Створення Центрів інформування НАТО при українських вищих
навчальних закладах і можливість реорганізації військових кафедр за стандартами
Північно-Атлантичного альянсу обговорювали під час робочої поїздки групи
викладачів українських вишів (представників 20 університетів з різних
куточків країни) до натовських інституцій у Брюсселі.
Про
мету поїздки, співпрацю вітчизняних освітян з міжнародними організаціями,
військово-патріотичне виховання молоді - у розмові з одним з ініціаторів візиту
- ректором Таврійського національного університету імені В. Вернадського,
доктором філологічних наук Володимиром Казаріним.
-
Володимире Павловичу, оскільки перемовини у Брюсселі відбувалися в рамках
візиту делегації освітян, припускаю, що йшлося не про проведення спільних з
НАТО військових маневрів чи впровадження натовських стандартів харчування
військовослужбовців, а про теми, пов'язані з навчально-виховним процесом у
вищій школі...
-
Практичним виміром співробітництва українських вишів з НАТО могло б стати
запровадження у нашій країні європейського й американського досвіду початкової
військової підготовки. Адже в нас і у загальноосвітніх школах, і у вищих
навчальних закладах зберігся радянський підхід до викладання цієї дисципліни:
застарілі плакати, зубріння термінів... Тоді як молодій людині (і юнакові, й
дівчині) потрібні практичні навички: як вижити в екстремальній ситуації, надати
кваліфіковану екстрену медичну допомогу, зрештою, - зуміти використати зброю
проти ворога. Країни-учасниці НАТО мають величезний досвід такої підготовки.
Також на Заході активно фінансують науково-дослідні програми у цій сфері.
- Згідно
зі стратегією професіоналізації української армії, з 2020-го наше військо має
повністю формуватися на контрактній основі. Відповідно, сенсу в існуванні
військових кафедр, начебто, вже не буде. Але ж чи доречно Україні відмовлятися
від кафедр військової та медичної підготовки, маючи настільки неадекватного
сусіда?
-
Потреба у такій підготовці молоді збережеться. Але робити це маємо по-іншому.
Йдеться про повне переосмислення підходів до діяльності військових кафедр - з
так би мовити «практичним» ухилом. При цьому ніхто не каже, що треба повністю
забути про попередній досвід і «писати історію» з чистого аркуша. Певні
напрацювання, переконаний, є в багатьох навчальних закладах вищої освіти.
Приміром,
Таврійський університет відновив роботу військової кафедри після переїзду до
Києва. Але за це довелося добряче «повоювати»: півтора року переписувалися з
цього приводу з Міністерством оборони. Спочатку там противилися цій ідеї:
мовляв, військові кафедри - неефективні, готують офіцерів невисокої якості.
Наші ж аргументи стосувалися універсальності таких кафедр як центрів практичної
підготовки. Адже за умови реорганізації, з урахуванням західного досвіду, вони
не лише готуватимуть молодь до військової служби, паралельно популяризуючи її,
а й надаватимуть практичні знання, які можуть згодитися юнакам і дівчатам у
повсякденному житті.
Також
на їхній базі можна було б створити центри перепідготовки для колишніх
військовослужбовців. Свого часу ми виконували відповідні завдання в Криму. Коли
після розділення розквартированих на півострові морських частин на українські
ВМС і Чорноморський флот Російської Федерації на вулиці опинилися тисячі
колишніх військових і неатестованих співробітників, постало завдання якомога
швидше надати їм цивільну спеціальність. І в Таврійському університеті активно
займалися такою перепідготовкою, зокрема, у рамках проекту, який фінансувала
Норвегія. Тепер це знову актуально для України: сотні тисяч людей пройшли через
АТО, і багато хто з них, повернувшись, так і не змогли повністю адаптуватися до
цивільного життя...
-
Переконали?
- Так. У
підсумку, до нас прислухалися - роботу військової кафедри відновили. Понад те,
Таврійський університет підписав з Міністерством оборони меморандум щодо
співпраці у практичній підготовці офіцерів запасу, а також щодо
науково-технічного і науково-дослідного співробітництва. Також оборонне
відомство сприяло відкриттю Центру НАТО при університеті. Налагодили тісну
співпрацю з Національним університетом оборони: на базі їхнього табору
військової підготовки проводимо практичні заняття для студентів - зі смугами
перешкод, стрільбами і полігонами.
