rss
06/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#353

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Світло нескорених сердець

Війна триває, ідуть за небокрай бійці. Ідуть - щоб ми жили і боролися. І користувалися свободою - за неї дуже дорого заплачено...

 

Title  

Олександр Ур

 

Олександр Олександрович Ур народився 23 грудня 1984 року, в селі Есень, Ужгородського району, Закарпатської області. Останні роки мешкав у Запоріжжі.

До війни працював будівельником, а 17 травня 2016-го підписав зі ЗСУ контракт та був призваний Ужгородським ОМВК. Брав участь у боях у Широкиному, Авдіївці, біля Горлівки.

Старший солдат, гранатометник 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 23 жовтня на Приморському напрямку Донецької області через смертельне кульове поранення, завдане снайпером найманців РФ.

Похований 25 жовтня у селі Солодководне, Запорізької області. У нього залишилися дружина та донька.

 Title 

Дмитро Дарій

 

Дмитро Кузьмович Дарій народився 25 жовтня 1971 року, в селі Сергії, Путильського району, Чернівецької області. Мешкав у селі Суховерхів, Кіцманського району.

Брав участь у Революції гідності. Влітку 2014 року був мобілізований до лав 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, у складі якої брав участь в Антитерористичній операції у період з 14 серпня 2014 до 1 вересня 2015 років.

У вересні цього року Дмитро Кузьмович підписав зі ЗСУ контракт.

Солдат, навідник 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Title  

Загинув у ніч з 27 на 28 жовтня у районі селища Кримське, Новоайдарського району, Луганської області, внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 31 жовтня у селі Суховерхів.

У нього залишилася мати.

  Title

Ігор Гончаренко

 

Ігор Андрійович Гончаренко народився 5 березня 1994 року. Родом зі села Станишівка, Житомирського району, Житомирської області.

Служив старшим солдатом, стрільцем-помічником гранатометника 8-ї роти 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців. Був відряджений до підрозділу з 20-го окремого батальйону радіоелектронної боротьби.

Загинув 1 листопада у районі селища міського типу Зайцеве, Донецької області, від смертельного поранення, отриманого в результаті обстрілу нашого опорного пункту з великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї російськими військами.

4 листопада у селищі Станишівка відбулося прощання з Воїном.

У нього залишилися батьки і сестра.

Title  

Максим Пасичнюк

 

Максим Вікторович Пасичнюк народився 30 жовтня 1978 року. Уродженець села Губни, Локачинського району, Волинської області,

Навчався у Луцькому професійно-технічному училищі № 6.

Із 2017 року перебував у лавах Збройних сил України.

Військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади.

Максим Пасичнюк загинув 4 листопада у районі міста Золоте від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

6 листопада у місті Луцьк відбулося прощання з Максимом Пасичнюком.

Поховали Героя у рідному селі.

Вівторок, 6 листопада, у Луцьку був оголошений Днем жалоби.

  Title

Андрій Давидок

 

Андрій Давидок народився у 1991 році. Родом зі села Борозенське, Великоолександрівського району, Херсонської області.

Навчався в Херсонському державному аграрному університеті.

Служив у Національній гвардії України.

Помер 31 жовтня у госпіталі після важкого поранення, отриманого у зоні бойових дій на Донбасі.

«1 грудня він міг би святкувати свій 27-й день народження, але віддав своє життя, захищаючи наш з вами мир і спокій...» - йдеться на сторінці «КП «Оберіг» Херсон» у Facebook.

Поховали бійця у рідному селі.

У нього залишилися дружина з маленькою донькою і батьки.

Title  
 Фото зі ФБ-сторінки Ганни Шевченко 

Олег Фомін

  

Олег Фомін (позивний «Фома)» народився 1991 року, в селі Улянівка, Олександрійського району, Кіровоградської області.

Після школи працював охоронцем у місцевому агропідприємстві.

Згодом одружився, у подружжя народилося двоє доньок.

З початком війни пішов у військкомат і попросився на фронт. Після навчань на Миколаївщині його відрядили до 37-го мотопіхотного батальйону. Після ротації почав служити у 57-й бригаді.

