В. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий розповів кореспонденту ІА ZIK на прикладі однієї державної установи, що було б з Україною, якби припинили красти.

 

Євген Дикий. Автор фото – Герман Богапов/dt.ua

 

– Ви вже понад дев’ять місяців очолюєте Національний антарктичний науковий центр. Які найсуттєвіші недоліки були, коли прийшли?

– Не хочу починати з недоліків, краще розповім про хороше. Отож, позитивне, що дісталось від попередників – це збереження станції «Академік Вернадський» в Антарктиді і те, що систематично, щороку, таки відбувалась перезмінка зимувального складу експедиції, які залишались там на річну вахту.

Завдяки цьому не переривались багаторічні спостереження, частина з яких розпочата ще британцями 40-50 років тому (оскільки це і була їхня станція, яку згодом передали нам), а частина вже понад 20 років проводиться Україною. І от саме те, що ці спостереження не переривались жодного дня – серйозне досягнення. Але й єдине найкраще, що я застав.

Стосовно недоліків, ключовим було те, що, окрім вищезгаданої перезмінки (щорічної вахти з підтриманням давно розпочатих тривалих спостережень), більше жодної наукової діяльності Національний антарктичний науковий центр не проводив.

	Фото НАНЦ

У ті роки, коли були гроші, вони швидко розпорошувались: їх, скажімо, роздавали на низку університетів та інститутів, але не за принципом завершеності наукових проектів, а за принципом – усім більш-менш порівно, щоб ніхто не ображався. І, власне, наукові звіти щодо роботи НАНЦ робилися у дуже простий спосіб: брались звіти зі сторонніх організацій та установ і зшивались в одну папочку. Тобто, сам центр виконував тільки логістичні функції, але не проводив наукових досліджень. Змінити це є однією з наших основних цілей.

– А які зміни вдалось уже запровадити?

– За цих дев’ять місяців говорити про народження НАНЦ як саме наукової організації ще не можна. Але вже вдалось набрати професійну команду дослідників – команду НАНЦ.

Формували ми її таким чином: по-перше, не дозволили розбігтись найкращим кадрам, які тут працювали до мене, через різкі зміни у моделі роботи; по-друге, набрали багато нових співробітників, зокрема, наукової молоді; по-третє, змогли подолати бар’єр між НАНЦ та багатьма українськими полярними дослідниками, які поза науковим центром, а часто всупереч йому – самі проривались в Антарктиду завдяки міжнародним проектам. От, це – справді важливо: нарешті під крилом НАНЦ вдалось зібрати хоч не всіх, проте, все ж багатьох українських науковців, які займаються полярними дослідженнями.

Також цього року вперше за історію НАНЦ звіт про наукову роботу буде не тільки папкою зі звітами інших університетів та інститутів (хоча, звичайно, їхні дослідження є важливими, тому ми продовжуємо фінансувати і їх теж). Але більше, ніж дві третини наукового звіту складатимуть результати досліджень, отримані співробітниками Національного антарктичного наукового центру.

Крім цього, змінюється журнал НАНЦ – тепер він з такої собі «домашньої мурзилки», де часто друкувались для кількості публікацій, перетвориться на видання, матеріали якого будуть реферованими в наукових іноземних базах даних. Тобто, тепер публікації будуть, хай скромними, але зате матимуть місце у світовій науці.

Деякі кроки вже зроблені – вийшли перші номери «Українського антарктичного журналу», де всі статті пройшли подвійне (а у деяких конфліктних випадках – потрійне) зовнішнє рецензування.

Тобто, раніше – принесли в редакцію, домовились, надрукували. Тепер усе проходить процес зовнішнього рецензування, що одразу дало результат – цілу низку статей довелось суттєво переробити, деякі були відхилені.

Далі – набір нового складу редакційної колегії журналу та нового складу рецензентів (не тільки українців, а й із західних країн). Наступного року, маючи вже міжнародну редколегію, плануємо подавати цей журнал на реєстрацію спочатку в Scopus, а ще через рік – у Web of Science (платформи, на яких розміщено бази наукової літератури і патентів – ред.).

– А чи відбулись якісь модернізації опорного пункту українських дослідників в Антарктиді – станції «Академік Вернадський»?

– Так! Нарешті вперше за всі роки, що Україна володіє цією станцією, там проводиться капітальний ремонт.

