rss
12/11/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#341

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Що побачив Міжнародний республіканський інститут в Україні?

Якщо ви відкриєте українські довідники, зокрема і Вікіпедію, то можете там прочитати, що Міжнародний республіканський інститут (англ. International Republican Institute) - це некомерційна організація, що проголошує метою своєї діяльності надання допомоги окремим країнам у будівництві демократії.

 

Директором МРІ був і, як не дивно, й досі зазначений сенатор від штату Аризона Джон Маккейн, нині, як відомо, покійний.

Організація, що була створена 1983 року, не приховує, що тісно співпрацює з Державним департаментом США і деякими фондами, що займаються фінансуванням проамериканських політичних сил у світі. Вона має філії в більше, ніж 30-ти кранах світу. Зокрема, і в Росії, де її часто називають підрозділом ЦРУ, проте діяльність дозволяють.

Восени цього року МРІ замовив соціологічній групі «Рейтинг» масштабне дослідження, яке було названо «Динаміка суспільно-політичних поглядів в Україні», й успішно проведено.

Якщо вірити твердженням, що США пильно відслідковує суспільно-політичні процеси і настрої в Україні, щоб на цій основі приймати низку своїх рішень щодо нашої країни, то зробимо висновок, що підсумки цього дослідження не будуть покладені в американські урядові шухляди, а будуть враховані.

Тож корисно і нам з вами, шановні читачі, ознайомитися з підсумками цього ґрунтовного дослідження.

Методологія

 

Як інформують організатори даного дослідження, воно проводилося по всій Україні (крім окупованих територій Криму і Донбасу) з 29 вересня до 14 жовтня 2018 року.

Методом опитування обрали особисте інтерв'ю у респондента вдома.

Охоплення респондентів було за соціологічними стандартами серйозне - всього опитано 2400 мешканців України віком від 18 років, які мають право голосувати.

Вибірка репрезентативна за статтю, віком, областю і розміром населеного пункту. Передусім тому, що розподіл населення за областями та населеними пунктами здійснено на основі статистичних даних Центральної виборчої комісії (вибори до Верховної Ради 2014), розподіл населення за статтю і віком здійснено на основі даних Державного комітету статистики України станом на 1/01/2017.

Розуміємо, що за два минулі роки баланс населення у різних регіонах України дещо змінився у зв'язку з міграційними процесами, зокрема, і з масовим виїздом українців за кордон у пошуках роботи та кращого життя, але інших достовірних даних соціологи на сьогодні не мають.

Для створення вибірки автори використали багатоступінчастий імовірнісний вибірковий метод, а для відбору респондента - випадковий маршрут і правило останнього дня народження.

Про ретельність підготовки дослідження свідчать такі його етапи:

Перший етап: територія України була поділена на 25 адміністративних регіонів (24 області та Київ). Опитування проводилося у всіх областях України, крім окупованих територій Криму та Донбасу.

Другий етап: територія кожної області була поділена на сільські та міські одиниці. Населені пункти були розподілені на типи за кількістю мешканців:

  • Міста з населенням понад 1 мільйон
  • Міста з населенням 500, 000 -
    999, 000
  • Міста з населенням 100, 000 -
    499, 000
  • Міста з населенням 50, 000-99, 000
  • Міста з населенням до 50, 000
  • Міста і села були відібрані за методом PPS (probability proportional to size). Кількість відібраних міст/сіл у кожній області пропорційна частці населення, що живе в містах / селах певного типу в кожній області.
  • Третій етап: домогосподарства були відібрані методом випадкового марш­руту, a респонденти - за правилом останнього дня народження.

Автори стверджують, що допустима похибка не перевищує 2.0% та інформують, що дослідження фінансувалося Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

У розподілі щодо політичних симпатій тут представлена TOП-10 українських партій. Кількість респондентів, що голосували за інші партії (а нагадаю, що їх в Україні нині більше, ніж три сотні), не є достатньою для достовірного аналізу.

  Title

Регіони

 

До структури Заходу України автори зарахували сім областей - Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Закарпатську, Волинську, Рівненську, Хмельницьку.

Вони є традиційно найбільш проукраїнськи і проєвропейськи налаштованими, і соціологічні дослідження це щоразу фіксують.

