rss
05/23/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#352

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Діаспора \ Юрій Данилишин: «На жаль, ми замало працюємо для популяризації України... час показав, що в політику треба йти, бо інакше ніхто нас не буде визнавати»

У 2018 році в Україні відзначили 150-річчя найстарішого і наймасовішого товариства «Просвіта». Товариство «Просвіта» було створено в 1868 році у Львові з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українців.

 

Title  
 Голова Управи УКТ «Просвіта» Юрій Данилишин 

На початку ХХ сторіччя товариство «Просвіта» було створено і в далекій Аргентині, де безперервно існує вже 95 років. Воно гуртувало українців на чужині, популяризувало українську культуру, захищало право українців на самостійність, чутливо реагувало на події в Україні. Зрештою, не давало українцям розчинитися серед інших народів.

З 1995 року і до сьогоднішнього дня Українське культурне товариство «Просвіта» в Аргентині очолює спадкоємець просвітницьких традицій Юрій Данилишин. Будучи головою товариства, пан Юрій реалізує сучасні інноваційні проекти для поширення знань про Україну та українську культуру у світі. Наприкінці листопада 2018 року на 11-му Світовому Конгресі Українців (СКУ) у Києві Юрія Данилишина було обрано регіональним віце-президентом СКУ. В грудні цього ж року Міжнародний інститут освіти і культури ініціював у Львові зустріч з паном Юрієм у рамках заходу «Просвіта» в Аргентині: шлях тривалістю в сторіччя». Пан Юрій радо погодився дати інтерв'ю для газети «Час і Події», в якому розповів про історію та сучасну діяльність УКТ «Просвіта» в Аргентині.

- Пане Юрію, як народжувалося Українське культурне товариство «Просвіта» в Аргентині?

- У Південній Америці проживають 850 тисяч українців. З них 220 тисяч - в Аргентині. Перші поселенці прибули в 1876 році у пошуках роботи. До Аргентини українці почали прибувати в 1897 році. Здебільшого, українці живуть у південній частині материка. В Аргентині, на відміну від Бразилії, українці не живуть компактно. Найбільше українців у провінції Місьйонес та столиці - Буенос-Айресі.

У 1910 році в місто Апостолес (Місьйонес) приїхав отець Ярослав Карп'як і запропонував створити читальню товариства «Просвіти». Перші збори він організував 19 березня 1910 року. Два роки тому ми знайшли книгу протоколів засідання товариства, в якій все це було зафіксовано. Паралельно в місті Беріссо було створено товариство «Молода громада», але в 1924 році на загальних зборах воно було перейменовано на УКТ «Просвіта». Через два роки в передмісті Буенос-Айреса, Док-Суді, створилося третє товариство «Просвіта». Всі товариства діяли індивідуально, без юридичного оформлення, аж до 1932 року. Тоді УКТ «Просвіта» в Буенос-Айресі підготувало двомовний Статут і подало в уряд на затвердження. Після затвердження воно отримало юридичне право громадської організації і стало центральним.

До 1938 року товариство мало вже 10 філій у містах: Авежанеда, Беріссо, Берасатегі, Вільде, Гудсон, Віжа Караса, Сан-Мартін, Віжа Аделіна, Сарате (провінція Буенос-Айрес) та ще дві філії на півночі Аргентини в містах Сан-Бернардо та Роке Саенс Пенья (провінція Чако). Відстань між філіями була вражаюча. Наприклад, до провінції Місьйонес було 1000 кілометрів. УКТ «Просвіта» в Аргентині діє безперервно з 1924 року і до сьогоднішнього дня.

- Чи емігрували українці до Аргентини під час або після ІІ Світової війни?

- Тоді в Аргентину приїхали 7500 українців і поселилися в Буенос-Айресі. Але невдовзі більшість з них переїхали в Північну Америку, а ті, що залишилися, згодом зробили великий внесок у нашу громаду. Нова хвиля принесла і новий виток громадської діяльності. Почалося будівництво нових домівок, пам'ятників. А найголовніше, що вся громада під керівництвом тодішнього єпарха Андрія Сапеляка розпочала будівництво катедрального храму Української греко-католицької церкви. Було створено кооперативний рух, громада купила будинок і створила відпочинкову оселю «Веселка». Також було створено Український інформативний інститут, який видав багато матеріалів іспанською мовою, зокрема, 8 книжок, а також видавав місячники. У цих виданнях популяризувався визвольний рух ОУН-УПА. Пізніше ця емігрантська хвиля очолила в Аргентині протестні хвилі на захист дисидентського руху. І наостанок ця генерація зробила ремонт приміщення українського посольства.