Досі основними системами забезпечення є ті, які ми успадкували від Великобританії. Це, до речі, серед українських полярників дуже популярний жарт: перш ніж дякувати Британії за те, що дала нам цю станцію, потрібно подякувати Росії за те, що відмовилась віддати нам старі радянські, коли у 1992 році Україна цього вимагала. Адже якби нам дісталась радянська станція, то при такому ставленні з боку України, тобто відсутності інвестицій, вона б вже давно розвалилась.

Але все ж техніка не вічна: на станції стоять зараз дизельні генератори – серце станції, те, що забезпечує всю енергію та тепло, і рік їх виробництва – 1980, опріснювальна установка – з 1986 року, і таких прикладів чимало. Але тепер є зрушення, хоч і у тяжкій боротьбі, зокрема з нашим казначейством. Тобто, бюрократична система України жахлива тим, що навіть коли в тебе є гроші, але ти є державною установою, тобі дуже непросто їх витратити.

Та, попри всі нюанси, ми вже заплатили за повну заміну усього дизельно-генераторного господарства. Купуємо, до речі, напряму у легендарної шведської компанії «Вольво», дизельні генератори якої у нас і були ще від британців. У самій компанії, до речі, дуже дивуються такій тривалій експлуатації їхнього продукту, і кажуть, що якби це було можливим, то вони б забрали його у музей.

Також нарешті заміняємо опріснювальну установку та систему опалення. На «Вернадського» беремо тільки перевірені світові бренди, з якими домовляємось напряму, без посередників і, відповідно, без зайвих грошових витрат.

Не можу не згадати і про українських виробників: наприклад, магнітометри ми купили у Львівського центру Інституту космічних досліджень. Вони роблять справді найкращі магнітометри, а клієнтами в них є провідні компанії світу.

Отож, зараз активно працюємо над оновленням магнітометричної обсерваторії, метеостанції, біологічної лабораторії.

Фото НАНЦ

Але найсмішніше, що, попри всі ці складні оновлення, ми банально не можемо відремонтувати дах, який уже багато років протікає. Виявилось, що в антарктичних умовах, де вітер буває 40м/с і дуже суттєві перепади температур, – полагодити правильно дах дуже непростий і доволі специфічний процес. Наразі ще навіть до кінця не вирішили, за якою саме технологією будемо його ремонтувати. Мені здавалось, що змінити енергетичну систему станції буде значно складніше, ніж полагодити дах, який тече, але в таких умовах все виявилось навпаки.

– На станції були проблеми з Інтернетом, а точніше, він був дуже обмеженим. Зараз ситуація така ж?

– Інтернет – це один з тих моментів, які вдалось змінити уже з першої експедиції, яку я відправляв. Коли вступив на посаду, то був шокований, що зв’язок зі станцією здійснюється тільки двічі на тиждень: один раз на тиждень приходили текстові повідомлення на адресу НАНЦ із полярної станції, і один раз на тиждень, навпаки – з України надсилали лист дослідникам. І це в ХХІ сторіччі!

Ми збільшили обсяг Інтернету у 20 разів, але розуміємо, що це теж не так багато, як потрібно. Було 0,5 ГБ на місяць – це взагалі ніщо, тепер є 10 ГБ на місяць – це дуже мало, але, принаймні, тепер немає жодних обмежень у листуванні, також члени експедиції можуть спілкуватися через Skype зі своїми родинами. Тому все ж зв’язок таки вдалось покращити.

	Фото НАНЦ

Зараз ми шукаємо можливість зробити наступний крок, тобто, перейти з лімітованого гігабайтами Інтернету на безлімітний і платити тільки за швидкість передачі. І хоча цей район покриває дуже мало супутників, усе ж зараз активно працюємо над цим питанням і вже знайшли деякі варіанти.

– Відомо, що Антарктичну станцію британці продали нам за символічну ціну, надавши перевагу Україні через її науковий флот. Яка його доля зараз?

– На момент здобуття незалежності, науковий флот України був навіть завеликим – 36 науково-дослідних кораблів, і, правду кажучи, стільки наукових суден можуть утримувати тільки дуже багаті країни. Але замість того, щоб оптимізувати флот, тобто вибрати три-чотири найновіші чи найкращі кораблі та підтримувати їх, – майже всі потрохи розікрали.

Єдиний корабель, який більш-менш зберігся, зараз ремонтують, і є шанс, що він незабаром вийде в Чорне море. А от з наукових суден полярного класу – не вижило жодного (їх відбирали в орендарів за борги десь в іноземних країнах або ж просто порізали на металобрухт).

