rss
01/22/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#343

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Вічно юні Герої

Вони могли б стати майбутнім України. А стали її Героями. Навічно... Вони зробили свій вибір - аби вже інші будували країну їхньої мрії. Пам'ятаймо про це, прокидаючись вранці. Пам'ятаймо щодня і щохвилини. Не змарнуймо шанс, який дали нам вони, - всі ті, хто загинув у війні з російськими зайдами.

 

Хлопчина з конюшиною за вухом. Рік народження - 1999...

 

Title  

Андрій Кривич, який народився того самого 1999-го року, на жаль, є лише одним з тисяч загиблих на цій війні. Війні Росії проти України. Його трагічна загибель від кулі окупанта - це не просто смерть. Це - смерть воїна, який так звану зону комфорту обміняв на фронт.

Андрій виріс в умовах зовсім інших протистоянь. Ми втрачаємо людей, але, зрештою, отримуємо НАЦІЮ. Він народився тоді, коли країна стояла перед своїм історичним вибором. То був час між минулим і майбутнім. Щоправда, не всі зрозуміли тоді глибину відповідальності при вирішальному виборі. Проте, держава пішла не тими рейками. Але саме народжені у той час, зрештою, стали завзятою опорою України в найвідповідальніший історичний момент, пише Юлія Конотопчик на сторінках «Дня».

27 березня 2018 року Конотоп приголомшила сумна новина: куля ворожого снайпера забрала життя 19-річного конотопця Андрія Кривича, який був воїном-добровольцем ДУК ПС із позивним «Діллі». Провести юнака в останню дорогу прийшли сотні містян.

  Title

З портрета в траурній рамці всміхається хлопчина з конюшиною за вухом. Саме таким він і був за життя: відкритим, позитивним, завжди щиро усміхненим. Закінчивши конотопську спеціалізовану школу № 9, Андрій продовжив навчання в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка. Мріяв стати психологом. Влітку працював вожатим у дитячому оздоровчому таборі «Зіронька». До нього тягнулися і діти, й дорослі: юнак ніколи не сумував, навіть якщо було важко. А старші його називали «сонячним хлопчиком».

«Андрій будь-кому міг підняти настрій, дати суттєву пораду, - розповідає його однокласниця Юля. - Він був таким доброзичливим та життєрадісним! Завжди мав безліч ідей. Андрій ні до кого не намагався уподібнитися, в усьому мав власний стиль. Серед нас, ровесників, він вирізнявся своєю обізнаністю з історії. Особливо його цікавили біографії військових діячів. Андрій захоплювався музикою, грав на гітарі, мав власний гурт. Вони навіть записали кілька треків».

Рідні кажуть, що Андрій з дитинства цікавився історією та військовою справою. Брав участь у розкопках. Як студент ІІ курсу Андрій Кривич не підлягав призову, тож, приховавши своє рішення від матері, за власним покликанням пішов воювати. Рідним повідомив уже тоді, коли був на фронті, у лавах Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Друзі згадують, що навіть до вишколів він ставився не як до навчань, сприймав усе всерйоз. Ризикував, допомагав тим, кому було важко. Словом, був справжнім другом. Андрій проходив свою другу ротацію у той час, коли на Світлодарській дузі його наздогнала куля снайпера.

Побратими та друзі проводжали «Діллі», стоячи на колінах. Лунко над Конотопом дзвеніли слова: «Герою-добровольцю - тричі: Слава! Слава! Слава!»

 «Завжди і скрізь був із книгою»

 

23-річний Богдан Коломієць загинув 22 травня під час обстрілу Зайцевого, пише Олеся Шуткевич на сторінках «Дня».

Title  

Це був важкий день - море сліз, плачу і голосіння. Попереду траурної процесії йшли дівчата. Вони засипали пелюстками квітів останню дорогу 23-річного Богдана Коломійця, снайпера 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Бойові побратими несли образи, нагороди і весільний коровай, бо не встиг у свої 23-роки боєць одружитися. Думав, що тільки розпочинає доросле і самостійне життя, складав плани і багато мріяв.

Але все зупинилося в одну мить: 22 травня 2018 року близько 22:00 під час обстрілу Зайцевого, що недалеко від Горлівки, Богдан Коломієць зазнав численних уламкових проникаючих поранень, що були несумісними з життям. Смерть настала миттєво...

