Чим ближче час виборів, тим важливіше знати думку тієї частини народу, яка буде вибирати – тобто електорату. Згідно зі законом, передвиборча агітація ще не дозволена, але вона йде повним ходом – закони в теперішній Україні, на жаль, часто не виконуються.

 

І видно неозброєним оком, що претенденти на булаву намагаються проводити цю агітацію з урахуванням електоральних настроїв.

Познайомимося ж з підсумками найбільш свіжого опитування. І почуємо оцінку одного з Інтернет-користувачів: «Якщо ці цифри відображають реальний стан справ з думкою виборців, то ситуація недобра, я би сказав кричуще недобра».

Методологія дослідження

 

Одразу підкреслю – дане дослідження є потужним з двох причин: по перше, його проводили три авторитетні соціологічні центри – Київський міжнародний інститут соціології, Український центр економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова та соціологічна група «Рейтинг»;

по-друге, вибірка даного дослідження становить 10 тисяч осіб, що у 7-8 разів перевищує розмір звичайної вибірки і тим самим значно підвищує достовірність результатів.

І дійсно, організатори зазначили: помилка репрезентативності дослідження: не більше, ніж 1,0%. Нагадаю, що, зазвичай, подібна помилка, мінімум, у два-три рази більша.

Само собою, що дана вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Тобто, це, фактично, модель населення України.

Ну й останнє – методом дослідження стало особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face).

	У травні оптимістів було 10%, у листопаді – вже 12%. «Покращення уже сьогодні?»

Дослідження закінчено 2 листопада 2018 року.

Напрямок справ

 

Висхідне питання подібних опитувань звучить знайомо: «Як ви вважаєте, у правильному чи неправильному напрямку йдуть справи?».

Саме це питання передбачає, що перед владою завжди – з моменту виникнення Незалежної України у 1991 році – стояв вибір: куди, в якому напрямку рухатися, як саме рухати справи? І кожна влада в особі президента, парламенту (Верховної Ради України), уряду в кожний історичний період робила свій вибір і проводила справи саме так, як вона вважала за потрібне.

А українці оцінювали це постійно, маючи своє уявлення – в якому напрямку влада має вести свій народ, яким саме чином розвивати (чи не розвивати, а губити) Україну.

Порівнюючи наявний хід справ і своє уявлення про бажаний хід справ, українці і формують для себе оцінку цього визначального процесу.

З жалем констатую, що вже давно українці на це питання відповідають негативно. Не було винятків і цього разу.

Але трирівнева можливість відповіді принесла цікаві результати.

Так щодо найзагальнішого рівня – справи в Україні – песимізм був найбільшим. 78% вважають, що справи йдуть у неправильному напрямку і тільки 12% – що у правильному. 11% відповіді на це питання не знайшли – принаймні – для інтерв’юерів.

На рівні області песимізму меншає. Уже тільки 64% опитаних вважають, що їхня обласна влада просуває справи у неправильному напрямку, а 17% вважають, що у правильному. При цьому, 19% не знають відповіді.

Оптимістів, як бачимо, стає на 5% більше, і це є показником того, що місцева влада, на думку пересічних українців, може, по-перше, задіяти місцеві ресурси, по-друге, більш раціонально керувати, ніж влада центральна.

Підтвердженням цього є рівень управління в тому населеному пункті, де людина проживає. Тут опитані вважають, що в місці їх безпосереднього проживання справи йдуть порівняно найкраще, хоча, в цілому, і погано.

Усього 58% відповіли, що справи йдуть у неправильному напрямку, але ж це на 8% менше, ніж на обласному рівні і на всі 22% менше, ніж на рівні загальноукраїнському.

А 26% вважають, що справи тут ідуть у правильному напрямку. А це – на 9% більше, ніж на обласному і на 14% більше, ніж на загальноукраїнському.

Отже, виходить, що, на думку українців, найгірше дає собі раду зі своїми обов’язками влада центральна, а найкраще – влада місцева. Хоча принципового перелому вона досягти не в силах. Напевно, тому, що сформовані центральною владою законодавчі рамки і спосіб їх реалізації владою виконавчою такі жорсткі і тісні, що затиснули українців у лещата.

І зусилля місцевих депутатів, а також міських селищних та сільських голів є недостатніми, щоб загальну ситуацію поліпшити. Хоча, як бачимо, люди вважають, що місцева влада найнижчого рівня все-таки робить для них найбільше.

Що ж бракує?

 

Якщо опитані так дружно вважають, що справи йдуть у неправильному напрямку, то виникає логічне питання – а що ж бракує, щоб справи пішли у правильному напрямку?

Опитані виокремили 8 головних умов. Що цікаво, тільки перша і восьма умови залежать від дій та рішень центральної влади. Всі інші 6 умов – від спільних дій влади центральної і місцевої.

