айсберга, як визнав Яуніскіс. Слід очікувати також арештів, адже невідомо, хто ще потрапив у тенета розвідки. Йдеться лише про шпигунство чи про справжню змову? Якщо це - змова, то як її могли влаштувати двоє відомих невдах?

На багато запитань ще бракує відповідей. Можливо, заява прем'єра про спробу перевороту й радість агентів розвідки у зв'язку з грандіозною операцією, яка запобігла потенційному перевороту, - це лише збіг, подарунок до Різдва. Однак таємниці, брак подробиць і відвертання уваги видаються підозрілими й порушують питання про роль прем'єра Скверняліса, який уже натякав, що планує балотуватися в президенти.

Автор: Вайдас Сальджюнас, Вільнюс

Джерело: «Український Тиждень»
матеріал друкованого видання № 52 (580)