У листопаді країна вже отримала повністю готовий та ухвалений бюджет на наступний рік. Можна було б аплодувати стоячи уряду й парламенту за мобільність, виказану в роботі над головним кошторисом держави, якби не два «але».

Ілюстрація Ігоря Лук’янченка

По-перше, ухвалення адекватного бюджету-2019 було останньою перешкодою перед отриманням наступного траншу від МВФ. Владі ці гроші дуже потрібні, бо цього року вона заледве зводить кінці з кінцями. Якщо кошти надійдуть до Нового року, то протягом грудня держава закриє всі проблемні питання бюджету-2018, вистачить і на роздачу передноворічних «слонів». Тобто, на традиційне надшвидке здійснення бюджетних видатків на проекти, які практично не просувалися протягом року. Тоді влада завершить 2018-й фінансовий рік на мажорній ноті та проводитиме новорічні свята - хто на Мальдівах, хто на Сейшелах - із почуттям добре виконаного обов'язку. Дарма, що на 1 січня в державній скарбниці може бути порожньо. То проблема наступного року, яка нині нікого не хвилює. Якщо ж транш МВФ надійде після Нового року, то грудень буде доволі скрутним, а це нікого з керманичів держави не влаштовує: вибори практично на носі. Це й стало основним мотивом поспішати з ухваленням бюджету-2019.

По-друге, хоч би як квапилися депутати й міністри, а своїм звичкам вони не зраджують. «Хотілки», тобто нічим не обґрунтовані додаткові видатки на трильйони гривень, традиційне зростання видаткової частини в проміжку між першим і другим читаннями бюджету, поява незрозумілих, часто притягнутих за вуха «компенсаторів», тобто доходів, що мали би перекрити додаткові видатки, але часто не можуть впоратися з цією функцією, - усе це ми мали цього року, як і раніше. Можновладці не змінюються. Зате помітних змін зазнає податкова система.

Передусім, порівняно з першим читанням доходи держбюджету зросли на 17,8 млрд грн. Саме стільки додаткового ресурсу виявилося потрібно для задоволення депутатських і чиновницьких «геніальних ідей», що пройшли крізь густі фільтри уряду та парламентських комітетів. Практично настільки зросли й видатки, адже якби дефіцит перевищив початковий рівень, то про гроші МВФ можна було б тільки мріяти. Водночас, заходи, які мають гарантувати додаткові бюджетні надходження, досить сумнівні й дуже симптоматичні.

Рентна плата повинна забезпечити левову частку зазначеного приросту, а саме 9,7 млрд грн. Її ставку за видобування нафти з покладів глибиною до 5 км підвищили з 29% до 31%, а з покладів глибиною понад 5 км - із 14% до 16%. Аналогічні ставки за видобування нафтового конденсату знизили зі 45% до 31% та з 21% до 16% відповідно. Але головне, що найбільше зріс план надходжень від видобувників газу, хоча відповідних ставок зміни не зачепили. Після другого читання бюджету-2019 від газовидобувних компаній очікують понад 40 млрд грн. рентних платежів, що на 9 млрд грн. (29%) більше, ніж було за першого читання. І це - велика проблема, бо, з одного боку, влада на кожному кроці каже про те, що потрібно забезпечувати енергонезалежність країни й розвивати внутрішнє виробництво природного газу, для чого відповідні компанії потребують прогнозованої енергетичної політики держави. А з іншого - тільки-но в бюджеті не вистачає доходів, депутати одразу намагаються залізти в кишеню виробникам енергоресурсів, вилучаючи якомога більше ренти на потреби держави. Тобто, наведені цифри - це ще одне підтвердження непослідовності влади, а, водночас, констатація проблем з наповненням бюджету, які вирішуватимуть підвищеним податковим тиском на конкретну галузь. Пишатися нічим.

Ще один ляп - рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів. Ставки на заготівлю деревини зростуть на 50%. Цей радикальний крок додасть до бюджету лише 300 млн грн. Проблема в тому, що спочатку ми запроваджуємо мораторій на експорт лісу-кругляка, нібито, щоб підтримати національну деревообробну промисловість. Водночас, ініціатори цієї норми захищають її, немов ідеться про мільярди доларів чи мільйони людських життів, з усіх сил протистоять тискові ЄС і лібералів внутрішнього розливу. А потім підвищуємо рентну плату на заготівлю деревини, яка матиме прямо протилежний вплив на деревообробну галузь. Схоже, політика «з однієї крайності в іншу» - це норма для українських можновладців. Інакше таких ініціатив не було б.