Title Title 
 Капела бандуристів ім. Тараса Шевченка при
УКТ «Просвіта». В першому ряду – засновник
та мистецький керівник Василь Качурак (1970 р.)
 Ансамбль Українських народних танців «Просвіта»
під керівництвом Сергія Яремка та Ірини
Березовської (2010 р.)

 

- У чому полягала діяльність УКТ «Просвіта» в тих часах?

- Товариство існувало для того, щоб подолати емігрантське життя, яке тоді було нелегким. Наприклад, у Місьйонесі треба було викорчовувати ліси, в Чако орати землю, вибирати каміння, будувати хати. В тих умовах наше товариство мало роль осередку, де люди збиралися разом, щоб відзначати наші свята, плекати українську культуру і звичаї. А ще в той час почався процес будівництва наших центрів «Просвіти», яких зараз нараховуємо дванадцять - головний будинок у федеральному місті і ще 11 будинків у передмісті. Також маємо історичний будинок у Трес-Капонес, у Місьйонесі, але там уже нема філії товариства. Проте, ми стараємось юридично оформити його на наше товариство. В ньому буде розміщуватися культурний центр міста.

Мабуть, найголовнішою нашою діяльністю на той час було створення суботніх шкіл. Спочатку в Місьйонесі, а пізніше в Добсуді отець Тихон Гнатюк створив щоденну школу. На жаль, ці школи не працювали в щоденному режимі і стали суботніми, здебільшого, існували при церквах. Так само українці ніколи не забували про допомогу Україні. Допомагали під час Голодомору, ІІ-ї Світової війни. Допомагали інвалідам, сиротам. Нещодавно знайшли листа від 1934 року, в якому написано, що для громадського комітету допомоги голодуючим в Україні виділено 70 злотих.

Title Title 
 Гурток вишивки в Беріссо. Керівник –
Тетяна Цимбал (1940 р.)
 Філія «Просвіти» у Трес Капонес. Керівник –
отець Тихон Гнатюк (1940 р.)

 

- Аргентинська «Просвіта» видавала свою газету «Українське слово». Розкажіть про неї.

- Газета була заснована 15 січня 1928 року. Вона відіграла головну роль зв'язку між нашими громадами по всій Аргентині. Через газету люди знаходили своїх родичів і роботу. Зі шпальт газети отримували інформацію про діяльність товариства. Часопис існував як тижневик, а пізніше - як місячник. У 2010 році газета перестала виходити. За останні два роки ми її повністю оцифрували і невдовзі викладемо в Інтернет. Протягом 34-х років редакція газети видавала «Календар». У ньому описана найкраща історія про життя наших емігрантів. Дописували з усіх куточків країни і про родинні проблеми, і про державні.

- Коли вас обрали головою УКТ «Просвіта» в Аргентині, які пріоритетні завдання ви поставили перед собою?

- У 1995 році було обрано нове керівництво з українців, народжених в Аргентині. Ми поставили за мету продовжити традиції нашого товариства. Треба було осучаснити бухгалтерську і банківську діяльність. До того часу товариство навіть не мало банківського рахунку. Також не надто активно працювали суботні школи. Зрозуміло, старалися продовжити діяльність наших танцювальних ансамблів та капел бандуристів, Спілки української молоді. Відновили мережу філій, які вже не діяли.

Title Title 
 Вшанування Героїв в оселі «Веселка» (2017 р.) Виступ ансамблю «Просвіта» на фестивалі
«Октоберфест» (2017 р.) у місті Віжа Ґенерал
Белграно – провінція Кордоба

 

Важливим завданням було налагодити зв'язок з Україною. В рамках цього проекту в 2017 року 120 українців з Аргентини, учасників нашого ансамблю, приїхали в Україну і виступили в Тернополі, Львові, Києві. Взяли участь у багатьох цікавих заходах. Перед поїздкою дехто сумнівався, чи варто їхати, а після поїздки всі переконалися, що треба і прагнуть знову приїхати.

- Чи українці в Аргентині мають сприятливі умови розвивати громадське життя?

- На жаль, не завжди. Еміграція у Південну Америку відрізняється від еміграції в Північну. До Північної Америки українці емігрують постійно. Відрізняємось ми також від української діаспори в Європі.

Ми в Аргентині побудували церкви, товариства, кооперативи, банки, школи, тобто, всю українську основу, але ми є розпорошеними. Коли ви приїжджаєте в Торонто, то побачите в місті українські плакати, різні оголошення. Того нема в Буенос-Айресі. Раніше у нас був обмежений зв'язок з Україною. У нас дуже мізерна четверта хвиля еміграції. Рідкісною була і політична еміграція українців до Аргентини.