-
Пригадую, як на початку 90-х навчався на військовій кафедрі Київського
університету ім. Шевченка. Зізнаюся, що, як і більшість однокурсників, сприймав
це як щось малозрозуміле і непотрібне. Але ми усвідомлювали, що обов'язок раз
на тиждень відвідувати заняття на кафедрі - це своєрідна «плата» за відстрочку
від служби в армії. А як роботу військових кафедр сприймає сучасна молодь?
- Про
все українське студентство не скажу. Адже наш навчальний заклад - специфічний -
свого часу більшість студентів відчули так звані «гібридні» загрози на собі й
на своїх родинах. І завжди адекватно на них реагували. У 2014-у багато
студентів і викладачів Таврійського університету брали участь в акціях спротиву
«повзучій» анексії півострова. З-поміж них був і наш студент-географ Олександр
Кольченко, котрий нині став одним із символів боротьби України за звільнення
своїх громадян, які стали політичними в'язнями Кремля. Це ж стосується і ще
одного путінського бранця - юриста університету Геннадія Афанасьєва. «Своїм»
вважаємо й Олега Сенцова, котрий став символом боротьби кримської
проукраїнської інтелігенції.
Але маємо
й багато інших героїв - сотні людей, котрим вдалося уникнути російських
катівень, але які постраждали за свої переконання в інший спосіб. Приміром,
десятки наших студентів були відраховані промосковською адміністрацією вишу за
участь в акціях протесту. Ми поновили їх у Таврійському університеті після його
переїзду до Києва. Ця молодь і стала «кістяком» студентського активу. Навчена
гірким досвідом, вона розуміє, що лише участь України у системі колективної
безпеки допоможе протистояти зазіханням з боку північно-східного сусіда. Тому
студенти створили самоврядний орган, який підтримує зв'язки з Центром
інформації й документації НАТО в Україні. Очолює його дівчина-волонтер, яка має
багато друзів на передовій.
До речі,
чимало наших студентів свого часу як добровольці поїхали воювати на Донбас. До
прикладу, один із наших колись студентів, потім - аспірантів, згодом - молодих
учених, археолог Сергій Черниш. Здавалося б, людина із суто «мирною»
гуманітарною професією. Але коли Україну спіткала біда, чоловік пішов на фронт,
де зробив успішну військову кар'єру - став командиром танкового взводу.
Ми
активно заохочуємо вступати до університету ветеранів АТО. Багато хто
переводиться з інших навчальних закладів. Усі вони охоче навчаються на
військовій кафедрі, оскільки розуміють реальні загрози, і всі вони готові
захищати Батьківщину в разі масштабної російської агресії. Про таке ж бажання
заявляють і багато наших викладачів. Для більшості викладачів і студентів
університету звільнення окупованих територій - це ще й «особисте питання»
можливості повернення на свою землю - до Криму, Луганщини й Донеччини.
- Тобто,
рівень розуміння, як-то кажуть «знизу», доволі високий. А «згори»?
- І тут
маємо суттєвий прогрес. Організація роботи військових кафедр залежить,
насамперед, від Міністерства оборони, яке має забезпечити технічну й
організаційну підтримку: полігони, озброєння, боєприпаси для навчальних
стрільб. Міністерство освіти й науки відповідає за «ідеологічну складову».
Вважаю за доречне укласти між цими відомствами угоду щодо поліпшення умов
військової підготовки молоді, матеріально-технічного й методичного забезпечення
цього процесу. Це, як на мене, не вимагатиме додаткового фінансування з
держбюджету. Знайти ресурс можна, перерозподіливши донорські кошти, що
надходять для потреб оборонного відомства. Скажімо, у рамках натовських програм
Міністерство оборони щороку отримує від 200 до 250 мільйонів доларів. Приблизно
15 мільйонів з них передбачені на освітні цілі. Думаю, принаймні, частину цих
коштів можна було б освоювати через заклади вищої освіти, поступово поліпшуючи
якість підготовки молоді на військових кафедрах.
- Певно
ж, темою роботи військових кафедр у рамках візиту українських освітян до
інституцій НАТО не обмежилися. Про що ще говорили?
