Цього року у передсвяткові дні в Україні можна спостерігати цілий мішок радісних і порівняно радісних новин - що, загалом, несподівано. Серед всіх цих приємних або майже приємних речей ледь не загубилася найважливіша. Доволі тихо в країні з'явилися люди з чітко вираженою Гідністю. Їх відразу декілька - і вони молоді та активні.

 

Подібні випадки траплялися і раніше, але були поодинокими. Для прикладу, у 2011 році Василь Шкляр відмовився отримати Шевченківську премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти України Дмитра Табачника.

Однак фактично такі марші протесту можна порахувати на пальцях.

А випадки, коли громадські активісти, творчі люди і тому подібні громадяни чесно позичали в Сірка очі - і брали грамоти, премії, гранти та іншу матеріальну допомогу з рук людей, скажімо так, не обтяжених докорами сумління і надмірною совістю, стали настільки поширеним явищем, що їх навіть рахувати страшно братися. Більш поширеним явищем в українській політичній культурі можна вважати хіба продаж голосів за гречку.  «Відзначилися» з цією своєрідною «гречкою» всі: і освітні заклади, і духовенство, і поети та письменники. Виправдання кожен собі вигадував сам, звісно.

Але в результаті «старій гвардії» української олігархії вдавалося десятиріччями гордо нести звання людей, котрих так чи інакше в Україні поважають. І навіть активісти, котрі обурюються певними вчинками олігархів, потім радісно біжать на дзенькіт грантів, варто їх тільки привабити яким-небудь «майбутнім без політики».

І навіть такі гучні провали, як, для прикладу, стаття Пінчука про те, що Україна повинна відмовитися він НАТО, ЄС та Криму, не спричиняли особливих проблем. Ось він це запропонував, в країні трохи пообурювалися, а потім раз - і пішли до Пінчука на форум. Звісно, з благою метою - говорити про майбутнє України, бо де ще про нього можна поговорити, як не на форумі, влаштованому такою доброю людиною.

І от схоже на те, що святий Миколай нарешті приніс Україні у мішку кінець «лафи» для олігархів. І то відразу в кількох напрямках.

Кажуть, почалося все з Уляни Супрун, котра під час виступу в УКУ закликала до нечуваної в Україні речі: до конфлікту зі злом. І навіть висловила ще більш несподівану думку: що йти на компроміс із совістю не можна.

 

«...для американців компроміс зі злом заради добра - це зло.

Для мене -  це ключовий ідентифікатор людей радянської ментальності. Це певна ціннісна шизофренія, коли у твоєму світогляді немає ніяких констант і усе завжди можна виправдати. Лі Лефевер пізніше довів, що такий підхід унеможливлює вирішення конфліктів без втрати гідності його учасників. Звідси і походить викривлене «наглість - друге щастя», з яким пов'язане й інше викривлене поняття - складний характер.

Не знаю, чи ви помітили, але в Україні людьми зі складним характером називають тих, у кого просто цей характер є. Коли ти маєш чіткі принципи і не боїшся їх декларувати, не йдеш на компроміси щодо певних засадничих речей, і, відповідно, конфліктуєш з носіями протилежних поглядів, то отримуєш ярлик людини «зі складним характером». Так от, на мою думку, в Україні величезний дефіцит на чесних людей зі складним характером.

Не йдіть на компроміси, коли ваша совість каже, що щось не так. Не бійтеся прислухатися до вашого внутрішнього голосу. Не укладайте союзи чи партнерства зі злом з добрими намірами. Не легітимізуйте зло - боріться з ним. Називайте речі своїми іменами - кажіть правду. Вас називатимуть складними та конфліктними, але конфлікт через власні переконання - прояв чесності, тоді як страх бути чесним дуже часто підштовхує нас до компромісів зі злом», - заявила Супрун у вересні на зустрічі випускників Українського католицького університету.

 

І от у грудні промова дала плоди.

