Усі вони загинули за нас із вами. Загинули за найцінніше - мирне небо над Україною, яке щодня шматують снаряди російської артилерії. Пам'ятайте про їхній подвиг.

 

Віталій Кузнєцов

 

Віталій Кузнєцов (позивний «Кузя») народився та жив в Івано-Франківську.

Добровільно пішов захищати Україну в 2014 році.

Був заступником командира четвертого батальйону Нацгвардії. Брав участь у важких боях у Кримському в січні 2015 року.

Начальник розвідки 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї ОГШБр.

Загинув 21 листопада у Кримському, Луганської області.

«У зоні бойових дій загинув ще один франківець - майор Віталій Кузнєцов. Від усієї громади міста висловлюю щирі співчуття родині Героя», - написав у «Фейсбуку» міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.

Поховали Воїна 24 листопада у рідному місті.

У Віталія Кузнєцова залишилась дружина та двоє маленьких синів.

Віталій Онофрейчук

 

Віталій Георгійович Онофрейчук народився 22 квітня 1981 року у Чернівцях.

У 2001-2002 роках чоловік брав участь у миротворчій місії у Косово, а до 2006 року проходив службу в одному з підрозділів Збройних сил України.

Призваний за контрактом Глибоцьким РВК Чернівецької області 30 січня 2017 року.

Сержант, командир 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 17 листопада о 0:55 у районі населеного пункту Новотошківське, Луганської області, через пряме влучання 120-мм міни у наш взводний опорний пункт.

«Янгол небесного легіону. 17.11.2018. Онофрейчук Віталій Георгійович. Боєць із Чернівців... Наш земляк... Пряме влучання снаряда у бліндаж», - написала волонтерка Галина Абрам'юк.

Вона додала, що смертоносний снаряд влучив у бліндаж, де чергував на бойовому посту Віталій Онофрейчук.

Тіло Віталія Георгійовича було відправлено на експертизу. У нього залишилися батьки.

Сергій Гаркуша

 

Сергій Гаркуша народився 11 вересня 1990 року, в селі Валява, Городищенського району.

Там закінчив 11 класів. Після школи поїхав працювати до Києва. Згодом повернувся у рідне село, працював на цегельному заводі приватного підприємства «Агросвіт Валява».

Призваний за контрактом 15 вересня 2016 року.

«А у 2016 році підписав контракт зі ЗСУ. Цього року контракт закінчився, але він продовжив його, хотів ще рік послужити разом зі своїм другом Олегом», - розповідає Людмила Лищенко, голова сільради с. Валява у коментарі «Україні молодій». Додає, що Сергій Гаркуша був хорошою людиною, привітним, завжди готовим прийти на допомогу.

Солдат, навідник кулеметного взводу 2-ї роти 1-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 24 листопада о 19:45 під час бойового чергування на взводному опорному пункті у районі села Красногорівка, Донецької області, через смертельне уламкове поранення в живіт від кумулятивного пострілу з СПГ-9.

27 листопада у селі Валява відбулося прощання з українським воїном. Сільська рада взяла на себе всі витрати з поховання.

У Валяві у загиблого героя залишилися мама Наталя та вітчим Віталій, є ще менший брат-школяр. І наречена.

За словами Людмили Лищенко, це - вже друга втрата для Валяви за цей рік. У липні загинув уродженець їхнього села - морський піхотинець Едуард Федоров.

Віктор Лахай

 

Віктор Михайлович Лахай народився 25 листопада 1977 року, в селі Велика Глуша, Любешівського району, Волинської області. З 1986 року мешкав у Луцьку.

Закінчив місцеву школу № 9, після чого продовжив навчання у Луцькому ВПУ № 6. У 1996-1998 роках проходив строкову службу. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності.

Лучанин казав рідній сестрі Наталії: «Треба, щоб хтось захищав державу. У мене немає ні своєї сім'ї, ні дітей. Тож комусь треба підтримувати тих хлопців, які там завжди стоять, треба їх змінювати».

