У статті я ставив завдання об'єктивно викласти хід отримання Томосу Православною Церквою України. І у цьому контексті обговорення якихось проблемних питань вважав зайвим. Але такі питання є. Як їх ставити і розглядати?

 

Критики і відверті недоброзичливці такі питання вивчають і розглядають їх під збільшувальним склом і у дуже негативному світлі. Оптимісти заперечують: жодних проблем нема, все добре, все є так, як має бути.

Мені ближчою є мудра позиція Патріарха Філарета, який дуже зважено сказав, що Православній Церкві України є куди розвиватися. Так він дипломатично прокоментував те, що можна назвати питаннями українців до тексту Томосу в деяких моментах.

От у цьому ключі спокійно, розважливо, аналітично розглянемо ці деякі моменти. І перше питання: статус ПЦУ.

Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП), хоча і була невизнаною, мала статус Патріархії. Тепер ПЦУ, що постала, зокрема, і на місці УПЦ КП, має статус Митрополії. Це є пониження у статусі?

Напевно, це і була перша гостра проблема тих дебатів, які тривали під час підготовки до Об'єднавчого Собору 15 грудня 2018 року в Києві.

Патріарх Філарет не міг погодитися на пониження свого статусу. Окрім усіх інших нюансів, пов'язаних зі ставленням до нього різних церковних осіб, Патріарх Філарет вважав більш справедливим для себе залишитися Патріархом і не претендувати на місце Предстоятеля новоствореної ПЦУ, ніж претендувати і погодитися на статус Митрополита.

Однак, це не усуває питання - чи може ПЦУ сподіватися, що у майбутньому вона отримає статус Патріархії? Це і є та перша точка майбутнього зростання ПЦУ.

З цим напряму пов'язана і проблема титулу Предстоятеля ПЦУ - жодних змін до титулу, визначеного у Томосі, а саме «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України», не допускається. Тобто, навіть рішення Священного Синоду ПЦУ з можливої зміни цього титулу не допускається Томосом.

А вже за яких умов можлива зміна статусу ПЦУ і, відповідно, титулу її Предстоятеля і скільки часу може тривати цей процес - питання окреме і його потрібно дуже ретельно досліджувати в контексті традицій, установлень і процедур у системі Вселенського патріархату.

Адже в структурі Вселенського патріархату титул Патріарха мають у Руській, Грузинській, Болгарській, Сербській церквах.

Значить, і в ПЦУ це може стати в майбутньому можливим?

Друге питання: юрисдикція ПЦУ. Томос прописує, що вона обмежена кордонами України. Відтак, ПЦУ не має права засновувати парафії і призначати єпископів поза межами України. А це означає, що українцями діаспори буде опікуватися, духовно підтримувати їх не ПЦУ, а Вселенський патріархат, який має канонічні повноваження у діаспорі. А ПЦУ їх, згідно з Томосом, не має.

Крім того, архієреї, котрі нині мають парафії Української Церкви (наприклад, колишні УПЦ КП чи УАПЦ) поза географічними межами України, згідно з Томосом, не мають права входити до кола членів Священного синоду ПЦУ.

З іншого боку, відомо, що чимало архієреїв, котрі ще у структурі УПЦ КП чи УАПЦ звикли тісно спілкуватися з українцями діаспори, висловлювали думку, що вони не полишать їх.

Але як не полишать? У якій формі таке спілкування можливе? Як зробити, щоб, з одного боку, не порушили правила Томосу, а з іншого, все-таки не перервати духовний зв'язок з діаспорою? Це - друга точка можливого зростання, розвитку ПЦУ, розширення її повноважень.

Третє питання: чи має обов'язок Предстоятель ПЦУ поминати від час Богослужінь Патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва)? Згідно з Томосом, він зобов'язаний це робити - поминати Предстоятелів усіх п'ятнадцяти Православних церков, котрі входить до структури Вселенського престолу. РПЦ та її очільник у цьому диптиху є.

Тож, Предстоятель ПЦУ має його поминати після Вселенського Патріарха, Предстоятелів Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської Православних церков. І Митрополит Епіфаній на богослужіннях уже почав поминати Патріарха Кирила у диптиху - згідно з канонічними порядками і згідно з Томосом.

Парадокс у тому, що на аналогічних богослужіннях у Москві Митрополита Епіфанія, напевно, не поминають, оскільки РПЦ розірвала свої стосунки із Вселенським патріархатом і тепер не вважає за обов'язок скрупульозно дотримуватися диптиха. Там, можливо, і Патріарха Варфоломія вже не поминають у диптиху, оскільки також з ним посварилися.

Четверте питання - отримання святого мира. Згідно з Томосом, ПЦУ його має отримувати від Першопрестольної Константинопольської Церкви - для вияву духовної єдності з нею, як сказано у тексті Томосу.

В Україні звучали поодинокі голоси - здебільшого, у соцмережах - а чому, мовляв, саме так треба? Але вони були нечисленними і затихли.

П'яте питання: хто розсудить розбіжності? Якщо всередині ПЦУ виникнуть суперечки, розбіжності, і хтось зі священнослужителів звернеться до Константинополя, то канонічне право безапеляційного судового розсуду має Вселенський патріархат.

А Священний синод і Предстоятель ПЦУ безапеляційного права не мають. Його можна опротестувати в апеляції до Константинополя. А вже рішення Константинополя спростувати жодним чином не можна.

Чи є це точкою росту ПЦУ? Чи може вона колись отримати канонічне право безапеляційного судового рішення щодо власних внутрішніх суперечок? Складне питання.

Шосте питання - а хто голова для ПЦУ? Томос чітко формулює: «Автокефальна Церква України визнає головою Святіший апостольський і патріарший Вселенський престол». Відповідно, і Митрополит Київський і всієї України та інші архієреї ПЦУ мають обиратися згідно з канонами і Томосом.

Чи означає це, що кандидатури на провідні посади в ПЦУ мають затверджуватися на Фанарі у Вселенського Патріарха? І тут є точка майбутнього розвитку ПЦУ.

Тих, хто, можливо, якоюсь мірою стурбувався питаннями, поставленими вище, заспокою цитатою від Мирослава Мариновича: «Закликаю... до християнського смирення і вміння відрізнити головне від другорядного. Адже відсутність цього вміння завжди була ахіллесовою п'ятою українців в історії». Тож, відрізняймо.

Головне - ПЦУ постала як одна з п'ятнадцяти канонічних Православних Церков світу. Другорядне - всі питання і проблеми, які є чи ще виникнуть у процесі розвитку ПЦУ. І їх потрібно буде вирішувати на основі цього Томосу і канонів.

А поки що привітаємо Патріарха Філарета з тим, що 8 січня президент України присвоїв йому високе звання Героя України - передусім - за заслуги перед українською державою й українською церквою.

Сам президент прокоментував це так: «Ще не придумано тої міри, якою можна виміряти внесок Патріарха Філарета в боротьбу за власну помісну церкву. Він був, є і залишається духовним лідером української церкви, духовним лідером українського народу. Ось чому прийняв рішення присвоїти йому звання Герой України».