Майже в усьому світі знають космацьку жовтогарячу вишивку, яку не сплутаєш з будь-якою іншою. Не менш відома борщівська сорочка, якій присвячено щорічний фестиваль. Думаю, що не менше знають і про верховинську вишиванку. Але є ще давні види вишиванок, які незаслужено забуті та обділені увагою.

 

Оксана Гордій з молодшою внучкою Ксенією (Ксенія одягнена у вербовецьку запаску і крайку)

До таких належать унікальні вербовецькі рукавівки або рукави, які вишивають у трьох селах Косівського району, Івано-Франківської області, - Вербівцях, Старому Косові і Смодному.

Рукавівка - жіноча сорочка із щільно зашитими рукавами, яку одягають тільки під спеціальний вербівський кептар із сивиною та з темною вербівською запаскою, обведеною жовтим поясом і рубцем. Окрім рукавів, сорочка-рукавівка вишивки має небагато. Якщо сорочку-рукавівку одягають влітку, то до неї беруть багато ґерданів.

Щільно зашитий рукав захищає від холоду. Чоловіча рукавівка - велика рідкість. На ній робили невеличку прошивку і дудик (манжет). Коли дівчина одягала рукавівку, то це означало, що вона готова вийти заміж. Одягали рукавівки на великі свята і до шлюбу. В такій сорочці проводжали в останню дорогу.

Не всі дівчата в селі мали рукавівки. Спочатку треба було заробити чималу суму грошей на матеріали, а потім ще зо два роки вишивати. Бувало, що кликали на допомогу подруг, а багаті наймали вишивальниць.

Вербовецькі рукавівки вперше були зафіксовані наприкінці ХІХ сторіччя. Краєзнавці і музейні працівники стверджують, що так більше ніде не вишивають. Унікальність рукавівок полягає у технології «кучерявого шва», що поєднує в собі кілька швів. Рукавівки мають три техніки: помальовану (кучерявий шов), кручену і петрошкову. Часто ці техніки комбінують. Помальована техніка має вигляд восьмипелюсткової квітки. Вишивається вузликами, а всередині - сонечко. Друга техніка - кручена квітка. Тут нитка йде верхом поза голку і, в результаті, виходить розетка. Третя техніка вишивається подібно до низинки, але не знизу, а поверхнево. В рукавівці центр основного орнаментального елемента вишивають швом «кочелястий», а довкола центральної частини стібки настеляються швом «позад голки» або «штепуванням». Основний орнаментальний елемент може бути різної форми, але найпоширенішим є абстрагована, восьмипелюсткова розетка (ружка). Розетку розміщують по діагоналі або прямими рядами. Завдяки фактурі шва і синтезу кольорів такі елементи сприймаються не як вишивка, а як тканий витвір. Загалом, майстрині кажуть, що техніка рукавівки не є складною, зате процес вишивання - довготривалий. Згідно з підрахунком, який нещодавно провів Інститут української моди, стара рукавівка містить 18 358 спіральних швів і 238 654 стібків. На одну сорочку використовували 700-800 метрів вовняних ниток. Щоб легше зрозуміти, одна рукавівка потребує стільки часу і ниток, як п'ять звичайних вишиваних сорочок.

 

 

Стара помальована рукавівка (кучерявий шов) та її елементи

Рукавівка складається із шести частин - вуставки, прошивки, дудика (манжета), пазухи і рукавів, а пізніше їх зшивають докупи. Колись вишивали спеціальною бавовняною ниткою, а зараз - натуральним акрилоном. Нитками ДМЦ не вишивають, бо ця нитка гладка і добре не виходить.

Рукавівки, здебільшого, вишивали червоними, синіми і вишневими кольорами. Трапляються також чорні, які вишивали на час посту або для жалоби. Зрідка бувають зеленого кольору і червоно-зеленого. Понад сто років тому використовували спосіб оптичного змішування кольорів. Вишивали бордовими і синіми кольорами, які на відстані виглядають як фіолетовий. Правда, таких сорочок збереглося дуже мало, а зараз уже не вишивають. Тим більше, фіолетовий колір не характерний для Гуцульщини.

Рукавівка, як вид сорочки, майже зникла ще в 1960-70-х роках. Тоді сорочки, як і інші цінні речі, скуповували за безцінь. Багатьох людей ховали в рукавівках. У 1990-х роках настав другий період скуповування сорочок, який не припиняється досі. І не дивно, бо така сорочка коштує від однієї до двох тисяч доларів. Відмовитися від такого заробітку в селі мало хто захоче. Старих рукавівок у селі збереглися одиниці, а нових майже не вишивали через дуже кропітку роботу. Коли небайдужі люди це зрозуміли, почали бити на сполох і всіляко рятувати рукавівку. Вони чітко усвідомили: якщо рукавівки не почнуть відроджувати, то їм загрожує повне зникнення і забуття.

Тодішній сільський голова Іван Павлюк, знаний поет-пісняр, краєзнавець і великий патріот рідного села вирішив зробити майстер-клас вербовецької рукавівки. Підтримала його в цьому одна з перших майстринь, котра почала відроджувати сорочку, Оксана Гордій.