Дивимося по пунктах.

Найбільше українцям не вистачає миру. За це проголосували 64% опитаних.

У прямому сенсі мир як відсутність війни, бойових дій залежать, звичайно, головним чином, від влади центральної. Від її глобальної політики. Ну і від фатальних факторів, які взагалі не залежать від українців на будь-якому рівні.

Хоча рано чи пізно українське суспільство спільними зусиллями політиків, журналістів, науковців, експертів, учасників подій проаналізує і складе об’єктивну картину тих процесів, які призвели до війни на Сході України.

В цій картині знайде своє відображення російський фактор (політика Росії щодо України, стимулювання сепаратизму в Донбасі, введення в Україну своїх військ як у формі інструкторів, так і у формі бойових частин і техніки – всього того, що називається в Україні російською агресією);

– загальноукраїнський фактор (політика центральної влади України щодо Росії, Донбасу, вибір цивілізаційного шляху руху країни, неоголошення війни і воєнного стану тощо);

– донбаський фактор (Донбасу ще з часів початку Незалежності опинився під безконтрольною владою олігархів, передусім, Щербанів, Ахметова, відсутність ефективної розумної проукраїнської політики, насамперед, підтримки української мови, культури, українських цінностей, потурання щодо панування проросійських і антиукраїнських настроїв, погана просвітницька та ідейно-виховна робота з населенням Донбасу тощо);

– міжнародний фактор (невиконання умов Будапештського меморандуму країнами-гарантами, обмеження допомоги Україні політикою «глибокої стурбованості», недостатня допомога з боку МВФ і країн, у яких є новітня зброя тощо).

Проте, мир у країні (інакше кажучи, недопущення війни на різні території України) багато в чому залежить від влади місцевої.

У цьому сенсі велику роль зіграла обласна влада Дніпропетровщини, організувавши у 2014 році в місті й області ефективну мобілізацію проукраїнських сил і не менш ефективну локалізацію і нейтралізацію сил антиукраїнських.

У підсумку, експерти навіть зафіксували, що переважання з 2014 року на Дніпропетровщині проукраїнських настроїв дає підставу стверджувати, що поняття Південний Схід (як частина України, налаштована не дуже проукраїнськи, а, здебільшого, проросійськи) перестає існувати. Натомість, постають чіткі поняття Схід, Південь України, ну і залишаються традиційні Центр, Північ, Захід України.

Що ще бракує українцям, щоб вони почали вважати ніби справи у країні йдуть у правильному напрямку?

Стабільності – 41%; порядку – 40%; розвитку – 36%; достатку – 35%; єдності – 27%; справедливості – 27%; впливовості у світі – 6%.

Не важко помітити, що питання бідності, зубожіння, матеріального стану, звичайно, дошкуляють українцям і набирають достатньо великий відсоток – 35%. Але не вони домінують – попри розповсюджену думку – у відповідях на питання: що бракує? Підкреслю – саме на це питання.

Людей, передусім, тривожить і хвилює організація суспільного життя, те безпосереднє державне і громадське середовище, в якому вони живуть і діють, від недоліків якого потерпають, ті принципи, які або відповідають, або не відповідають їх уявленням про оптимальний державний та суспільний устрій.

І за всіма цими позиціями бачимо достатньо значні недопрацювання влади, яка не робить всього того, що робити повинна, щоб у свідомості людей зникли або ж стали значно меншими ці страхи, тривоги, турботи і невдоволення.

Загрози

 

Однак, соціологи вміють так званими тестовими питаннями виявити найбільш болючі проблеми. Варто було переформулювати питання і запитати: «Які з цих загроз найбільш актуальні сьогодні для України?», як соціально-економічні негаразди вилізли, як голки їжака крізь опале листя.

Найбільшою загрозою українці вважають економічний занепад. За це висловилися 59% опитаних. Нам усім болить та давня згадка про економічний потенціал України, який західні аналітики одразу після розпаду СРСР оцінювали як другий за потужністю. Минуло 27 років, і ось уже Україна оцінюється в міжнародних рейтингах як найбідніша країна Європи.

Біль і сором – скотитися на останнє місце, маючи чи не найбільші розміри країни в Європі, найродючіші землі у світі, потужний у минулому виробничий та науково-технічний потенціал, освічений і розумний народ.

Країну терзають, відриваючи території по шматках, землі і води частково заражені, частково використовуються погано чи й зовсім не використовуються, потенціал втрачено, а народ розбігається по світах, шукаючи кращої долі.

Ось саме останній пункт – масовий виїзд українців за кордон – так само сприймається загрозою, як і перший пункт, отримавши ті ж 59%.

