rss
12/11/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#341

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Макото Сета, доцент Йокогамського університету (Японія): «Україні важливо довести правоту в міжнародному суді, а не лише на рівні заяв уряду»

Україна і Японія перебувають у подібній геополітичній ситуації, обидві мають потужних у військовому сенсі сусідів. Оскільки ані Київ, ані Токіо не можуть напряму змагатися з військовою потужністю Росії й Китаю, вони можуть протиставляти політиці сусідів порядок, заснований на дотриманні правил, але для цього їм варто самим дотримуватися верховенства права на міжнародній арені.

 

Про це говорив спеціаліст із міжнародного морського права, доцент Йокогамського університету Макото Сета під час лекції у Києві, що відбулася 17 листопада. За 9 днів до того, коли Росія спровокувала Керченську кризу, знов порушивши Конвенцію ООН з морського права (UNCLOS).

Ще 2016 року Україна почала підготовку позову до Росії у Міжнародний арбітражний суд відповідно до Конвенції ООН з морського права, вимагаючи захисту своїх прав у Чорному й Азовському морях та у Керченській протоці.

Того ж 2016 року арбітражний суд Постійної палати третейського суду в Гаазі ухвалив рішення у розгляді позову Філіппін до Китаю відповідно до Конвенції ООН з морського права. Суд відхилив територіальні претензії Китаю за так званою «Лінією дев'яти пунктирів», у межах якої Пекін просуває територіальні інтереси у водах Південнокитайського моря. Філіппіни, В'єтнам та інші країни, які мають вихід до Південнокитайського моря, а також Японія, США та країни ЄС позитивно оцінили це рішення. Китай, прогнозовано, його не визнав і продовжує будувати штучні острови у Південнокитайському морі. Позицію Китаю підтримала й Росія.

Що саме з досвіду розгляду міжнародним арбітражем морських суперечок у Південнокитайському морі стане у нагоді Україні? Про це та інше Укрінформ розпитав в інтерв'ю Макото Сету ще до початку Керченської кризи. Наразі ця тема стала ще більш актуальною для України.

- Пане Сета, ви знаєтесь на Конвенції ООН з морського права (UNCLOS), а також на питаннях суперечок у Південно- й Східнокитайському морях. З досвіду ситуації у Південнокитайському морі, що саме слід враховувати Україні, готуючись до суду проти Росії?

- Щодо значущості справи Південнокитайського моря для України. Перше питання, яке виникає, - чи позов України справді входить до компетенції Конвенції ООН з морського права? Саме за цією логікою Китай протестував проти позову Філіппін, вимагаючи з'ясувати - чи китайська «Лінія дев'яти пунктирів» насправді стосується демаркації морського кордону і територіального суверенітету, чи ні.

Важливо зазначити два моменти. По-перше, Конвенція ООН з морського права не поширюється на питання територіального суверенітету. Держава-позивачка має право ініціювати судове провадження лише, якщо справа стосується трактування Конвенції, а не питань територіального суверенітету. Росія нині також наполягає на тому, що позов України стосується територіального суверенітету і виходить за межі компетенції UNCLOS. Тому на початковому етапі для України вкрай важливо переконати всіх, що її позов не стосується територіального суверенітету й обмежується рамками Конвенції.

По-друге, існують ситуації-винятки, коли держава-позивачка не може в одно­сторонньому порядку ініціювати арбітраж. Вони стосуються демаркації або історичних прав власності. Китай наполягав, що «Лінія дев'яти пунктирів» є саме таким винятком, бо стосується фактичної демаркації. Росія, ймовірно, поводитиметься так само.

Україні треба буде довести, що в її позові не йдеться ані про демаркацію, ані про історичні права власності. Наприклад, Філіппіни наполягали на тому, що це саме морські претензії Китаю порушують Конвенцію ООН. Ця тактика виявилась дуже успішною, й Україні варто запозичити цей досвід.

Отже, Україна має чітко розділити проблеми й наполягати на тому, що позов стосується виключно Конвенції. Наприклад, питання будівництва мосту над Керченською протокою. Він перешкоджає свободі судноплавства не лише українських, а й суден третіх країн, які ходять через цю протоку. І оскільки тут залучені й інші країни, думаю, Україні було б корисно отримати й їхню підтримку.

- Китай наполягає, що це рішення арбітражного суду не має обов'язкової сили. Японія та інші країни наполягають на протилежному. Чи існує механізм для примусу виконання арбітражу, на який Україна могла би розраховувати й у своєму позові проти Росії?

