rss
12/11/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#341

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Російська правовійна

Москва використовує право як зброю у гібридній війні проти України та Заходу.

 

Спроби Росії на чолі з президентом Владіміром Путіним реалізувати амбіції з гегемонії над Україною та іншими країнами, які Москва вважає своїм «близьким закордонням», створюють серйозні виклики не тільки для безпеки регіону, а й для міжнародного ладу ХХІ сторіччя. Нині Кремль застосовує цілий комплекс засобів проти України для ведення повномасштабної гібридної війни, що охоплює невійськові інструменти (політичні, дипломатичні, економічні, інформаційні та кібератаки) і військові - конвенційні й таємні. З огляду на те, що два типи гібридної війни, до яких вдається Росія, - інформаційна та кібервійна, - надто дошкуляють, сьогодні громадськість та аналітики приділяють цьому питанню багато уваги. Проте, є й третій різновид зброї в арсеналі Росії - це lawfare (чи то пак правовійна). Він - не менш важливий і не менш небезпечний, утім, спільнота аналітиків мало його досліджує, а широкому загалу про нього взагалі практично не відомо.

Термін запровадив Чарльз Данлеп, американський генерал-майор (нині  у відставці) і викладач міжнародного права у Дюкському університеті, що в Північній Кароліні. Правовійна - це згубна експлуатація міжнародного та внутрішнього права, до якої вдається Кремль на шкоду противникам, тобто проти Заходу й України, але й також проти російського населення. Вона відіграє важливу роль у комплексній стратегії Росії, тож Україна й Захід повинні краще вивчити цей різновид гібридної війни та розробити узгоджену стратегію для протидії, адже нині вона становить серйозну загрозу для архітектури європейської безпеки й для всього світового ладу.

Міжнародне законодавство розроблялося насамперед для того, щоб вирішувати конфлікти між державами й уникати воєн через переговори й домовленості; регулювати право на розв'язання війни й визначати правила участі; нормалізувати післявоєнні взаємини завдяки припиненню вогню, перемир'ям та мирним угодам. У сучасній інтерпретації воно не повинно санкціонувати чи виправдовувати вторгнення та анексії територій так, як це робить Росія, утверджуючи гібридну гегемонію над Україною. Однак, звичайне міжнародне право не викарбуване на камені, адже воно ґрунтується на досвіді різних країн («Міжнародне право є таким, яким роблять його держави»). Таке розмите тлумачення допускає довільні інтерпретації, що Росія активно використовує (причому, якнайкреативніше) у гібридних атаках проти України й Заходу.

На жаль, чинна міжнародна система, заснована на верховенстві права, дотриманні умов договорів та авторитетності міжнародних інституцій, не вберегла Україну від російської агресії. РФ не отримала цілковитого контролю над міжнародною правовою системою, проте, відчайдушно намагається підірвати її фундаментальні засади.

У цій юридичній війні Росія експлуатує засаду етнічного самовизначення, оскаржуючи єдність України як етнічної країни, та звертається до сумнівних культурних концепцій, як-от «русский мир», для застосування самопроголошеного права росіян на «гуманітарну інтервенцію» для захисту «російськомовного населення». Інформаційна війна може руйнувати громадський лад і перешкоджати єдності противників Кремля, допомагати росіянам втручатися у вибори в ЄС та США, ба навіть впливати на зовнішню політику країн - членів ЄС (Brexit). А от правовійна - це дещо більше, ніж продукт пропаганди й дезінформації, адже вона забезпечує Росію юридичною перемогою на стратегічному рівні. На тактичному ж розташування російських військ на іноземних територіях потребує формального (квазіюридичного) виправдання, що певною мірою також є правовійною. Водночас, легалізоване застосування сили проти учасників народних протестів з метою запобігти «кольоровій революції» в Росії або придушити її є прикладом внутрішньої правовійни в ній. Історично склалося так, що Москва вдається до юридичної війни проти України з 1654 року (Переяславська угода), а проти інших міжнародних противників - з 1774-го (Кючук-Кайнарджійський мирний договір з Османською імперією).

