Більшість пильних українських громадян чесно вважала, що цинізм українських політиків сягнув дна. І тут раптом виявилося, що до дна ще далеко, а знизу голосно стукають: провладні блогери пояснили, як потрібно розуміти суть явища корупції чинної влади.

 

Для чинної української влади, як відомо, не існує ПРОБЛЕМИ КОРУПЦІЇ – влада її не помічає, принаймні, за умови, що корупціонер поділиться, з ким треба. Але існує ПРОБЛЕМА ПОЯСНЕННЯ КОРУПЦІЇ. Особливо після того, коли в країні почали гинути люди, котрі заважали владі, великій чи маленькій, спокійно красти. Втім, це би теж можна було проігнорувати, але дивні західні партнери вимагають пояснень, інакше можуть грошей не дати. Та й вибори на носі.

	Бігборди минулих виборів…

Відтак українська влада спробувала зробити то саме, що зазвичай робить людська психіка, коли людина робить щось погане, але не хоче перейматися докорами сумління через свою діяльність. У таких випадках психіка автоматично вдається до заходів, котрі психологи сором’язливо називають «психологічним захистом», або ж «використанням корони».

Тобто – до відвертої брехні, старанно прикритої благими намірами.

Власне, саме цей фокус спробували вкотре використати піарники української влади. Знову ж таки, почали сором’язливо і обережно – аби перевірити, як люди відреагують.

І от Карл Волох, один із провладних блогерів, вирішив прикрити благими намірами корупцію.

Власне, благі наміри, зазначені в цій конструкції, використовувалися цими піарниками неодноразово, і навіть досить успішно. «Оберіть президента в першому турі, бо інакше Путін нападе», «не гойдайте човна, бо Путін нападе», «не виходьте на мітинги, бо Путін нападе», ну і так далі.

Але замовляння «не заважайте владі красти, бо Путін нападе» – на таке провладні блогери наважилися вперше.

«… та корупція, яка зберігається при чинній владі (на порядок нижча, ніж до 2014-го), є багато в чому вимушеною – головним чином, тому, що владі доводиться красти, щоб на ці гроші хоч частково інформаційно та організаційно протистояти атаці об’єднаних путінсько-олігархічних інформаційних військ.

І це, мабуть, найскладніша українська проблема, бо підтримку головних ЗМІ в Україні (що означає – владу) можуть мати тільки ті політики, які лояльні до Кремля і олігархів – тобто, відверто антиукраїнські.

Загалом, полку тверезо мислячих людей прибуло. Сподіваюся, це тільки початок», -- написав у своєму Фейсбуку Карл Волох (друкується в перекладі).

Передостанній абзац цієї заяви ще міг би мати успіх – серед людей, котрі не пам’ятають про те, кому належить «5 канал», чи про те, що саме завдяки чинній владі в країні успішно працюють «Інтер», «112 канал» та інші.

 

 

 

Але в поєднанні з разючою відвертістю заяви «ми крадемо, щоб воювати з Путіним» – тут вже шанси на схвальну реакцію різко падають.

Принаймні, в країні, котра збирала по 5 гривень на ЗСУ, котра скидалася останньою копійчиною на військо. Вся країна працювала і скидалася грошима, віддавала останні заощадження – для того щоб держава могла боротися з окупантом. А ці генії державного управління вирішили не просто цю державу обікрасти, а ще й похвалитися що вони крадуть, аби «інформаційно воювати» з окупантом.

Мало було величезних узаконених фактично корупційних зарплат і ще більших премій, котрі чиновники радісно виводили «мамі за кордон» — треба ще й саму крадіжку перевести в ранг державного подвигу. Он перевів голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв свою премію 7,9 млн доларів мамі в Сполучені Штати Америки – і ніхто йому і кривого слова не сказав. Все ж чесно. Хоча на ці гроші можна було би забезпечити теплом кілька невеличких містечок… Але цього замало – треба ще й вкрадені гроші відмити в очах суспільства, хай воно так не переймається етичністю руху коштів. Ну а ті громадяни, котрі не крадуть – вони, звісно, в такому випадку просто автоматично стають «агентами Кремля»…

Десь голосно гикнув Віктор Янукович – він собі і не уявляв, що крадіжками можна так хвалитися.

Втім, як видно з новин минулого тижня, Януковичу теж нема на що особливо скаржитися. Гроші його із заарештованих банківських рахунків в Україні вивели – щоправда, банк Порошенка взяв собі за те чималі комісійні, 20 мільйонів гривень, але то таке – форс-мажорні витрати, і якщо враховувати сам розмах форс-мажору, то це ще й не така вже й велика втрата. Якби це була інша країна – можна було б і говорити про відшкодування репутаційних ризиків для власника банку, через який виводилися крадені гроші. Але, на жаль, в Україні навіть такі репутаційні ризики руками піарників можна перетворити на привід для вихваляння. Сказати, для прикладу, що чинний президент врятував Україну від міжнародного судового позову екс-президента. Або що чинний президент врятував екс-президента від голодної смерті, що взагалі ставить його в один ряд з праведниками. І від імені країни пробачив екс-президентові всі його гріхи.

Тим більше, що, схоже, всі гріхи екс-президента чинна влада таки й справді пробачила – або пробачає, хоч повільно – зате наполегливо.

