rss
11/21/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#340

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ В Українському драматичному театрі «Гомін» відсвяткували 10-річчя прем’єрою оперети «Гуцулка Ксеня»

В українській діаспорі в Чикаго 27 жовтня відбулась визначна подія - святкування 10-річчя Українського драматичного театру «Гомін», який був створений на американській землі з ініціативи Української громадської організації «Помаранчева Хвиля» під керівництвом режисера Василя Митничука.

 

Це - перший і єдиний у Сполучених Штатах Америки український театр, де грають актори-емігранти, волонтери з української громади в Чикаго, які після роботи чи навчання збираються на репетиції та плідно трудяться до пізньої ночі над постановкою вистави.

Title Title 

 

Сцена розташована під українською церквою святого Йосифа Обручника, а сам театр розміщений під престолом. На честь першого визначного ювілею зі значним успіхом відбулася прем'єра оперети «Гуцулка Ксеня». Чи не Божим провидінням є те, що сама пані Ксенія, на честь якої написали відому пісню і поставили оперету, була саме прихожанкою цієї церкви.

Василь Митничук - режисер театру

 

- Розкажіть, будь ласка, про саму п'єсу. Побутують чутки, що у вашій історії про гуцулку Ксеню вже ніхто нікого не зраджує. Яка ваша режисерська задумка?

- Я перечитав дуже багато матеріалу, перш ніж брати п'єсу до роботи, я перечитав що взагалі пишеться про цей твір в історичному ракурсі, брав до уваги різні думки і, звичайно, можна на YouTube знайти інформацію, бо в Україні наче знімають фільм художній. І я для себе зробив такий висновок, що можна взяти цей твір до роботи. По-перше, я мав потенціал творчий, є в нас і молоді актори, і старші, і всіх дійових осіб, які потрібні за сценарієм, ми маємо, і можемо ставити цей твір, хоча він складний, бо жанр вимагає співати багато.

Title Title 

 

Ми взяли постановку вистави за автором Ярославом Барничем, тому що, я думаю, він написав цей твір; і я хотів показати історію про гарну українську гуцулку, щоб ми бачили жінку красиву, молоду, талановиту, якій довелося поїхати в Америку.

Пані Ксенія, на жаль, померла рік чи два тому, але вона приходила до нас до церкви, й називали її гуцулка Ксеня. То була гарна жінка.

Колись у День її народження на святкуванні проводили ігри, й її дядькові випав фантик. Ксеня попросила його написати чудову пісню, таку, щоб усі Карпати співали, всі навколо, щоб пісня стала всім відома. Дядько виконав бажання дівчинки, їй на той час було 13 років. Він це зробив, йому так вдалося. Це був 1936 рік, це було давно.

Тоді саме танго, джаз почали з'явля­ти­ся в нас, в Україні, і він написав таке народне танго. Ми його теж співаємо, вірю тим джерелам, в яких я шукав перший варіант «Гуцулки Ксені»; трішки трагічний такий кінець і така пісня в нас, і ми її будемо співати.

А, загалом, історія у нас дуже гарна і весела. Приїхав дядько, він хоче одружити свого племінника Яро, бо коли помирав батько цього хлопця, то залишив такий заповіт, що син повинен одружитися тільки з українкою. Якщо Яро одружиться, то отримає в спадок мільйон доларів, на той час то були величезні гроші.

Title Title 

 

Дядько з племінником вирушили у Ворохту (це - Івано-Франківщина) і там шукали гарну дівчину. І почули про таку гарну дівчину, яку зовуть Ксеня. Вони приїхали у те місто. Але часу вони мали лише два тижні. За два тижні хлопець має одружитися, а якщо ні, значить, нічого не отримає, спадок буде поділений між племінницею і тіткою, будуть по родині роздані гроші. І дядько Майкл робить усе, щоби племінник одружився, хоча той відмовляється від багатьох варіантів. Яро почув, як співає Ксеня, він ще її не бачив, але почув її спів, по горах вона бігала, молода гарна дівчина, допомагала по господарству своєму дядькові, бо вона була сиротою. Її спів зачарував хлопця. І вони зустрілися, одягнені в костюми, постоли, кептарики, в ті гуцульські сорочки, і її прекрасний спів, і сама вона така красива - звичайно ж, він закохався одразу.