Обидва зазначені документи Росія використовувала для того, щоб втручатися - буцімто для захисту козаків і балканських християн - і потім окуповувати дедалі більше територій. Ось деякі конкретні приклади сучасної правовійни РФ проти України, що триває з лютого 2014 року: проект поправки до закону про інкорпорацію територій до Російської Федерації (щоб РФ могла анексувати регіони сусідніх держав за результатами народних референдумів); поправки до закону про надання російського громадянства на основі проживання ще за часів СРСР і Російської імперії; «паспортизація» - практика видавати російські паспорти, щоб збільшити кількість російських громадян у сусідніх державах (в Абхазії, Південній Осетії, у Криму й на Донбасі); «кордонізація» - перенесення фізичного кордону глибше на територію країни-мішені (Грузія) або відмова вирішувати суперечки про кордони (Україна, Естонія); спроби використовувати Раду Безпеки ООН, щоб санкціонувати відкриття «гуманітарних кордонів» на Донбасі; використання Косово та Лівії як правових прецедентів для дій Росії в Україні; заочні вироки в російських судах українським політичним лідерам і військовим командирам за звинуваченнями в «злочинах проти людяності».

Тепер Москва запровадила ще й військово-морську юридичну кампанію проти України в Чорному й Азовському морях, що обмежує свободу навігації від і до українських портів. Це створює негативний вплив на українську економіку.

Наведені вище приклади засвідчують безмежну креативність росіян, які перекручують та інтерпретують міжнародне право як заманеться, щоб досягати стратегічних цілей в Україні. Є небезпека, що влада інших країн за прикладом Росії й собі почне претендувати на суперечливі території, де мешкають їхні співвітчизники або одновірці. Китай уже вдається до деяких засобів правовійни, висуваючи територіальні претензії в Південно-Китайському морі. Особливо уразливі Близький Схід, Африка та Азія з огляду на довільний характер багатьох тамтешніх державних кордонів. Проте, деякі країни - члени НАТО теж не мають імунітету, насамперед ті, у яких є численне російськомовне населення. Щоб не дочекатися, поки Росія зробить з України прецедент, який завдасть удару нинішній архітектурі безпеки в Європі, міжнародна спільнота та її інституції повинні й далі підтримувати суверенітет України включно з територією Криму й визнавати за нею право на захист власних територій і державних кордонів від будь-яких «легалізованих» російських інтервенцій - і нині, і в майбутньому.

З огляду на те, що правовійна є важливим елементом загальної російської гібридної війни проти України й Заходу, реагування на неї теж має бути загальним і комплексним.

Потрібно розробити мережу дослідницьких програм, присвячених цій війні («Мережу оборони проти правовійни») у різних університетах і аналітичних центрах - передусім в Україні, а також в Естонії, Латвії, Чечні, Сербії, Грузії, у США та Об'єднаному Королівстві. Головною метою такої мережі має стати увага й підтримка з боку законодавців, політичних лідерів і громадськості країн - членів НАТО та ЄС для створення центру передових знань із правовійни на кшталт центрів стратегічної комунікації (Рига), кібероборони (Таллінн), енергетичної безпеки (Вільнюс) тощо. Він може розташуватися в одній із країн, що входить до НАТО або ЄС, чи в тій, яка прагне вступу в ці інституції, як-от Україна. Та незалежно від того, де працюватиме центр, остання має очолювати цю ініціативу як із погляду моралі (адже вона сторіччями була головною мішенню російської правовійни), так і практично (організувати основний орган досліджень та аналізу нинішніх дій росіян у межах правовійни). Україна може залучити талановитих молодих студентів і провідних науковців у галузі правознавства й політології.

Тоді ініціатива буде успішною, адже, окрім знань та вмінь, ці люди відчуватимуть патріотичний обов'язок. Університети із сильними факультетами правознавства, як-от «Києво-Могилянська академія» і Національний університет імені Тараса Шевченка в Києві; Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого в Харкові; Український католицький університет і Національний університет імені Івана Франка у Львові, могли би стати чудовими осередками для запровадження таких програм. Коли останні з'являться та запустяться в роботу в аналітичних центрах і університетах, фахівці зможуть зосередитися на конкретних викликах для їхніх країн у зв'язку з правовійною, щоб краще мобілізувати ресурси кожної країни. Майбутній центр передових знань з юридичної війни збиратиме й аналізуватиме дослідження кожної держави та даватиме практичні й доцільні рекомендації окремим з них і НАТО загалом.

 

Автор: Марк Войджер,
Балтійський оборонний коледж,
Тарту, Естонія

Джерело: «Український Тиждень»  
матеріал друкованого видання № 47 (575)

Воєнний стан: є питання

85-і роковини Голодомору в Україні

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com