11 грудня у Києві відбулася церемонія вручення нагороди Top 30 Under 30, яку заснувало і вручає англомовне видання Kyiv Post з 2016 року. Цю відзнаку вручають «молодим лідерам» України, які мають значні досягнення у різних сферах життя і ще не досягли 30-річного віку. Спонсором нагороди є вже згаданий олігарх, Віктор Пінчук, зять Леоніда Кучми, котрий, до слова, окрім титулу екс-президента, мав ще титул людини, котра підписувала Мінські угоди.

Два роки - у 2016 і 2017 році - українські активісти «under 30» чемно позичали в Сірка очі, і навіть хвалилися нагородою.

І тут раптом щось пішло не так.

Засновник компанії Lobby X та ліцензіат TEDxKyiv Владислав Грезєв, лідер одеського «Автомайдану» Віталій Устименко, Юрій Дідула з проекту «Будуймо Україну разом», керівник проекту The Ukrainians Тарас Прокопишин - всі ці люди цілком несподівано виявилися справді молодими лідерами. І наважилися зробити те, чого до цього часу не робив ніхто. Не просто відмовилися прийняти відзнаку, а ще й гучно пояснили, чому відмовляються - чим спричинили ланцюгову реакцію.

Насправді це - справді геройський вчинок. Українці вже майже 5 років не мають страху перед смертю, і готові на лінії фронту померти за свої переконання. Таких людей багато. А от людей, готових піти на конфлікт з проросійським олігархом, в той час, коли той олігарх пропонує їм нагороди - таких людей набагато менше, відразу починається пошук аргументів «не все так однозначно», і то доволі успішний. Наразі для України це - рідкісний героїзм.

Отже, зацитуємо цих відважних людей.

Владислав Грезєв:

«Наше суспільство стикається сьогодні із величезними викликами, 5 років тому це суспільство почало дорослішати, ставати зрілішим, виборюючи свій шанс на прогрес і на позитивні зміни. І разом із цим, за цей шанс суспільство почало платити дуже високу ціну - життями своїх громадян: як 5 років тому, під час Революції Гідності, так і на сході України, у війні з Росією. І ми переконані: саме ця ціна формує сьогодні нові вимоги до нових лідерів. Нові високі вимоги, дотримання яких би не знецінило віддані життя за шанс на зміни.

Одним із великих викликів, з яким сьогодні не справляється наше суспільство, є існування інституту репутації. Ми часто закриваємо очі на минуле поганців, які неодноразово демонстрували нам свої цінності і прагнення, і продовжуємо йти на компроміси із ними, тим самим їх легалізуючи. А це дозволяє їм і надалі впроваджувати свій порядок денний. На мою думку, такі компроміси неприйнятні, щонайменше, коли вони стосуються власних інтересів, а не інтересів країни загалом.

До чого це я. Повертаючись до Каті Гандзюк, згадуючи аномальну кількість нападів і вбивств інших активних громадян протягом останніх років, треба визнати, що легалізація цього насильства почалася із непокараності у вбивстві Георгія Гонгадзе. І ця непокараність стала можливою в тому числі завдяки включеності в процес відбілення винуватців цього злочину медіа-імперією Віктора Пінчука.

На жаль, сьогодні титульним спонсором премії найуспішніших українців є саме його фонд. Враховуючи сказане перед цим про компроміси, виклики сьогодення і вимоги до нових лідерів, ми з Віталєм Устименком змушені відмовитись від цієї нагороди.

Діяльність нових лідерів має бути направлена не на визнання, титули і нагороди, а на результат - позитивні зміни в Україні.

І таке наше рішення - це черговий шанс ці зміни запровадити».

Віталій Устименко:

«Розумієте, ми тут вже 5 років доказуємо, що українці - це сильні, принципові, достойні люди. Весь цей час ми переживаємо революцію і витримуємо війну...

...Ми це робимо з ціннісних міркувань. Ми це робимо, бо переконані у тому що нова генерація українських громадян повинна мати нульову толерантність до старих олігархічних форм. Не важливо, які це будуть олігархічні групи - чи це буде Труханов, чи це буде Порошенко, чи це буде Ахметов, чи це буде Пінчук, чи це буде Ківан - немає ніякої різниці. Важливіше те, що ця нова генерація українців буде плекати повагу до себе, до свого суспільства.