Але стосунки приховували, тому що Яро - американець. Тітка Гелен теж приїхала з ними, і вона перешкоджала їхньому коханню, щоб він не одружився. І є така Зузя, тітка заплатила дівчинці, подружці Ксенії, щоб того хлопця звабити, так зробити, щоб викликати ревнощі у Ксені. В цій сцені поворот такий, вона емоційно насичена. Розвиваються так події (ми вже так їх будуємо), що вже всі американці поїхали до Львова, бо по часу вони повинні вже їхати назад. І незрозуміло, чи Ксеня їде до Америки, чи не їде, вони не можуть нічого зробити, тому що так швидко не можуть одружитися, піти від вінець - теж проблема, хто дасть шлюб так швидко, який священик.

Title Title 

 

Як знайти вихід з непростої ситуації, що склалася? І дядько Майкл його знаходить: іде в консулат оформити громадський шлюб, а в церковний шлюб мають намір вступити вже в Америці.

Всі друзі та знайомі допомагають закоханим подолати труднощі, щоб вони поєднали свої долі і були разом. І врешті-решт приходить Ксеня, приїжджає до них до Львова (їхала до брата, бо тут вчився), приходить до Яро, і вони вирішили поїхати до Америки з мільйоном доларів.

Але пісню ми співали ту найпершу, тому що цей варіант ніхто не співає, а ми будемо співати, хочемо, щоб цей варіант жив. От разом із музикантами і з нашою групою «Акорд» під керівництвом Андрія Чуйка і з усією громадою наприкінці вистави співали гарно цю пісню, злилися в одній оцій історії. І так закінчилась вистава.

Гуцулка Ксеня

 

Сонні гори нічка вкрила,

Полонину всю залила,

Ніжно череду пестила

Молодий вівчар не спав.

Він у ранішній хвилині

Ксеню стрів на полонині,

Їй одній в гірській країні

На трембіті тужно грав.

 

Приспів:

 

Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті,

Лиш одній в цілім світі

розкажу про свій жаль.

Душа страждає, звук трембіти лунає,

Та що серце кохає, бо гаряче мов жар.

Покохав дівчину скрито,

І пройшло гаряче літо.

Буря йшла несамовито,

В ліс вівчар отару гнав.

Черемошу били хвилі,

Бігла Ксеня у безсиллі

На стрімкому впала шпилі,

Сумно вітер завивав.

Приспів

 

Череду лишав поночі

Та шукав сліди дівочі,

Як знайшов закриті очі,

Їх востаннє цілував.

Важко впершись на соснині,

З болем серця грав дівчині.

Щоб і гори чули сині,

Як гуцулку він кохав.

Title Title 

 

Йосип Міколяш - актор театру, грав роль Майкла

 

- У вас сьогодні ювілей, ви вже 10 років театрі, як виникла ідея створити театр, скільки вистав відіграли?

- Сьогодні я грав роль Майкла, американця, який шукав наречену для племінника Яро. А в театрі я вже 10 років. Театр - це драйв, це - задоволення! Це те невеличке вікно щастя, яке відриває людину від її щоденних турбот. Це робить наше життя яскравішим, приносить малесеньку радість людям, відволікає від їхньої тяжкої тижневої праці. Це - моя дев'ята вистава, я грав різні ролі: комедійні, драматичні, трішки трагічні. У нашій драматургії немає сильнішої речі, ніж «Украдене щастя» Івана-Франка. І це, власне, була наша перша вистава. Ми поставили таку виставу, залучивши на ролі незнайомих людей, і режисер умудрився постановити драму за 3,5 місяця. Були такі епізоди, де є танці, де масові сцени, вони забирали багато часу для приготування, і от ми, актори, виходимо на репетицію о 00:30 вночі. Тільки-но намагаємося певну мізансцену ставити, режисер кричить із залу: «Що з вами, що ви ходите, як сонні кури по сцені?». А я кажу: «Пане Василю, тяжко бути не сонним о 00:30 ночі».

