У статті я ставив завдання об'єктивно викласти хід отримання Томосу
Православною Церквою України. І у цьому контексті обговорення якихось
проблемних питань вважав зайвим. Але такі питання є. Як їх ставити і
розглядати?
Критики
і відверті недоброзичливці такі питання вивчають і розглядають їх під
збільшувальним склом і у дуже негативному світлі. Оптимісти заперечують: жодних
проблем нема, все добре, все є так, як має бути.
Мені
ближчою є мудра позиція Патріарха Філарета, який дуже зважено сказав, що
Православній Церкві України є куди розвиватися. Так він дипломатично
прокоментував те, що можна назвати питаннями українців до тексту Томосу в
деяких моментах.
От у
цьому ключі спокійно, розважливо, аналітично розглянемо ці деякі моменти. І
перше питання: статус ПЦУ.
Українська
Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП), хоча і була невизнаною,
мала статус Патріархії. Тепер ПЦУ, що постала, зокрема, і на місці УПЦ КП, має
статус Митрополії. Це є пониження у статусі?
Напевно,
це і була перша гостра проблема тих дебатів, які тривали під час підготовки до
Об'єднавчого Собору 15 грудня 2018 року в Києві.
Патріарх
Філарет не міг погодитися на пониження свого статусу. Окрім усіх інших нюансів,
пов'язаних зі ставленням до нього різних церковних осіб, Патріарх Філарет
вважав більш справедливим для себе залишитися Патріархом і не претендувати на
місце Предстоятеля новоствореної ПЦУ, ніж претендувати і погодитися на статус
Митрополита.
Однак,
це не усуває питання - чи може ПЦУ сподіватися, що у майбутньому вона отримає
статус Патріархії? Це і є та перша точка майбутнього зростання ПЦУ.
З цим
напряму пов'язана і проблема титулу Предстоятеля ПЦУ - жодних змін до титулу,
визначеного у Томосі, а саме «Блаженніший Митрополит Київський і всієї
України», не допускається. Тобто, навіть рішення Священного Синоду ПЦУ з
можливої зміни цього титулу не допускається Томосом.
А вже за
яких умов можлива зміна статусу ПЦУ і, відповідно, титулу її Предстоятеля і
скільки часу може тривати цей процес - питання окреме і його потрібно дуже
ретельно досліджувати в контексті традицій, установлень і процедур у системі
Вселенського патріархату.
Адже в
структурі Вселенського патріархату титул Патріарха мають у Руській,
Грузинській, Болгарській, Сербській церквах.
Значить,
і в ПЦУ це може стати в майбутньому можливим?
Друге
питання: юрисдикція ПЦУ. Томос прописує, що вона обмежена кордонами України.
Відтак, ПЦУ не має права засновувати парафії і призначати єпископів поза межами
України. А це означає, що українцями діаспори буде опікуватися, духовно
підтримувати їх не ПЦУ, а Вселенський патріархат, який має канонічні
повноваження у діаспорі. А ПЦУ їх, згідно з Томосом, не має.
Крім
того, архієреї, котрі нині мають парафії Української Церкви (наприклад, колишні
УПЦ КП чи УАПЦ) поза географічними межами України, згідно з Томосом, не мають
права входити до кола членів Священного синоду ПЦУ.
З іншого
боку, відомо, що чимало архієреїв, котрі ще у структурі УПЦ КП чи УАПЦ звикли
тісно спілкуватися з українцями діаспори, висловлювали думку, що вони не
полишать їх.
Але як
не полишать? У якій формі таке спілкування можливе? Як зробити, щоб, з одного
боку, не порушили правила Томосу, а з іншого, все-таки не перервати духовний
зв'язок з діаспорою? Це - друга точка можливого зростання, розвитку ПЦУ,
розширення її повноважень.
Третє
питання: чи має обов'язок Предстоятель ПЦУ поминати від час Богослужінь
Патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва)? Згідно з Томосом, він зобов'язаний це робити -
поминати Предстоятелів усіх п'ятнадцяти Православних церков, котрі входить до
структури Вселенського престолу. РПЦ та її очільник у цьому диптиху є.
Тож,
Предстоятель ПЦУ має його поминати після Вселенського Патріарха, Предстоятелів
Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської Православних церков. І
Митрополит Епіфаній на богослужіннях уже почав поминати Патріарха Кирила у
диптиху - згідно з канонічними порядками і згідно з Томосом.
Парадокс
у тому, що на аналогічних богослужіннях у Москві Митрополита Епіфанія, напевно,
не поминають, оскільки РПЦ розірвала свої стосунки із Вселенським патріархатом
і тепер не вважає за обов'язок скрупульозно дотримуватися диптиха. Там,
можливо, і Патріарха Варфоломія вже не поминають у диптиху, оскільки також з
ним посварилися.
Четверте
питання - отримання святого мира. Згідно з Томосом, ПЦУ його має отримувати від
Першопрестольної Константинопольської Церкви - для вияву духовної єдності з
нею, як сказано у тексті Томосу.
В
Україні звучали поодинокі голоси - здебільшого, у соцмережах - а чому, мовляв,
саме так треба? Але вони були нечисленними і затихли.
П'яте
питання: хто розсудить розбіжності? Якщо всередині ПЦУ виникнуть суперечки,
розбіжності, і хтось зі священнослужителів звернеться до Константинополя, то
канонічне право безапеляційного судового розсуду має Вселенський патріархат.
А Священний синод і Предстоятель ПЦУ безапеляційного права
не мають. Його можна опротестувати в апеляції до Константинополя. А вже рішення
Константинополя спростувати жодним чином не можна.
Чи є це
точкою росту ПЦУ? Чи може вона колись отримати канонічне право безапеляційного
судового рішення щодо власних внутрішніх суперечок? Складне питання.
Шосте питання - а хто голова для ПЦУ? Томос чітко формулює:
«Автокефальна Церква України визнає головою Святіший апостольський і патріарший
Вселенський престол». Відповідно, і Митрополит Київський і всієї України та
інші архієреї ПЦУ мають обиратися згідно з канонами і Томосом.
Чи
означає це, що кандидатури на провідні посади в ПЦУ мають затверджуватися на
Фанарі у Вселенського Патріарха? І тут є точка майбутнього розвитку ПЦУ.
Тих,
хто, можливо, якоюсь мірою стурбувався питаннями, поставленими вище, заспокою
цитатою від Мирослава Мариновича: «Закликаю... до християнського смирення і
вміння відрізнити головне від другорядного. Адже відсутність цього вміння
завжди була ахіллесовою п'ятою українців в історії». Тож, відрізняймо.
Головне
- ПЦУ постала як одна з п'ятнадцяти канонічних Православних Церков світу.
Другорядне - всі питання і проблеми, які є чи ще виникнуть у процесі розвитку
ПЦУ. І їх потрібно буде вирішувати на основі цього Томосу і канонів.
А поки
що привітаємо Патріарха Філарета з тим, що 8 січня президент України присвоїв
йому високе звання Героя України - передусім - за заслуги перед українською
державою й українською церквою.
Сам президент прокоментував це так: «Ще не придумано тої
міри, якою можна виміряти внесок Патріарха Філарета в боротьбу за власну
помісну церкву. Він був, є і залишається духовним лідером української церкви,
духовним лідером українського народу. Ось чому прийняв рішення присвоїти йому
звання Герой України».