Також слід зважати на економічну нестабільність. За останніх 6 місяців в Аргентині 48% інфляції, тому важко щось будувати. А те, що збудували, то все у складних економічних умовах. Нині це все продовжується. Свого часу в Аргентині була створена система кооперативів, але згодом аргентинський уряд поставив перед ними такі умови, що вони майже повністю збанкрутували, а деякі навіть втратили свої домівки.

Часто впливає і зовнішня політика. Не раз керівники СКУ наполягали, аби ми впливали на аргентинський уряд стосовно захисту українських позицій через російську агресію. Але тоді в аргентинського уряду одразу постає питання - на чиєму боці Україна з позиції Фолклендських островів? Тому ми не можемо знайти спільної мови. Коли на Фолклендах була війна, то воювали українці проти українців.

Так само в нас проблема «русского мира». В Аргентині діє багато товариств, які єднають росіян, українців і білорусів. Зараз вони збираються в російському посольстві під українським, російським і білоруським прапорами. А коли хтось хоче вивчати українську мову і йде до цих товариств, то йому кажуть, щоб спочатку вивчив російську. Певною мірою - це для нас плюс, бо українці не хочуть вчити російську і приходять до наших товариств. Завдяки цьому ми нещодавно створили 4 пункти з курсами вивчення української для дорослих.

- Болючою є проблема фінансування товариства. Як у вас з цим складається?

- Наші попередники, коли створювали товариства, не завжди думали про фінансування, тому деякі з них опинилися перед загрозою закриття. Проте, ми знайшли з цього вихід. Насамперед, ми здаємо в оренду наші домівки, які уже не функціонують. До речі, українці в Аргентині не визнані як меншина, бо в цій країні таке поняття не існує. З огляду на це, ми не маємо від держави фінансової допомоги. Все робиться на громадській основі. Іноді навіть треба податки платити. Крім того, не всі українські організації зареєстровані юридично, а без цього вони перед урядом не мають жодної сили. Ці організації діють по 30, 40 і 50 років, але їх ніхто не знає.

- Зараз в Аргентині живе п'яте покоління, яке там народилося. Чи вони почувають себе українцями?

- На жаль, це покоління поступово втрачається. Не всі покоління є свідомими того, що належать до народу, який має тисячолітню історію. Аргентина, порівняно з Україною, є молодою країною, якій лише 200 років історії. Коли Україна проголосила незалежність і про неї з'явилася в пресі інформація, мені почали телефонувати аргентинці і зі здивуванням казали, що не знали, що Україна має таку давню історію. Українців, росіян, поляків і євреїв аргентинці називають «русос». На жаль, ми замало працюємо для популяризації українців. Наші батьки казали, що до уряду не треба ходити, а в політику не треба пхатися, бо то є бруд. Радили робити своє, жити у себе вдома і виховувати дітей. Але час доказав, що в політику треба йти, бо інакше ніхто нас не буде визнавати.

Title Title 
 Відкриття виставки про Голодомор 1932-1933 років,
організованої товариством «Просвіта» в 2018 році
в Палаті міської ради. На фото: Анна Шивель –
свідок Голодомору разом з донькою
Лідією Захарою запалюють свічку пам’яті
 Рідна школа УКТ «Просвіта» при філії в Беріссо.
На фото – учитель Омелян Пєсцьоровський
(1934 р.)

 

- Чи зараз одружуються українці між собою?

- Без української родини немає нічого українського. Потреба нинішньої еміграції - виховання дітей в українському дусі, зв'язок з родиною, навчання мови, традицій. Коли є українська родина, тоді є українські традиції, мова, культура. Очевидно, є мішані подружжя. Є італійки, які входять до наших управ. Є іспанки, які роблять найсмачніші вареники. Але це не те, що нам потрібно.

- Чи українські товариства співпрацюють з іншими аналогічними установами?

- В Аргентині живуть 148 представників різних національностей. Жартома кажуть, що аргентинці походять з кораблів. Раніше ми з ніким не спілкувалися, а десь зо 5 років тому почали організовувати спільні заходи з іспанцями, італійцями, вірменами. І це дуже гарно, бо вони пізнають нашу культуру, а ми - їхню. Насамперед, з того ідуть гроші, які пізніше фінансують нашу діяльність. А ще - це дає нам можливість популяризувати наші ансамблі.

- Як зараз аргентинські українці поширюють правдиву інформацію про Україну?

