Майже за кожен день боротьби з окупаційними російськими військами Україна платить найвищу ціну. Гинуть її найкращі сини й доньки. Гинуть і зовсім юні. Хто ще не встиг продовжити себе у своїх нащадках. Але вже залишив після себе слід, який не зможе стерти навіть пам’ять. Пом’янімо їх і вшануймо їхній великий подвиг.

 

Євген Летюка

 

Євген Валерійович Летюка народився 24 липня 1998 року, в Петропавлівці, Станично-Луганського району, Луганської області.

Разом із молодшим братом був сиротою. Навчався в школі № 2.

Із 2016 року перебував на контрактній службі в ЗСУ. Спочатку був командиром відділення 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, а згодом – у 8-му батальйоні.

Солдат, механік-водій 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї ОГШБр.

«Євген був дуже доброю людиною! Знання, звісно, не давалися йому легко, проте був дуже працьовитим, займався спортом і дуже любив молодшого брата. Він був справжнім патріотом нашої Батьківщини», – розповідає директор Петропавлівської школи № 2 Руслан Ткач, – передає «5 канал».

Загинув 9 листопада під час бою поблизу селища Кримське, Новоайдарського району, Луганської області, рятуючи пораненого побратима.

«9 листопада о 21:15 окупанти відкрили вогонь зі стрілецької зброї в один з опорних пунктів, розташований впритул до Бахмутської траси. Командир роти, оцінивши тривалість та інтенсивність вогню, прийняв рішення щодо придушення вогневих засобів противника. Першими в бій вступили розрахунки чергових вогневих засобів, по яких згодом окупанти відкрили вогонь з автоматичних та станкових гранатометів.

За таких умов, щоб не допустити переходу противника до активних дій, було вирішено застосувати вогневі засоби батальйону та висунути резерви. Підрозділ, що вступив у бій, під прикриттям вогню було своєчасно посилено. За годину наступ ворога було повністю припинено. Активних дій окупантів не допущено.

На жаль, під час бою, просуваючись до бойових позицій, зазнав смертельних поранень солдат Іван Васильович Воробей. Його бойовий побратим, солдат Євген Валерійович Летюка, намагався надати допомогу, почав відтягувати солдата до окопу, але також зазнав смертельного поранення», – розповів комбат.

Прощання з Євгеном Летюкою відбулося 11 листопада в селі Петропавлівка.

У героя залишився неповнолітній брат.

Іван Воробей

 

Іван Воробей народився 3 липня 1999 року, в селі Дігтярівка, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області.

Був призваний на військову службу 27 квітня 2018 року Новгород-Сіверським ОМВК.

Заступник командира бойової машини, навідник-оператор гірничо-штурмової роти 8-го гірничо-штурмового батальйону 10-ї окремої гірничо-штурмової бригади.

Загинув 9 листопада в бою біля селища Кримське, Новоайдарського району, Луганської області.

О 21:15 найманці РФ відкрили вогонь зі стрілецької зброї по одному з опорних пунктів, розташованому впритул до Бахмутської траси (біля окупованого Жолобка). Підрозділ, що вступив у бій, було своєчасно посилено, за годину ворог відступив. Проте, під час бою солдат отримав смертельне вогнепальне поранення.

12 листопада у селі Дігтярівка, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області, відбулось прощання із загиблим воїном.

Роман Селіхов

 

Селіхов Роман Павлович (позивний «Гера») народився 1976 року, в Новомосковську, Дніпропетровської області. Жив у Дніпрі.

Закінчив юридичний університет. Захоплювався високоточною стрільбою.

Старший сержант, інструктор снайперів 169 НЦ «Десна». Виріс у родині військових: дід був військовим пілотом, батько – ракетником.

У 2015-2016 служив за мобілізацією у 81-й окремій аеромобільній бригаді розвідником 2-го взводу розвідроти. Виконував обов’язки заступника командира взводу. Пройшов Попасну, Горлівку, Опитне, Авдіївку; опорні пункти «Зеніт», шахта «Бутівка», «Мурашник».

Після демобілізації знову вирушив на фронт – до 72-ї ОМБр.

Загинув Роман Селіхов 10 листопада біля Луганського, на Донеччині, через розрив ворожого керованого фугасу.

«Він ішов у авангарді групи другим у складі через його підготовку. Перші двоє людей, які потрапили під вибух, отримали всю ударну хвилю, основна маса уламків пішла у них. Відповідно, вони прикрили собою інших хлопців, яким менше дісталося того заліза, що взяли на себе перші двоє. Це була справді людина з великої літери, чудовий товариш і фахівець своєї справи», – пригадує військовослужбовець ЗСУ з позивним «Горинич».

«Я пишаюся своїм сином. Він був справжнім чоловіком. Справжнім воїном. Я, як колишній військовий, виховував його в цьому дусі. Дуже боляче, важко сприймати те, що його немає вже. Він практично з перших днів цієї війни пішов до військкомату і попросив, щоб його відрядили на Схід», – написав батько загиблого Павло Селіхов.

У Дніпрі попрощатися з воїном прийшли сотні людей. Поховали Романа Селіхова на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі.

У воїна залишилися батьки, дружина та дві дорослі доньки.

Юрій Олійник

 

Юрій Олійник (позивний «Полтава») народився 15 листопада 1974 року, в селі Іванівка, Полтавської області. Жив у Києві. Працював у Києво-Святошинському дорожньо-експлуатаційному управлінні трактористом.

Фанат полювання. Любив господарювати, смачно готував.

Призваний до лав Збройних сил України в третю хвилю мобілізації. Служив спочатку в 3-му взводі 2-ї роти 12-го окремого мотопіхотного батальйону «Київ», потім – старшиною, командиром відділення в 4-й роті.

Сапер 72-ї окремої механізованої бригади.

Був досвідченим бійцем і дуже хорошою людиною. І взводний, і ротний командири характеризують Юрія з найкращого боку.

Загинув 10 листопада під час рекогностування місцевості і проведення інженерної розвідки між наглядовими постами на Світлодарському напрямку, поблизу селища Луганське, Донецької області, після спрацьовування встановленого ворогом радіокерованого фугасу.

14 листопада в селі Іванівка відбулася церемонія прощання з українським воїном.

Залишилося двоє дітей – син і донька, 1996 і 1998 років народження.

За матеріалами «Цензор.НЕТ»
та з відкритих джерел