Олег Фомін брав участь в обороні Широкіного у квітні 2015 року, згодом - поблизу Павлополя, Чермалика. Він був кулеметником, навідником БТРу.

По завершенню першого контракту зі ЗСУ повернувся додому, але через декілька місяців підписав новий та став до лав 22-го батальйону 92-ї бригади.

Травму шийного відділу хребта отримав поблизу Мар'їнки, Донецької області.

«Нам дали вихідний день. Це було 19 серпня 2017-го. Хлопці розбіглись хто куди, а я вирішив піти поплавати на водосховище, - розповідав Олег. - Пірнув і... все. Витягли мене місцеві та повезли до цивільної лікарні. У моїй сумці були документи, тож про мене повідомили нашим».

Бійця доправили до шпиталю у Кураховому, звідти - до Покровська, далі - Дніпро, Одеса і Львів.

Олег Фомін після травми не міг рухатися, а через постійне перебування у ліжку його тіло почали вкривати пролежні.

За травмованим бійцем доглядала дружина, волонтери, які збирали гроші на його лікування, а також поранені побратими, які лікувалися в госпіталі.

«Олег був дуже добрим. Любив усіх пригощати цукерками, готувати вареники і пиріжки, - так хлопці з частини розповідали, - каже Анна Шевченко, волонтерка. - Дуже любив свою сім'ю, майже постійно був на телефоні з дружиною: де ти, як ти - питав, як малі. Навпроти його ліжка на тумбочці, так щоб він бачив, стояло фото Ірини і дівчаток».

Розповідає, що останніми днями Олегу було вже дуже зле, ледве розмовляв.

  Title
  Фото зі ФБ-сторінки Ганни Шевченко

«Він був дуже виснаженим, пролежні багато разів оперовані. Шкіра не приживалося на них. Він рік лежав, м'язи атрофовані, органи не працювали. Коли його привезли в шпиталь львівський, він не міг навіть дихати самостійно». 

Близько другої ночі 26 жовтня у Львівському військовому шпиталі Олег Фомін помер.

«Нікому не побажаю вмирати, а особливо вмирати в п'ятницю у Львові. А якщо тіло потрібно перевозити на другий кінець країни, то є шанс бути похованим майже через тиждень. Я долучилася до організації поховання бійця АТО, який помер у госпіталі внаслідок травми, отриманої в АТО. Не тому, що мені дуже цього хотілось, а просто більше зайнятись нікому - не придумано такої посади. Тільки дякуючи численній кількості дзвінків у різні організації та установи і добросовісному виконанню майже всіма фігурантами цього складного процесу своїх службових і не тільки обов'язків, вдалось вкластись у бажаний термін і не змушувати сім'ю зайвий раз нервувати.

Завершальним етапом було забрати берці для покійного з вокзалу о 22:30. А ще о 24:00 допомогти дружині бійця подолати байдужість квиткових касирів, яким важко було поставити на потрібне місце рисочку в коді залізничного квитка.

Із кількох десятків людей, з якими довелось спілкуватись, - тільки кілька вразили своїм цинізмом і байдужістю.

Один, цитуючи накази і постанови, які, на його думку, треба виконувати. (Цікаво, чи всі накази і постанови так чітко виконує ця особа?) І другий - майбутній офіцер, який встиг обікрасти помираючого солдата (((.

На жаль, весь цей жах цілий день спостерігала разом зі мною і вдова солдата. А біля домовини всі, без винятку, будуть клястися в любові і повазі до воїнів АТО.

Хочу подякувати всім, хто сьогодні допоміг. Без вас зробити все вчасно - неможливо!» - написала на своїй ФБ сторінці волонтерка Наталія Арестова.

Відспівали чоловіка 27 жовтня о 12 год. у каплиці на вулиці Пекарській у Львові. Пізніше з бійцем прощалася Кіровоградщина.

В Олега Фоміна залишилися дружина та 2 неповнолітні доньки.

 

Джерело: за матеріалами «Цензор. НЕТ», «Новинарня», «Україна молода» та
з відкритих джерел.

 

Вони загинули за Україну

Їх забрала війна...

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com