rss
11/21/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#340

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Євгенія Нестерович: «Розмова про довіру почалася, сподіваємось, що осмислення триватиме»

19-21 жовтня у Львові тривало Бієнале довіри - безпрецедентна широкомасштабна подія. Публічні обговорення та лекції за участю науковців, представників бізнесу, митців, громадських діячів, сніданки довіри й акція «Вільний чек», яка набула чи не найбільшого розголосу. І це, ймовірно, дуже куций перелік того, що насправді зробили і які смисли вкладали організатори у цей неординарний проект, який, безперечно, дуже на часі. Наша розмова з Євгенією Нестерович - програмною директоркою Бієнале довіри.

 

- Євгеніє, Бієнале довіри - дуже глибокий і зрілий проект, коли виникла ідея і як її розвивали?

- Це - історія, яка триває насправді досить довго. Одразу після того, коли почався Майдан, у Львові виникла ініціатива «Простір довіри». Вона мала на меті налагодити комунікації на місцевому рівні. Після кількох спільних публікацій від групи «Простір довіри» робота тривала, я би сказала, більше в головах, аніж у реалі. Думалося про різні формати подолання кризи довіри. Один із них був, наприклад, формат наукової конференції. Пані Ірина Старовойт, доцентка кафедри культурології УКУ, готувала наукову конференцію за участі професора Ягеллонського університету Пйотра Штомпки (Piotr Sztompka), який займається дослідженнями соціальної довіри вже досить давно. Проте, через різні обставини з конференцією не склалося, а люди, які ініціювали це обговорення, далі продовжували обмірковувати, як можна реалізувати такий задум. Згодом познайомилися з Чарльзом Лендрі, британським урбаністом, дослідником розвитку міст, через культуру і креативність. У березні він приїздив до Львова на форум «Креативний прорив». У розмовах уже після форуму з Ярославом Рущишиним, Марком Зархіним, Тарасом Юринцом, які працюють над новою стратегією Львова, виникла ідея Бієнале довіри як формату. Тож тема і проблема обговорювалися давно, а конкретно формат Бієнале був запропонований навесні 2018 року.

Title Title 
 Сніданок довіри у LEM Station Закриття Бієнале довіри – відкриття проекту
SACRUM Олеся Дзиндри

 

- Доволі широке коло організаторів та ідейних натхненників.

- Так. Учасники ініціативи - це досить велика кількість осіб. Це і представники бізнесу, і громадських організацій, і дослідники-науковці, і митці. В обговореннях брали участь також багато різних партнерів. На певних етапах долучалися різні люди, яким ця тема була цікава, які мали свої пропозиції, як могло би бути реалізовано це Бієнале. І фактично впродовж п'яти місяців ми на своїх зустрічах обговорювали, думали над тим, які конкретні сектори треба обов'язково насвітити. Дуже багато ідей нам не вдалося реалізувати через брак ресурсу часового, людського і фінансового. Ми їх відклали на майбутнє, тому що формат Бієнале передбачає повторення через кожні два роки.

Title Title 
 Євгенія Нестерович, програмна директорка
Бієнале довіри
 Чарльз Лендрі, британський урбаніст,
ідейний натхненник Бієнале довіри у Львові

 

- Львів'яни змогли взяти участь у вашій ініціативі у формі сніданків довіри і в акції «Вільний чек» (відбувалась у ресторанах і кафе та передбачала оплату рахунку на власний розсуд замовника). Власне, остання набула неабиякого розголосу і буквально збурила соцмережі. Коли вибирали таку форму, на що сподівалися організатори та безпосередні учасники акції?

- Стосовно учасників, то ми, як організатори, зараз проводимо з ними інтерв'ю, не тільки збираємо статистику, але також вирішили зібрати якомога більше відгуків щодо події, щоб дізнатися глибше про їхні очікування та сподівання. Самі ініціатори хотіли таким чином зробити крок назустріч. Мені здається, першочерговою метою було саме спробувати трошки змінити правила звичайної гри, аби збільшити цю зону, може ризикованої, але довіри до своїх гостей, відвідувачів, до тих, з ким вони працюють щодня. Я думаю, ті, хто йшов на участь у цій акції, ризики усвідомлювали, але швидше думали про ризики фінансові, а не про комунікативні. Бо найбільша кількість несподіваних негативних реакцій була спричинена власне через комунікацію, а не через недоплати. Для розчарування комусь вистачило невихованих клієнтів; для інших, натомість, найважливішим здобутком акції стали ті, хто відзначив її важливість чи усно, чи залишаючи значно більші чайові (були й такі, і не мало).

