Про ексклюзивні роботи, презентовані на Фестивалі вишиванок, розповіла дизайнер
зі Старого Самбора Галина Шуневич.
| |
Галина Шуневич
у сукні власного дизайну | |
Попри те, що пані Галина за спеціальністю - юрист, інженер-системотехнік,
помічник медсестри, останніми роками займається розробкою дизайнів для машинної
вишивки і сама вишиває. Чотири роки тому пані Галина зробила першу свою річ і відтоді
не уявляє свого життя без творчості.
- Пані Галино, чому вирішили змінити
фах?
- У 1990 році я закінчила інститут і отримала освіту
інженера-системотехніка. Але Союз розпався, і працювати за спеціальністю у своєму
місті було неможливо, - розповіла журналістові «ВЗ» Галина Шуневич. - Повернулася
до Старого Самбора. Про які комп'ютери можна було у містечку мріяти? Додалися ще
й сімейні обставини - спочатку одна вагітність, потім - друга.
Ще з дитинства мріяла бути юристом. Але у тамті часи
вступити на юридичний було нереально. І коли мені пізніше випала така нагода, я
вирішила отримати диплом моєї мрії, хоча знала, що юристом працювати не буду. Моя
друга спеціальність також тепер мені згодилася - для оформлення авторських прав
на дизайни. Доля закинула мене за кордон, де я тривалий час працювала, завдяки чому
вільно володію англійською. А коли повернулася додому і почала шукати роботу в Україні,
мої діти сказали: «Мамо, у жінок, яким минуло 35 років, резюме вже ніхто не бере».
Тож довелося шукати щось нове.
- І цим новим виявилася вишивка?
- Пригадуєте, за совдепії одяг був сіро-коричнево-чорний?
Сумний і одноманітний. Вдома вишукувала залишки тканини і щось вигадувала цікаве
для себе. Коли у 90-х роках народилися діти, а у магазинах полиці поприпадали пилюкою
і купити щось було нереально, я взялася за шиття. У кіосках з'явився журнал «Бурда»,
за викрійками якого шила своїм дітям гарні сукні, штанці, блузочки і комбінезони.
На швейній машинці тоді вперше зробила вишивку на комбінезоні,
щоб він був не таким, як у всіх. Мої діти мали ексклюзивні речі. І не лише мої діти
- дещо шила і вишивала на продаж. А коли поїхала за кордон і побачила у магазинах
постіль з вишивкою, зупинитися вже не могла. Зрозуміла, що настав той час у моєму
житті, коли я можу спокійно сісти і робити те, що припало до душі. Тож додому я
поверталася з невеличкою швейно-вишивальною машинкою, на якій за інструкцією вчилася
вишивати і шити. Це як у приказці: «Купи «Жигулі» - навчишся їздити». Так само було
і зі мною. Покроково вивчала всі хитрощі, які «вміла робити» та диво-техніка.
- І, мабуть, почали робити на ній
диво-речі?
- Тоді думала, як і більшість людей думають, що це -
дуже просто: натиснути якусь кнопку, і річ «випливе» готова. Насправді все не так.
З'ясувалося, що потрібні знання комп'ютера, бо усі дизайни треба розробляти на комп'ютері.
Тут мені і згодилася моя перша освіта.
- Чула, що пік моди на вишиванки
минув. Зараз вишивані сорочки чи сукні купують дітям, які йдуть до школи, випускники
шкіл, молодята до шлюбу...
- Це - не так. Мода на вишивку не мине ніколи, бо вишивка
це - мистецтво. Будуть нові дизайни і нові моделі. Жінки і дівчата завжди мріють
гарно одягатися, а чоловіки хочуть бачити свою половинку у красивому одязі. Настільки
багато є різних орнаментів і дизайнів, що можна вишити багато і це завжди буде модно.
А коли вишивається одне й те саме багато разів, і ти його всюди бачиш, воно «приїдається»,
і тоді можна сказати, що мода минає. Моя колекція - це приклад того, що таких робіт
ви більше ніде не побачите, вони - ексклюзивні, а, отже, модні і стильні. Попри
те, що це - машинна вишивка, деякі мої клієнти дивуються, що такі речі можна вишити
машинкою. І це не має бути тільки парадова сорочка до церкви чи на весілля. А чому
не взяти кілька речей, прикрашених вишивкою, зі собою на море,? Це може бути не
лише легка сукня чи сарафан, а й купальник. Тому мода на вишивку не мине ніколи.
- Як довго доводиться працювати над
однією річчю?
- Як і кожній жінці, треба вдома приготувати обід, випрати,
попрасувати... Але тільки-но до мене «прилітає муза», тобто, спадає на думку нова
ідея, кидаю всю хатню роботу і сідаю за машинку. Іноді чоловік приходить і тихенько
запитує: «А обід буде?». Часом про обід я можу і забути, коли багато працюю. Якщо
виріб - складний, працюю і два-три дні. А можу зробити і за день.
Автор: Галина Ярема
Усі фото авторки
Джерело: «Високий замок»