До Центру належать вісім: Київська, Вінницька, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська (Кропивницька), Полтавська і дві області, які інколи зараховують до Півночі України - Чернігівська та Сумська.

До Півдня України - Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська.

До Сходу три: Харківська, а також Донецька і Луганська (в частині, контрольованій центральною владою).

Таким чином, у даному районуванні відсутня Північ України - її включили до складу Центру.

Title  
 Перед глухим кутом завжди можна звернути на
правильну дорогу
 

Напрямок справ у країні

  

Найбільше оптимістів, які вважали, що справи в країні йдуть у правильному напрямку, було у квітні 2014 р. - 34%. Це і не дивно. Згадаймо: тільки-но завершилася Революція гідності, повалено було режим Януковича, країна повним ходом готувалася до виборів президента України, які були призначені на травень.

Однак, до вересня 2014 року оптимізму поменшало - 29%, а наступного, 2015-го року настрої покотилися вниз - у липні 2015-го року тільки 15% українців вважали, що справи йдуть у правильному напрямку.

Найменше песимістів було у тому ж квітні 2014 року - тільки 18% вважали, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку.

То був історичний момент - українські політики, передусім, президент, Верховна Рада й уряд мали шанс повести країну у правильному напрямку і тим самим закріпити морально-психологічну підтримку народу за собою.

Але наступний рік-два різко все змінили. Коли народ побачив, що корупція не зменшилася, схеми збагачення багатих залишилися, але доповнилися ще й схемами зубожіння більшості населення, настрої українців погіршилися до критичної межі.

Починаючи з липня 2015 року, кількість українців, які вважали, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку, практично не опускалися нижче, ніж 70%.

Станом на вересень 2018 року таких було 71%.

До кінця року їх кількість, думаю, не зменшиться, якщо не збільшиться.

Тож замовники дослідження з МРІ добре розуміють умонастрої українців. Як і те, що Україні потрібна влада, котра не буде вести народ і країну у тунель, до глухого кута, а зуміє повернути на перспективний і правильний шлях.

Економічне становище в Україні

 

За 4 останні роки соціологи зафіксували порівняно помітне піднесення настроїв оптимістів. Піднесення у тому, що порівняно з вереснем 2014 кількість тих, хто вважає, що економічне становище України значно покращилося, зросла у сім разів.

  Title
  У пастці зубожіння

А порівняність тому, що у вересні 2014 року так вважали 1% українців, а у вересні 2018 - аж 7%. Погодьтеся, в абсолютних цифрах такий відсоток аж надто невеликий.

Але паралельно цьому кількість тих, котрі вважають, що економічне становище в Україні значно погіршилося, зменшилося за минулі 4 роки практично вдвічі - з 57% у вересні 2014 до 30% у вересні 2018-го.

Ці цифри нібито дають підставу стверджувати про успіхи економічної політики влади останніх років. Але це «нібито» розбивається об друге питання цього блоку, яке поставили соціологи: «Як змінилося за останні 12 місяців економічне становище вашої сім'ї?».

Так ось у вересні 2014 року кількість тих, хто відповіли, що воно значно погіршилося за останні 12 місяців, було 18%. А через 4 роки їх стало 28%. Якщо ж додати, що 33% відповіли, що воно дещо погіршилося, то виходить, що 61% українців потрапили у ту саму пастку зубожіння, про яку ми всі знаємо, пишемо і говоримо.

Що ж до «покращення життя вже сьогодні», то про нього і у вересні 2014, і у вересні 2018, заявляв лише жалюгідний 1% українців.

Що й казати, такою «стабільністю» пишатися не доводиться.

Тож замовники з МРІ мають розуміти, що економічні підстави для зростання соціального напруження в Україні не тільки не зменшуються, але й значно зростають.

Країна і родина оцінюються по-різному

 

Порівнюючи висвітлені вище 2 питання, зробимо важливий висновок: українці бачать і фіксують певні економічні зрушення, які відбуваються в країні. Зокрема, і зрушення на краще.

Але для більшості з опитаних ці зрушення відбуваються не з ними, а десь там, у інших співгромадян.

