Олег Мандзюк

КІКБОКСИНГ

 

Створити спортивну організацію непросто, а ще важче розкрутити її до загальнонаціонального масштабу, гучно заявити про себе на міжнародних змаганнях та не забувати за яскравими перемогами про звичайні людські цінності. Усе це вдалося Олегові Мандзюку, президентові федерації кікбоксингу ISKA в Україні.

 

Фактично за кілька останніх років, впродовж яких він очолює федерацію, ISKA досягнула приголомшливих результатів на світових чемпіонатах. Більше того, Олег Мандзюк у травні цього року привіз чемпіонат світу в Україну. Безпрецедентна подія для нашої держави й абсолютний тріумф наших спортсменів. За усіма цими перемогами стоїть кропітка щоденна праця людини, яка поставила собі високу мету: від фізичного та інтелектуального розвитку маленького українця - до величі України.

- Пане Олеже, насамперед, розкажіть про вашу організацію.

- Національна федерація кікбоксингу України ISKA є представником International Sport Кickboxing Association (ISKA) з центральним європейським офісом у Лондоні та центральним світовим офісом у Маямі. Ми єдині в Україні представляємо основоположний американський кікбоксинг, який виник на основі карате. Була федерація карате, а потім уже з'явився кікбоксинг. Їх об'єднали, і вийшла одна організація. До речі, якщо пам'ятаєте фільм «Кікбоксер» (1989 р.) з Жаном-Клодом Ван Дамом, там у кадрі під час його бою на рингу видно емблему ISKA. Зараз в Україні налічується 16 000 кікбоксерів, які є членами нашої федерації.

- Я, власне, хотів запитати, як створюються федерації?

- Це така кропітка робота... Не можна зареєструватися, бо тобі захотілося. Усі федерації в Україні - це громадські організації. Але вони мають статус, який надає Міністерство молоді і спорту. Ти можеш зареєструвати федерацію кікбоксингу, наприклад, Львів - Іваничі (Іваничі - містечко на Волині, мала батьківщина О. Мандзюка - В. Ш.). Ти її зареєструєш, вона в тебе є на папері, але вона не буде мати легітимного статусу, тренери не будуть отримувати звання, наприклад, заслужених тренерів. Спортсмени не будуть отримувати звання майстрів спорту і так далі. Отож, щоб федерація, яку ти зареєстрував, була внесена до реєстру в Міністерстві, треба мати статус всеукраїнської. Це - по-перше. Всеукраїнська - це мати в більшості областей свої осередки. Це - один дуже важливий аспект.

Другий важливий аспект - твоя федерація повинна представляти міжнародну організацію в Україні, тобто, яку міжнародну організацію представляєш ти, наприклад. Я представляю ISKA, американську. У мене є ліцензія на проведення всіх боїв від американської світової організації ISKA, і в мене особисто, як у президента, є сертифікат, який засвідчує мою особу і те, що я є їхнім представником в Україні і маю право проводити всі турніри, бої і т. д.

- На підставі чого можна отримати статус національної?

- Статус національної - це найвища точка, вищий пілотаж. Коли федерація має статус всеукраїнської і є представником якоїсь міжнародної організації, можна подавати до Міністерства молоді і спорту документи про надання статусу національної. Серед найважливіших умов є те, що федерація має показати свої здобутки впродовж трьох останніх років. Тобто, це не так, що ти сьогодні зробив, одразу показав і через місяць маєш національний статус. Впродовж трьох років твої спортсмени мають кудись їздити, щось робити, здобувати якісь призові місця. У мене офіційно зареєстрована організація в 2015 році. Але до того, з 2011 року, ми вже давним-давно їздили. Ми в Іспанії були, в Німеччині. Здобували дуже багато різних призових місць. У 2016 році Міністерство визнало кікбоксинг федерації ISKA видом спорту (необхідний чинник для отримання статусу «національної»), а статус національної федерації ми отримали у 2017 році. Відповідно, ми маємо право на державне фінансування і можливість формувати національну збірну України.

	Ярослав Войтович та Олег Мандзюк з юнацькою командою ISKA

- Ви згадували про Міністерство молоді і спорту. Крім статусів, як вони підтримують спортивну діяльність, чи є якесь фінансове забезпечення?

- Я скажу так, за п'ять останніх років Міністерство практично нас не фінансувало. Проте, така ситуація була лише до поточного року. Цьогоріч Міністерство молоді і спорту надало ISKA майже 1 750 000 тисяч. Насамперед, завдячуємо за це заступнику міністра Ярославові Войтовичу, який є палким шанувальником кікбоксингу, сам займається та тренує у вільний час молодь! Також він є куратором неолімпійських видів спорту. Переконаний, що наступного року фінансування буде не меншим. Усі ці кошти передбачено на підготовку до проведення змагань, самі змагання та науково-практичні заходи.

- На фоні ваших спортивних здобутків говорити про конкурентів не доводиться. Проте в Україні є ще кілька федерацій кікбоксингу.

- Так. Загалом, в Україні є чотири федерації кікбоксингу, але лише ми представляємо американський кікбоксинг. Інші представляють Грецію, Італію. Звісно, вони нам не конкуренти. Я виступаю за об'єднання, щоб кікбоксинг був один. Проте, це дуже непросто. Тому що в кікбоксингу, як і в боксі, є різні версії. Тож, усі напрямки дуже важко об'єднати.