- У будь-якому випадку припинення акції виглядає як неготовність та засвідчує надмірні очікування власників закладів харчування, які це все й ініціювали.

- Безперечно, що ця акція і ситуація, загалом, були повчальними для всіх учасників. Вже у неділю на сніданку довіри присутні ресторатори, які проводили у своїх закладах «Вільний чек», ділилися враженнями з учасниками ініціативної групи Олегом Мацехом, Марком Зархіним та іншими. Проаналізувавши події, вони заявили, що цілком розуміють студентів - усі знають, який це вік, і в якій ситуації студенти перебувають. Для них це, можливо, була така собі форма бешкетництва. Забракло, напевно, чіткішої комунікації всього процесу.

- Чому більшість тих, хто прийшов на «Вільний чек», інтерпретували довіру поняттям «задурно» (багато відвідувачів платили 10-20 гривень за чималі замовлення)?

- На жаль, мушу визнати, що не дуже добру службу для всіх зіграли медіа, які в Інтернет-форматі використали в заголовках «поїсти на халяву», «акція», майже не використали слова «довіра» і фактично не згадали, для чого все це загалом. Подання такої інформації спричинило неправильне її сприйняття серед представників найширшої аудиторії, яка не звикла вчитуватися в тексти і з'ясовувати, що і до чого. Цілком зрозуміло, коли приходить група студентів, які чули про акцію і поняття не мають, чого вона стосується, їхня совість спокійно собі спить. Проте, ми абсолютно згодні, що варто було більше попіклуватися про донесення інформації. Ґрунтовніше оформити це, наприклад, у супроводі опитування. Щоби клієнти, які беруть участь, написали в анкеті, навіть анонімній, чому вони так вирішили, що на їхню думку «довіра» і таке інше. Тоді можна було би вважати цей «експеримент» чистішим. А так це варто трактувати більше як, можливо, не остаточно добре продуманий, але точно щирий «крок назустріч».

- Тим не менше, експеримент відбувся, які підсумки?

- Робити якісь глобальні висновки зараз було би дуже спрощено і примітивно, тому ми намагаємось тепер максимально зібрати матеріал і в співпраці з експертами дійти конструктивних висновків. Також визбируємо зі соцмереж різні відгуки. Бо багато хто, почувши про цю акцію, справді задумався, що таке довіра, який її рівень у нашому суспільстві, між ким вона є, між ким немає, і написав якісь свої думки з цього приводу на Facebook. Багато таких думок варті уваги. Будемо всі матеріали Бієнале структурувати і викладати у форматі відео або текстів. Ми раді, що розмова почалася. Це, напевно, найголовніший підсумок Бієнале. Дуже не хочеться, щоб ця розмова спрощувалася, зводилась до обговорень про те, заплатили львів'яни чи ні. Це занадто плаский вимір, бо має чітку прив'язку до нашої економічної ситуації, до інформаційного фону і до багатьох інших моментів. Ми сподіваємося, що осмислення триватиме. Бо, насправді, найцікавішим дослідженням тут є реакція громадськості на такі події та їх розвиток: наскільки легко ми генералізуємо, узагальнюємо, не маючи детальних цифр, і любимо екстраполювати якісь негативні моменти на всю ситуацію в цілому.

- Євгеніє, у рамках Бієнале відбулося чимало лекцій на тему довіри. Ось візьмімо, для прикладу, «довіра і контроль». Коли людина відчуває себе захищеною державними інститутами, довіра як питання не виникає?

- Безперечно, ефективне функціонування інститутів безпеки позитивно впливає на рівень довіри серед населення, бо зона безпеки для побудови довіри є необхідною. Проте, в нашій ситуації люди вимушені брати на себе багато функцій, які мали би виконуватися зовнішніми інститутами. Це, зокрема, сприяє зростанню недовіри та популяризує позицію, що успішний українець - це той, хто не дасть себе надурити, а не той, хто здатен першим довіряти; ми постійно чекаємо підстави, нападу - і тому постійно в обороні. З одного боку - так, для цього є підстави економічні та історичні, і ці передумови можна довго пояснювати. Один із наших спікерів, капелан Андрій Зелінський, сказав важливу річ: необхідно трансформувати наші історичні і культурні травми, пережити їх і пробувати створювати візію майбутнього, спільну для всіх.

