Цьогорічні грудневі річниці важливих подій при ООН ще з 1940-х років (Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього була прийнята 9 грудня 1948 року, а також Загальна декларація прав людини прийнята днем пізніше) спонукали, зокрема, мене подумати про сьогоднішні події в Україні, чим повинна би займатися РБ ООН та, взагалі, про ефективність ООН та міжнародних організацій.

До речі, сам президент України Петро Порошенко недавно зустрічався з міністром закордонних справ Польщі, де обговорювалося одне з важливих питань - про підтримку Польщею України на форумі РБ ООН. Польща впродовж двох років, 2018-19, посідає місце непостійного члена РБ ООН і є стратегічним союзником України. Тільки що це фактично означає?

Справа Азовського конфлікту і нового факту насилля Москви над Україною розглядалася в РБ ООН 26 листопада ц. р., тобто, тільки протягом одного дня після самого інциденту. Розгляд відбувся на прохання Постійного представництва України при ООН. Україна цього року не є членом РБ ООН, а мала членство у 2016-17 роках. У РБ ООН щодо непостійного членства існує процес чергування.

Сьогодні працюють такі держави: постійними членами є США, Російська Федерація, Китай, Франція, Королівство Великої Британії; непостійними - Кувейт, Нідерланди, Польща, Швеція, Болівія, Казахстан, Кот д'Івуар, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія і Перу.

Спритна РФ зуміла поставити, як завжди, для збаламучення дійсності перед проханням України пропозицію розглянути справу порушення кордону РФ.

Ця пропозиція була відхилена сімома державами: Францією, Кувейтом, Нідерландами, Польщею, Швецією, Великою Британією та США. Одначе, чотири країни, а саме Болівія, Китай, Казахстан і РФ підтримали цю, звичайно, провокаційну пропозицію Москви. Решта держав-членів РНБО утримались. Отже, остаточно слухалась справа України і конфлікту в Азовському морі.

Реферувала справу Розмарі Дікарло, заступник Генерального секретаря ООН з політичних питань. Пані Дікарло фактично по суті тільки висловила занепокоєння ООН поглибленням конфлікту, що відбувається на території східної України, та анексією Криму. Вона також попросила обидві сторони утриматись від подальших дій. До речі, вона сказала, що незалежно сама ООН не може підтвердити достовірність інформації, але, здається, кілька українських моряків були поранені, коли, бодай, один корабель РФ перейняв контроль над трьома українськими кораблями у Керченській протоці, біля Криму. Правда, Розмарі Дікарло наголосила на необхідності повного збереження суверенності та територіальної цілісності України.

Представники США, Королівства Великої Британії, Франції, Польщі, Швеції, Нідерландів підтримали в окремих виступах претензії України. До речі, представниця США наголосила на необхідності продовження санкцій проти РФ та сказала, що події 25 листопада тільки погіршили відносини США і Росії. Представник Великобританії заявив: «Росія не сміє переписувати історію, міняючи реальність на земній кулі» та назвав РФ «безвідповідальною». Франція рішуче виступила на боці України, включаючи заяву, що вона виступає від імені Німеччини також. Решта виступів були порівняно формальними, згідно з протоколом РБ ООН. Тільки РФ гостро атакувала Україну і форум РБ ООН та підкреслювала на кожному кроці, що Крим внаслідок референдуму - це російська територія і фактично РБ ООН не повинна мати жодного стосунку до цього питання.

Представник України давав приклади історії російської агресії з далекого 1939 року, коли СРСР атакував Фінляндію і тоді звинуватив саму Фінляндію, розпочинаючи так звану Зимову війну, а також подав перебіг останніх подій в Азовському морі з посиланням на міжнародні домовленості, а також на Мінські угоди. Багато з промовців посилалися на Мінські домовленості, а представник РФ звернув увагу на те, що у Мінських домовленостях немає і згадки про Крим.

Ось і все. У результаті, не було жодного результату. У дискусії ніхто не переміг і ніхто не був переможеним. Від 26 листопада не було більше сесій РБ ООН, присвячених цій темі. Правдивий стан справ у протоці між суб'єктами інциденту залишився незмінним або ще гіршим. Українські кораблі далі під контролем Москви, а українські моряки перебувають під арештом, їх забрали, здається, у саму Москву, де їх тримають у СІЗО в'язниці «Лефортово». Керченську протоку, як і Азовське море, повністю контролює Москва. Були думки, щоби військовий альянс НАТО продемонстрував свою силу і волю, закриваючи Босфор для російських кораблів, але ці думки поки що не мають підтримки і навряд чи реалізуються, бо Туреччина, як член НАТО, яка сьогодні дружить через свого президента Ердогана з Путіним, може стати на перешкоді.

Ці події на форумі ООН показують,  значною мірою, малий результат діяльності цієї установи у питаннях захисту та безпеки. На жаль, багато питань не були почутими в ООН. Це, зокрема, питання прав людини, геноциду, інші. Це не означає, що ООН і міжнародні інституції не потрібні. Переконаний, що їх треба розбудовувати. Може, колись ці установи стануть ефективними і сповна будуть виконувати покладену на них функцію - відповідати за підтримку міжнародного миру та безпеки. Над цим треба працювати.

Одначе, щодо України, чи не час виробляти стратегію власної боротьби з Москвою у Міністерстві оборони України і у Раді національної безпеки й оборони України? Саме лише проголошення воєнного стану, картинки на телебаченні, де президент України одягнений у військову уніформу, а також сподівання на милість чужинців не  вирішує проблеми.