Наразі, згідно з деякими опитуваннями, лідером президентських перегонів є Юлія Тимошенко приблизно з 15% голосів, що на чотири відсотки більше, ніж має її найближчий конкурент, - президент Петро Порошенко. Правда, при цьому є понад 35 ймовірних кандидатів.

На сьогодні про свої президентські амбіції вже заявили 17 кандидатів у президенти. При меншій кількості цей відсоток може збільшитися, а при ще більшій кількості, що є правдоподібним, цей відсоток зменшиться. Це чи не втретє Тимошенко балотується у президенти. Від бізнесових, а також рейдерських заходів «Єдиних енергетичних систем» спільно з Павлом Лазаренком у 1990 роках Юля Тимошенко перетворилася майже на сто відсотків з олігарха на людину ексклюзивно політичну, одначе з великими фінансовими можливостями. Можна поцікавитися, звідки гроші, і можна по-різному аргументувати відповідь, включно з висновком, що гроші заробляють гроші, а також, що ЄЕС заробили стільки, що їх інвестиції приносять Юлі Тимошенко особливий стиль життя, можливості провадити і фінансувати політичну партію та виборчі блоки. Хто є Юля Тимошенко, важко уточнити, бо у своїй біографії вона - олігарх, політик, політичний в'язень і, мабуть, ще багато ми про неї не знаємо.

Для найновішої виборчої кампанії Юля Тимошенко запропонувала Новий курс. Є чотири складники: Нова народна конституція, Нова стратегія миру і безпеки, Новий економічний курс і Нова соціальна доктрина. Тема Нової народної конституції поки що залежить від всенародного обговорення на початку і щойно пізнішого референдуму, а тому ця тема наразі дуже абстрактна. Правда, Тимошенко висуває концепцію парламентської держави навіть з канцлером, як у Німеччині, та дебатованим обранням нижніх суддів. Щодо миру та безпеки, то кандидат Тимошенка покладає надії на сильну дипломатію формату «Будапешт Плюс», сильну армії за стандартами НАТО, впровадження сильних санкцій, котрі мали би посилити тиск на Росію; а ще у планах кандидатки - стягнення компенсації з Росії за агресію, реінтеграція і відбудова окупованих територій та соціальне забезпечення воїнів.

Щодо економічного курсу, то програма пані Тимошенко пропонує інноваційний тип швидкого за темпом розвитку економіки, тобто, соціальну ринкову економіку, подібну до європейської, монетарну стратегію та справедливу податкову політику. І, врешті, щодо соціальної доктрини обіцяно справедливі тарифи, запобігання еміграції, добробут, освіту, підтримку молоді, страхову медицину та підтримку культури, тобто: «Ми осучаснимо культуру та дамо їй нове дихання. Українська мова підтвердить своє абсолютне домінування в Україні - вона підтримуватиметься в усіх, без винятку, сферах життя».

Тимошенко, мабуть, підтримує зусилля чинного президента щодо надання Томосу Вселенським Патріархом з додатком захисту противників, бо у програмі ясно написано: «Ми не дамо зруйнувати міжконфесійний мир, який є в Україні. Нова влада зробить все для утвердження в нашій країні Помісної Православної Церкви та захистить її в законний спосіб».

	Фото з групи підтримки Тимошенко у ФБ

Все це, мабуть, ніким не може бути заперечене, але як це осягнути, залишається хіба для дискусії, хоч матеріалу на сторінці www.nku.com.ua достатньо. Як це все оплатити, є, мабуть, одним з найбільш суттєвих питань, і який стосунок все це має до боротьби з лихом номер один у сучасній Україні - корупцією - представлено доволі мало. До речі, переважна більшість матеріалу на сайті присвячується Новій конституції та Новому економічному курсу.

Критики Юлі Тимошенко як людини майже у кожному випадку підкреслюють її зв'язки з Володимиром Путіним, зокрема, у минулому, та його кумом - сірим кардиналом Віктором Медведчуком, а специфічне укладання газового контракту ще зі січня 2009 року прем'єром України Тимошенко з московським прем'єром, у той час Путіним, про газові ціни, квоти як на закупівлю самого газу, так і на транзит його через українські труби - висить над головою кандидата, та фактично навіть прихильниками Тимошенко трактується по-різному.

Сама Тимошенко стверджує, що газова угода з Путіним була корисною для України, бо знівельовано третю сторону «Росукренерго», тобто, групу російських і українських олігархів, котрі через газ годувалися, і вдалося збити ціну газу для України на половину від ринкової європейської ціни. Прихильники Тимошенко навіть завдячують перемозі українського «Нафтогазу» над московським «Газпромом» у Стокгольмському арбітражі цим угодам. Це - цікава інтерпретація. Тут ключовим є слово «інтерпретація». Можна інтерпретувати по-різному.

Головна, як для мене, заувага щодо кандидата Юлії Тимошенко - це відсутність у неї фактично будь-якої ідеології, а при тому й української національної ідеї. Натомість, Юля Тимошенко - зразок висування не зовсім щирого популізму, тобто, вона - багатий олігарх-політик, який є з народом. Вона хоче допомогти народу України. В це важко повірити.

Чому, взагалі, обирати олігарха на кшталт Порошенка, Тимошенко чи виразно проросійського Юрія Бойка, який, до речі, повинен сидіти у тюрмі, а не балотуватися. Серед населення побутує думка, що вибирати олігарха не так уже дуже й погано,  бо, мовляв, він чи вона вже доробилися, збагатилися, та є надія, що йому чи їй не потрібно буде більше годуватися народним чи державним майном. Натомість, психологи кажуть, що чим більше людина має, тим більше вона хоче. Людська вдача така. Чи Юля Тимошенко хоче бути президентом України для ще більшого збагачення, чи вона прагне влади - мабуть, єдине питання про цього кандидата, що не викликає дискусій. Юля хоче здобути владу! А потім - побачимо!