Тож коли представники влади бадьоро розповідають, наприклад, що середня зарплата по Україні вже досягає 10 тисяч гривень, то мільйони українців, зарплата яких не досягає і 5-6 тисяч, розуміють, що нині цілі касти топ-менеджерів, чиновників, суддів, прокурорів, інших отримують зарплати у десятках, а то й сотнях тисяч гривень.

Якщо, наприклад, порівняти зарплату керівника «Укрпошти» Ігоря Смілянського (333 тисячі гривень без бонусів), його заступників (відповідно, 265, 175, 153 і 145 тисяч гривень) і 600-700 гривень (максимум, 3.5тис. грн.) листонош, особливо у селах, то, може, й вийде якась пристойна цифра.

Але кричуща невідповідність цих зарплат принципу справедливості помітна неозброєним оком. І «середня температура по лікарні» нікого не втішає, бо у когось лихоманка при температурі 40 градусів, а у когось занепад сил настає при температурі меншій, ніж 35 градусів.

Чи розуміють це замовники з МРІ, котрі, за американською традицією, не бачать нічого незвичного у надвисоких зарплатах топ-менеджерів та інших привілейованих верств?

Електоральні настрої

 

Title  
 П. Порошенко і Є. Столтенберг порозумілися
 

Соціально-економічне самовідчуття більшості населення позначається і на їхніх електоральних симпатіях. У першій десятці найбільш рейтингових політиків тільки двоє є представниками влади. Правда, Андрій Садовий є владою місцевою, до того ж, не призначеним з Києва, а обраним львів'янами і тим самим порівняно незалежним від центральної влади.

Тож, фактично єдиним рейтинговим політиком з лав нинішньої центральної влади є президент Петро Порошенко.

Судячи з опитування, українські виборці налаштовані достатньо активно. 34% налаштовані однозначно голосувати на майбутніх президентських виборах 31 березня 2019 року, а 43% - найімовірніше, також.

Разом це виходить не менше, ніж 77% - значно більше, ніж голосують у багатьох європейських державах. Тож правової легітимності у наступного президента, хто б ним не став, буде вдосталь. А ось з політико-психологічною легітимністю - тобто моральною, емоційною підтримкою народом своєї влади - не все так просто.

На питання «Як би ви проголосували, якби вибори президента України відбулися наступної неділі?» виборці дали відповіді, які підтверджують тренди останнього часу.

14% отримала Юлія Тимошенко, яка поки що є беззаперечним лідером симпатій.

По 8% отримали б чинний глава держави Петро Порошенко і чинний глава шоу-студії «Квартал -95» Володимир Зеленський.

Я навмисне однаково назвав цих двох осіб «чинними главами», щоб підкреслити кричущу сенсаційність ситуації, коли актор і шоумен з нульовим політичним і державним досвідом Володимир Зеленський не поступається, а за деякими твердженнями навіть і обганяє у рейтингу досвідченого політика з багатим державним досвідом, включаючи досвід президентства, Петра Порошенка.

7% отримав би «перший непрохідний», як він сам себе називав, Анатолій Гриценко і 6% - екс-регіонал Юрій Бойко.

Чи можуть замовники дослідження з МРІ зробити висновок, що Юлія Тимошенко є найбільш ймовірним переможцем наступних виборів і, відповідно, проінформувати про це Держдепартамент США?

Чи можуть вони зробити прогноз, що Петро Порошенко є так званою «кульгавою качкою», яка дошкутильгає залишок свого терміну і піде в опозицію до майбутнього новообраного президента?

З одного боку це, нібито, так.

З іншого - не все так просто.

Петро Порошенко останнім часом поводиться підкреслено впевнено, тон його виступів рішучий, і всією своєю поведінкою, мімікою і пантомімікою, зовнішнім виглядом він ніби намагається показати свою незворушну впевненість, що альтернативи йому нема і він має бути і стане переможцем гонитви за булавою.

Зокрема, останніми днями він акцентовано піариться на темі згуртування міжнародної підтримки України для визволення українських моряків, яких він називає військовополоненими, в той час, коли Росія поки що уникає визначення їхнього статусу, говорячи лише про порушників державного кордону Росії.

  Title
  То чи справді був дзвінок П. Порошенку?