- ISKA зараз представляє аматорський кікбоксинг?

- Так. До 2006 року наші спортсмени виступали як профі тільки серед професіоналів. У нас не було аматорських турнірів. У 2006 році в Італії, у Мілані, відбувся Конгрес директорів ISKA, де я був присутнім. На мою пропозицію взяти напрямок на розбудову аматорського кікбоксингу в Україні пристали всі. На сьогодні, щоб був професійний кікбоксинг, щоб в Україні проводити професійні турніри, треба мати базу, фундамент, треба мати шанувальників. А шанувальники - це секції, школи, турніри між школами, між районами. Там, де прості тренери, на кшталт колишніх ДЮСШ (дитячо-юнацьких спортивних шкіл), де тренували борців, футболістів. От ми і йдемо таким шляхом. Шукаємо молодих перспективних спортсменів, талановиту молодь, розвиваємо їх. Усі чемпіонати України, всі кубки, абсолютно всі турніри - аматорські. Міністерство спорту не має права фінансувати професійні турніри. Професійний кікбоксинг сам може заробляти гроші. Держава опікується саме аматорським спортом і аматорські федерації намагається по можливості фінансувати.

- Олеже, ви маєте селекціонерів, які відбирають кандидатів на турніри?

Корі Шафер і Пол Хеннесі

- Такими селекціонерами у нас фактично є тренери. 1-4 листопада ми проводимо кубок України в Харкові. Наприклад, щоб із Львівської області на ці змагання поїхали спортсмени, потрібно провести кубок області, турніри області. Таким чином керівництво федерації Львівської області відбирає сильніших 10-15 осіб, і вже тоді їх везуть на кубок у Харкові. Бо везти непідготованих спортсменів на змагання, як мінімум, соромно.

- Відповідно, треба пройти кілька рівнів відбору?

- Обов'язково. Загалом, у нас є чотири рівні, починаючи з районного. Це - рівень клубу, він не є офіційним, швидше, для себе, адже у кожному клубі, кожній секції є свої найкращі спортсмени. Я завжди стверджую, що на рівні клубу мають бути визначені найкращі. Далі - рівень району, рівень області і рівень України. Все.

- Тренер - це дуже важлива складова успіху. Як вибираєте наставників для своїх спортсменів?

- Це питання, напевно, найважче. Можливо, й просте, з одного боку, але професійно важке. Чому просте? Тому що, в принципі, будь-який спортсмен, який займався кікбоксингом, теоретично може бути тренером. Правильно? Але в секції у нас вік від 6 до 60 років, це ж аматорський кікбоксинг. У нас є 58-річні спортсмени, які роблять шпагати, удари ногами, вертушки. Проте, кожен батько має дивиться, що це за тренер і чи варто віддавати в цю школу дитину. Адже не може дитина у 8-10 років сама йти і самостійно вирішувати це питання. Однозначно тут важливий момент правильного батьківського вибору.

Друге. Якщо секції у школах, то вже директор має виважено підходити до вибору тренера. Директор обов'язково має зважати на спортивні звання і досягнення потенційного кандидата, а також пересвідчитися, що той і справді є представником якоїсь федерації, перевірити документи. Наприклад, є документи, які ми видаємо тренеру про те, що він є тренером нашої організації. Часто трапляються такі тренери, що «я сам собі треную». Треба добре подумати, чи варто таким людям довіряти виховання дітей, чи буде це продуктивно.

- Рівень тренера = кількість його учнів-чемпіонів?

- Абсолютно правильно. Рівень тренера залежить від того, скількох спортсменів він виховав, і хто з них які досягнення здобув. Інших критеріїв тут не буває.

- Які ваші основні президентські функції?

- Найперше - вибудувати, створити правильну структуру кікбоксингу в Україні. Щоб була галузева структура як по вертикалі, так і по горизонталі. Наприклад, Львівська федерація кікбоксингу повинна мати свої осередки по різних місцях області, аби була добре розгалужена система. В областях я дозволяю проводити відкриті турніри. Наприклад, минулого року ми проводили у Львові чемпіонат України. Загалом, на місцях проводять різні кубки, в яких беруть участь представники різних кікбоксерських організацій. Наприклад, коли проводили кубок Львова, то були представники різних федерацій, що дає можливість спортсменам мати регулярні тренування.

Також моє завдання, щоб спортсмен був учасником багатьох змагань, багато тренувався, виступав. Для того, щоб досвід перетворювався на професіоналізм і ми могли делегувати цього спортсмена у складі збірної команди України на чемпіонати України, на чемпіонати Європи і світу. Адже ніхто не зможе вдало виступити, якщо не має достатньо боїв, достатньо навиків. Отож, такі тренувальні процеси. Тож моє важливе завдання цю систему вибудувати в Україні, створити структуру, забезпечити достатню кількість клубів.

Ну й інше завдання - глобальне - завдяки успішним виступам наших спортсменів за кордоном формувати позитивний імідж нашої держави на міжнародній арені.

(Далі буде)