Зворотний бік хорошої справи – безвізу – виявився чи не найбільшою загрозою для найближчого майбутнього України. Міста і села України – насамперед, Західної, Центральної, Північної, а за ними і всіх інших частин – вилюднюються, хати і квартири закриваються, городи заростають бур’яном, гострою стає дефіцит кваліфікованої робочої сили.

Протести в місті Сміла – передвісник заворушень?

У деяких життєво важливих галузях – наприклад, у сферах медицини, атомної енергетики, машинобудування тощо – виїздять тисячами, з деяких місць ледь не поголовно.

Нове покоління, котре закінчило навчатися і йде до праці, певною частиною підготовлено погано – це вже покоління тих, хто навчалися на комерційних засадах, а отже, часто пропускали заняття, і їх не відраховували за неуспішність, бо вважали курками, які несуть для зубожілого вишу «золоті яйця» у вигляді сплати за навчання.

Але ж зубожіли не тільки вищі навчальні заклади. Зубожіння стало всеохопною бідою країни, тому вийшло в опитуванні на третє місце, набравши 51%.

На тлі подальшого збагачування «старих» багатих, появи нових мільйонерів, мультимільйонерів та мільярдерів оце масове зубожіння стає тією горючою сумішшю, яка загрожує спалахнути від іскри народного незадоволення і протесту.

39% набрала загроза девальвації гривні та інфляції. Усі ми пам’ятаємо ці шалені стрибки вартості гривні стосовно провідних валют, численні драми тих, хто брав доларові кредити за курсом 8, а повинен їх віддавати за курсом майже тридцять гривень за долар, отримуючи зарплату у гривнях.

Вимирання населення, яке вже стало стійкою тенденцією, тривожить 35% опитаних і, судячи з усього, не тривожить владу. А це означає, що кількість українців незворотно зменшується – і через високу смертність, низьку народжуваність, і через вищезгаданий масовий виїзд.

Усього на відсоток менше – 34% опитаних – вважають загрозою розвал країни. Подібні розмови періодично виникають з подачі російських ЗМІ та проросійських сил в Україні.

«Лякалки» про те, що Польща забере собі Західну Україну, Угорщина – Берегово, Румунія – Буковину, Росія – окрім Криму і Донбасу, ще деякі південні області – залишають по собі слід у свідомості частини громадян України.

Найбільше таких заяв надходить саме з Росії, тому посилюється думка, що треба обмежити контакти з Росією.

Прямої небезпеки нині нема, однак, вважати, що подібний сценарій є вже зовсім неймовірним, не варто. Цю загрозу варто тримати в полі зору, передусім, спецслужбам і політикам, зокрема, й місцевим.

Зростання злочинності бачать усі, а ось сприймають як загрозу – 33%. Це тому, що при опитуванні можна було називати тільки три загрози. Видно, більша частина вибирала інші загрози, які й набрали вищі бали й отримали більші рейтинги.

На жаль, розрекламована реформа поліції фактично провалилася. Очікувань громадян вона не тільки не виправдала, але й складається враження – не має на меті виправдати.

Услід за цією «реформою» йде інша, що стала притчею по язицех – медична. Опитані її сприймають як загрозу погіршення здоров’я нації і віддали за це 32% голосів.

Об’єктивно потрібно, щоб медична реформа, в кінцевому підсумку, показала свої позитивні сторони, якщо вони дійсно є. Бо критика самого міністерства охорони здоров’я, її очільниці Уляни Супрун і оголошеної ними медичної реформи надто уже потужна, щоби бути тільки спротивом фармацевтичної мафії, як це часто подається.

А тепер зверніть увагу на те, що загроза повномасштабної війни з Росією посіла тільки дев’ятий рядок у цьому рейтингу загроз і набрала 28%. Порівняйте це з тим, що настання миру посіло перше місце в списку того, що бракує українцям, і отримало 64% голосів, тобто, більш ніж удвічі випередило загрозу повномасштабної війни.

Значить, українці розрізняють два види військових дій: ймовірне повномасштабне вторгнення і ту позиційну війну, яка нині триває на Сході України. І своїм голосуванням підтверджують, що вони мало вірять у можливість повномасштабного вторгнення. Хоча й не розслабляються.

Наступною загрозою опитані вважають безладдя, анархію, які запанували останніми роками. Багато пишуть у вітчизняних ЗМІ та соцмережах про те, що люди незахищені, нема куди звернутися, бо ніде, як належить, не реагують, що злочинці відкупляються навіть після серйозних та резонансних злочинів, що нова поліція не хоче займатися багатьма зверненнями громадян, що безкарність провокує на нові порушення закону та злочини, що багато невідомих людей у балаклавах зі зброєю на вулицях наших міст.