У 2008 році, після Помаранчевої революції, у нас була створена громадська організація «Помаранчева Хвиля». Це була організація новоприбулих українців четвертої хвилі. В той період, коли виникла ідея театру, очолював організацію Тарас Василик. Спочатку запросили подібний театр із Торонто, він називається «Заграва» й існує досі. Ми подивилися п'єсу «Емігрантка». І в колі нашої громади виникла ідея: а чому би нам, маючи таку велику кількість новоприбулих, не спробувати також створити театр? Дізналися, що серед української громади в Чикаго є Василь Митнучук, режисер за фахом, який закінчив Інститут мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету, факультет режисури, кафедру театральної режисури. Він був режисером у Калуському коледжі культури і мистецтв.

Title Title 

 

Відтак, почали формувати склад акторів. Звісно, набирали з тих, хто колись брав участь в аматорському театрі, декламував якийсь віршик якщо не в дитячому садочку, то в школі, або десь у вузі, або на батярському зібранні, в колективі трудовому; завжди був якийсь такий чоловік, який розкаже історію смішну і цікаву. Коли ми йшли на репетицію, наприклад, від Оксани, моєї дружини, йшов на репетицію я - її чоловік, а в акторки залишався вдома її чоловік, то вони собі збиралися як глядачі на виставі і казали, що будуть організувати клуб самотніх чоловіків та жінок, які чекають своїх половин до пізньої ночі.

Ми з режисером Василем Митничуком плідно працюємо впродовж десяти років. Збагачуємо одне одного своїми здобутками, вивчаємо українську драматургію, багато читаємо, шліфуємо свою акторську майстерність. Ми сьогодні зробили все найкраще, що змогли зробити. Ми, ідеалізуючи своє минуле, не повинні оглядатися назад, бо той, хто оглядається, не йде вперед.

Отож, ідемо вперед!

Оксана Галько - акторка театру, грала роль Мері

 

- Як ви приєдналися до театру, та як працює з вами, як з акторкою, режисер?

- Я просто прийшла подивитися в театр на третій день мого тут перебування, коли вісім років тому приїхала в Америку. Я одразу мала бажання долучитися до театру. Моя перша і найвідповідальніша роль була відкривати завісу, це було дуже страшно, бо якщо ти неправильно відкриєш завісу - не почнеться правильно вистава.

Мій улюблений час - це вертеп, свято, що зближує всіх українців. Режисер пан Василь завжди каже, що ми мусимо діяти в запропонованих обставинах: «Мусите виходити на сцену, ввійти в ритм і зробити так, щоб мені сподобалось, і якщо ви зробите трохи забагато, я це заберу».

Інколи буває і таке, що прочитала текст перший-другий раз, тримаєш його в руках і думаєш: «О, Господи! Як мені лізти на цього чоловіка?»

Title Title 

 

Найкраща наша пора і найулюбленіша, це коли Василь Миколайович нам усім, кожному окремо, показує, як грати свою роль. Тобто, він мені показує, як фліртувати, він показує моїй за сценарієм мамі, як реагувати на те, що зі мною хтось фліртує, показує кавалеру по сцені, як він має поводитися.

Моя роль в опереті «Гуцулка Ксеня» - це роль Мері, доньки пані Гелен, що приїхала з Америки з Яро і Майком. І моя мама хотіла зробити все можливе, щоб мені дістався спадок. Бо якщо Яро не одружиться за певний час, то спадок перейде мені. Тому мені було дуже непросто зіграти любов з татом моєї подружки. Я та Яна Ткач одного віку, а роль Семена у виставі грає тато Яни, Михайло Бойчук. Тому мені було дуже важко і смішно, але потрібно було зосереджуватися і серйозно себе поводити.