На засіданні Оболонського райсуду Києва у справі за обвинуваченням екс-президента Віктора Януковича у державній зраді 18 листопада адвокат заявив, що засідання треба перенести, бо, мовляв, Янукович отримав травму хребта і не може рухатися. У судовому засіданні було оголошено перерву до 5 грудня.

Невідомо, що то так травмувало екс-президента – чи то часом не слова Волоха. Але, схоже, судові засідання у цій справі поволі дотягнуть до президентських виборів як мінімум. Бо й справді, не садити ж такого цінного клієнта на цілих 15 років, може в нього ще де є якісь гроші, котрі треба буде з-під арешту вивести. Бо інформаційна війна – діло затратне, самими крадіжками ніяких грошей не напасешся, вигідними клієнтами розкидатися не можна…

А там може і взагалі Януковича оголосять нашим таємним агентом в тилу ворога, і ще й якщо не нагороду, то хоча б премію дадуть. За інформаційну війну, або ж за успішне розкрадання українського бюджету на благо перемоги над ворогом… Хоча, може він там ще й на російський бюджет якийсь вихід знайшов, і теж вже працює на перемогу…

А тим часом війна триває, і то перероджується в такі форми, до яких Україна, на жаль, майже не готова. Росіяни перекидають до Азова бойові кораблі – а це вже вкрай зле.

І відслідковують ці процеси, на жаль, знову ж таки, громадські активісти – а не влада, котра, схоже, тільки й думає про те, де би то вкрасти грошей на інформвійну – точніше, на те, що вони вважають інформаційною війною. І ворог у них в тій війні – зовсім не Путін.

А от Путін – і його підлеглі разом з ним, якраз активно працюють – і на війну інформаційну, і на війну на суходолі, і на війну морську.

Днями до Ростова транзитом до Азовського моря прибув ще один новий корвет Берегової охорони Прикордонної служби ФСБ РФ «Керчь».

Щоправда, росіяни відразу традиційно заявили, що їх там не було, нема і бути не може.

Але цю заяву спростували відразу… ні, не українське МЗС, а українські громадські активісти.

«Моніторингова група «Майдану закордонних справ», «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» та BlackSeaNews повідомляє, що 18 листопада 2018 року близько 19:00 до порту Ростов-на-Дону прибув буксирний караван, що буксирує з Петербурга – Ярославля до окупованого Криму новий прикордонний корвет типу «Светляк» під назвою ПСКР «Керчь». Буксировку здійснюють буксири SHLUZOVOY 65 (MMSI: 273999654) та BARS (MMSI: 273322620)», – повідомив у понеділок, 19 листопада, керівник спільноти «Майдан закордонних справ» Андрій Клименко у своєму Facebook.

За його словами, у російських кораблів нової модифікації змінилася форма надбудови. Зокрема, замість кормової артустановки з’явився майданчик для запуску безпілотників.

При цьому Клименко нагадав про нещодавні заяви заступника міністра МЗС РФ Карасіна щодо відсутності на Азові російських військових баз, і про те, що військові кораблі нібито забезпечують безпеку Кримського моста.

Єдиний позитивний висновок з цього – що ми, принаймні, маємо кандидатуру на майбутнього міністра зовнішніх справ. Та й «тіньове міністерство зовнішніх справ» теж ґав не ловить.

Але от «нетіньова влада» таки занадто захопилася пошуком коштів, котрі погано лежать – і це помітно не тільки в Україні. Більше того, закордонних експертів це дивує і навіть нервує – як то видно на прикладі розмови журналіста видання «Збруч» із президентом американської аналітичної організації The Jamestown Foundation Ґленом Говардом.

Говард вважає, що якщо українська влада не хоче чи не може захищати країну і торгує з ворогом – то захищати країну, і, зокрема, зміцнювати флот повинен народ.

Ще 4 роки тому український народ це знав, розумів і виконував.

Однак за ці роки найбільшим досягненням влади є те, що Мінськими угодами і постійним пресуванням найактивніших громадян країну приспали до напівсонного стану, і вмовили, що якщо не заважати владі красти – то Путін не нападе.

І, схоже, майже вся країна в це повірила. Чотири роки постійного стресу – і от вже і запаси під матрацами в громадян почали вичерпуватися, і в значної частини найактивніших волонтерів та бійців почалося професійне вигорання. В таких умовах і не в такі казочки повіриш – бо в них хочеться вірити. Але, на жаль, бойові кораблі Росії прямують в наш бік – і можуть у будь-який момент опинитися біля берега Маріуполя. А там і до Одеси вже не так далеко.

Війна триває, і Росія наразі не збирається зупинятися. І не тільки на морі – а й у делікатній сфері взаємин і з українськими олігархами, і з українською владою. Адже тільки дуже наївна людина може подумати, що гроші екс-президента виводилися через банк чинного президента без відповідної санкції на ту справу від керівництва країни, котра надала прихисток екс-президенту.

І, звісно, було би ще більшою наївністю думати, що торгівля з Росією, котрою весь час займається українська держава, ведеться без відома керівництва і України, і Росії.

Гасло «дайте вкрасти, бо якщо не вкрадемо ми, то забере Путін» є нереальним не тільки з етичного погляду. В тій реальності, в якій живе більшість планети, справи виглядають приблизно так: будете красти – Путін забере не тільки ваші статки, а й ваші ниці душі.