rss
11/21/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#340

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ Україна і Польща акцією «свічка пам’яті» вшанували жертв польсько-української війни

Українсько-польські взаємини не завжди були добросусідськими. Були часи, коли у битвах лилася кров польських та українських воїнів, які стояли по різні боки барикад. Цього року минає 100 років з часу польсько-української війни.

 

Обидві країни спільною акцією вшанували пам'ять загиблих - як українців, так і поляків. 1 листопада о 17 год. у різних містах Польщі та України небайдужі активісти та високопосадовці запалили «свічку пам'яті» на могилах загиблих. Цим ми ще раз засвідчили перед усім світом: Україна і Польща - держави, які заради майбутнього готові до діалогу, готові до спільного вшанування пам'яті загиблих по обидва боки кордону.

Title Title 
 Фото – з ФБ-сторінки Посольства України у Польщі

 

Тепер, коли Україна б'ється за свою суверенність із російським окупантом, такі акції є надзвичайно важливими. Так, польсько-українські взаємини переживають не найкращі часи, але сторонам важливо шукати те, що об'єднує. Об'єднувати може і минуле - якщо зуміти поглянути на складні події сторічної давнини безсторонньо.

Безліч родин по обидва боки кордону у військовому протистоянні, яке відбулося 100 років тому, втратили своїх найрідніших. Проте, сьогодні ми можемо і зобов'язані вшанувати їхню пам'ять. Свічка пам'яті - це знак того, що ми перегорнули ще одну сторінку історії. І тепер вона не роз'єднує. Бо майбутнє не збудуєш на ненависті. Запалюючи свічку пам'яті, ми визнаємо, що кожна країна має право на своїх героїв. І поважаємо це священне право.

У моїй родині були і поляки, й українці. Тому свічка, запалена мною, і сотні інших свічок, що палахкотіли на «Цвинтарі орлят» у Львові, - ще один знак того, що дві країни можуть жити, як добрі сусіди. Які поважають одна одну. Поважають право мати власне бачення історії своєї країни.

Організатори акції - Мирослав Маринович, Ярослав Грицак, Данута Куронь, Єжи Рейт, Пйотр Тима та Іза Хруслінська. Свічки пам'яті були запалені: у Варшаві - на Православному цвинтарі на Волі й на Військовому цвинтарі на Повонзках; у Перемишлі - на могилах Перемишльських орлят та Військовому цвинтарі Української Народної Республіки; у Любліні - на Православному й Римо-Католицькому цвинтарі; у Кракові - на цвинтарі на Раковіцах; у Ґданську - біля пам'ятника св. Володимиру; у Києві - біля римо-католицького костелу св. Олександра; у Кривому Розі - на вулиці Мартіна Шимановського; у Львові - на Личаківському кладовищі, зокрема, на похованнях воїнів УГА, цвинтарі орлят, воїнів АТО; у Славському - на г. Маківка, Миколаєві - біля школи імені Ольжича; у Рівному - біля пам'ятника Петлюрі; у Харкові - на даху Академії лідерів та у Чернівцях - біля Польського народного дому.

Title Title 
 Фото – з ФБ-сторінки Ізабелли Хруслінської
 Фото автора

 

Подаємо спільну заяву організаторів акції: «Ця річниця дуже важлива для українців і поляків. Перед обличчям нинішніх загроз, спричинених політикою Росії, її спробою змінити правовий порядок у Європі шляхом анексії Криму та східних теренів України; перед обличчям кризи в Європейському Союзі, яка загрожує стабільності нашого континенту, а також зміни політики Польщі щодо України, внаслідок чого напрацьовані впродовж останніх 30 років засади співпраці й діалогу між обома державами сьогодні поставлені під сумнів, а то й просто знищуються - ми закликаємо до глибшої рефлексії над станом польсько-українських стосунків.

Боротьба, яка розпочалася 100 років тому, закінчилася поразкою України. Була вона польською перемогою, за яку Польща заплатила ціну вищу, ніж за не одну поразку. Тоді перемогла концепція, що на політичній мапі світу нема місця для незалежної Української держави. На її згарищі виросла радянська імперія, яка невдовзі знищила мільйони поляків та українців. Наші предки, діючи разом, могли б запобігти цьому, але не зуміли порозумітися. Цю боротьбу Яцек Куронь назвав братовбивчою, бо гинули в ній не лише брати, а й сама ідея братерства наших народів. A сьогодні мусимо спільно задуматися над тим, чи не схильні ми повторити давні помилки», - повідомляють організатори.