- Ще
один напрямок - створення при українських вишах Центрів інформування про
діяльність Північно-Атлантичного альянсу. Ми послідовно працюємо із західними
партнерами і не перестаємо «стукати в усі двері» тут, в Україні, над тим, щоб
досягнути головної мети - в умовах колосального пропагандистського тиску з боку
путінського режиму (та ще й існування всередині нашої країни прокремлівської
«п'ятої колони») щохвилини боротися за молоде покоління, в руках якого -
майбутнє української держави. І допомогти у цьому можуть освітні програми, які
методологічно й фінансово супроводжує НАТО. Члени нашої делегації говорили про
посилення практичної складової цих проектів.
Пригадую,
за часів президентства Леоніда Кучми було рішення відкрити центри інформування
НАТО у 35 університетах України. Для них надали приміщення, завезли обладнання...
Але потім про ініціативу забули, - вочевидь, змінилися настрої нашої політичної
еліти. Нині ці центри не діють. На зустрічах у Брюсселі ми ініціювали
відновлення їхньої роботи за сприяння Альянсу. Це допоможе активніше
інформувати молодь про життя Європи і світу, про демократичні традиції та
норми.
-
Володимире Павловичу, а чи підтримують такий підхід у НАТО? Чи готові ділитися
досвідом? І чи готові переймати український досвід протистояння сучасним
загрозам?
- У штаб-квартирі
НАТО є великий плакат, що символізує єднання різних людей: це - зображення
багатьох рук, які ніби підтримують одна одну. Погодьтеся, - «правильний» плакат
і правильна ідея. Цілком демократичним є й механізм ухвалення рішень у рамках
Альянсу, коли 29 країн-членів повинні досягати консенсусу. Але, з іншого боку,
це іноді заважає оперативно реагувати на виклики, з якими час від часу
зіштовхується людство. Відповідні застереження ми й висловлювали, зустрічаючись
з натовськими представниками. Говорили про те, що багато ситуацій потребують
миттєвої реакції. І як у воду дивилися: буквально за кілька днів після нашої
поїздки до Брюсселя Росія вдалася до прямої агресії проти українських моряків у
Чорному морі. І реакція багатьох країн та міжнародних організацій на цей
виклик, погодьтеся, була запізнілою.
-
Справді, коли йдеться про політичні рішення, європейська бюрократія часто
демонструє себе «у всій красі». Але ж щодо оперативних рішень військового
командування, керівництво Північно-Атлантичного альянсу неодноразово запевняло
в усвідомленні потенційного рівня російської загрози...
-
Західні демократії і, зокрема, інститути НАТО, дедалі більше уваги приділяють
вивченню можливостей протистояння «гібридній» війні. Альянс відкрив Центри
вивчення гібридних викликів у Фінляндії, Естонії, Німеччині - тобто, в країнах,
для яких рівень загроз з боку Кремля наразі порівняно незначний. Натомість,
чому б не скористатися українським досвідом протистояння усім складовим
гібридної агресії, а не лише пропагандистській чи кібернетичній, на чому
акцентують зусилля подібні центри? Ми звертали на це увагу й натовських
чиновників, і посла України при НАТО Вадима Пристайка. Бо ж ідеться про
випадок, коли не лише західні партнери можуть нам допомогти, а й ми готові
передати їм реальний досвід. То чому б не відкрити Центр із вивчення гібридної
війни у Києві, де мої колеги з Донбасу та Криму розповідали б, як Москва
готувала підґрунтя для агресії 5, 8 і навіть 10 років тому.
- І якою
була реакція натовського генералітету й чиновництва на такі пропозиції?
- Рівень
зацікавленості, як на мене, виявився доволі високим. Як і цілком позитивною
була реакція на прохання започаткувати втілення спільних програм на українських
теренах...
Довідка
Таврійський
національний університет імені В. І. Вернадського - вищий навчальний заклад IV
рівня акредитації. До 2014 року працював у місті Сімферополь в Автономній
Республіці Крим. З кінця 2015-го відновив роботу в Києві. Є спадкоємцем першого
вищого навчального закладу в Криму - Таврійського університету, створеного
постановою Кримського Крайового уряду від 3 вересня 1918 року. Одним з перших
ректорів університету був український учений, основоположник геохімії й
біогеохімії академік Володимир Вернадський. Зі серпня 1999 року університет має
статус національного. Після анексії Криму, наприкінці 2015 року, роботу
Таврійського національного університету імені Вернадського відновили у Києві.
Автор: Владислав Обух, Київ
Джерело: «Укрінформ»