Коли я тільки починала виступати, у першій виставі «Рододендрон», в якій я брала участь 6-7 років тому, у мене надзвичайно підгиналися ноги, не могла зосередитися. А зараз я ходжу на репетицію, багато працюю, зосереджуюся, а коли виходжу на сцену - хочеться віддатися повністю, показати все, що ти можеш. Режисер на курси зваблювання не відправляв, але він нам, дівчатам, розказав секрети: як правильно ходити, як правильно «стріляти» очима і звертати увагу на чоловіків, вчив ходити так, як ходить кицька, кокетувати, як правильно керувати емоціями, коли чоловік починає залицятися. Я перенеслася в тридцяті роки, уявляла собі, що я є та гаряча кобіта, яка хоче звабити гуцульського хлопця Семена, котрий би своєю турботою захистив, приголубив і залишив зі собою в горах.

Марта Шарай - актриса, роль гуцулки Ксені

 

- Вітаю вас з дебютом та ще й у головній ролі - гуцулки Ксені. Як вам вдається так гарно співати?

- Це - мій дебют у театрі, грала вперше - і головну роль. Мені здається, що режисер запропонував головну роль мені, тому що я співаю в хорі при парафії Йосипа Обручника. Запросили мене після недільної служби. До мене підійшов Василь Миколайович і запропонував мені спробувати. З червня місяця ми працювали, було нелегко, здається, що я все одно не дограла і не дотягнула, оскільки це - мій перший досвід. Я брала уроки вокалу додатково, щоб могла розвинути необхідну ноту і заспівати соло. Адже хор - це зовсім інше, для мене була дуже велика відповідальність, зовсім інше, коли ти сама на сцені і виконуєш пісню акапелла, тому що не було жодного музичного супроводу.

Яна Ткач - акторка театру, грала роль Зузі

 

- До театру на репетиції ходить вся ваша сім'я. Чи правда, що саме в театрі почалася ваша особиста історія кохання?

- Я в театрі - з першої вистави. Приїхала з України, мені брат зателефонував і сказав, що відкривається український театр і запросив мене на репетицію, потрібно було замінити одну дівчину в танці. Я прийшла, мені дуже сподобалося, і я залишилася дотепер. Потім ми тата Михайла Бойчука зацікавили, і він почав приходити до театру.

Також я зустріла кохання свого життя в театрі, свого чоловіка Костянтина. Коли ми грали виставу «Вісім люблячих жінок», він теж приходив на репетиції, ми бачилися в театрі, і з часом він мені запропонував зустрічатися. І на самій прем'єрі, коли ми виступали (а це були самі жінки), мій Костя їздив по 8 разів купувати жіночі колготки, бо вони у нас рвалися.

Title Title 

 

А потім, після вистави, ми одружилися з Костею, і деякий час я не відвідувала репетиції, тому що ми вже чекали дитину. Сьогодні ходить у театр грати вся наша сім'я: я, батько Михайло Бойчук, брат Іван Бойчук, дружина брата - Вероніка Бойчук, і підростає донечка Софійка. Вона ще не береться грати ролі, але їй дуже цікаво, і вона хоче йти зі мною на репетиції. Я думаю, що в майбутньому ми залучимо її до акторської гри.

В театрі - близько тридцяти акторів, які поспішають на репетиції двічі на тиждень і працюють на сцені до пізньої ночі. Спочатку всі збираються за горням гарячої кави чи чаю та діляться своїми повсякденними новинами, адже з роками подружилися, стали великою театральною родиною і творять свою історію.

Наразі театр починає готуватися до нової постановки вертепу до Різдвяних свят.

А ми, редакція газети «Час і Події», від щирого серця вітаємо Український драматичний театр «Гомін» з десятирічним ювілеєм і бажаємо творчої наснаги та нових звершень!

 

Фотографії Тетяни Дрожжиної

 

Connection Over-40 Champions 2018 MSL Season!

Українська Католицька Освітня Фундація відсвяткувала 15-річчя організації благодійного бенкету на підтримку УКУ

День cоюзянки#2018-46 (11/15/2018)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com