Через це наші полярники не мають жодного судна, тож вимушено щороку користуються послугами іноземних. Само собою, це коштує великих грошей, а ми ж наразі можемо оплатити тільки перевезення на наукову станцію і назад, тому про наукові дослідження в океані навіть не йдеться. Зараз працюємо над тим, як відродити український науковий флот – процес дуже повільний, і немає гарантії, що вдасться.

Але, тим часом, все ж вдалось відновити океанські наукові дослідження шляхом державно-приватного партнерства: ми почали співпрацювати з українськими риболовецькими компаніями, які мають промисел у Південному океані. Перша океанська експедиція наразі дуже скромна, виходить у море вже 15 листопада на крилевому траулері «Море содружества». Ми не будемо просто спостерігачами на судні, йдеться про більш амбітну програму: на корабель вдалось встановити цілий комплекс вимірювальної апаратури. Тобто, фактично, перетворили його на плавучу лабораторію. Братимемо участь у міжнародному експерименті, де, крім нас, будуть ще п’ять країн, з комплексної оцінки стану екосистеми Південного океану й оцінки промислових запасів. А паралельно до цієї екологічної програми наші дослідники проводитимуть ще низку геофізичних досліджень.

Також активно будуємо міжнародну співпрацю. Станція «Вернадський» – це матеріальна основа, де насамперед розвиваються українські дослідження в Антарктиді, але, все ж, це одна точка в просторі, тому для одних типів досліджень вона краща, проте для інших підходять зовсім інші частини холодного континенту.

Фото НАНЦ

Отже, ми намагаємось домовитись, щоб українці займались науковою діяльністю не лише на станції «Вернадський». Зокрема, вдалось укласти такі угоди з білорусами та італійцями. Суть полягає у постійному обміні: українці проводитимуть досліди на іноземних станціях, і, відповідно, іноземці працюватимуть на нашій.

– І на таку модернізацію цілком вистачає грошей з державного бюджету?

– Я б сказав, що вистачає для серйозного початку модернізації. Тут не можу не відзначити роль міністра освіти і науки Лілії Гриневич: у 2018 році МОН вперше за дуже багато років передбачив кошти не лише на експедицію, але і на ремонт станції. Це – 15 мільйонів гривень або ж півмільйона «грошей». Якщо наступні два роки дадуть стільки ж, то ще наступних 10-15 років вже можна буде займатись виключно наукою, не переймаючись ремонтами. Щоправда, поки що Мінфін щиро вважає, що можна за один рік відремонтувати та модернізувати те, у що 22 роки не вкладали коштів. Наївне уявлення. Ми наразі намагаємось пояснити народним депутатам, що Мінфін не правий, і просимо відкоригувати наш бюджет на наступний рік з урахуванням продовження ремонту станції.

Ну, і звісно ж, додаємо до цих 15 мільйонів частину тих коштів, які «здобули» за рахунок економії та виправлення попередніх неправильних практик використання бюджету. Цілу низку грубих порушень виявила Державна аудиторська служба.

Це, до речі, теж один з незабутніх епізодів, через який мені довелось пройти: мене тільки-тільки призначили в. о. директором НАНЦ, і одразу з мого першого місяця роботи Антарктичний центр пройшов повну ретельну перевірку державних служб за останні чотири роки.

Цими перевірками виявили дуже багато порушень: частина з них – це порушення, які тягнуть на визначення «бардак», але частина – на визначення «корупція». Зокрема, укладання контрактів з офшорними компаніями з Кіпру у твердій валюті, коли гривня стрімко падала. Чому ж не укладали в національній? А щоб заплатити цим офшорним компаніям, власники яких абсолютно невідомі. Та й враховуючи, що це – просто компанія-посередник, яка, вигравши тендер, винаймає судно, таку операцію, в принципі, можна зробити напряму, не втрачаючи при цьому великих коштів. Але ж, але ж…

Потім для того, щоб покрити цю втрату і заплатити «офшорам». Вигрібаються кошти не тільки ті, які призначені на логістику, а й ті, з яких мали виплачуватись зарплати, фінансуватись дослідження. Тобто, все до копійки віддається сумнівним кіпрським компаніям. Зараз слідчі органи вже готують правову оцінку цього, як мінімум, дуже неефективного та сумнівного використання бюджетних коштів.