Червона рукавівка, яку вишила майстриня	Вербовецький кептар із сивиною

 

Перший майстер-клас відбувся в 2013 році і дав реальний поштовх до порятунку сорочки. Краєзнавці та активісти села вирішили пояснити своїм краянам особливість та унікальність рукавівок, почали просити їх не продавати такий цінний скарб села і своїх предків. Тоді ж покликали їх на майстер-клас, де показали, як народжується ця унікальна сорочка. Цей захід зробив свою справу, і декілька сільських жінок почали вишивати рукавівки. Але щоб на цьому не закінчилося, Іван Павлюк з групою підтримки вирішив повторити майстер-клас у серпні 2018 року, але ще з більшим розмахом. Його підтримали і надали значну допомогу, зокрема, заступник директора Косівського інституту з наукової частини Марія Гринюк і чинний Вербовецький сільський голова Іван Сусак. Долучився до заходу Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини. Також у підготовці до свята взяли участь Старокосівська і Вербовецька школи. Вони підготували і розгорнули у залі Вербовецької ЗОШ розкішну виставку виробів народного мистецтва. Родзинкою свята були жінки, одягнуті у стародавні рукавівки, які їм залишили у спадок бабусі і прабабусі. Ці жінки не спокусилися на великі гроші, які швидко б розійшлися, і не продали це надбання.

Значний внесок у відродження рукавівки зробила уродженка села Катерина Сусак. Будучи директором Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, вона відродила відділ художньої вишивки, на якому, між іншими, вивчають елементи техніки вишивання рукавівок. Крім того, пані Катерина у співавторстві із завідувачем кафедри дизайну цього ж інституту Ніною Стеф'юк у 2006 році видала посібник «Українське народне вишивання», в якому почесне місце посідає вербовецька рукавівка. На кількох сторінках книжки описано і відтворено в малюнках технологію всіх швів сорочки-рукавівки.

Зі свого боку рукавівки відроджує збирач старовини, майстер вишивки Богдан Петричук із села Бабин, Косівського району. Він сам освоїв усі техніки вишивання рукавівок і навчив цьому свою команду майстринь-вишивальниць. До того ж, усі свої сорочки вишиває на домотканому полотні.

Коли працівники косівських музеїв почали пошуки інформації про рукавівки, знайшли багато цікавого. Зокрема, ці сорочки були поширені на фотографіях знаменитого фотографа Миколи Сеньковського і картинах художника Івана Труша. Відома українська художниця, графік, маляр і педагог Олена Кульчицька у своїй книжці про народні костюми Західної України помістила малюнок нареченої зі Старого Косова (1931 рік) і молодички з Вербовця в сорочках-рукавівках.

Хоча проведені у Вербовці майстер-класи спонукали багатьох жінок та дівчат взятися за відродження рукавівок, проте, більшість з них не займаються цим всерйоз. Дехто вишив кілька пробних квіточок і на тому зупинився. Насамперед, люди бояться зважитися, адже це потребує багато праці і часу. І лише одна Оксана Гордій, пам'ятаючи з дитинства всі техніки рукавівок, взялася за цю роботу наполегливо, і вже 10 років не покидає її. Проте, довго не могла зважитись, бо знала, яка то кропітка робота. Тим більше, згадувала правило бабці Параски Яким'юк, коли починала щось вишивати: «Коли відчуваєш, що не зможеш закінчити, то не зачинай, бо гріх сорочку не закінчити». Це її кілька разів зупиняло, але, врешті-решт, таки наважилася. Тоді ж вишила собі червону рукавівку, в якій, до речі, брала символічний «золотий шлюб» зі своїм чоловіком Іваном Танасійовичем.

Майстриня вишиває традиційні синьо-червоні рукавівки. Вміє вишивати всіма трьома техніками, які часто комбінує. Зізнається, що спочатку було важко вишивати і деколи навіть нерви здавали.

«Першу рукавівку я вишивала три роки, - згадує Оксана Гордій. - Спочатку пішло добре, а потім робота затягнулася. Уже нерви не витримували. Зараз вишиваю своїй 19-річній онучці Олі. Це буде копія сторічної синьо-червоної рукавівки, яку отримала у спадок від бабці Параски. Але пообіцяла подарувати, коли Оля буде виходити заміж. Планую також вишити молодшій онучці Ксенії».

Вишивка для пані Оксани - улюблене заняття.

«Мені здається, що я вишиваю від народження, - каже пані Оксана. - Навчилася у мами і бабці. Вони вишивали також і рукавівки».

Крім рукавівок, пані Оксана вишиває хрестиком, низинкою і бісером. У її доробку - велика кількість сорочок, рушників, картин. Вишиває майже забуті у Вербовці сорочки «Кавалєрські очі» і «Півдороги». Вишила по п'ять сорочок усім своїм трьом синам і чоловікові. Не оминула своїх онуків та внучку свого брата, котра у чотирирічному віці залишилася без мами. Багато вишиваних виробів майстриня подарувала односельцям і родині.