«Богдан був мудрим не за роками. Світлі очі, золоте кучеряве волосся і глибокі думки та роздуми - таким він мені запам'ятається на все життя. Був чотириразовим призером обласної олімпіади з історії України. Пам'ятаю, як в одинадцятому класі казала йому, що треба підтягнути українську мову і матиме медаль, а він все усміхався, відказував: «Медаль мені не треба, головне - знання», - згадує класний керівник Богдана, вчитель історії Лука-Мелешківської загальноосвітньої школи Світлана Прибега. - Він вчився не заради оцінки, йому подобався сам процес пізнання. Щиро тішився, коли вдавалося знайти, відшукати щось нове для себе у книжках.

Торік ми зустрічалися з моїми випускниками, Богдана не було, бо був на війні. Коли я розповідала про його службу, що знала, ровесники не дивувалися його героїзму і відчайдушним вчинкам. Хтось навіть тоді сказав, що на війну його привели переконання і любов до Батьківщини. Діти розгортали і читали свої листи у майбутнє. Богданів лист досі у мене, заклеєний. Про що мріяв наш герой у школі? Не знаю. Мав два улюблені предмети - історію і фізику, остання перемогла при виборі професії».

  Title

Після закінчення школи Богдан вступив до Вінницького національного технічного університету на факультет інфокомунікацій, радіоелектроніки та наносистем. Отримав диплом бакалавра і фах радіотехніка. Але як викладачі його не кликали до магістратури, продовжувати навчання не захотів.

«Богдан завжди прагнув чогось більшого. Він ніколи не бив себе в груди і не доказував свої патріотичні переконання. Та постійно повторював, що країну не зміниш, сидячи на дивані і лаючи всіх. Зміни треба починати зі себе, - розповідає чоловік сестри загиблого героя Олег Волков. - Ще 2014 року він прагнув піти добровольцем. Тоді сльози матері втримали його вдома, і він повернувся до навчання, відкликавши заяву з військкомату. Коли приніс додому диплом про закінчення «політеху», батьки вже не змогли вплинути на його рішення. Підписав контракт зі Збройними силами восени 2016 року і після навчання пішов на війну. Служив у мотопіхоті, був командиром бойової машини реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град», а останній рік - командиром 2-го відділення снайперів взводу снайперів у 24-й бригаді. 5 червня планував їхати на підвищення кваліфікації. Мав мрію стати офіцером, а коли закінчиться війна - освоїти програмування».

«Богдан завжди і скрізь був із книжкою. Багато читав ще у школі, причому, творів з позакласної літератури. Особливо любив історичні книжки, в історії був «профі», з ним ніхто не наважувався посперечатися, бо одразу засипав аргументами, - згадує товариш і односельчанин Богдана Віталій Бондарєв. - От ми сиділи після похорону, говорили, ніхто не зміг пригадати хоча б один конфліктний випадок, до якого був причетний Богдан. Він нікого не образив, не вступав у бійки, не «зливав» друзів-хуліганів учителям. Був дуже товариським і веселим. Попри свої знання, ніколи не хизувався ними і не намагався вирізнитися. Можливо, це через виховання (виріс у простій, але дружній родині), а, можливо, він знав, що життя йому готує особливу роль - стати героєм і віддати своє молоде життя за Україну, за кожного з нас».

У той злощасний день, 22 травня, ворог поливав вогнем позиції 24-ї окремої мотопіхотної бригади з різних боків. Як згадають бойові побратими Богдана, до найближчої ворожої позиції було 67 метрів, противник був зовсім поруч - через город. Вирахувавши його місцерозташування, Богдан сховався за будинком і намагався «зняти» кулеметника, але не встиг... Смерть настала раптово через численні уламкові поранення у грудну клітину, голову та кінцівки...

У хлопця залишились батьки, дідусь з бабусею та старша сестра, яка через кілька місяців стала мамою. Своєї племінниці, на яку так чекав Богдан, він ніколи не побачить...

Вічна пам'ять Герою!

 

Джерело: «День»

 

Волонтера Коцюрубу поховали у Львові

«Головне, що він – у наших серцях…»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com