І знаєте що? Виявляється, що все можна зробити простіше. Коли ті ж самі «кіпрські офшорки» та інші компанії виводиш на переговорну процедуру в одному залі (де запрошена преса, де проводиться відеозапис і транслюється на сайті міністерства), то виявляється, що ціна різко падає. Знаходяться компанії, які готові працювати у гривні, а не у валюті, що для нас є принциповим, адже стоїть питання – на кому лежать ризики з коливанням курсу: на нашій бюджетній організації, якій ніхто не дасть додаткових коштів, щоб компенсувати падіння гривні, чи, все ж таки, на комерсантах, які хочуть заробити наші гроші.

Так і виявилось, що всі ці питання можна вирішувати прозоро, а, головне, – за адекватну ціну. Завдяки цьому і з’являються додаткові зекономлені кошти.

	Фото НАНЦ

На них, окрім вищезгаданого, ми також покрили борги України перед міжнародними організаціями. Через ці «офшорки», яким НАНЦ змушений був віддавати всі гроші, ми заборгували внески низці міжнародних організацій. Через це Україну навіть встигли понизити у Науковому комітеті з антарктичних досліджень (SCAR) з повноправного члена до статусу спостерігача. Тепер, сплативши ці борги, ми відновили свій статус.

– Як пройшла перша експедиція під вашим керівництвом? Чи були якісь складнощі?

– Вона ще триватиме до березня наступного року, тож побажаємо хлопцям успіху! Але вже є що згадати. Труднощі почались ще до відрядження експедиції: ми, як законослухняні громадяни, до останнього моменту намагались провести тендери через електронний майданчик ProZorro, а, в результаті, все одно довелось оголошувати надзвичайну ситуацію, робити переговорну процедуру, на якій звели в одному залі всі компанії, що подавались на ProZorro, і визначили переможця.

Після цього одна з компаній, так звана «кіпрська офшорка» (стосовно якої, до речі, наскільки мені відомо, зараз проводиться кримінальне розслідування), скористалась тим, що сьогоднішній закон про публічні закупівлі дозволяє необмежений час оскаржувати результати. Через це НАНЦ не мав права офіційно підписувати угоду про перевезення експедиції аж до того часу, допоки не розглянуть усі скарги.

Мені довелось компанію, яка законно виграла тендер, буквально просити під чесне слово вкласти близько мільйона доларів своїх коштів без офіційно підписаної угоди. От уявіть ситуацію: під чесне слово приватної особи, хай і директора наукового центру, дають витратити близько мільйона баксів. На щастя, бізнес зрозумів ситуацію, вони самі в Південному океані ловлять рибу, отож, що таке льодова ситуація і що на станцію в інший час буде просто неможливо пройти, їм дуже добре відомо. Не маючи підписаної угоди, вони пішли на цей ризик, і почали перевозити нашу експедицію.

Якщо говорити юридично, то це було не зовсім правильно, але мені все одно, адже всі тендери проводились чесно, і пропускати рік досліджень, бо в інший час кліматичні умови не дозволять дістатись до станції, ми не могли – довелося б аварійно евакуювати людей, а станцію консервувати, і не відомо, скільки коштувало би потім відновлення її роботи. А через якусь корупційну компанію мати таку втрату тим більше не хотіли.

Ситуацію вдалось врятувати, але скільки нервів це коштувало… Щоб вона не повторювалась, намагаємось розробити механізм, який захистить нас від таких речей. На моє прохання колишній побратим по «Айдару», народний депутат Ігор Лапін вніс на розгляд Верховної Ради підготований НАНЦ законопроект, який врегульовує питання закупівель для антарктичної експедиції. Сподіваюсь, що депутати цей законопроект приймуть.

Крім цього, ще був один сумний випадок. На превеликий жаль, у першій же експедиції, за яку я відповідав, 70-річний заслужений український геолог, який брав участь ще в українській антарктичній експедиції у далекому 1995 році, дорогою додому помер просто в аеропорту Рима. І потрібно було негайно проводити евакуацію тіла на Батьківщину.

Тим часом, на станції «Вернадського» теж сталась надзвичайна ситуація, в якій ніхто не був винен. У одного з учасників експедиції запалився апендицит, почались ускладнення. Лікар намагався йому допомогти і зробив усе, що міг у тих умовах, проте ситуація виявилась надто серйозною. І це стається тоді, коли крига вже закрила доступ до станції.