1 листопада о тій самій годині - o 17.00 у Польщі i о 18.00 в Україні - зустріньмося біля могил тих, котрі тоді боролися одне з одним. Там, де немає таких поховань, зустріньмося у місцях, які нагадують про польську присутність в історії Україні та українську присутність в історії Польщі, а передусім - у місцях, які нагадують нам про польську-українську співпрацю та про осіб, завдяки яким та співпраця мала місце.

Разом запалімо свічки, помолімося спільно за полеглих, віддаймо їм шану; знайдімо час, щоб разом помовчати, і збережімо в наших серцях пам'ять про ті події та їхніх учасників. Пам'ять не про те, що вони воювали одне з одним, а про те, що кожен із наших народів - відповідно до своєї точки зору - боровся тоді за справедливу справу, за свободу своєї батьківщини, за незалежність народу. І нехай та пам'ять нас зближує, а не розділяє - в ім'я часу і майбутнього Європи задля наступних поколінь українців і поляків.

Зустріч 1 листопада - це також добра нагода, щоб згадати про 100-у річницю Варшавської битви, що надходить. Тоді воїни Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, стоячи плече до плеча, боролися за незалежність своїх держав - Польщі та України. І разом обороняли Варшаву та Європу перед більшовицькою навалою. У тій боротьбі солдати й офіцери армії Української Народної Республіки (часто учасники польсько-української війни 1918-1919 рр.) до кінця виконали свої зобов'язання щодо Речі Посполитої. Вони віддано стояли поряд зі своїми союзниками, не жаліючи своєї крові у боротьбі за вільну Польщу».

Варшава

 

Посольство України у Польщі спільно з українською громадою у Варшаві запалили «Свічки пам'яті». Таким чином присутні вшанували хвилиною мовчання та молитвою полеглих в українсько-польській війні 1918-1919 років та пам'ять воїнів УНР, які спочивають на Вольському православному кладовищі у Варшаві.

  Title
  Фото – з ФБ-сторінки
Ізабелли Хруслінської

Тим часом польська сторона також запалила «свічки пам'яті» у столиці Польщі. «Початок польсько-української акції «Запалимо свічки пам'яті» - на Варшавському кладовищі «Powazki Wojskowe», запалимо свічки на могилах Яцека Куроня, Броніслава Геремка та польських воїнів, які загинули під час війни з більшовиками у 1920 році. Потім ми йдемо на кладовище православних на вулиці Вольській, щоб прочитати наше звернення: 1 листопада, на 100-річчя польсько-української війни 1918 року, поляки та українці - разом, в ім'я солідарності для майбутнього!» - написала на своїй ФБ-сторінці Ізабелла Хруслінська, польська журналістка, відома своїми статтями та книгами, присвяченими Україні та українсько-польським взаєминам.

За кілька днів до початку акції - 27 жовтня - близько тридцяти осіб упорядкували могили воїнів Української Народної Республіки, які спочивають на православному кладовищі у Варшаві, на кладовищі у районі вулиці Вольської. Прибирання проводили до Дня всіх Святих, який у Польщі відзначають 1 листопада. Про це повідомило видання «Наше слово».

«Нині на цвинтарі є два козацькі меморіали та стоїть кілька поодиноких хрестів. На сьогодні це - 106 могил, а загалом на кладовищі було майже 300 таких поховань. Подібну акцію українці та поляки, які живуть у польській столиці, проводять від 2016 року, кілька разів на рік. Її організатором є Громадська ініціатива за доглядом могил воїнів УНР у Варшаві», - пише видання.

Крім Варшави, акцію впорядкування могил 30 жовтня провели також і в Любліні.

«Це - наш моральний обов'язок подбати про могили борців за волю України, зокрема, цього року, коли відзначаємо 100-річчя самостійності України, за яку боролися ті, які там спочивають», - кажуть організатори прибирання могил - члени Українського товариства в Любліні.

Ексклюзивний коментар

 

Маріанна Кіяновська - українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець. 2003 року була стипендіатом програми Міністра культури Польщі «Gaude Polonia» та програми Міністра культури Польщі «Gaude Polonia». Була ведучою рубрики «Нова польська література» у журналі «Кур'єр Кривбасу». У доробку - переклади текстів Юліана Тувіма, Болеслава Лесьмана та інших польських поетів.