Title Title 
 Художниця Алевтина
Кахідзе з перформансом
«Квіти за відповідь на
запитання, чи давали
ви колись хабар»
 Переговорна гра про довіру між незнайомцями від Ніколаса Венцеля,
співзасновника та керівника організації Transparency at Work

 

У розмовах під час Бієнале дуже багато згадували про досвід Майдану, про волонтерство, про те, як на чесному слові трималися великі організації людей, як люди одне одному довіряли шалені суми грошей і не боялися. Цей досвід мав би засадничо змінити українців та їхні стосунки між собою, але це сталося зовсім не так швидко, як ми спочатку сподівалися. І також багато йшлося про те, що треба з малих спільнот продовжувати культивувати ці феномени, які ми відчули під час Майдану, у більшому масштабі.

- Які ще аспекти довіри озвучували під час публічних обговорень?

- Говорили також про нездорову довіру чи довірливість. Про розрізнення між довірою і вірою. Йшлося і про критичне мислення, про інструменти, якими зараз ми можемо перевіряти, кому варто довіряти, а кому ні, про ділову репутацію, про різні методи гармонізованого контролю. Один із наших основних спікерів - професор Нотебом з Амстердама, який віддавна досліджує довіру у філософії, інноваціях та управлінні, - сказав важливу річ на підсумковій сесії: в українців усюди дається взнаки такий собі романтичний ідеалізм. Ми любимо все зводити до чорного і білого, але так не є. Не можна сказати: треба повністю довіряти чи повністю контролювати. Насправді треба шукати між цими полюсами золоту середину. Потрібно вдивлятися, думати та мати інструментарій для аналізу, кому можна дати більше свободи і більше довірити, а кому треба більше правил і контролю для того, аби ця гармонія підтримувалася.

Title Title 
 Нагородження переможців Міжнародного конкурсу
плакатів про довіру на відкритті Бієнале довіри.
Призовий фонд – 6 тисяч євро
 Ленд-арт Сергія Якуніна «Бесіда» – частина мистецької
програми Бієнале

 

- Євгеніє, як ви практикуєте свою щоденну довіру?

- Мені особисто йдеться про презумпцію довіри до професіоналів. Для мене це - один з постулатів, який намагаюся не порушувати. Якщо в роботі мені трапляється питання, в якому я знаю експертів, я запитаю їхньої думки і, найімовірніше, повірю їй, бо я довіряю досвіду, напрацюванням цієї людини, я вірю її професійній експертній оцінці. Також для мене працює хоча би мінімальна презумпція довіри до добрих намірів іншого - бо досить важко жити в світі, де ти вважаєш усіх навколо себе негідниками, що намагаються найперше з тебе скористати. Найлегше - розчаруватися. Якщо постійно чекати розчарування, то ти просто будеш жити в напруженні. Як сказала Ірина Старовойт, кураторка нашої дискусійної програми: «Якщо ви людина розумна, то вашу довіру можна зрадити один раз. Треба застосовувати всі інструменти критичного мислення до ситуацій навколо, але не дозволяти собі закриватися і звужувати світогляд, бо якось колись вашу довіру було зраджено. На побутовому рівні я, радше, повірю, ніж не повірю, якщо людина попередньо не зраджувала і не підставляла».

- Ваші ініціативи дуже цікаві і потрібні. Хотілося б продовження.

- Бієнале відбуватиметься раз на два роки, але між тим будуть різні заходи. Вже запланована частина подій з партнерами. Наприклад, до кінця року в Києві відбудеться кілька подій у партнерстві з часописом «Критика» та з Українським кризовим медіа-центром, з яких, сподіваюсь, ми зробимо ширші висновки. Якщо наші партнери, які брали участь в організації самого Бієнале, будуть зацікавлені, то будемо проводити обговорення й на інших майданчиках.

Тож, наприклад, якщо хтось зі сфери освіти організує дискусію про те, як повернути довіру до шкільних учителів і підвищити їхній рейтинг в очах суспільства, то ми підтримаємо цю ініціативу доступними нам ресурсами. Ми би хотіли такими точковими, вузькоспеціалізованими подіями в різних галузях підтримувати актуальність теми відновлення довіри не тільки у Львові, а й в інших містах України і за кордоном. Також працюємо над створенням постійно діючої інституції, яка би підтримувала процес поміж великими подіями на кшталт Бієнале, і проводила щоденну роботу у сфері поліпшення соціального клімату.

Львівська галерея військових одностроїв ХХ сторіччя

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com