І от тепер питання: чи маємо ми толерувати тих, хто роками стримує Україну від розвитку і цинічно експлуатує українське суспільство?

Тобто, реально, подумайте!

Пінчук і Ківан, два олігархи, нагороджують нову генерацію українських громадян. Генерацію, на якій безмежна відповідальність перед усім суспільством. Перед мертвими і живими.

Як має реагувати нова генерація українців? Принципово.

Усе, що в нас є - це народний гнів. (с)

Насправді, все що в нас є - наші цінності.

Принципова, щира та відверта молодь. От чого боїться будь-який режим, будь-яка олігархічна група, будь-який накачаний силою, грошима і ресурсами бик.

І ми маємо плекати в людях відчуття повної зневаги до них. Порожніх, беззмістовних.

Справді нові українські громадяни завжди демонструють щирість і максимальну принциповість. Тому, що ця боротьба справжня для нас. Щира та відверта. Тому ми просто не можемо толерувати відтворення в нових формах старі олігархічні структури.

Тому ми це зробили. Бо навіть Пінчук, Ахметов чи будь-який інший «бог», перебуваючи на «своєму» заході, має відчувати, що йому залишилось не довго і що нові українці покладуть їм кінець».

Юрій Дідула:

«Цінності Віктора Пінчука прямо суперечать нашим цінностям, і суперечать тим цінностям України, яку ми намагаємось будувати. Ми не будемо цілісними самі з собою, якщо приймемо цю нагороду. Тому дякуємо вам, але ми будуємо трошки іншу Україну, ніж ту, котру представляє Віктор Пінчук».

Промову Грезєва йому не дали оголосити до кінця, і він виставив її вже на своїй сторінці у Фейсбуку.

Згодом до сміливців приєдналася також аеророзвідниця Марія Берлінська:

«Від вбивства Гонгадзе до вбивства Каті Гандзюк минуло 17 років.

17 років вбивств активістів, 17 років безкарності і мовчання. І там, і там міліціонери прикривали замовників і вбивць.

Леонід Кучма - тепер почесний пенсіонер, його зять Віктор Пінчук - відбілює репутацію своєї сім'ї нашими з вами репутаціями.

Благодійник, меценат, конференції, нагороди.

Але ми всі пам'ятаємо, як 17 років тому в лісі відрізали голову Георгію Гонгадзе.

Рік тому я вчинила помилку, сьогодні виправляю.

Закликаю зробити так всіх, хто отримав нагороду, дотичну до Пінчука.

Бо світлих людей добре видно в темні часи. Бо чесність не допускає подвійних стандартів.

Бо наше мовчання дає їм безкарність.

Не беріть нічого з їхніх рук. Бо вони нас і далі вбивають.»

 

Позиція чесна, і напрочуд вчасна. Адже в країні непомітно виросло ціле покоління людей, котрі «ніколи особливо не вникали в те, хто такий Пінчук» і «знають його тільки завдяки роботі благодійних фондів», і готові сперечатися про те, що «може там не все так однозначно». Тобто ті копійки, котрі олігархи вкладають в благодійність, починають приносити свої плоди, і ці плоди можуть повністю знищити всі результати і Революції Гідності, і війни. Але за однієї умови - якщо ми їм це дозволимо. Якщо ланцюгова реакція не піде далі.

Якщо ж піде - то за гідність можна не переживати. В українців не прижилося російське слово «нерукопожатный» на позначення людини, котру в пристойному товаристві проігнорують. Для опису цього явища в Україні використовується доволі величенька конструкція, котра, втім є набагато змістовнішою. Людину, котра втратила свою репутацію, народна мудрість описує як суб'єкта, з яким, перепрошую, на одному гектарі срати не сядуть. З таким підходом надійний бар'єр між людьми і засранцями суспільству гарантовано.