«1 листопада 2018 року минуло 100 років від початку польсько-української війни,  яка тривала спершу за Львів, а потім - за Галичину. З ініціативи Ярослава Грицака, Данути Куронь, Мирослава Мариновича, Єжи Рейта, Пйотра Тими, Ізи Хруслінської солідарно, разом, 1 листопада, о тій самій годині (о 17:00 у Польщі й о 18:00 в Україні) було запалено «свічки памʼяті» у низці міст України та Польщі - на цвинтарях з польськими та українськими похованнями, а також у місцях, де є символи польсько-української співпраці, та в місцях вшанування постатей, які були символами такої співпраці. Ця ініціатива охопила всю Україну, від Львова до Харкова і Кривого Рогу.

Це була дуже важлива акція.

Коли ми говоримо про польсько-українську історію (а 1 листопада 1918 року як дата початку протистояння вже сторіччя визначає контекст розвитку ідей та інтерпретації польсько-українських досвідів), то, здебільшого, не беремо до уваги простого факту: історична наука - конвенціональна, історична розповідь про ту чи іншу подію значною мірою випливає з наявної суспільної угоди. Факти так чи інакше оцінюються в руслі цілей, які стоять перед суспільством, а самі ці цілі можуть бути (і, здебільшого, є) предметом вибору. Якщо моїм персональним вибором є польсько-українське порозуміння, то етичне - і політичне, й особисте - трактування кровопролиття 1 листопада може бути таким: два бездержавні на той момент народи, отримавши шанс здобути незалежність, вступили у жорстоке протистояння. Загиблі у тій війні і з українського, і з польського боку були патріотами і героями і гідні вшанування і пам'яті.

Title Title 
 Фото – Павла Лози («Наше слово») 

 

Одним з підсумків Другої світової війни є непорушність державних кордонів країн Європи. Львів як місто й Україна загалом - невід'ємна частина Європи. Польсько-українська війна - це наша спільна - європейська - історія, наша спільна трагедія, і жертви цієї війни - це наші спільні втрати. Діалог, взаємоповага, взаємодія і порозуміння - головне, що дозволило Європі після Другої світової стати мирною, процвітаючою і безпечною. Діалог, взаємоповага, взаємодія і порозуміння - те, що дозволить Україні стати мирною, процвітаючою і безпечною.

Ми наблизилися до нового способу суспільної взаємодії, що артикулюється з принципово нової системи координат порівняно з тією, якою керувалося «старе» українське суспільство (до 2014 року). Склалася можливість не тільки «згадати і розповісти», але й «пробачити» і «зрозуміти», сконструювати нові наративи - «емоційно компетентні» у роботі з травмами, відповідальні і ціннісно зрілі.

Коли люди пишуть історію або про неї, то вибираючи, що і про що писати, вони керуються ціннісними орієнтирами. Мій сюжет, коли йдеться про цю війну, наступний: польське й українське військові поховання на Личакові - зовсім поруч, кістки українців і поляків перемішані і на цьому цвинтарі, і всюди на Галичині, і на Кресах, і на майже всій території України та Польщі; кістки загиблих перемішані насправді в усій Європі. Ініціатива 1 листопада - це, так би мовити, про «історичний реалізм» (на відміну від популізму, різноманітних «воєн ідеологій» тощо) та про нову суспільну угоду, яка дозволить українському суспільству думати про себе як про європейське суспільство, як про «відкрите суспільство» (у попперівському розумінні), що сповідує відповідні цінності. Ініціатива 1 листопада - це про нову (для України) місію публічного інтелектуала, який не кидає світ напризволяще. У 1767 році Мерсьє де Ла Рів'єр стверджував, що «світ рухається сам по собі». Відкриття у політичних, економічних науках, у соціології і т. п. це спростовують. Тепер ми знаємо, що однією зі світових рушійних сил є історія ідей. Ініціатива 1 листопада - це про наше теперішнє і майбутнє: в центрі Європи, а не на периферії, в єдиному складному «суспільстві світу», де культура і політика, а також спільна «пам'ять» - важливі «природні ресурси» нової інформаційної ери, і ми не можемо опинитися осторонь цих ресурсів. Тому зараз, як ніколи, важливі порозуміння і примирення».

«Мешкаємо в Нью-Йорку, працюємо для України»: репортаж із презентаційної зустрічі молодіжної спільноти «Razom for Ukraine»

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com