- Одна з таких акцій - наша участь у програмі «Ніч музеїв». Останнім нашим заходом була виставка «Голодомор - невідомий геноцид українців», яку ми отримали від українського уряду. Цю виставку ми представляли в найголовнішому культурному центрі Буенос-Айреса протягом місяця. Потім зробили з неї мандруючу виставку і станом на сьогодні вона вже побувала в 17-х містах Аргентини, де проживають українці. Ця виставка дуже нам допомогла у зверненні до влади, щоб вона визнала Голодомор геноцидом. На міському рівні нам це вдалося. На провінційному трохи важче, а на державному - це вже питання часу.

  Title
  Виступ Ансамблю українських народних
танців у театрі «Колізей» (1960 р.)

Що стосується проекту «Ніч музеїв», то там проводимо різні заходи. Також проводили такий собі марафон української вишивки. Зібрали в людей старі вишиванки - як привезені з України, так і вишиті в Аргентині - і показали аргентинцям. За одну ніч нашу виставку відвідали 1700 людей. Також була виставка з Майдану. Якось випадково, але своєчасно ми познайомилися з двома режисерами з України. Вони нам допомогли отримати цифрові фотографії з Майдану, і вже через два тижні ми обладнали мандруючу виставку.

До речі, при вході до нашої домівки в Буенос-Айресі діє постійна скромненька фольклорна виставка. Також щороку влаштовуємо виставку, присвячену Голодомору. Зараз в Аргентині ще є двоє живих свідків Голодомору.

- При УКТ «Просвіта» діє танцювальний ансамбль. Де, здебільшого, виступаєте?

- Щороку в провінції у Кордова, що на відстані 600 кілометрів від Буенос-Айреса, проходить фестиваль «Октоберфест», який проводять місцеві німці. Протягом 40 років вони запрошують наш ансамбль на закриття їхнього свята. До того ж, все оплачують. На фестиваль приходить 20 000 тисяч людей. На кожному виступі ми використовуємо нагоду розповідати правду про Україну. У 2017 році перед завершенням виступу танцюристка Данка Юзущук прочитала заяву колективу, в котрій наголошувала на недоторканності кордонів України, висловлювала обурення з приводу втручання російських сил на сході України та в Криму, виступала проти агресії Російської Федерації.

- Чи українці Аргентини потребують підтримки від України? Чим, на вашу думку, могла б допомогти історична Батьківщина?

- Маємо суботні школи, але не вистачає вчителів і відповідних навчальних матеріалів. Є танцювальні колективи, але нема хореографів. Є капели бандуристів, але нема кому вчити. Маємо курси народних ремесел, але нема матеріалу. Люди хочуть навчитися розписувати писанку, вишивати, але не маємо відповідних матеріалів. Цією справою повинен опікуватися український уряд.

Ми навіть не маємо доступу до модерної технології українською мовою. Перша проблема - комп'ютерна клавіатура. Мало хто з нас користується російською клавіатурою, бо використовуємо латинку. Є спеціальні програми, але треба вміти встановити їх. Приходить людина і хоче навчитися, але не знає як друкувати, тоді опускає руки і ми втрачаємо цю людину.

Також важливим зараз для нас є вивчення рідної мови. У 2018 році наші вчителі приїжджали в Україну на спеціальні курси. Наші учні приїжджали в Україну і вивчали українську мову в літній школі, яку організовує Міжнародний інститут освіти і культури у Львові. Зараз готується до поїздки наступна група. Нам потрібні підручники з вивчення української мови іспанською та португальською мовами.

В Інтернеті немає курсів з вивчення українського танцю, курсів гри на бандурі, писанкарства, бісероплетіння, вишивки, ткацтва. Нема програми, де б розповідали про українську символіку. Нам потрібно поширювати серед українців знання про Україну. Дивно, але польська і російська громади вважають вареники своєю стравою. Насправді одні мають пельмені, а інші - пироги.

А ще ми дуже хочемо відновити українську бібліотеку і створити документальний центр з мультимедійною системою. В цьому нам просто необхідна допомога від України. Ми бачили, як це зробила польська громада. Я був дуже вражений. Польський уряд для впорядкування польського центру в Буенос-Айресі дав півмільйона доларів. Їхня бібліотека так впорядкована, що важко повірити. Всі документи з історії польської еміграції оцифровані. До них раз на рік приїжджає з Польщі етнограф і допомагає впорядковувати бібліотеку. Вони шанують свою культуру, своїх нащадків і поважають, плекають діяльність польського культурного товариства. Допоки ми не будемо того мати, нас будуть і надалі ігнорувати.

Фольклорне свято у «Рідній школі» міста Детройт: «Чиє весілля, того й музики»

З історії українців у Боснії: слідами спогадів Антона Ґралюка

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com