Мені на такому досвіді довелось дізнатись, як працює система екстреної взаємодії і рятувальних операцій в Антарктиці. Виявилось, що працює просто блискуче!

Ми домовлялись з країнами, які мали станції поблизу нас, щоб допомогли: за хворим американці прислали криголам, відвезли на найближчу базу (чилійську), де була злітна смуга, і вже звідти військово-повітряні сили Чилі прислали транспортний літак, який і евакуював на континент нашого дослідника. Зараз, на щастя, з ним усе гаразд. Ні американці, ні чилійці з нас ні копійки не взяли, але от уже з моменту, коли наш хлопець опинився на найближчому материку, отут витратилось багацько коштів.

– В учасників експедиції страховки немає?

– Після цього випадку, зрозуміло, що ми почали серйозно задумуватись, а що ж, власне, із страховкою?

Виявляється, попереднє керівництво НАНЦ вважало, що для таких випадків, тобто, для полярних експедицій, страховки просто не існує, тому страхували лише не переліт туди і назад. Коли я їх запитав про це, мені категорично відповіли: «Та ніхто в Антарктиді не страхує. Жодна компанія на себе це не візьме».

Але виявляється, що зараз цілком страхують навіть полярників. Зрозуміло, що це – дорогі страховки, але після цього випадку жоден полярник не вирушить в експедицію не застрахованим.

Ми вже з’ясували це питання і, хоча страховки досить дорогі, але все ж застрахувати усіх дванадцятьох членів експедиції значно надійніше і виходить майже так само, як лікувати одного.

– Саме зараз проходить набір у 24-у антарктичну експедицію. Які головні вимоги до учасників?

– Набір вимог складається з трьох рівнів.

Перший – це відповідність професійних навичок та досвіду позиції, на яку подаєшся.

Другий – це фізичне здоров’я, адже треба розуміти, що майже рік станція ізольована від усього світу, і не завжди можна евакуювати хворого. Там немає надто великих фізичних навантажень, але не допускаємо людей з якимись хронічними захворюваннями. Усі учасники проходять медичну комісію, яку НАНЦ їм забезпечує. Вимоги не надто суворі, але, все ж таки, потрібно бути здоровим.

Третій – це психологічне здоров’я. Психологічні умови на станції важчі, ніж фізичні. Знову ж таки: дев’ять місяців на рік повна ізоляція, шість із цих дев’яти місяців – полярна ніч, тобто, значну частину часу потрібно буде проводити всередині будівлі, і 12 людей, які постійно бачать одне одного. Насправді – це психологічний стрес. І хоча для декого такі умови є цілком комфортними, люди навіть прекрасно себе почувають, для когось вони є дуже депресивними. Тому на стадії відбору важливо визначити, кому буде важко витримати такі умови, і тут наші психологи мають постаратись.

– Скільки вже є поданих анкет на зимівлю?

– Зараз уже є 130 таких заяв, це – понад десять людей на одне місце. Але прийом документів триватиме до кінця листопада, і з досвіду можу сказати, що найбільшу кількість заявок заповнюють в останні дні.

Насправді, це не може не тішити, тому що, враховуючу низьку оплату праці у таких складних умовах, усе ж багато охочих дослідити холодний континент. З цікавості та заради своєрідного життєвого досвіду знаходяться такі романтики, які готові провести рік у Антарктиді, і це дуже тішить.

– І нарешті в експедиції відряджають і жінок…

– У перших українських експедиціях до Антарктиди жінки були, проте потім запровадили абсолютно дурну заборону. Хоча серед українських жінок є багато професійних дослідниць, у яких не менш ґрунтовні праці, словом, не поступаються чоловікам.

У ХХІ сторіччі просто смішно обговорювати таке питання, тому зараз скасували цю дискримінацію, й обираємо кандидатів виключно за тими пунктами, які перечислював вище.

– Чи багато жінок надіслали заявки?

– На сьогоднішній день кожна п’ята анкета приходить від жінки, тому, все ж, немало. І тут хотів би уточнити: через таку багаторічну дискримінацію ми не будемо робити якісь преференції для жіночої половини. Усе, що ми намагаємось зробити, – це рівні умови для всіх учасників.

– Чи трапляються якісь цікаві анкети?

– Так, є навіть дуже цікаві екземпляри, але це – нормально, це – очікувано. Хочу сказати, що є люди, які просто краєм вуха щось почули і приходять.