Молодший сержант, командир взводу 14-ї окремої механізованої бригади. Після проходження підготовки у навчальному центрі «Десна» з жовтня цього року перебував на передовій.

Загинув у ніч із 25 на 26 листопада від смертельного кульового поранення в районі села Катеринівка, Попаснянського району, Луганської області.

Віктор Лахай планував відсвяткувати День народження у колі рідних, але залишився на фронті.

Родичі, близькі воїна та небайдужі лучани несли оберемки квітів, аби віддати шану воїнові, і не стримували сліз. Відспівали Героя у Свято-Троїцькому кафедральному соборі міста.

Опісля на Театральному майдані міста відбулася громадська панахида. Люди на колінах вшановували загиблого воїна.

Героя провели в останню дорогу з військовими почестями.

Похований 28 листопада на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа.

У нього залишилися мати та дві сестри.

Сергій Проданюк

 

Сергій Григорович Проданюк (позивний «Сірий») народився в Кіровоградській області 5 березня 1969 року.

Сирота, з двох років виховувався у дитбудинку. Потім навчався в Одеському медучилищі.

Після навчання проживав з бабусею в селі Оселівка, Кельменецького району, Чернівецької області, згодом - у самих Чернівцях.

Пройшов бойові дії в Нагорному Карабаху, де в 1990 році отримав контузію.

У 2015 році став до лав Української добровольчої армії у складі бійців інженерно-саперного батальйону.

У жовтні 2017 року підписав контракт зі ЗСУ, був відряджений Кельменецьким районним військкоматом у навчальний центр Старичі, Львівської області, для проходження військової служби за контрактом.

29 листопада прес-центр Об'єднаних сил повідомив, що під час бойового зіткнення цього дня на ділянці смуги відповідальності 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ солдат Сергій Проданюк зник безвісти.

«Командуванням частини вживаються заходи щодо розшуку військовослужбовця», - було зазначено у повідомленні.

За словами голови прес-центру ООС Леоніда Матюхіна, Сергій Проданюк один «зірвався й пішов воювати» за лінію зіткнення. «Він - у жодному разі не зрадник», - вважає Матюхін. І додав, що, крім підриву, солдат 10-ї бригади зазнав поранень від стрілецької зброї.

Сергій Проданюк вважався зниклим безвісти після бойового зіткнення 29 листопада цього року в районі Кримського.

Він загинув, відбиваючи напад ДРГ противника. Під час бою особисто знищив одного бойовика.

Сепаратистські ЗМІ опублікували фото загиблого українського воїна. 2 грудня вони заявили, що це - убитий Сергій Проданюк.

При передачі тіла загиблого солдата, як і в попередніх подібних випадках, посередниками виступили представники громадської організації «Союз ветеранів Афганістану Луганщини». При цьому у м. Щастя були присутні також спостерігачі СММ ОБСЄ.

«Нами було передано тіло разом з особистими речами військовослужбовця української армії Проданюка представникам Міністерства оборони за проектом «Евакуація 200», - розповів «афганець» Сергій Шонін.

8 грудня у церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбулася похоронна церемонія. Загиблого поховали на Алеї слави Центрального міського кладовища.

Богдан Хлівний

 

Богдан Геннадійович Хлівний народився 26 лютого 1993 року. Уродженець міста Кривий Ріг, Дніпропетровської області.

Навчався у Криворізькій спеціалізованій школі № 9 з поглибленим вивченням економіки, права та іноземних мов Криворізької міської ради. Закінчив Криворізький технічний коледж Національної металургійної академії України.

Заочно навчався у Донецькому юридичному інституті МВС України. З 29 червня 2016 року перебував на контрактній службі у лавах Збройних сил України.

Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 4 грудня у районі проведення Операції об'єднаних сил від кулі снайпера РФ на попаснянському напрямку.

6 грудня у Кривому Розі було оголошено жалобу за загиблим воїном. Того ж дня відбулося поховання Воїна.

У нього залишилися мати та брат-близнюк.

За матеріалами «Цензор.НЕТ»
«Україна молода »

та «Новинарня»