У той рік заніміли зозулі,

накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

в кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

клала в яму, копнувши під бік –

без труни, загорнувши в ряднину,

а на ранок помер чоловік...

Кажуть, що минуле не належить нікому. Воно є надбанням теперішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить зробити з нього всі найсерйозніші висновки, щоби подібні людські трагедії не повторились більше ніде і ніколи.

Третього листопада поточного року в школі українознавства «Рідна школа» імені В. Стуса учні, батьки, вчителі й гості вшанували пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років – однієї з найбільш трагічних сторінок історії України. Ця трагедія – не історичне минуле, вона ще живе в пам’яті очевидців і болем відгукується в серцях нащадків. Голодомор в Україні не мав собі рівних серед інших подібних трагедій світової історії ні за масштабами, ні за кількістю жертв, хоча був таким же геноцидом проти української нації, як нацистський геноцид проти євреїв чи різанина 1915 року серед вірмен. Ця трагедія завдала нації нищівних ударів: соціальних, психологічних і демографічних, наслідки яких дають про себе знати й до сьогодні.

Як належить, захід розпочали спільною молитвою, яку прочитав парох парафії св. Володимира і Ольги, учитель релігії отець Олег Кривокульський. Серця присутніх стискались від болю, коли старшокласники проникливо декламували вірші, присвячені цій трагедії...

Ноту скорботи продовжили документальні кадри, які директор школи Наталія Пономарьова вміло вклала у свою Power Point Presentation.

Презентація під супровід мелодії Мирослава Скорика зачепила найпотаємніші струни душі присутніх, а скрипка плакала над горем і стражданнями людей, що не мало би мати місця у ХХ сторіччі.

Головний доповідач заходу – член фундації «Голодомор», заступник голови Українського Конгресового Комітету Америки (відділ Іллінойс) Павло Бандрівський виголосив надзвичайно важливу промову. Він наголосив, що тоталітарна більшовицько-комуністична система похабно знущалась над Божим творінням – над людьми; морила їх голодом тоді, коли, забравши в селян все до останнього колоска, тримала в елеваторах і ешелонах накрадене для «совєтського гражданіна». Пан Бандрівський наголосив, що це був ще один етап винищення українців як нації, який Й. Сталін розпочав з інтелігенції: науковців, поетів, діячів культури, тих, котрі мали би стати лідерами і провідниками нації. Найбільше голод охопив Лівобережну і Південну Україну, де були найродючіші ґрунти-чорноземи.

Наступний доповідач – член управи товариства «Рідна школа» пан Андрій Скиба – провів з учнями цікавий діалог, він вміло виокремив пріоритети: як про цю трагедію учні школи українознавства можуть ділитись зі своїми однолітками й друзями з американських шкіл, які уроки нам дає історія, як важливо цінити демократію й не допустити жахливих наслідків тоталітаризму.

Сьогодні ми з гідністю можемо сказати, що наша свідомість звільняється від страху, мужніє дух, сміливішає пам’ять! Лише на десятиріччя можна засекретити архіви, приховати «викривальні» документи, замести сліди злочинів, врешті-решт, просто переписати історію, але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

Книгу «Гірка пам’ять поколінь» Фундація Голодомору-геноциду подарувала школі і учням старших класів, за що ми дуже вдячні.

Для нас усіх, емігрантів, для людей доброї волі й чистої совісті, нехай цей день пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років стане актом поминальним, жестом каяття і перестороги!!! Нехай у кожному місті, в кожній церкві, в кожній оселі всі, від малого до великого, схилять голови перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом людей й запалять свічечку перед образом Божим, яка очистить й наші душі від усього злого.

Світлини Тетяни Дрожжиної