3 грудня, під час телешоу «Свобода слова» на телеканалі Віктора Пінчука, Петро Порошенко заявив, що Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у відповідь на дзвінок і прохання українського президента повністю підтримав його в питанні звільнення моряків.

Політикум і експертне середовище переповнені чутками, зокрема, напівконспірологічними про можливі нестандартні варіанти політичних комбінацій, за якими Порошенко отримає шанс вийти до другого туру і навіть перемогти.

Саме під цим кутом дехто інтерпретував запровадження воєнного стану як крок до можливого впливу на президентські вибори включно з їх відтермінуванням чи навіть скасуванням.

Коли ж сам П. Порошенко рішуче заявив, що вибори відбудуться і наполіг, щоб Верховна Рада прийняла відповідну постанову, поповзли чутки про те, що це не його ініціатива, а вимушений крок. Нібито, наміри поламав не хто інший, а сам Майк Помпео, котрий у розпал пікірування щодо цього питання у Верховній Раді України, начебто потелефонував Петрові Олексійовичу і змусив того відступити - і від терміну запровадження воєнного стану на 60 днів, і від інших можливих впливів на майбутні вибори.

 

Але то все - непідтверджена інформація. Простіше кажучи - чутки.

Як будуть розгортатися події напередодні початку виборчої кампанії і впродовж неї, таким і висвітиться для громадськості та ЗМІ все таємне, що стане явним.

У «сухому залишку» є те, що воєнний стан запроваджено на 30 днів і президентські вибори призначені постановою ВРУ на 31 березня 2019 року.

Єдиний від опозиції

 

Опозиція чинній владі й особисто Петрові Порошенку є масовою, але різнорідною. Тож коли замовники з МРІ захотіли дізнатися - чи реально висунути єдиного кандидата хоча би від демократичної опозиції - соціологи вставили це питання в опитувальник.

Попередньо скажу, що кожен кандидат вважає, чи, принаймні, позиціонує себе демократичним. Навіть такий, котрий має репутацію авторитарного політика і керівника і добре знайомий оточенню вождистськими замашками.

Проте, попри самооцінки політиків, соціологи не включили до списку демократів-опозиціонерів ні Юлії Тимошенко, ні Юрія Бойка, ні Олега Ляшка, ні Володимира Зеленського, ні Валентина Наливайченка, ні низки інших імен.

А ті, кого включили до такого списку, отримали наступні результати:

Анатолій Гриценко - 23%, Святослав Вакарчук - 18%, Андрій Садовий - 8%.

Усі інші - а це Світлана Залiщук, Олександр Солонтай, Ганна Гопко, Юрiй Дерев'янко, Сергій Лещенко, Василь Гацько, Мустафа Найєм, Віктор Чумак, Єгор Соболєв - отримали від 3% і менше.

Думаю, що декому з них було неприємно бачити невідповідність своєї достатньо широкої в політ-тусовці популярності з низькими рейтинговими оцінками, серед яких був навіть і нуль.

Але якщо подивитися на цей список пильно, помітні його слабкості.

Якщо врахувати, що С. Вакарчук, найімовірніше, не піде на вибори, то що залишається? Союз А. Гриценка й А. Садового?

Попередньо це - 30%, але ж тільки серед тих, хто хоче голосувати за демократичних опозиціонерів. Адже сукупний рейтинг цих двох політиків при наявності всіх інших - від Юлії Тимошенко до Петра Порошенка, від Володимира Зеленського до Юрія Бойка - склав би десь 11% і то за умови, щоб мер Львова «ліг» під А. Гриценка і закликав своїх прихильників голосувати за свого партнера.

А тим часом «важковаговики» також би не дрімали й укладали б угоди про підтримку, передусім, публічну, тих рейтингових кандидатів, які до другого туру не потрапляють.

Тому попередньо можна прогнозувати, що кандидат від цього списку опозиціонерів-демократів до другого туру не пройде, навіть якщо вдасться домовитися і він буде один-єдиний від них усіх.

Адже ж ще є опозиція націоналістична, яка не з цими «демократами».