Днями був репортаж з одного села, яке тероризували три місцеві хлопці, що заявили односельцям: «Ми будемо тут богувати, і ніхто нам нічого не зробить». Їхнє «богування» звелося до ґвалтувань і тяжких побоїв, яких вони завдавали односельцям, і жодні скарги в районну поліцію не дали результату.

Аж лише коли нардеп з телебаченням приїхали у райвідділок поліції, там, нарешті, заворушилися. Та й то поки що невідомо, чим це закінчилося, бо одноразова реакція проблеми безпеки в населених пунктах, особливо в селах, не вирішує.

А ось 27% опитаних зафіксували дійсно страшну загрозу – деградацію населення. В тому ж селі на питання – де і як молодь села відпочиває вечорами та вихідними, відповіді були схожими: «Усі поголовно пиячать». Те саме, тільки з дебільними посмішками, весело підтверджували і самі молоді хлопці явно деградованого вигляду.

Відсутність роботи, інфраструктури розваг, пияцтво, алкоголізм, наркоманія, СНІД – ці і подібні проблеми, за якими ми тримаємо принизливу «першість» у Європі, невпинно відривають від здорового ядра нації слабкі її «краї» – безвольних, з несформованою життєвою позицією і програмою, без ясної мети життя, які пливуть за життєвою течією, потрапляючи у різні залежності – і від людей, і від поганих звичок, і від власної агресивності.

До деградації населення долучається загроза деградації довкілля у вигляді ймовірних екологічних катастроф, що набрало 22%. Підстав для цього більш ніж достатньо.

Наслідки Чорнобильської катастрофи, помножені на суцільне знущання виробничників над природою, ерозія і посушливість земель, забруднення вод і повітря, загибель флори і фауни від варварських дій людей-тимчасовиків, які живуть одним днем і куцими мотивами – усе це ставить під загрозу природне середовище нашого існування на цій прекрасній планеті.

Напередодні наступних роковин Голодомору особливо дико читати, що 13% опитаних вважають загрозою Голод. Не той, страшний і безжальний, який косив українців за сталінських часів внаслідок більшовицьких лютих наказів, а більш сучасний, у м’якому варіанті – але, все-таки, голод.

Це вже дає про себе знати той генетичний, в історичній пам’яті народу втаврований страх великого Голоду.

А завершують цей рейтинг чотири загрози, які йдуть поспіль і виглядають ніби серія послідовних подій: масові заворушення (12%), встановлення диктатури (12%), тероризм (8%) і, як наслідок, міжнародна ізоляція України (7%).

Правда, цього боїться порівняно невелика частина українців, але все-таки очікування подібних загроз у масовій свідомості українців існує.

Розподіл по регіонах України і за віковими категоріями

 

Найменше (51%) економічного занепаду боїться Північ України (чи не тому, що поряд порівняно успішна Білорусь, куди завжди можна зірватися на підробітки, а то й переїхати), а найбільше (71%) – Південь, де таких сусідів нема.

Найбільше боїться масового виїзду за кордон Захід України (63%), а всередині неї Галичина (70%). Це – не дивно, бо саме звідти спостерігаємо масовий потік у сусідні і не дуже сусідні країни – на роботу, а там – і на постійне проживання.

Зате і зубожіння вони бояться найменше – 44%, а галичани – так ті, взагалі, бадьорі – лише 41% бояться бідності. Знають, що зароблять, перешлють додому або й привезуть.

Найменше боїться масового виїзду за кордон консервативний Донбас – лише 46%. Зате разом з Півднем найбільше боїться зубожіння – до 64%.

Зате Донбас найменше боїться повномасштабної війни з Росією (22%). Знає, що ті не підуть на таку війну?

А ось Галичина такої війни серйозно побоюється – аж 40% про це сказали.

Вимирання населення і розвалу країни Схід боїться найбільше, а Захід – найменше. Центр на чолі з Києвом тримає середину.

За віковими категоріями економічного занепаду та масового виїзду за кордон, як і розвалу країни, бояться всі – від юнаків до пенсіонерів – практично рівною мірою.

А зубожіння найменше боїться молодь (сподівається ще заробити?), а найбільше пенсіонери, що зрозуміло.

Загалом же, нема жодної вікової категорії, яка б не бачила загроз і почувала себе спокійно – навіть українці середнього віку, працездатне населення.

Завершення

 

Подаючи вам, шановні читачі, першу частину цього дослідження, змушений погодитися з думкою Інтернет-користувача, яку навів на початку: ситуація кричуще недобра.

А країна вступає в зиму, й українці думають зовсім не про зимові розваги.

А серйозних заходів вживати уже нема коли – бо під час виборчої кампанії на першому місці не реформи, а популізм, який широко застосовують усі політичні сили.

Але про це – в наступних числах нашої газети.