Крім цього, досі не викорінилась ота дурна радянська звичка намагатись вирішувати все шляхом особистої домовленості. Але навіщо, якщо все так просто: є анкета в Інтернеті – от заповнюй і надсилай. Усе прозоро, офіційно. Так ні, шукають особисту адресу, пишуть повідомлення, намагаються домовитись про зустріч, але анкету заповнити важко… Досі у нашому суспільстві побутує думка, що конкурс лише для вигляду, а насправді все вирішують між собою.

Траплялись взагалі комічні випадки, наприклад, нам пишуть: «Я готовий з вами в експедицію на Північний полюс!», тобто, вони навіть не розуміють, де Арктика, де Антарктика, де північ, де південь, але зате готові.

Також є люди, які напряму зазначають: «Знаєте, я не маю жодної з тих спеціальностей, на які ви набираєте, але я дуже хочу в Антарктиду».

– І на завершення, чому, на вашу думку, саме вам запропонували стати очільником НАНЦ?

– Я завжди мріяв бути учасником експедиції, яку НАНЦ відряджає в Антарктиду, але ніколи не мріяв бути очільником цієї структури. Звичайно, це великі можливості для розвитку української науки, і я дуже радий, що нарешті можна щось змінити на краще. Це – честь.

Це – унікальні можливості, але й дуже серйозний виклик, і це, насправді, робота 12-16 годин на добу, зазвичай, без вихідних, просто тому, що такий великий завал ще потрібно розгребти.

Я по-доброму заздрю тим науковцям, які нарешті отримали можливість вирушити в експедицію, не беручи на себе таких адміністративних функцій, які дістались мені.

Амбіції стати директором НАНЦ у мене в житті не було. Але, завжди потрібно питати себе: як не ми, то хто? Тобто, є важлива річ, яку хтось повинен взяти на себе.

Чому саме мене? Не знаю, це питання до міністерства, яке мене запросило. Але свої думки з цього приводу в мене є: справа в тому, що мене запросили в той момент, коли експедиція 2018 року була на межі зриву – тривали ці «тендерні війни», була загроза НС, і потрібен був не просто директор для спокійних умов, а такий собі кризовий менеджер. Саме так мене й обрали.

З одного боку, я – науковець і щось тямлю в наукових дослідженнях, також знаю специфіку організації експедицій (організовував морські експедиції в Чорному морі). Грубо кажучи, коли ти не лише науковець, але й відаєш дещо про логістичні проблеми.

А, з іншого боку, у мене була репутація «контуженого айдарівця», тобто, людини, яка вміє в екстремальній ситуації приймати жорсткі рішення і діяти швидко. Що мені і довелось робити.

– Чому ці дослідження важливі?

– Антарктида – дуже цікавий регіон. Це, нібито, порівняно проста екосистема, оскільки в ній вижило не так багато видів, але навіть ці небагато видів пов’язані між собою складними взаємодіями. Тобто, це – місце, де є багато роботи, а ще – це найменш зіпсована людиною частина планети. І головне – це єдині дослідження за межами України, які нам вдалось зберегти.

На мою думку, це дуже важливо для країни: і тому, що у нас там є економічні інтереси – зберігаємо риболовний промисел, і тому, що взагалі дослідження космосу, світового океану і полярних регіонів – це такі маркери, які відрізняють країни першого світу від країн третього. Тож, якщо з космосом та світовим океаном зараз у нас не дуже позитивні справи, то Антарктида лишається майже останньою зачіпкою для наших учених, щоб брати участь у світових наукових дослідженнях, не покидаючи України.

У мене є така амбіція: я хочу на прикладі полярної станції показати, як виглядала б країна, якби перестали красти гроші і почали використовувати їх за призначенням.

– І з приводу науки загалом…

– У нас дуже часто різні «академіки» люблять скаржитись, що науку в Україні не фінансують. Це – правда, але є нюанс – а ви навчились чітко оцінювати ефективність вкладених коштів? От скільки на науку дали, а скільки за це вийшло наукових публікацій у серйозних міжнародних журналах? На яких конференціях Україна, в результаті, представлена? І так далі.

Отож, певною мірою, з точки зору науки, ми розглядаємо НАНЦ як такий собі пілотний проект, щоб показати, що таке дійсно ефективне використання отих коштів, що дають. Адже поняття фінансування науки полягає не лише в тому, скільки дають, а як використовуються ці кошти, й як оцінюється результат.

Розмовляла Олена Водвуд

Джерело: ІА ZIK