Про ексклюзивні роботи, презентовані на Фестивалі вишиванок, розповіла дизайнер зі Старого Самбора Галина Шуневич.

Галина Шуневич у сукні власного дизайну

Попри те, що пані Галина за спеціальністю - юрист, інженер-системотехнік, помічник медсестри, останніми роками займається розробкою дизайнів для машинної вишивки і сама вишиває. Чотири роки тому пані Галина зробила першу свою річ і відтоді не уявляє свого життя без творчості.

- Пані Галино, чому вирішили змінити фах?

- У 1990 році я закінчила інститут і отримала освіту інженера-системотехніка. Але Союз розпався, і працювати за спеціальністю у своєму місті було неможливо, - розповіла журналістові «ВЗ» Галина Шуневич. - Повернулася до Старого Самбора. Про які комп'ютери можна було у містечку мріяти? Додалися ще й сімейні обставини - спочатку одна вагітність, потім - друга.

Ще з дитинства мріяла бути юристом. Але у тамті часи вступити на юридичний було нереально. І коли мені пізніше випала така нагода, я вирішила отримати диплом моєї мрії, хоча знала, що юристом працювати не буду. Моя друга спеціальність також тепер мені згодилася - для оформлення авторських прав на дизайни. Доля закинула мене за кордон, де я тривалий час працювала, завдяки чому вільно володію англійською. А коли повернулася додому і почала шукати роботу в Україні, мої діти сказали: «Мамо, у жінок, яким минуло 35 років, резюме вже ніхто не бере». Тож довелося шукати щось нове.

- І цим новим виявилася вишивка?

- Пригадуєте, за совдепії одяг був сіро-коричнево-чорний? Сумний і одноманітний. Вдома вишукувала залишки тканини і щось вигадувала цікаве для себе. Коли у 90-х роках народилися діти, а у магазинах полиці поприпадали пилюкою і купити щось було нереально, я взялася за шиття. У кіосках з'явився журнал «Бурда», за викрійками якого шила своїм дітям гарні сукні, штанці, блузочки і комбінезони.

На швейній машинці тоді вперше зробила вишивку на комбінезоні, щоб він був не таким, як у всіх. Мої діти мали ексклюзивні речі. І не лише мої діти - дещо шила і вишивала на продаж. А коли поїхала за кордон і побачила у магазинах постіль з вишивкою, зупинитися вже не могла. Зрозуміла, що настав той час у моєму житті, коли я можу спокійно сісти і робити те, що припало до душі. Тож додому я поверталася з невеличкою швейно-вишивальною машинкою, на якій за інструкцією вчилася вишивати і шити. Це як у приказці: «Купи «Жигулі» - навчишся їздити». Так само було і зі мною. Покроково вивчала всі хитрощі, які «вміла робити» та диво-техніка.

- І, мабуть, почали робити на ній диво-речі?

- Тоді думала, як і більшість людей думають, що це - дуже просто: натиснути якусь кнопку, і річ «випливе» готова. Насправді все не так. З'ясувалося, що потрібні знання комп'ютера, бо усі дизайни треба розробляти на комп'ютері. Тут мені і згодилася моя перша освіта.

- Чула, що пік моди на вишиванки минув. Зараз вишивані сорочки чи сукні купують дітям, які йдуть до школи, випускники шкіл, молодята до шлюбу...

- Це - не так. Мода на вишивку не мине ніколи, бо вишивка це - мистецтво. Будуть нові дизайни і нові моделі. Жінки і дівчата завжди мріють гарно одягатися, а чоловіки хочуть бачити свою половинку у красивому одязі. Настільки багато є різних орнаментів і дизайнів, що можна вишити багато і це завжди буде модно. А коли вишивається одне й те саме багато разів, і ти його всюди бачиш, воно «приїдається», і тоді можна сказати, що мода минає. Моя колекція - це приклад того, що таких робіт ви більше ніде не побачите, вони - ексклюзивні, а, отже, модні і стильні. Попри те, що це - машинна вишивка, деякі мої клієнти дивуються, що такі речі можна вишити машинкою. І це не має бути тільки парадова сорочка до церкви чи на весілля. А чому не взяти кілька речей, прикрашених вишивкою, зі собою на море,? Це може бути не лише легка сукня чи сарафан, а й купальник. Тому мода на вишивку не мине ніколи.

- Як довго доводиться працювати над однією річчю?

- Як і кожній жінці, треба вдома приготувати обід, випрати, попрасувати... Але тільки-но до мене «прилітає муза», тобто, спадає на думку нова ідея, кидаю всю хатню роботу і сідаю за машинку. Іноді чоловік приходить і тихенько запитує: «А обід буде?». Часом про обід я можу і забути, коли багато працюю. Якщо виріб - складний, працюю і два-три дні. А можу зробити і за день.

Автор: Галина Ярема

Усі фото авторки

Джерело: «Високий замок»