Екологічний податок також забезпечить значний приріст надходжень - на 1,3 млрд грн. більше, ніж планувалося в першому читанні. Причина - у різкому збільшенні ставки оподаткування викидів вуглекислого газу. Дотепер за кожну тонну викидів українські підприємства платили 0,41 грн., а після Нового року віддаватимуть 10 грн. Важливо те, що обкладання податком емісій двоокису вуглецю вже давно є нормою цивілізованого світу: в ЄС його ставка варіюється від кількох до майже сотні доларів за тонну. Дотепер нас це не стосувалося - з усіма наслідками для екології. Але з наступного року ми почнемо наближатися до ЄС у цьому питанні: до 2022-го ставка відповідного податку поступово зросте до 25 грн. за тонну СО2.

Надходження від акцизів із вироблених в Україні товарів і послуг знизяться. Усе тому, що ставки акцизного податку на тютюнові вироби зростуть не на 20%, як планувалося раніше, а на 9%, до того ж, почнуть діяти із середини року, а не від початку, як закладалося в першому читанні бюджету. У межах Угоди про асоціацію Україна взяла на себе зобов'язання перед ЄС, що з часом наблизить ставки акцизного податку на тютюн та алкоголь до європейських рівнів. І ми це виконуємо.

Побічний наслідок - значна тінізація відповідних ринків, збільшення кількості контрабанди та контрафакту. Поки що держава не дає раду з цими проблемами, але в аналізованих змінах до Податкового кодексу чимало уваги присвячено регулюванню виробництва, зберіганню та поширенню алкогольної продукції. Чи дадуть ці нововведення результат, чи просто збагатять окремих чиновників? Наразі незрозуміло.

Крім того, зазнали змін і ставки туристичного збору, який належить до місцевих податків. Їх установлюють місцеві ради, і з наступного року вони матимуть право визначати такі ставки на рівні до 0,5% з мінімальної зарплати (понад 20 грн.) за добу проживання для громадян України та до 5% (майже 210 грн.) для іноземців. Погодьтеся, суми немалі, подекуди зіставні з вартістю номера. Чи не нашкодить це туристичній привабливості України - побачимо з часом.

Нарешті, найрезонансніші зміни - оподаткування посилок вартістю понад $100 та автомобілів на «євробляхах» (закон щодо останніх ухвалений ще 8 листопада). Хоча ці ініціативи різні, але їх багато об'єднує: українці справедливо хочуть жити, як у Європі, тож працюють там і відповідно заробляють, їздять на зареєстрованих там автомобілях і купують товари європейської якості в міжнародних (не обов'язково європейських) Інтернет-магазинах. Що хоче держава - мати з цих операцій копійчину до бюджету. Фактично це означає, що вона дискримінує людей, які хочуть жити гідно, по-європейському, обкладаючи їх додатковими податками та платежами. Виникає запитання: чи зробила влада достатньо, щоб українці гідно жили та працювали у своїй країні, їздили на автомобілях з її номерами й могли дозволити собі купувати, наприклад, гаджети в офіційних точках продажу? Більшість громадян, мабуть, справедливо вважають, що ні.

Звідси й увесь рух «євробляхерів», які мають високу підтримку й серед пасивнішого населення.

І друге питання: чи здатна держава витратити кошти, на які вона претендує, запроваджуючи такі ініціативи, з максимально позитивним ефектом для платників податків? Якщо судити з «геніальних ідей» можновладців, які знайшли відображення в бюджеті-2019 під час підготовки до другого читання, то ні, не здатна. Коли вона дасть вичерпні відповіді на ці два запитання, тоді й державна скарбниця почне наповнюватися, а люди перестануть вважати її чужою, довірятимуть владі й не вважатимуть такі кроки грабіжницькими. А допоки цього немає, розмова позбавлена сенсу.

У теорії податкова політика повинна бути прогнозованою й не змінюватися протягом кількох років, тобто, в середньотерміновій перспективі. Гіпотетично трирічне бюджетне планування, яке мають намір запровадити з року в рік, має наблизити нашу практику до теорії. Але допоки депутати щороку наповнюватимуть бюджет своїми «геніальними ідеями», податкова політика України залишатиметься дуже далекою від бажаної. Інвестори це розуміють, а тому ухвалюють відповідні рішення. У підсумку, економіка не розвивається тим темпом, яким могла б.

Автор: Любомир Шавалюк

Джерело: «Український тиждень»

матеріал друкованого видання № 48 (576)