Проблема Тягнибока

 

Читачі, можливо, звернули увагу, що у цьому списку імен не фігурував визнаний опозиціонер, очільник ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Хоча в загальному списку політиків, за котрих пропонувалося проголосувати в даному опитуванні, його ім'я було.

В загальному заліку там він набрав 2% і це ще раз підтвердило певну кризу, котру переживає пан Олег, як і загалом ВО «Свобода».

Хоча вони самі затято заперечують це, звинувачуючи соціологів і ЗМІ у навмисному заниженні їхніх рейтингів. Проте, результатів інших досліджень, котрі би підтвердили їхні амбіції і претензії, поки що не виставляли.

Так от певною сенсацію стала відмова Олега Тягнибока балотуватися у 2019 році на посаду президента України. Двічі він уже здійснював спроби балотуватися, але безуспішно - не вдавалося набрати і півтора відсотка.

Title  
  

Натомість, Олег Тягнибок і ВО «Свобода» запропонували єдиним кандидатом від націоналістичних сил Руслана Кошулинського.

Про що це може свідчити?

По-перше, про те, що Олега Тягнибока як єдиного кандидата, можливо, не сприймають інші націоналістичні партії і сили.

По-друге, це можлива реакція на певну критику частиною свободівців свого багаторічного лідера.

По-третє, якщо Руслан Кошулинський є дійсно другою за авторитетом фігурою в «Свободі» і в чомусь підпирає лідера, дихає йому в спину, спираючись на підтримку частини свободівців, то Олег Тягнибок, як досвідчений політик, який чудово розуміє, що в наступному циклі виборів президента свободівцям нема що ловити, може свідомо йому поступатися: мовляв, хочете Кошулинського? Будь-ласка, пробуйте, прапор вам у руки.

Як не цинічно це може прозвучати, але ймовірно низький результат Р. Кошулинського, якщо той буде балотуватися, тільки зміцнить лідерську позицію О. Тягнибока в «Свободі» - якщо вона насправді похитнулася.

Ну а щодо цинічності припущення, то нехай читачі вибачають - політика, на жаль, часто є цинічною. Хоча це і не обов'язково.

Але при будь-якому можливому варіанті розвитку подій задуму свободівців протистоїть «Національний корпус».

Звинувативши ВО «Свободу», що вони висунули кандидатуру Р. Кошулинського, мовляв, кулуарно, «Нацкорпус» висунув від себе свого лідера - Андрія Білецького.

Однак, «ВО «Свобода» запевняє, що кандидатура Р. Кошулинського ними тільки пропонується для обговорення і це ще не є остаточним рішенням. Проте, судячи з усього, «Нацкорпус» має свої плани, і його представники наразі позиції не змінили.

Щодо Руслана Кошулинського, то репутація його поки що нічим не зіпсована. Він зарекомендував себе активним і скромним на посаді заступника голови Верховної Ради України і навіть потрапив у ситуацію, коли, як сам жартує, аж два дні керував державою.

Проте, в разі балотування не доводиться сумніватися, що проти нього будуть і гострі інформаційні атаки і, можливо, чорно-сірий піар.

Завершення

 

Замовлене Міжнародним республіканським інститутом соціологічне дослідження дає серйозну інформацію для тих у США, хто курує український напрям зовнішньої політики Вашингтона.

Не секрет, що наші провідні політики уже були і ще будуть на політичних «оглядинах» в Америці. З одного боку, це дає підставу зовнішнім і внутрішнім політичним силам звинувачувати Україну, точніше, її чинну владу у тому, що нею керують з Білого дому та Капітолійського пагорба.

А з іншого боку, реальність є такою, що без мовчазного (чи публічного) схвалення з боку США та її окремих діячів український політик почувається якось некомфортно - немовби йому не вистачає чогось суттєвого в політичному іміджі та перспективах кар'єри.

Однак, хто б не виграв наступні президентські вибори, йому доведеться пам'ятати - тільки той політик має шанси отримати схвалення електорату і добру пам'ять народу, котрий пам'ятатиме, що єдина країна і щаслива родина є фундаментальними цінностями, без плекання яких будь-хто приречений на поразку і зневагу.

Інтернет-бої місцевого значення

Президентські перегони 2019 року в Україні. Перший аналіз

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com