- Треба відрізняти терміни «примус» і «обов'язкова сила». Що таке примус? Це, наприклад, арешт за порушення кримінального права. Країни застосовують його у своїх межах, але у міжнародній спільноті не існує органу для примусового виконання рішень. Тому важливо підкреслити, що Японія наполягає саме на тому, що рішення має обов'язкову силу, а не на примусі його виконати.

Насправді Китай не заперечує, що рішення арбітражного суду, відповідно до Конвенції ООН з морського права, мають обов'язкову силу. Пекін просто вважає це рішення неправильним, а відтак, - і недійсним.

Відверто кажучи, я вважаю, що держави-учасниці Конвенції ООН з морського права не можуть заявляти, що певні рішення не мають обов'язкової сили. Це - базова річ. У Конвенції зазначається, що рішення суду остаточні й мають обов'язкову силу. Відхиляючи цей принцип, держава, фактично, заперечує те, з чим погодилася, приєднавшись до Конвенції. Це - неправильно. На мою думку, у цьому випадку правда - на боці Японії, США та інших держав.

То до яких важелів вдаватися? Мабуть, єдиним інструментом є санкції. Найоптимальніше, коли їх вводить Рада безпеки ООН. До речі, у правилах Міжнародного кримінального суду передбачено, що саме Радбез ООН має право реагувати, якщо країни не виконують рішення. Але Китай і Росія є його постійними членами. Вони можуть накласти вето на будь-яку спробу покарання.

Це зовсім не означає, що подавати позови до міжнародних судів - марно. Беру за приклад справу «Arctic Sunrise» між Нідерландами та Росією (листопад 2013 року). Вона також розглядалася в суді згідно з Конвенцією ООН з морського права. Йшлося про протиправне затримання Росією судна «Arctic Sunrise» і його екіпажу. Нідерланди вимагали їх відпустити. Суд визнав, що дії Росії порушують Конвенцію, тому Росія повинна відпустити судно й екіпаж до визначеної дати.

Росія відмовилася виконувати рішення. Проте пізніше, вже після окресленого судом терміну, все-таки відпустила судно разом з екіпажем. Складно дати оцінку таким діям. Росія жодного разу не заявляла, що діяла відповідно до рішення суду. В Москві, як і в Пекіні, продовжували дотримуватися своєї позиції: мовляв, процедура та рішення суду неправильні, тому виконувати його рішення не потрібно. Але виглядало все так, що Росія таки підкорилася, навіть не визнаючи це публічно.

Повертаючись до Південнокитайського моря. Китай, звісно, не відмовився від своїх дій і продовжує будувати там штучні острови. Проте, після рішення арбітражного суду Пекін значно скоригував свою поведінку, зокрема, у взаєминах із Філіппінами. Тобто, країни все одно не можуть цілковито ігнорувати рішення міжнародного суду.

Чому для країн важливо, щоби саме міжнародний арбітраж визнав порушення їхніх прав? Якщо би просто уряд Японії заявляв про порушення Конвенції у Південнокитайському морі з боку Китаю, це сприймалося би не більше ніж «позицією Японії». А коли міжнародний суд визнає те саме, то вже будь-яка держава тоді може наполягати: «Припиніть порушувати міжнародне право!» Це дає легітимний привід для критики з боку інших країн, і країни-порушниці тоді опиняються під тиском міжнародної спільноти. Тобто, сенс подавати позови до міжнародних судів є.

Власне, Статут ООН забороняє застосування сили для розв'язання конфліктів і вимагає вирішувати суперечності мирним шляхом, за допомогою міжнародного права, на основі законів, правил, норм. Тому, на мою думку, якщо певна країна розраховує на верховенство права для себе, вона мусить критикувати поведінку Китаю у питанні Південнокитайського моря. Більшість держав у світі не мають військових потуг для протистояння, але вони можуть об'єднуватися у спільній критиці потужних держав у випадку порушення ними норм і законів. Тоді порушникам буде складніше ігнорувати міжнародне право, а міжнародна спільнота поступово рухатиметься до верховенства права, що дозволить розв'язувати конфлікти мирним, а не силовим шляхом. Я переконаний, що Україна також поділяє такий погляд, поважає закони й норми, а не силу.

Фото Геннадія Мінченка

Автор: Такаші Хірано, Київ

Джерело: «Укрінформ»

Інтернет-бої місцевого значення

Що побачив Міжнародний республіканський інститут в Україні?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com