Усе, що пов'язане зі становленням Православної Церкви України (ПЦУ), викликає нині підвищену увагу. І тут потрібно побачити за низкою окремих подій початок того дедалі більш широкого зрушення, коли услід за відомим політиком можна повторити його улюблену фразу: «Процес пішов...».

Ось, наприклад, стало відомо, що, нібито, Вселенський патріархат хоче взяти на себе піклування про духовне життя українців, що проживають нині за межами України. А як же тоді новоутворена ПЦУ?

Адже до цього УПЦ КП тримала тісний зв'язок з українцями діаспори і духовно піклувалася про них. Патріарх Філарет неодноразово виїздив за межі України, щоб зустрітися з вірними діаспори, зокрема, і в США, і конкретно в Чикаго, де видається наш часопис.

Чи не тому вже 20 грудня, через 5 днів після Об'єднавчого Собору, який проголосив утворення ПЦУ, до новообраного Предстоятеля ПЦУ Блаженнійшого Епіфанія завітали гості на чолі з директором представництва Світового Конгресу Українців Сергієм Косянчуком та президентом Українського Конгресового Комітету Америки Андрієм Футеєм.

Прізвище останнього українцям добре знайоме, оскільки його батько, екс-федеральний суддя США доктор Богдан Футей, був частим гостем в Україні і є надзвичайно авторитетним громадським і політичним діячем.

Отримавши з перших вуст детальну інформацію про перебіг та підсумки Об'єднавчого Собору, шановані гості, як повідомляють «Київські єпархіальні відомості», привітали Блаженнійшого владику з обранням на Предстоятельство нової Церкви та побажали Божого благословення та допомоги у сповненні цього нелегкого послуху, який поклала на його плечі українська паства і духовенство.

Вони також отримали відповідь і на питання, яке, треба думати, цікавило й їх особисто, і всіх українців діаспори. Блаженнійший Епіфаній запевнив, що «Православна Церква України не забуває своїх духовних чад, які проживають далеко за межами нашої держави і завжди буде піклуватися про них».

Отже, якщо й були у когось тривоги з приводу того, чи тільки Вселенський Патріархат буде відтепер опікуватися українцями діаспори, як то вказано в Статуті ПЦУ, чи й рідна ПЦУ не полишить без опіки своїх закордонних чад, то сумніви після цієї зустрічі розвіялися.

Материнська Україна в усіх аспектах має тільки посилювати свій зв'язок з українцями, які волею обставин опинилися і проживають за межами Батьківщини, зокрема, і через діяльність новоствореної ПЦУ.

А тим часом в Україні почалися перші рухи у напрямку ПЦУ з боку тих громад, які досі належали до УПЦ (МП).

Питання це принципове і вирішальне. Українська влада і керівництво ПЦУ неодноразово заявляли, що жодного насилля щодо УПЦ (МП) не буде, що громади самі мають вирішувати питання, до якої церкви їм належати.

	Блаженнійший Епіфаній, Андрій Футей, Сергій Косянчук

Ясно і те, що ціла низка священнослужителів та громад УПЦ (МП) чекають 6 січня 2019 року, коли Вселенський Патріарх Варфоломій має видати на руки Предстоятелеві ПЦУ Блаженнійшому Епіфанію Томос, що остаточно завершить процес правової легітимізації Православної Церкви України.

Однак, не всі чекають того дня. Є й такі, що своє рішення вже прийняли.

За повідомленням ТРК «Буковина», в Чернівецькій області перша громада зі села Шишківці, Кіцманського району, офіційно перейшла від Української Православної Церкви Московського патріархату до Православної Церкви України. Таке рішення прийняли самі мешканці.

А Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк) заявив: «Щиро вітаю православних жовківчан - парафіян храму свв. первов. апп. Петра і Павла м. Жовква на чолі з настоятелем о. архімандритом Маркіяном (Каюмовим) з тим, що вони вчинили мужній крок і перейшли в юрисдикцію Львівсько-Сокальської єпархії Православної Церкви України, змінивши свою приналежність з МП до Єдиної Помісної Православної Церкви України. Хочу побажати вам усім заступництва ваших небесних покровителів і молитовного стояння у Православній вірі».

У Фейсбуці також створена сторінка під назвою «Від РПЦ до ПЦУ», на якій вже позначено 13 храмів і церковних громад, які на момент написання цієї колонки проголосили про свій перехід. Це - Київ, Спасо-Преображенський собор, вулиця Маршала Конєва, 3; Вінниця, Спасо-Преображенський собор, вулиця Соборна, 23; Тютьки, храм святої Параскеви; Рівець, храм великомученика Дмитрія Солунського; Шишківці, церква Різдва Пресвятої Богородиці; Коло-Михайлівка, храм Покрова Пресвятої Богородиці; Гущинці, церква Успіння Пресвятої Богородиці; Минай, парафія святого першомученика архідиякона Стефана; Трибухівці, церква Благовіщення Пресвятої Богородиці; Жовква, церква Петра і Павла; Вінниця, лікарняний храм ікони Божої Матері «Всіх скорботних радості»; Сальник, храм Воздвиження Хреста Господнього; Байківка, храм Покрова Пресвятої Богородиці.

Треба думати, що процес, дійсно, пішов і він буде поширюватися.

Хоча тиску держави не буде, як сказано, але хто не розуміє, що буде морально-психологічний тиск самого суспільства, яке дедалі більше українізується, на ті громади, що ще вагаються і роздумують, - що їм робити?

Православна Церква України буде міцніти, і це - історично незворотний процес.